Раді Вас бачити!

Навіть тепер, через три роки після того випадку, я досі не могла зрозуміти, що саме Крістін знайшла у Мартіні. Так, він був чемний, ввічливий. Добре ставився до місіс і містера Стенлі, не кажучи вже про Джеймса. Та й зі мною тримався, як справжній джентльмен. Але тільки все це мені здавалося надто фальшивим, награним. За вишуканими манерами молодої людини було щось таке, що не давало спокою, особливо, коли доводилося перебувати з ним поруч.

- Залишилася кав'ярня, — промовила тим часом Крістін, — А потім додому розглядати покупки. Погодься, адже я недарма витягла тебе сьогодні з дому. Чи у вас із Джеймсом були якісь плани? — поцікавилася вона.

- Та ні, — зізналася я, подумки благаючи про те, щоб та знову не повернулася до тієї розмови, яку ледь не почала в ювелірному магазині.

«А я ж нічим не краща за Мартіна, — раптом подумала я, — От тільки якщо він добре знав свою роль, то про свою я так сказати не можу. Чому зараз, майже напередодні весілля, мене так несподівано почало мучити питання про любов до Джеймса? Що це може бути? Страх, який, як то кажуть, відчуває будь-яка дівчина, перед весіллям? А як же тоді бути з тими ревнощами, що розкривають мене зсередини на частини, варто на нього подивитись якійсь іншій дівчині? Чи Джеймсу глянути на когось у моїй присутності? Чи це просто самонавіювання?»

- Що ж, — промовила подруга, — якщо ви з Джеймсом нічого не планували, то я чекаю подяки за те, що витягла тебе з собою.

- Одного дякую, буде достатньо? Або мені впасти ниць до твоїх ніг, співаючи при цьому хвалебний гімн? — запитала я.

- Ні. Це буде вже надто. До речі, як ти вважаєш, хто першим народиться у вас із Джеймсом? — Крістін різко змінила тему розмови.

- А хіба це так важливо? — спитала я. — Та я й не думала якось про це.

- Невже ви з моїм братом це ніколи не обговорювали? — здивовано поглянула на мене подруга.

- Ні, — зізналася я, — До того ж, я ніколи не вважала, подібні теми потрібними для розмови. І взагалі, яка різниця у тому, хто народиться першим.

- Що ж, — погодилася з мною Крістін, — напевне, ти маєш рацію, — А от я своїх перших дітей хочу назвати на честь дідуся та бабусі по маминій лінії. Думаю, що мій майбутній чоловік не буде проти.

Дивно, але Крістін чомусь не обмовилася про Макса. І це при тому, що ще зовсім недавно обмірковувала над тим, аби самій зробити йому пропозицію.

«А може у неї ті ж сумніви, що і у мене до Джеймса?», — несподівано промайнула у голові думка.

- А якщо у вас буде одна дитина? Чи народяться дві дівчинки або два хлопчики? — запитала я.

- Ну, — відповіла вона, — тоді доведеться назвати когось одного. Втім, щось вигадаємо.

Розмовляючи, ми нарешті дійшли до кав'ярні. Ні, ми звісно могли б туди добратися і на машині. Але мені все ж таки вдалося вговорити Крістін прогулятися туди на своїх двох, як то кажуть.

Невелика, але між тим така затишна кав'ярня. І нехай сам інтер'єр своїм непримітним стилем не викликав особливих захоплень у тих, кому доводилося відвідати її вперше, я любила іноді тут бувати. Адже тут я відпочивала душею. Мені подобалося просто сидіти за невеликим дерев'яним столиком з чашкою гарячої ароматної кави або просто насолоджуватися смаком якогось десерту.

Та менше за все, я очікувала зіткнутися у дверях із Максом та його сестрою. Коротко відповівши їм обом на привітання, я відразу ж кинулася шукати вільний столик, залишивши Крістін наодинці з ними.

Мимоволі спіймавши себе на тому, що задивилася наскільки привабливо виглядає сьогодні Макс, я ледь не відчула себе однією з тих, що готові захлинутися власною слиною лише при одній його появі. Здавалося, Форс спеціально робив усе можливе і неможливе, щоб перед ним відразу були готові впасти на спину, розсунувши ноги.

Порівнявши Макса зі своїм майбутнім чоловіком, я відразу помітила, що воно було аж ніяк не на користь останнього. І як би сильно не кохала я Джеймса, але у порівнянні з Максом, він дуже сильно програвав.

Ще ніколи час не тягнувся настільки довго, як зараз. Мені почало здаватися, що минула ціла вічність, перш ніж до столика нарешті підійшла Крістін.

- Це просто неймовірно! — промовила вона, сідаючи за стіл.

- Якщо ти про Макса з Бетті, то для мене теж було несподіванкою зустріти їх саме тут, — відповіла я на слова подруги, — І я навіть вирішила, що вони навмисне сюди прийшли.

- З чого б це? — схопивши меню, Крістін відразу почала його вивчати, — Тільки не кажи, що ти думаєш, ніби вони тебе переслідують.

- Не ображайся, але щось подібне у їх голови може прийти, — відповіла на це я.

- Ірена, вони вже давно вийшли з того віку, щоб робити тобі якісь гидоти. Вже давно час забути старі образи.

Що ж, образи може і час забути. Але, як бути із тим, що було на роботі? Як примусити себе не згадувати, таку дивну реакцію власного тіла? Навіть от зараз, коли Форс був тут, я відчувала до нього якусь невідому до цього тягу.

- Я намагаюся, — чесно зізналася я.

- От і добре. Повір, Бетті та її брат не такі погані, як ти про них думаєш. Просто їм подобається тебе дражнити, от і все. До того ж, — відклавши меню вбік, Крістін взяла мене за руку, — я впевнена, що якщо Макс раптом зробить мені пропозицію, то наше з ним весілля буде відразу ж після вашого. Тим більше, що сьогодні вони з Бетті запросили мене на вечерю.

- Що ж, вітаю, — відповіла я, несподівано ловлячи себе на тому, що відчуваю щось подібне до ревнощів, які були нічим у порівнянні з тими, коли інші дівчата намагалися фліртувати з Джеймсом.

«Ні, напевне мені таки дійсно не завадить відпочинок перед весіллям, а то щось думки останнім часом якісь неправильні», — подумала я.

Втім, зійди Форси до того, щоб запросити мене на вечерю, я нізащо не погодилася б. Тоді звідки це почуття?