Раді Вас бачити!

Тиждень потому...

- А це що за папка? — поцікавилася я, щойно Дік поклав її переді мною на стіл.

- Якщо чесно, — відповів він, — то я і сам не знаю. Валялася, от і прихопив її. Хто знає, можливо там знайдеться щось цікаве.

- Можливо, — відповіла я, все ще не наважуючись у неї зазирнути, — Слухай, я розумію, що лізу не в своє діло, та мені всерівно цікаво, для чого Наталі це все знадобилося?

- Їй ні для чого.

- Хм... Цікаво. Якщо не їй, то кому ж тоді? Проте, якщо не хочеш, можеш не казати.

- Ну, чому ж? Від тебе секретів я ніколи не мав. А вся ця інформація, стосовно Джеймса, потрібна Бетті Форс.

- Ти, думаєш те, що і я?

- Дивлячись, що ти маєш на увазі.

- Я говорю про майбутнє весілля Джеймса Стенлі з Іреною Стоун, — відповіла я, — і якщо ти пам'ятаєш, то саме батька Ірени звинувачують у смерті батьків Форс.

- Стривай, — запитав Дік, — ти хилиш до того, що вони хочуть зірвати весілля?

- А чому б і ні? Як на мене, то у них є всі для цього підстави, — відповіла я, а потім, поглянувши на папку, промовила, — все ж таки потрібно у неї зазирнути.

- Мені дивно, що ти не зробила цього раніше. А щодо весілля... Чесно, навіть не задумувався.

- Хочеш сказати, що тебе не зацікавило навіщо було потрібно збирати інформацію про Джеймса та ту дівчину з якою він крутить на стороні?

- Не скажу, щоб сильно, але зацікавило. До того ж, я знаю, хто саме та дівчина. Тримайся міцніше за стілець аби не впасти.

- І хто ж вона? — обережно відкриваючи папку, запитала я.

- Елен Честер.

- Ти зараз серйозно? — я відклала папку у бік і подивилася на нього, — Чи вирішив пожартувати? Наскільки я пам'ятаю, ти сам говорив, що твоя кузина бачила Стенлі з дівчиною схожою на його наречену. А Елен, якщо мені не змінює пам'ять, шатенка.

- Була шатенкою. Я зараз, почекай, — промовив він і, ненадовго мене залишивши, досить швидко повернувся, — Підозрював, що у тебе можуть виникнути сумніви, тому вирішив, про всяк випадок, захватити ще й ці фото.

- Що, також валялися?

- Можна і так сказати, — відповів Дік, поклавши переді мною дві фотографії.

Як на першій так і на другій була саме Елен. Я дивилася і не вірила власним очам. Адже на другій фотографії, де вона була зі світлим волоссям, Честер і справді чимось була схожа на Стоун.

- Ну, що скажеш?

- Я в шоці, — зізналася відверто. Та, як виявилося, справжній шок чекав нас обох попереду.

Ніхто з нас і подумати не міг про те, що саме приховано в цій папці. Адже, якщо так можна сказати, вона, а точніше те, що в ній знаходилося, було своєрідною бомбою уповільненої дії.

Зрозумівши, що столу буде замало, ми вирішили розікласти все на підлозі.

- Хм... Свідоцтво про одруження. І ще одне. Дивно, — промовив Дік.

- Угу. Я між іншим ще одне знайшла. Так, а це що у нас? — поцікавилася я беручи до рук досить таки не маленький конверт, — Фотографії якихось дівчат. Дивно, — пробурмотіла собі під ніс.

- Я між іншим також знайшов дещо дивне, якісь анкети. Чи як там воно правильно?

- Нехай будуть анкети, — відповіла я, — Дік, ти тільки поглянь на це.

- Що там? — запитав він.

- Підійди і побачиш.

- Ні хріна собі! — присвиснув той здивовано, опустившись поруч зі мною на підлогу та розглядаючи фото, які я встигла розікласти, — Бля! Та вони ж всі, практично схожі. Хоча... Стривай, но, — і він взяв до рук один із знімків, — Хм... А це вже досить цікаво... Вона тут випадково опинилася? Чи все ж таки ні?

- Це ти про кого зараз? — запитала я.

- Подивись сама і зрозумієш, про кого я саме кажу, — і Дік протягнув мені фото. Я дивилася і не вірила власним очам.

- Напевне, її фотографія опинился тут випадково, — промовила трохи згодом.

- Можливо так, а можливо і ні, — зробив власне припущення Дік, — Лін, поглянь ще раз уважніше на всі фотографії і скажи, що саме ти бачиш?

- Фото, якихось незнайомих дівчат, крім них звичайно, — відповіла я відклавши у бік фотографії Елен та Ірени, ну і ту, що мені дав Дік.

- Тобто, ти бачиш тільки це і більше нічого.

- Якщо ти раптово забув, то я вчилася на журналіста, а не на детектива.

- Як на мене, — промовив Дік, — то ці професії чимось між собою схожі. Гаразд, щоб ти не парила собі довго мізки, я тобі сам скажу. Так от, — продовжив він, — саме перше, що мені кинулося в очі, що у всіх дівчат, без винятку, світле волосся і майже однаковий колір очей. І це ще не все. Не скажу, що повністю та вони всі чимось схожі на Стоун. Навіть та ж сама Честер.

- Але вона ж, — я знову взяла до рук те саме фото, — зовсім з нею не схожа. Хоча у неї також світло-русяве волосся та й очі світло-сірі...

- Думаю, що цю папку, разом з усім її вмістом, потрібно передати до поліцейського відділку, — несподівано промовив Дік.

- Згодна, от тільки...

- А ніхто і не каже, що ми повинні її передавати із рук в руки, — перебив мене він, — це можна зробити анонімно. Між іншим, забув тобі дещо сказати. Я влаштувався садівником до твоєї мачухи.

- Що ж, вітаю. Але чому саме садівником?

- Якщо ти думаєш, що я можу не впоратися з цією роллю, то змушений тебе розчарувати, — промовив Дік, дивлячись на мене, — Малим, до того, як зв'язатися із поганою компанією, я досить часто допомагав нашому садівнику. І, повинен замітити, багато чому у нього навчився.

- І ти думаєш, що Вікторію може зацікавити якийсь там садівник? — запитала я, будучи при цьому скептично налаштованою. Якби там не було, проте я досить добре знала свою мачуху. Живучи з моїм покійним батьком, вона звикла зовсім до іншого життя.

- Якийсь може і не зацікавить, а от за себе я повністю впевнений. До того ж, я досить таки симпатичний і сексуальний.

- А ще і зухвалий, — добавила я від себе, — Так, все це добре, але давай повернемося до папки і подумаємо, як нам її краще передати.

- Так я ж, начебто, вже сказав, що анонімно.

- Я це пам'ятаю. Але ми повинні бути впевнені, що вона попаде в потрібні руки.

____________________

І знову та сама фотографія про яку я вже якось згадувала в одній із попередніх глав (хто саме на ній, дізнаєтеся в одній із наступних книг).

P.S. В останніх главах я вирішила зашифрувати назви деяких книг із циклу «Кохання з уламків»