Раді Вас бачити!

Я ще ніколи так не хвилювалася, як сьогодні. Навіть поснідати не могла нормально. У мене буквально все валилося з рук. І лякало мене не те, що доведеться стати директором, а майбутня співпраця з Форсом. Але ж не могла я просто так взяти і заявити містеру Стенлі, що готова співпрацювати з ким завгодно, але тільки не з цим знахабнілим типом.

- Ти себе добре почуваєш? — запитала між тим Джоанна.

- Так, звісно, — відповіла я, — Просто хвилююся трохи, а так все добре.

- Що ж, рада це чути. І не переживай. Ти ж знаєш, що я і містер Стенлі завжди з радістю тобі допоможемо.

Закінчивши снідати, ми з Джоанною направилися до машини.

- Ірена, — на якусь мить вона зупинилася, — знаю, як ви з Форсами ставитеся одне до одного, я все ж таки тебе прошу бути більш розумною і не піддаватися на провокації. І це стосується не тільки Форсів.

- Я постараюсь.

- Думаю, тобі потрібно взяти невеличку відпустку.

- Але ж...

- Хіба не ти скоро виходиш заміж? — натомість перебила мене Джоанна. — Подумай, які статті з'являтимуться в газетах про ваше з Джеймсом весілля. Тобі ж не хочеться, щоб там писалося, що ти серйозно хвора і чи навіть ледь не однією ногою вже перебуваєш у могилі?

- Невже я настільки жахливо виглядаю?

- Про це й мови не може бути, — відповіла вона, — Але, як і будь-яка наречена, ти тепер повинна думати про те, як виглядатимеш у день власного весілля.

Про це Джоанна могла і не казати. Адже останнім часом, я тільки те й роблю, що думаю, як все пройде. І чим ближче, тим більше мене охоплює якась невидима тривога.

- І не хвилюйся, — промовила, взявши мене за руку і злегка потиснувши,місіс Стенлі, — скільки би не овивалося зараз дівчат навколо Джеймса, свій вибір він уже зробив. Просто вияви терпіння, от і все.

«Виявити терпіння і мовчки спостерігати, як інші вішаються йому на шию?»; — подумки запитала я, промовивши тим часом вголос:

- Так, я це добре розумію.

- Ірена, Джеймс ні за що не зробив би тобі пропозицію, не відчувай він до тебе любові. Я навіть не можу уявити когось на твоєму місці.

«Навіть Бетті?!» — подумки запитала я, не наважуючись вимовити це вголос. Адже, якщо так поміркувати, то для Джеймса вона була більш вигіднішою партією.

Особливо Бетті, — ніби прочитавши мої думки, промовила Джоанна, — Вона надто легковажна, як і Крістін до речі. І не думай про те, прийме тебе хтось до свого кола чи ні. Я, наприклад, вже давно махнула на це рукою.

- Навіть не знаю, чи вийде у мене.

- Побільше впевненості та пофігізму, — відповіла місис Стенлі, — І повір, я знаю, що кажу. І не треба на мене так дивитися. Більш того, тобі повезло набагато більше.

Що ж, стосовно везіння, тут я не заперечувала. Та я всеодно не могла зрозуміти до чого саме хилить Джоанна.

За всіма цими думками, я навіть і не помітила, як ми вже були на місці.

- Ірена, не забувай, ти тепер не тільки наша майбутня невістка, але й директор. То ж не дозволяй себе кривдити.

Інколи я жаліла, що не була такою, як Крістін чи Бетті. Або навіть, як Ріта. Та взагалі нічого не боялася. А я... я просто не могла. Та й Марія не раз наголошувала мені про скромність й порядність. Так само, як і про те, що я повинна бути вдячна Богу за проявлену до мене милість.

- І ще одне, — різко зупинившись, несподівано промовила Джоанна, — Я хочу аби ти припинила спілкуватися з Марією.

- Але ж вона ніколи нічого поганого мені не бажала і, взагалі...

- Сперечатися не буду. Та тільки Марія темна і неосвічена людина, що занадто зациклена на своїй релігії.

Я ніяк не могла зрозуміти, чому місіс Стенлі та Марія так не переносять одна одну. Ні, вони ніколи не демонстрували своєї неприязні. Та це відчувалося.

Тяжко зітхнувши, я промовила:

- Я постараюсь...

Чим ближче я підходила до відділу кадрів, тим більше у мене з'являлося відчуття, що ступаю по розпеченій лаві. Як там нещодавно казала Джоанна? Побільше впевненості та пофігізму?

- Так, так, так, — почула позаду себе знайомий насмішливий голос, який би взагалі воліла б не чути, — це ж треба яка несподівана зустріч.

Ну от чому? Чому саме зараз мені «пощастило» з ним зіткнутися?

- Макс?! Що ти...

- Тут роблю? — перебив мене Форс. — Що ж, давай поміркуємо разом над цим життєво складним питанням. От скажи, для чого люди взагалі ходять на роботу? Ірена, ну це ж і дурню відомо. Працювати. І як сама бачиш, саме тому я тут.

Не знаю у чому причина та його присутність справляла на мене дивне враження. Чомусь захотілося простягнути руку і поправити його скуйовджене волосся.

- Ні, ти таки дійсно стала справжньою красунею, — промовив він, перегородивши мені дорогу.

- Може пропустиш мене?

- Можливо. Але мені потрібна за це винагорода.

- Яка ще до біса винагорода?!

- Що ж... — нахабно промовив Макс, — півкоролівства, бойового коня та королівську дочку на додачу, мені якось не хочеться. Але так і бути. Я відпущу тебе, але за умови, що ти мене поцілуєш.

- Тобі не здається, що ти занадто багато хочеш? — сердито запитала я.

- Один поцілунок, це вже не так і багато. Що ж, у тебе вдосталь часу подумати. Робочий день тільки розпочинається. Вирішуй Стоун. Або ми будемо ось так стояти до настання темряви, або ж...

Не давши йому договорити, я підійшла до нього і, трохи підвівшись навшпиньки, злегка торкнулася губами його щоки.

- І це по твоєму поцілунок? — глузливо запитав Макс.

– Саме так. А тепер пропусти мене.

- Мда… — протянув Макс, — повинен визнати, що вчитель з Джеймса — нікудишній.

Не встигнувши і слова сказати на захист свого нареченого, я була притиснута до стіни.

- Але не хвилюйся, крихітко, дядечко Макс виправить цю прикру помилку — і трохи припіднявши мені підборіддя, він мене поцілував. Ось так просто, нахабно взяв і поцілував, примусивши моє тіло відчувати невідоме мені до сьогодні тремтіння.

І я, замість того аби відштовхнути від себе Форса, навіть не помітила, як почала відповідати йому. З голови чомусь вилетіли думки про Джеймса, про наше з ним весілля. Мене навіть не хвилювало, що нас хтось може застукати.