Раді Вас бачити!

- Думаєш, ми все правильно робимо? — запитав у Костянтина.

- Я не думаю, а впевнений у цьому, — відповів він. — Послухай, Філ, я чудово розумію, як сильно ти зараз переживаєш. І повір, я переживаю не менше за тебе.

Що ж, Костянтин мав рацію як ніколи. Я почував себе так, немов мене посадили на порохову діжку. І хто зна, скільки би я ще відкладав все це, не подзвони до кузена Габі. Адже після смерті Антоніо, саме він займався всіма справами клану Боческі. А отже, приструнити мою колишню, міг тільки він. Або хтось із його людей.

- Філ, аміго, — промовив Карлос-Антоніо, — я завжди радий тобі допомогти чим зможу. Та є одна проблема. Справа в тому, що моя кузина вже місяць, як перебуває в штатах з якимось типом. Знаю, це звучить дивно. Якщо хочеш, то я можу зв'язатися з деким зі своїх знайомих.

- Дякую, аміго. Допомога і справді не завадить.

- Я сподіваюся, що все -таки ти якось зможеш відірвати зад від свого крісла та приїхати до нас із Сонею, — промовив прощаючись зі мною Карлос-Антоніо...

Не хотів я телефонувати, чесне слово. Та Габі просто змусила мене це зробити. Я добре знав, що свого кузена вона боялася набагато більше, ніж покійного дядька. Адже якщо Антоніо і закривав іноді очі на поведінку моєї колишньої, то його старший син був дещо іншим. Як хтось мені сказав з їх клану, Карлос -Антоніо характером пішов у свого діда. І якщо вже на те пішло, то Габріелла це вже його головний біль, а не мій.

- Ось, випий, — простягнув мені Костянтин флягу з віскі, — може хоч це тебе трохи розслабить.

- Щось я в цьому сумніваюся, — відповів я, але один ковток все ж таки зробив.

Минуло якихось нещасних двадцять чи навіть тридцять хвилин, але мені здавалося, що минула ціла вічність. На якусь мить я подумав, що у нас з Габі все могло б чудово скластися. По крайній мірі, я робив для цього все, що міг. Так, наш шлюб був своєрідним договором між моїм вітчимом та Антоніо Боческі. І я, відразу зізнаюся, тоді не сильно був готовий заводити сім'ю. Але Габі зуміла мене тоді підкорити, ненадовго, як виявилося згодом.

Молода жінка то плакала, то сміялася сидячи на підлозі поруч із використаними на підлозі шприцами. Я просто не міг повірити, що вона знову підсіла на наркотики. І це якраз тоді, коли вона годувала грудьми Соню.

- Можете забирати її, — промовив я, навіть не глянувши на неї.

- О, так, заберіть мене, — промовила, підвівшись на ноги Габріелла, — На край світу, далеко-далеко, — і засміялася...

- До речі, — запитав я, щоб хоч якось відволіктися від цих спогадів, — що там із власником фотоапарата? Щось вдалося з'ясувати?

- Поки ні. Але наживку закинуто. Залишилося лише почекати, коли клюне рибка.

- Що ж, вдалої риболовлі.

- Прямують у бік парку, — раптом пролунало з переговорного пристрою Олсона.

- Зрозумів, — відповів Костянтин, — Адаме, що в тебе?

- Нічого особливого, якщо не брати до уваги фургона, що загородив собою майже всю проїжджу частину дороги.

- Гаразд. З цим пізніше розберемося. Люк?

- Діємо згідно з вказівкою, — почулося у відповідь.

- Добре. Ну, все ніби йде за планом, — не обертаючись, промовив Олсон, — Та не хвилюйся ти так, все буде чудово.

- Мені хоча б краплю твого оптимізму, — промовив я і тут же вилаявся, — Дідько! — а потім вже спокійно, додав, — Почуваюся останнім кретином.

- Ну, заспокойся. Все буде добре, от побачиш. А там дивись, знайдеш собі когось.

- Та я не про це. Мені вперше довелося збрехати. Ти можеш це уявити?

- Хоча в мене і немає дітей, але спробую.

- Ну так, дійсно. Я зовсім забув, що ти у нас затятий холостяк.

- Послухай, — промовив Олсон, — твоя донька досить розумна і вона обов'язково зрозуміє, що це було зроблено заради ж її блага.

- Вона може і зрозуміє. А ось мені як бути? — запитав я.

- Ну, давай, заплач ще. Хустинку дати?

- Іди ти знаєш куди? Теж мені вигадав. Хустинка, твою ж наліво. Гаразд, проїхали.

- Сара залишила коляску і прямує у бік кіоску.

- Зрозумів, — тут же відповів Костянтин, — Всім бути напоготові...

Що там відбувалося, поки ми з Олсоном перебували в іншому місці, я вже дізнався потім, від самих хлопців. Як виявилося, той самий фургон, про який говорив Адам, не просто так там з'явився. Як і машина, яку він собою прикривав.

