Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Навіть не знаю, скільки я ось так стою біля вікна і на що сподіваюся. Скільки разів примушувала себе не думати про нього, вирвати врешті-решт зі свого серця. А не можу. Не можу забути ні дотик його рук, якими він мене пестив, ні поцілуї по всьому тілу, ні ті миті, що ми були разом. Ні його голосу.
- Якщо ти думаєш, що Дерен вирішив тебе залишити, то помиляєшся...
Що ж, не буду брехати, адже я дійсно на це сподівалася. Думала, що він все ж таки передумав. Навіть тут, далеко від дому, я чекала на нього. Та схоже, дарма.
Так і продовжую стояти біля вікна. Погода сьогодні паскудна, цілий день льє, як із відра. Ну прямо під мій душевний стан підлаштувалася. Там точнісінько так само, сіро та пасмурно. І нічого абсолютно не хочеться, навіть чай, який вже давно охолов, пити.\n Колись, я вже відчувала подібне, проте того разу була наївним, довірливим дівчиськом. Повірила обіцянкам того, кому не слід було довіряти. З Філіпом все інакше. Адже, на відміну від Кевіна, він мені нічого не обіцяв і не давав надії на спільне майбутнє.
- Насправді він справжній монстр...
«Ні! Це неправда!», — кричить моє внутрішнє я, не погоджуючись з усім тим, що наговорила мені Габріелла. Так, у Філіпа досить важкий характер, це я добре знаю. Але також знаю і те, що після бурхливого сплеску емоцій, він доволі швидко відходить.
Виливаю у раковину чай і ополіскую чашку. Аби хоч якось відволіктися від думок, беру до рук пульт та включаю телевізор. Показують якусь мильну оперу, перериваючи рекламою. Я, чесно кажучи, не сильно таке люблю та цього разу готова подивитися і її. Не знаю, скільки серій там вже пройшло, мені байдуже.
- Як ти могла так вчинити, Хулія?! Як могла знехтувати нашим коханням?!
- Я не хотіла, вибач мені...
Слухаю монолог головних героїв і на їх місці уявляю нас з Дереном. От тільки на місці цієї Хулії я хотіла допомогти Габі. Втерлася в довіру Філіпа, сподівалася, що мені все вдасться.
- Не хотіла, кажеш? Тоді, як розуміти, що ти цілувалася з цим покидьком?!
- Карлос, я...
- Хоча б зараз, не принижуйся...
Може, будь подібна ситуація у нас з Філіпом, я не відчувала би себе настільки спустошеною. Та на жаль Дерен не Карлос, а я не Хулія. І у нас все зовсім не так, як у серіалі. Ніхто нікому не зраджував з іншим і не... Ні, я все ж таки кохаю.
Я не помічаю, як по обличчю починають стікати сльози. Мені все рівно, кохає Хулія Карлоса чи він її. Хочеться тільки одного, аби все це виявилося нічним жахіттям і я прокинулася в обіймах того, кого так безповідально кохаю.
- Філіп, — я не помічаю, як промовляю в голос його ім'я. Забути, вирвати із серця всі пов'язані з ним спогади... Не можу і не хочу, прирікаючи себе цим на ще більші душевні страждання. Та нехай, я на це заслуговую.
Виключаю телевізор і прямую на кухню. Їсти не хочеться від слова «зовсім», але шлунок, так чи інакше, всерівно треба чимось заповнити. Підхожу до холодильника і мене починає нудити. Я чимдуж кидаюся до вбиральні. Ніяк не можу зрозуміти, що зі мною відбувається. Бо останнім часом, це вже не вперше.
«Скоріш за все, це із-за стресу, як і відсутність місячних», — намагаюся заспокоїти себе подумки, схилившись над унітазом.
- Господи! Пані! Та на вас же лиця немає! От лишенько! — мені настільки кепсько, що я навіть не встигла помітити, коли прийшла Еріка, — Я зараз же домовлюся з паном Яцеком, — тут же говорить вона.
- Дякую, але думаю, це зайве, — відповідаю я.
- І слухати нічого не хочу, — я розумію, що мені не залишається нічого іншого, як змиритися.
Через годину прибуває пан Яцек зі своєю помічницею і починають мене оглядати та розпитувати, що і як. Після чого, дівчина бере у мене аналізи і обіцяє повідомити ввечері про результати. Вони ідуть, а ми з Ерікою знову залишаємося одні. Та і вона скоро піде.
- Ох, дитинко, — дивиться мені прямісінько в очі, — шось мені підказує, що ти при надії. Але не будемо поспішати з висновками, почекаємо результатів аналізів. І не треба, так переживати, що без чоловіка. Я от своїх двох оболтусів, сама виховувала і нічого.
Насправді, Еріка любить своїх синів, не дивлячись ні на що і навіть пишається ними. Хоча, як вона любить іноді казати, у неї до цих пір око сіпається.
Я ж слухаю і до кінця не можу збагнути, правда все це чи ні. Торкаюся живота і посміхаюся, адже там всередині може знаходитися крихітна частинка Філіпа, його копія. І так добре становиться від цього на душі, що я майже забуваю чого саме тут опинилася.
- І тобі з дитятком допоможу, — продовжує говорити Еріка.
