Раді Вас бачити!

- Анно, я знаю, що ти не спиш, — промовила я, злегка трусунувши свою хатню працівницю за плече, — Досить прикидатись. Кого-кого, а мене ти ні за що не проведеш. Ну, як тобі моє вбрання? — запитала, продефілювавши туди-сюди перед нею, — Правда, відпадне?

- Ага, — почула я у відповідь.

«І це та, що мріяла бути артисткою, — подумки похитала я головою, — Ні, моя люба, хочеш ти цього чи ні, та я не дозволю тобі занапастити своє життя».

А наряд був просто неперевершений. Побачив би мене зараз хтось з моїх старих знайомих чи навіть колег по знімальному майданчику, то подумав би, що у мене на старості років повністю зірвало дах. Але ж я ніколи не була такою, як всі. Скільки себе пам'ятаю, я завжди була бунтаркою і поводилася так, як хотілося саме мені. От і зараз, стоячи напроти дзеркала, я любовалася тим, що бачила перед собою. Короткі шкіряні шорти червоного кольору, і такого ж кольору, тільки з чорними вставками шкіряний корсет, а до всього цього ще панчохи в сіточку та ботфорти на шпильці. Що ж, я завжди знала, що на Джину можна покластися.

- Між іншим, — промовила я, підійшовши до вікна, — для тебе я також дещо прихопила.

Цим «дещо» була коротка, повністю обшита паєтками яскраво-малинового відтінку сукня, що разом з панчохами лежала на ліжку. А поруч стояли червоні ботфорти на шпильці. Ну, а що? Не одній же мені бути сьогодні красунею?

- Це... якийсь жарт? — нічого не розуміючи, запитала Анна.

- Навіть не сподівайся, — відповіла на її питання і тут же добавила, — Так, досить стовбичити. Хапай все і марш переодягатися.

І як не намагалася вона опиратися, я все ж зуміла свого добитися.

– Супер! Це те, що я хотіла, — вигукнула я, як тільки вона, переодягнувшись, повернулася назад до кімнати. — Хлопчики, ми готові!

Судячи по виразу обличчя Анни, то Леон та Антуан справили на неї незабутнє враження.

- Ой, — тільки й змогла вимовити вона, коли Антуан взяв її під руку.

- Розслабся і отримуй задоволення, — промовила я тим часом, — Хлопчики профі у своїй справі. Кому, кому, а Джині я повністю довіряю.

Поки один із них чаклував над моїм обличчя, а другий над волоссям Анни та все ще ніяк не могла зрозуміти, що тут взагалі відбувається.

- Божественно! — вигукнула я, як тільки робота була повністю завершена, — Леон, Антуан, тримайте, — вручивши кожному з них гроші, я додала — і передайте від мене величезну подяку Джині. Може якось навідаюся до неї на чашечку кави.

- Обов'язково передамо, — відповів Антуан, — а вам добре відірватися в клубі.

- Клуб? — здивовано запитала Анна.

- Ага, він самий. У мене таке враження, що це не мені, а тобі вісімдесят років. Я вже давно тобі говорила, що ми підемо туди на ці вихідні.

- Так, ви це казали, — промовила вона, — Але я була впевнена, що ви жартуєте.

- Хлопчики, останнє, прохання. Не могли б ви як справжні джентльмени провести нас до машини, — звернулася я до хлопців.

- Ми можемо не тільки провести двох таких чарівних богинь, але й супроводжувати до самого клубу. А також оберігати від надто настирливих залицяльників, — відповів Леон.

- До речі, — раптом промовив Антуан, — а давайте зробимо на згадку селфі.

- Чудова ідея, — відразу ж погодилася я.

- Мімі, — вирішила запитати у мене Анна, — а ми ...

- Якщо ти про те, чи не надто ми вульгарно одягнені, — перебила її я, — то ні. Ми одягнені якраз так, щоб піти до клубу, і, як сказали ці чудові хлопці, добряче там відірватися. Моя тобі порада, засунь своє пуританське виховання якомога глибше собі в дупу, і почни нарешті, як належить, насолоджуватися життям.

Втиснувшись у спинку шкіряного дивана, Анна з острахом дивилася на все те, що відбувалося довкола. Я ж, на відміну від неї, навпаки отримувала насолоду.

- Ну, ні, — промовила я, дивлячись на свою хатню робітницю, — це нікуди не годиться.

- Мімі, це місце…

- Це місце і є звичайнісінький нічний клуб, — перебивши її, я подала знак аби до нас підійшов хтось із обслуговуючого персоналу.

- Що будете замовляти? — спитала, підійшовши до нашого столика дівчина, яка зовнішньо чимось нагадувала Памелу Андерсон, будучи при цьому брюнеткою.

