Раді Вас бачити!

Накинувши на себе халат, я повернулася у кімнату для прислуги, але так і не могла заснути. З голови ніяк не йшло те, що почула від Сема. І тепер, я навіть не знала, як мені бути. Та і чи можна взагалі вірити всьому тому, що він сказав?

- Не знаю, що ти там такого встигла накоїти, — одразу, як тільки нам доставили замовлення, вирішив перейти до справи Сем, — але бос так просто подібні завдання не дає.

- Вважай, ти мене заінтригував, — відповіла я, узявши шматок піци, — Що ж, продовжуй.

- Тобі ще не набридло прикидатися ідіоткою? — запитав він, нахилившись до мене через стіл.

- Невже настільки помітно? — не втрималася я від сарказму.

- Бля ... — вилаявся він, — ти можеш мене нормально вислухати?

- Спробую, — відкушуючи від піци маленький шматочок, відповіла я.

- Так, ось, повторюю ще раз. Містер Стенлі…

- Так просто подібні завдання не дає, — перебила його я, — Це я вже чула. Слухай, Сем, а може ти мені просто заздриш?

- Треба бути повним ідіотом, щоб заздрити тому, хто стоїть на краю власної могили. Що? Язик проковтнула від здивування? — і діставши з кишені невеличку пляшечку з прозорою рідиною, поставив її переді мною на стіл.

- Що це? — підозріло поглянувши на неї, запитала я, — Це має якесь відношення до того завдання, що наказав зробити містер Стенлі? Це... Це щось протизаконне? Так?! — мене почала охоплювати паніка.

- Розумна, дівчинка...

І все ж таки мені важко було збагнути, чому саме я? Так, я добре знала, що містер Стенлі далеко не святий, як і його син, між іншим. Невже, це тільки через те, що мені також захотілося нормального життя? Хіба в цьому є щось погане? Можливо, саме через це я відчувала неабияку ненависть до Ірени. Але більше всього мене злило, що всі чомусь вважали їх із Джеймсом ідеальною парою. Чи заздрила я? Звісно ж. Особливо усвідомлюючи, що подібне мені не світить.

- І, що мені потрібно зробити? — все ще не наважуючись взяти до рук пляшечку, запитала я.

- Тільки одне, — відповів Сем, — а саме, вколоти одній із пацієнток лікарні святого Іоанна те, що знаходиться всередині цієї посудини, — взявши пляшечку до рук та покрутивши нею туди-сюди, поставив її знову на стіл, а потім діставши з кишені конверт, поклав його з пляшечкою, — Можеш його відкрити.

Нічого не відповівши, я мовчки зробила, як він сказав. Діставши з конверта фотографію, спочатку глянула на неї, а потім перевела свій погляд на Сема.

- Стривай, — шоковано промовила я, — але ж це... Норма.

- Саме так, — підтвердив мої слова Сем, — Норма Дерен, як зараз згадують про неї в одній із газет, — продовжував він, — твій так званий клієнт, якого тобі необхідно ліквідувати.

- Це якийсь жарт? — запитала я, адже знала зі слів матері, що та померла, коли Джеймсу ще не було і року.

- Нажаль, ні.

Я мовчки поглянула на нього, нічого не розуміючи.

- Ну, якщо слово "ліквідувати" тобі не зрозуміло...

- Я не про це. Адже вона, — поклавши фотографію поверх конверта, я продовжила, — вже і так мертва.

- Думаєш, якщо це так, то бос доручив би виконати тобі подібне завдання? Так, всі ці роки Норму вважали мертвою, поки хтось із журналістів не пронюхав правду.

- Тобто, ти хочеш сказати, що весь цей час вона насправді була живою?

Так нормально і не поспавши, я була змушена встати, адже мої обов'язки служанки у цьому дому поки що не відмінили. І виконувати за мене мою роботу, ніхто не буде. То ж прийнявши по бистрому душ і переодягнувшись в уніформу, я побігла на кухню, де нам зазвичай роздавали роботу на день.

- Невже, проспала?! — я і не помітила, як промовила це вголос.

- Як не дивно, але ні, — відповіла Марія, яка, як виявилося, була також на кухні.

- А де ж тоді всі? — запитала я, озирнувшись навколо.

- Це ти у мене запитуєш?

- Звісно. Чи може на кухні є ще хтось?

- Не знаю. Я нічого не знаю. Іди займись краще своїми обов'язками, — на якусь мить мені здалося, що її голос здригнувся.

«Марія плакала? Але ж хіба таке можливо?», — подумала я.

- Ріта, — гукнула мене місіс Стенлі.

