Раді Вас бачити!

Відкладаю у бік сценарій і, наблизившись до Мімі, яка задрімала, вкриваю її пледом, а сама йду на кухню приготувати собі чай.

Чи то мені і справді почало щастить останнім часом, чи може без участі Мішель все ж таки не обійшлося. Та як би там не було, але наша прогулянка до нічного клубу не пройшла даремно. По крайній мірі для мене. Ні, ніхто не телефонував безперестану на наступний же день і не пропонував спробувати зіграти у його фільмі чи навіть взяти участь у масовці. До того ж, у мене мало бути прослуховування у Річарда Ворсона, з яким свого часу домовлялася Мімі. Та на жаль, а може і на щастя, це вже з якого боку дивитися, він знайшов іншу кандидатуру на роль. І, здавалося б, на цьому все... Та виявилося, що один з його учнів пробує знімати якийсь там серіал, то чому б мені не спробувати в ньому зіграти. Звісно не головну роль, але все ж таки. Саме так пояснила мені, Мімі, коли буквально на днях притащила додому сценарій. І тепер не було і вільного дня, щоб я не вчила його під її строгим наглядом.

- Пам'ятай, ти повинна не просто зіграти та увійти в образ своєї героїні, а відчути її кожною найменшою часткою своєї душі. Вона не просто повинна стати частиною тебе, ви разом з нею повинні злитися воєдино, — промовила Мімі, — Але між тим, ти не повинна забувати за себе, як за особистість. Не роби тієї помилки, що роблять деякі актори.

- Це якої? — запитала я.

- Деякі настільки сильно прив'язується до своїх персонажів, що їм потім дуже важко вийти з образу.

- Але ж ви самі щойно говорили, що мені необхідно злититися в єдине зі своєї героїнею.

- Я і не відмовляюся від своїх слів. Злитися, це ще не означає, що ти повинна повністю перетворитися на неї. Хоча... Якщо тобі захочеться грати персонажів одного рангу...

Мила, добра Мімі, яка щосили намагається зробити ідеальну актрису з такої невдахи, як я. Лише думка про це змушувала мене гірко посміхатися. Адже на відміну від Мішель, я вже давно махнула рукою, як на саму себе, так і на свою дитячу мрію.

- Я не чую, щоб ти репетирувала, — несподівано промовила Мімі, як тільки я повернулася до кімнати.

- Я просто вирішила трішки перепочити.

- Що ж, думаю у такому разі нам не завадить трохи прогулятися, — промовила вона, скидаючи із себе плед та встаючи з крісла.

- Як завжди, у парк? — поцікавилася я.

- Ні, чкурнемо на Сейшельські острови, — промовила Мімі і добавила, — Звісно ж, що у парк. Да, ще одне. Не забудь по дорозі заглянути до кіоску та купити мені газету.

- Гаразд, — відповіла я.

- І будь уважніше. А то минулого разу вони тобі підсунули пресу за минулий місяць, — промовила до мене Мімі.

- Як скажете.

- Ти двері добре зачинила? — запитала вона, як тільки ми опинилися на вулиці.

- На всі замки.

- Достатньо і на один було. А то можна подумати, що ми таки дійсно зібралися на Сейшельські острови, а не на прогулянку по парку. Так, все, йди купувати мені газету, — промовила вона, як тільки ми опинилися поруч з кіоском, — я буду чекати тебе на тому ж місці, що і завжди.

- Але, Мімі, може буде краще, якщо я вас туди проведу?

- Не будь дурною, роби те, що тобі велять. Іди вже, — вона махнула рукою, ніби намагалася відігнати від себе настирливу муху.

Я не знала з чим це було пов'язано, але Мімі кожного разу, як тільки ми відправлялися до парку, відправляла мене купувати газету, а сама чекала на мене біля статуї ангела з відбитим крилом. Щось підказувало, що це якось пов'язано з її минулим. Проте я все ніяк не наважувалася у неї розпитати. Єдине, що мені сказала Мімі, так це те, що її чоловік помер напередодні їхнього з нею розлучення.

- Тебе хіба що тільки за смертю посилати, — побурчала, скоріше для годиться, Мімі, тут же взявши до рук газету і поклавши її до сумки, — Тобі конче необхідно змінити стиль, — несподівано заявила вона, — І не дивися так на мене.

- Але мені і так зручно, — я спробувала заперечити.

- Будеш вередувати, відправлю тебе до Джини на перевиховання, так і знай. Між іншим, вона вчора телефонувала і щось там казала про виставку.

- І...

- Ми обов'язково туди підемо. Нічний клуб, це одна справа, а от відвідування виставки також може тобі допомогти завести необхідні знайомства. Може і красунчика там собі якогось знайдеш. А може там навіть буде один із з тих з якими ти танцювала у клубі.

- Мімі, — простогнала я, відчуваючи, як моє обличчя палає від сорому, — краще не нагадуйте.

- А тут немає немає чого соромитися, — промовила вона, — Стриптизу із роздяганням у твоєму виконанні не було. На превеликий жаль.

- Вам би все жартувати, а мені, до речі, соромно дивитися в очі вашим онукам, — відповіла на це я, — можу тільки уявити якої вони тепер про мене думки.

- Якби я думала точнісінько, як ти, то вже давно б жила у якомусь монастирі, а не насолоджувалася би сповна життям.