Раді Вас бачити!

{"ops":[{"insert":" Ще раз прискіпливо все оглядаю і даю розпорядження, що де і як повинно бути. Знаю, часу вдосталь та я звикла робити все заздалегідь. Терпіти не можу всілякої там біганини з висунутим язиком і важким диханням, що ти там щось не встигаєш. Може, комусь все і подобається робити на швидкоруч та в останню мить, але це не для мене.\n- Ні, це краще перемістити ось туди. Так, а це у нас що? — запитую.\n- Місіс Уіллс, — до мене підходить одна з моїх підлеглих, — щойно привезли скатертини. Бажаєте подивитися?\n- Звичайно бажаю, — відповідаю я та йду слідом за нею аби на власні очі побачити, що там привезли. І, схоже, пішла недаремно. Бо те, що мені довелося зараз побачити на власні очі, і близько не валялися біля того, що я замовляла, — Це, що таке? — запитую переводячи погляд зі скатертини, яку тримаю в руці, на чоловіка, що стоїть переді мною.\n- Те, що ви замовляли, — спокійно відповідає цей нахаба.\n «А він досить таки нічого. Та і тренажерний зал, схоже відвідує.», — тут же ловлю себе на думці, дивлячись на нього. Та зараз для мене на першому місці робота, а не власні потреби.\n- Серйозно? І... — роблю невеличку паузу, аби хоч трохи себе заспокоїти, — що саме я замовляла? — сверлю його очима і сама ж відповідаю, — Скатертини лаймового відтінку. Лаймового, — повторюю ще раз, — не зеленого, не світло-зеленого, навіть не салатового чи будь якогось іншого. Розумієш?\n- А я тут при чому? Те, що мені дали, те й привіз. Раніше, наскільки пам'ятаю, таких проблем не було.\n «Раніше? Хм... Щось я не пам'ятаю, щоб я його коли-небудь бачила. А може, просто уваги не звертала? Так, годі. Тут із скатертинами розібратися потрібно, а ти, не зрозуміло чим, забиваєш собі голову. Стоп. Чому не зрозуміло? Я думаю про пристрасну ніч, келих вина, ніжну романтичну мелодію і багато чого іншого. І що з того, що вже давно не вісімнадцять?», — водночас із цим у мене з'являється думка, що це хтось із конкурентів Стенлі постарався. Та я відразу ж від неї відмахуюся, бо мого колишнього, подібним не залякати, а тільки розсмішити можна. Він і не до такого звик. А от по моїй репутації, як організатора всяких заходів, це може вдарити. І при чому, досить сильно.\n Дістаю мобільний і набираю свою давню знайому Меган, у якої власне і робила замовлення. Не вперше, треба замітити.\n- Джина, привіт люба, — відразу ж бере слухавку, — Сподіваюся, скатертини вже доставили?\n- Їх то доставили. Але є проблема.\n- Проблема? — перепитує у мене Меган.\n- Саме так. Вони абсолютно не того відтінку, що я замовила.\n- Так... Зажди хвильку. Якщо я не помиляюся, то ти замовляла лаймовий відтінок.\n- Правильно.\n- Ти можеш переключитися зараз на відеозв'язок та показати мені одну зі скатертин? — просить та.\n- Без проблем.\n- І справді, — говорить вона, після того, як я продемонструвала, що саме мені привезли, — це зовсім не те. Джина, ти ж не будеш проти, якщо я передзвоню тобі трішки пізніше.\n- Звісно, що не буду.\n Що ж, зі своєї сторони, я зробила все, що вважала за потрібне. А там, нехай Меган сама розбирається зі своїми дівчатами. Нехай, хоч звільнить всіх, мені пофіг. Якщо не розбираються у відтінках, то нема чого влаштовуватися на таку роботу.\n Характер у мене ще той, стервозний. Я це добре знаю, проте, щоб вижити у нашому світі, інакше не можна. Затопчуть і не помітять навіть. А так... Я навіть самій собі не даю спуску. Може для когось відтінок і немає якогось там значення. Ну, подумаєш, помилилися, з ким не буває? Це ж не катастрофічно. Для когось, але тільки не для мене.\n Меган передзвонює мені, як і обіцяла. \n- Я в шоці, якщо чесно. Такого ще ніколи не було, це вперше. Та все-таки я сподіваюся, що через цю невелику прикрість не втрачу такого клієнта, як ти.\n Я досить добре знаю людей подібних до Меган. І вже давно віднесла її до так званої категорії «скромних паразитів». От і зараз, коли вона говорить зі мною, я відчуваю в її голосі страх, який вона намагається приховати. \n І не треба думати, що вона і справді боїться, що я можу знайти когось іншого і почати співпрацювати з ними. А я можу. І їй добре про це відомо. Та найбільше вона боїться аби всі дізналися, що колишня дружина Пітера Стенлі не захотіла більше з нею мати нічого спільного. От через це Меган і намагається мені догодити.\n- Меган, — промовляю тим часом, — я також сподіваюся, що зі сторони твоїх дівчат нічого подібного більше не виникне. Бо інакше мені доведеться шукати когось іншого, — я спеціально виділяю останні слова.\n- Звісно, що ні, — тут же поспішає мене запевнити і ще раз просить пробачення за цей прикрий інцидент, і обіцяє, що цього разу особисто сама прослідкує аби все було зроблено, як слід, — Можеш дати, на пару хвилин мобільний Джейкобу? — просить Меган.\n «Отже, Джейкоб», — подумки промовляю про себе ім'я чоловіка та підхожу до нього.\n- Меган хоче з тобою поговорити, — звертаюся до чоловіка і протягую йому мобільний.\n- Угу, — промовляє у відповідь.\n Не знаю, про що говорила там з ним Меган, бо я, щоб не вдавати із себе один із мебельних гарнітурів, вирішила перевірити інші замовлення. Так, про всяк випадок. \n- Завтра зранку будуть доставлені саме ті скатертини, що ви замовляли, — промовляє до мене... Як там його? Точно, Джейкоб. І повертає мені телефон. \n Ні, все-таки треба поїхати додому і відпочити, а то ще трохи, і я просто накинусь на нього.\n \n"}]}