- Я вас слухаю.

- Ось, тримай, — промовила та, простягши мені кілька купюр, — сподіваюся, мені не треба тобі пояснювати, що ти маєш робити.

- Не переживайте, місіс, все буде зроблено як слід, — промовила я.

- Так. Ще одне. Я сказала Пітеру, що кілька днів побуду у Бріджіт.

- Зрозуміло. А як бути з Джеймсом? — запитала я.

- Джеймс. Я зовсім про нього забула. Ось що, — підійшовши до мене ї, місіс Стенлі вдала, що поправляє мені комір, — Поки мене не буде, постарайся триматися від нього якомога подалі. Не варто дражнити мого чоловіка. І ще одне. Постарайся не заводитися з Іреною. Ну, а щодо іншого, думаю нагадувати тобі не варто. Між іншим, Піт зараз у бібліотеці.

«Не заводитися з Іреною, — подумки повторила я про себе слова місіс Стенлі, — як просто їй про це говорити. Ну, я не обіцяю, але постараюся, а там, що буде».

Зайшовши для початку в кімнату для прислуги, де на щастя нікого не було і, сховавши гроші, я попрямувала до бібліотеки.

Знявши по дорозі туфлі, щоб не було чути кроків, я, безшумно увійшовши всередину і підійшовши до містера Стенлі, який сидів до мене спиною в кріслі, прикрила йому долонями очі.

- Джоанна, — промовив він, — ти ж начебто як мала поїхати? Чи ти передумала?

- Доводжу до вашого відома, що місіс Стенлі якраз тільки що поїхала, — шепнула я йому на вухо і легенько подула.

- Ріта?! — здивовано спитав Пітер. — Ти ж ніби…

- Хіба ви не сумували за мною, містере Стенлі? — перебила його я, сідаючи йому на коліна. — А я дуже за вами сумувала. Можете не переживати. Я знаю, що крім нас із вами, не включаючи Ірену та іншу прислугу, вдома нікого немає.

- Маленька негідниця, — промовив він. — Іноді мені здається, що ти Диявол у жіночому образі.

«Ви навіть уявити собі не можете, який я Диявол, містере Стенлі», — подумала я, промовивши при цьому вголос:

- Навіть не знаю, сприймати це як комплімент, або ж як образу на свою адресу.

- Звичайно, як комплімент. Ти, без спідньої білизни? — замітив містер Стенлі.

- Ви ж самі колись хотіли, щоб я прийшла до вас тільки в одній уніформі, — розстібаючи йому на штанах ремінь, відповіла я.

- Я сподіваюся, ти не забула…

- Давайте, поговоримо про це потім, — перебила його я, взявшись за блискавку. — Чому б вам поки що не випустити на волю моїх крихіток? — при цьому, трохи опустивши очі, я поглянула на власні груди, — Вони так само скучили за вашою ласкою, як і я.

- Мені не подобається, — промовив Стенлі, розстібаючи при цьому гудзики на моїй уніформі, — що ти спиш із моїм сином. — Взявши пальцями соски, він трохи їх придавив.

- Тільки не кажіть, що ревнуєте мене до власного сина. І потім, — запустивши руки в його волосся, я промовила, — останнім часом ви зовсім забули про мене.

- Можеш думати, що завгодно, — відповів він, покриваючи по черзі поцілунками мої груди, — І все ж, постарайся триматися від Джеймса, якнайдалі. Як ні як, а в них з Іреною незабаром весілля.

- Містере Стенлі, це залежить від того, наскільки часто ви приділятимете мені увагу.

- Відчуваю, що ще трохи і я кінчу просто так, дивлячись на тебе, — промовив він.

«Чому б вам не сказати, що так само Ви будете поводитися при виді мого трупа?», — подумки запитала у нього я.

- Ні, містере Стенлі, — зупинила я його спробу взяти мене ззаду, — сьогодні я хочу побути в ролі наїзниці.

- Що ж, якщо тобі так хочеться, то я не проти.

«Ви й уявити не можете чого я хочу насправді», — подумала я, трохи відкинувшись назад.

Я то прискорювала, то уповільнювала темп, взявши повністю контроль за тим, що відбувається, у свої руки. Містеру Стенлі нічого не залишалося, як тільки підлаштовуватися. Відчувши наближення піку, я трохи підвелася.

- Ти точно Диявол, — промовив, він важко дихаючи.

Ми застосували ще кілька різних поз, поки містер Стенлі не заснув просто в кріслі, а я безшумно покинула бібліотеку, не забувши при цьому прихопити свої туфлі.