- Люба, нам би якийсь коктейльчик, який би допоміг розслабитися, — поманивши дівчину до себе пальцем, щоб та нахилилася, я шепнула їй на вухо. — Особливо для моєї подруги.

- Буде зроблено, — відповіла та, як тільки я непомітно для Анни засунула купюру їй у кишеню.

Анна так і продовжувала сидіти, не змінюючи пози.

- Ти хоча б голову повертала час від часу, — зробила я їй зауваження, — а то народ, ще чого доброго, почне думати, що я вирішила притягнути з собою манекен.

- Я не можу так, — ледь чутно промовила та, — мені здається, що всі тільки те й й роблять, що таращаться на нас.

– Не бачу в цьому нічого дивного. Адже це нічний клуб. О! Здається, несуть наше замовлення, — промовила я, задоволено потираючи руки.

Один коктейль, потім ще і ще і, Анна нарешті розслабилася. Це було саме те, чого я хотіла.

- Ну, як усе просувається? — спитав, підсівши до мене Джош. Його зміна закінчилася і тепер він міг дозволити собі розслабитися.

- А ти сам поглянь, — махнувши рукою у бік невеликої групи на танцмайданчику, промовила я і, трохи нахилившись, поплескала його по руці, — дякую за коктейль.

- Завжди радий допомогти.

- Лише кілька випитих коктейлів і людина повністю розкривається, — зауважила я. — Джош, — я глянула йому прямо в очі, — ти звичайно ж чудовий хлопець і таке інше. Але… — витримавши невелику паузу, я продовжила, — ти зовсім не той, хто потрібен моїй онучці.

– Та я це й сам уже зрозумів, — відповів він і запитав, — А як ви дивитеся на кандидатуру Стенлі-молодшого у якості чоловіка Бетті?

- Ось, що я тобі скажу — не всі цукерки у гарних фантиках бувають смачними. Те саме я можу сказати і про Джеймса. Та й взагалі, дивлячись на всіх тутешніх хлопців, не хочу нікого образити, я не бачу нікого, хто б підійшов до моєї внучки. Але все ж таки, а я в це вірю, знайдеться той, у чиї яйця, це нестерпне дівчисько вхопитися мертвою хваткою. А вона це зробить, повір мені.

- Знаєте, — промовив Джош, — я підозрюю, що в молодості ви пустували нічим не гірше за Бетті.

- Пустувала, молодий чоловіче — це ще слабо сказано, — зауважила я, — Ні, ти тільки поглянь на це! Ну, хіба скажеш, що це моя хатня робітниця?! — захоплено вигукнула я, спостерігаючи за Анною, якій раптом спало на думку скористатися жердиною, що до цього часу самотньо стояла посеред танцмайданчика.

- Думаю, що після сьогоднішнього вечора у неї не буде відбою від залицяльників.

- Дуже на це сподіваюся, — промовила я і, хитро примружившись, добавила, — Ну, а зараз, я хочу потанцювати. Сподіваюся, ти не відмовиш мені в такому делікатному проханні?

- Хіба я можу?

- Звичайно ж ні. Інакше, поскаржуся на тебе своїм онукам, — пригрозила бармену пальцем і ми засміялися, — Гей! Фредді! — крикнула я між тим до діджея, — Постав... сам знаєш, що.

Всі хто мене знав, анітрохи не здивувалися, коли я в супроводі Джоша вийшла на танцмайданчик під перші акорди рок-н-ролу. А ось ті, хто був тут уперше… їм навіть і уві сні не могло наснитися, що якась там бабулька може настільки захопливо танцювати.

- Чорт забирай, Мімі, — впавши на диван і, ледь переводячи дух, промовив Джош, — я звісно в курсі, що ви чудова танцівниця, але сьогодні ви перевершили саму себе.

- Ха! Це ще слабо, — махнула я рукою, закинувши ноги на стіл, — Бачив би ти, як я танцювала в молодості.

- Можу лише уявити, — промовив Джош.

- Якщо я сплю, — промовила, підійшовши до нас і впавши на диван, Анна, — то нехай цей сон триває якнайдовше.

- То може тоді ще принести коктейль?

- А чому б і ні? — взявши в руки порожній келих і вертячи його в руках, спитала Анна.

- Попроси, щоб цього разу зробили щось безалкогольне. А краще сам зроби, — шепнула я на вухо Джошу, поки моя хатня робітниця розглядувала порожній келих.

- Не хвилюйтеся, все буде зроблено, — пообіцяв Джош і залишив нас у двох.

- Уявляєте, — раптом промовила Анна, — мені сказали, що у мене гарні ноги. Та й сама я, досить таки сексуально виглядаю.

- Ось бачиш, — уміхнулася я у відповідь, — а ти боялася сюди йти.