Раді Вас бачити!

- І все ж таки, — промовила я, після того, як Ірена залишила нас самих, — зустріти вас саме тут, досить дивно, як на мене.

- Ну чому? В Англії ми досить часто відвідували подібні кав'ярні, —як ні в чому не бувало відповіла Бетті. — Адже так? — запитала вона, поглянувши на брата.

- Авжеж, — відповів Макс і тут же промовив, — Але ми вже йдемо, а ти, — він пильно поглянув на мене, — не забудь, що обіцяла прийти до нас на вечерю.

- Ну що ти, хіба я можу? — мило посміхнувшись до нього, промовила на це я, — Шкода, що вам вже пора. Ми могли б досить таки непогано поговорити.

Бетті вже збиралася було відповісти, але Макс її тут же перебив:

- Кріс, ми обов'язково поговоримо з тобою під час вечері. А зараз нам із сестрою час додому.

Що ж, може воно і найкраще, що вони пішли. Не сильно хочеться аби Ірена думала, що я і цього разу їх запросила. І все ж таки, щоб там не казала Бетті, але мені чомусь не сильно віриться, що в Англії вона була у кав'ярні, подібної до цієї. Гаразд, один раз, можливо і була. Але, щоб часто, в це досить важко повірити. Хоча... Хто його зна.

Дочекавшись, коли Макс з сестрою підуть, я відправилася на пошуки Ірени. Думаючи по дорозі про те, якби його розкрутити на покупку перстня.

- Це просто неймовірно! — промовила я, сідаючи нарешті за стіл.

- Якщо ти про Макса з Бетті, то для мене теж було несподіванкою зустріти їх саме тут. І я навіть вирішила, що вони навмисне сюди прийшли, — поглянувши на мене, Ірена злегка піджала губи, що робила завжди, коли нервувала.

- З чого б це? — запитала я, взявши при цьому до рук меню і почала його читати, — Тільки не кажи, що ти думаєш, ніби вони тебе переслідують.

- Не ображайся, але щось подібне у їх голови може прийти, — впевнено заявила Ірена.

- Ірена, — я намагалася говорити спокійно, наскільки це взагалі було можливо, — вони вже давно вийшли з того віку, щоб робити тобі якісь гидоти. Вже давно час забути старі образи.

- Я намагаюся, — промовила вона у відповідь.

Я не дуже знаю, що там і до чого, адже народилася вже після смерті батьків Макса і Бетті, ну і звичайно батька Ірени. Але скільки пам'ятаю, то Форси не упускали моменту аби хоч якось «зачепити» подругу.

- От і добре, — промовила між тим я, — Повір, Бетті та її брат не такі погані, як ти про них думаєш. Просто їм подобається тебе дражнити, от і все. До того ж, — відклавши меню вбік, я взяла її за руку, — я впевнена, що якщо Макс раптом зробить мені пропозицію, то наше з ним весілля буде відразу ж після вашого. Тим більше, що сьогодні вони з Бетті запросили мене на вечерю.

- Що ж, вітаю, — відповіла Ірена.

- Ну що ти? З таким не вітають, — відповіла на її слова, — Проте, як би там не було, а я всерйоз збираюся поговорити з Максом щодо майбутнього весілля, — я хотіла ще щось сказати, але саме в цю мить до нашого столика підійшов один із офіціантів.

- Що будете замовляти? — запитав він.

- Подвійну порцію ванільного з полуничним джемом, — промовила я.

- А ви? — звернувся він до Ірени.

- Мені також подвійну порцію ванільного, але тільки з потертим шоколадом.

- Чорний, білий чи молочний? — поцікавився у неї офіціант.

- Чорний.

- Добре, — відповів він і добавив, — Ваші замовлення принесуть, як тільки вони будуть готові.

- А він нічогенький, — промовила я, як тільки ми знову залишилися удвох.

- Крістін...

- Що Крістін? — запитала я, — Цей офіціант досить таки симпатичний. Між іншим, ти якась сьогодні трохи дивна.

- Чому ти так думаєш?

- Не знаю, — зізналася я, — Може через те, що ти поводишся не так, як завжди. І причина цього, як я розумію, мій брат. От тільки не кажи, що це не так.

- Ні, Джеймс тут ні до чого. Просто…

- Що просто? — нетерпляче запитала я.

- Я дуже переживаю через майбутнє весілля.

– Що ж, — промовила я у відповідь, — Тут я тебе розумію, як ніхто інший, — і поклала свою руку поверх її,— Але тобі немає жодного сенсу переживати. Тим паче, якщо мій братик раптом ні з того, ні з чого почне впиратися, ми з батьками все ж таки змусимо його стримати своє слово. Втім, усі наречені подібним чином поводяться перед весіллям. Ну, чи майже всі. Нічого, вечірка хоча б трохи відверне тебе від усього цього. О! А ось і наше замовлення схоже несуть, — радісно потерла я руки.

- Крістін, а нам дійсно необхідна та вечірка? — несподівано запитала Ірена.

- Авжеж потрібна, — впевнено заявила я.

- Просто у мене якесь передчуття, не дуже добре, — заявила вона..

Ще не вистачало аби вона відмовилася. А я ж слово дала Джеймсу, на передодні його від'їзду по справах, що вона обов'язково там буде.

- Досить однієї маленької щіпки, — промовив брат, простягаючи мені невеликий целофановий пакет із якимось білим порошком.

- А це точно безпечно? — запитала у нього я.

- Якщо не переборщиш, то ні, — відповів Джеймс.

- Навіть не знаю, — невпевнено промовила я.

- Крістін, ти єдина до кого я можу звернутися з подібним проханням. До того ж, я впевнений, що ти впораєшся.

- Добре, — важко зітхнувши, я взяла пакет, — але не забувай, Ірена може не погодиться. Ти ж не гірше за мене знаєш, як її важко кудись витягти.

- Щодо цього, — промовив Джеймс, — можеш не переживати. Думаю, я зможу її переконати. Так, ще дещо…

- Не бійся, я й слова нікому не скажу, — пообіцяла я.

- Що ж, у такому разі я спокійний...

Тоді я навіть не усвідомлювала на що саме погоджуюся і чим це все обернеться в подальшому.

- Це все через те, що ти хвилюєшся. От і накручуєш себе на невідомо що, — я тут же взялася заспокоювати подругу, — Я от навпаки, впевнена, що все пройде чудово.

- Що ж, ти права, як завжди, — промовила Ірена доїдаючи залишки морозива.

- Інакше і бути не може.

- Жаль, що я не настільки впевнена, як ти.

- Запевняю, Макса з Бетті там точно не буде.

Ще трохи посидівши та поговоривши, ми в решті-решт зібралися та поїхали додому.