Не знаю, була в тій машині моя колишня чи ні, мені було якось всеодно. Єдине, що мене сильно хвилювало на даний, це те, що Соня довго не прокидається. Адже один із мерзотників, яких найняла Габі, встиг їй вколоти снодійне. Можна тільки уявити, які з'явилися у моїй голові думки, коли я побачив, як Люк разом із моєю дочкою на руках наближається до машини. Те, що я тоді пережив, неможливо передати словами.

- Може, приляжеш? — спитав, зазирнувши до дитячої кімнати, Костянтин.

- Все нормально. Можеш не переживати, — відповів я. І досі не вірилося, що все закінчилося.

- Можеш це комусь іншому сказати, але не мені тільки. Давай іди, а я, так вже і бути, побуду біля Соні.

- Вирішив до всього іншого повісити на себе ще й функції няньки?

- Думаєш не впораюся? — запитав Костянтин.

- Та ні, — відповів я, — якраз навпаки. Але я й справді не хочу спати. Не засну, якщо чесно.

- Це тобі зараз так здається.

- Навіть не віриться, що я цю суку колись кохав, — промовив я, — Не скажу, що сильно та все ж таки.

- Кохання іноді буває злим та підступним, сам розумієш, — відповів на це Костянтин.

- І мені у ньому відведена роль цапа-відбувайла. А втім, тут і сперечатися нема чого.

- Та не хвилюйся ти так. Знайдеться ще твоє справжнє кохання.

- Щось я в цьому сумніваюся. Добре, — промовив я, — напевне я все ж таки піду. Треба ще з Сарою поговорити.

- Може ти все-таки пішов би та поспав краще? Хоча, ти сам знаєш, що робити.

«Знайдеться, аякже. Ні, мені в цьому плані все-таки не щастить», — подумки хмикнув я, направляючись до кімнати няні. Правда останнім часом мене не покидали думки про Ірму. Я спеціально не цікавився, як там вона зараз, хоча мене і звітували.

Сара мовчала. Та й що вона могла сказати на своє виправдання? Тільки те, що їй було шкода Габріеллу? Або що шкодує про свій вчинок? Я також не проронив ні слова, а просто мовчки включив їй звукозаписи їхніх розмов з Габі та спостерігав за її реакцією. Чи відчував я на ту мить до неї жалість? Ні. Вона пішла не тільки проти мене, але й проти власного клану. А у Боческі, наскільки мені відомо, з цим дуже суворо.

- Я можу глянути на неї востаннє? — схвильовано запитала жінка. Я лише мовчки кивнув головою і вже разом з нею повернувся до дитячої кімнати. Як би там не було, але за ці роки Сара дуже допомогла мені у вихованні дочки. Але залишити її, після того, як вона ледь не допомогла Габріеллі викрасти Соню, я не міг.

Обережно, намагаючись, якомога тихіше ступати по килиму, вона підійшла до Соні, яка все ще продовжувала спати. Присівши на край ліжка, вона злегка провела рукою по її волоссю, а потім, тяжко зітхнувши, тихо промовила:

- Містер Дерен, я…

- Можете не переживати, — я не дав їй договорити те, що вона хотіла, — гроші вже перераховані на ваш рахунок, всі папери оформлені. До речі, машина вже чекає знизу. Люк вас проведе.

Хтось міг дорікнути мені за безсердечність, назвати егоїстом. Що ж, може я і був таким, але тільки з тими, хто намагався щось каламутити у мене за спиною.

- Я чомусь був упевнений, що вона плакатиме, проситиметься, щоб її залишили, — підійшовши до вікна, промовив Костянтин. — Але ні, єдине на що в неї вистачило сміливості, то це попросити поглянути на Соню.

- Тут я можу тільки одне сказати, — відповів я, — не будь Сара настільки прив'язана до Габріелли, то не допомагала би тій у викраденні дочки.

- Що ж, напевне в цьому щось є.

- Але свою думку, щодо неї, ти змінювати не збираєшся.

- Що є то є. До того ж, я ніколи не приховував свого ставлення до Сари.

- Знаю і шкодую, що не послухався тебе тоді. Ти, як завжди, мав рацію. Але я певен, що Габі змусила її до цього.

- До чого? Влаштуватися працювати нянею в твій будинок? Чи допомогти у викраденні Соні?

- Та ні, адже я сам їй тоді запропонував наглядати за Сонею. А після тієї першої спроби викрадення, її присутність була просто необхідною.

- Машина до аеропорту ще не доїхала. Тобі нічого не заважає зателефонувати та наказати повернутися.

- І цим дати можливість Габі здійснити свій план? Ні. Я не збираюся її повертати. А знайти нову няньку для своєї дочки… гадаю, це буде не складно зробити.

______________

Що ж, книга потроху наближається до завершення.