Раді Вас бачити!

До нашої з Елен квартири я зумів добратися лише години через дві, а все через ці кляті затори, будь вони не ладні. Вийшовши з машини, я дістав з кишені мобільний і, набравши номер тут же скинув. Так, обережність, а особливо з такою людиною, як мій батько, перш за все. Адже якщо він довідається, що я його не просто ослухався, а ще й одружився проти його волі.... Та боявся я зовсім не за себе.

- Поки ти живеш під одним зі мною дахом, умови диктуватиму я.

- Мені вже сімнадцять, якщо ти забув, — спробував заперечити я.

- І ти вирішив, що можеш вживати наркотики і відкрито зустрічатися з якоюсь сукою?!

- Елен не...

Так, свого часу, не без участі Елен, я підсів на наркотики. Але хто саме доклав про це батькові, мені невідомо і досі. Той же в свою чергу зробив все можливе і неможливе аби розірвати наші стосунки. Навіть відправив мене за кордон на лікування. Проте, не був би я його сином, якби просто так погодився назавжди порвати з тією, хто є сенсом всього мого життя. І в цьому допомогло те, про що мій батько і досі не знає.

- Я вже почала боятися, що більше не побачу тебе, — Елен прямо з порога кинулася мені на шию.

- Зачекай, — я трохи відсторонив її від себе, — я холодний. Та і душ не завадить прийняти.

- Мені байдуже, — промовила вона у відповідь. — До того ж ми можемо прийняти душ разом. Може ти все ж таки залишишся зі мною на цілу ніч? Або на кілька хвилин довше? — запитала між тим Елен.

Якби ж вона тільки знала, як з кожним разом мені стає все важче залишати її, нехай і ненадовго. Але нічого, зовсім скоро все зміниться.

- Сонечко, — промовив між тим я, злегка торкнувшись кінчиками пальців до її обличчя, — з радістю, але фортуна поки не на нашому боці. До того ж, не забувай, зараз ми повинні бути обережними, як ніколи.

- Авжеж, — відповіла вона, — заради майбутнього в якому я не можу бути сама собою.

- Ти ж розумієш, що все це робиться для твоєї ж безпеки.

- Так, розумію. Але... Я боюся, що одного разу втрачу тебе.

- Ніколи, — я схопив її сильно за плечі, — не думай про подібне.

- Думаєш, я не намагаюся? — запитала Елен. — Але зараз все набагато складніше, ніж ти можеш собі уявити, — різко відсторонившись від мене, вона попрямувала до журнального столика і повернулася з газетою — Що там написано, я не знаю, з мене було достатньо назви статті та фото на першій сторінці.

Мені нічого не залишається, як взяти газету до рук, де відразу ж на першій сторінці йдеться про наші Іреною заручини.

«Як стало відомо з достовірних джерел, найближчими днями має завершитися підготовка до весілля Джеймса Стенлі та Ірени Стоун. Чи чекає нас ще одна історія про Попелюшку, нічого поки сказати не можемо. Хоча, як на мене, то міс Стоун повезло значно більше, ніж героїні всім нам відомої казки.

До речі, в одній зі своїх попередній статей я згадував про те, що свого часу покійний батько нареченої Стенлі-молодшого був не лише особистим шофером Пітера Стенлі, але й допомагав останньому у вирішенні деяких проблем...»

У тому, що у деяких любителів копирсатися в чужій білизні був занадто довгий ніс, я анітрохи не сумнівався. І вже був готовий відкинути газету, як дещо в цій статті привернуло мою увагу набагато більше, ніж інформація про майбутнє весілля.

«Я сподіваюся, що вам, так само, як і мені, любі мої читачі, цікаво дізнатися, наскільки довго Пітер Стенлі буде приховувати від свого сина правду про його матір. А саме про її перебування в одній з найоплачуваніших лікарень для душевнохворих. Та якщо ви думаєте, що на цьому можна завершити і поставити крапку, то тут ви помиляєтеся.

Річ у тому, що одному з моїх колег пощастило таємно пробратися до архіву тієї самої лікарні. Так от, як з'ясувалося Норма Стенлі, це ніхто інша, як зведена сестра Філіпа Дерена. Досить інтригуюче, чи не так?»

Це що? Якийсь злий розіграш? Невдалий жарт?

За одну мить все стало якимось сірим, нудним і до того ж огидним.

- Джеймсе? — здавалося голос Елен звучить десь здалеку, хоча сама вона ось тут, зовсім близько.

«Ні це все дурний жарт, нічого іншого, — я як можу намагаюся взяти себе в руки, — моя покійна мати не може бути родичкою Дерена, хай і зведеною. Так само, як і не може знаходитися в якійсь там лікарні для душевнохворих. Я власними очима бачив її могилу, куди мене неодноразово приводили ще в дитинстві».

Те, що Джоанна не була мені рідною матір'ю, я знав із самого дитинства.

- Джеймсе, — Елен ледь торкається до мене, і в цю ж саму мить мене накриває.

Я знову у тій жахливій кімнаті з м'якими стінами і нікого поруч, крім тієї суки... Навіть не пам'ятаю її імені, лише голос і дотики рук до свого тіла...

Контрастний душ приводить мене до тями.

- Що сталося? — запитую хриплим голосом в одного зі своїх охоронців.

- Приступ. З вашою дружиною все в порядку, — тут же заспокоїв мене.

Давно зі мною не траплялося подібного. І менш за все, я хотів заподіяти шкоди Елен. На якусь мить мені стало цікаво, чи погодилася б та сама Стоун, або інша, ради мене на подібні жертви?

Ні, Ірена занадто правильна, аби бути подібною до Елен. За весь цей час, поки я перебував за кордоном, вона не те, що ні з ким не зустрічалася, а навіть і не намагалася. Чекала на свого прекрасного принца, тобто на мене.

Згадка, про так нібито звану наречену, заставила мене мимоволі посміхнутися. Адже, як виявилося, вона анітрохи не змінилася. Як і раніше продовжувала дивитися на світ через рожеві окуляри. Чим я і вирішив скористатися.

Я застав Елен на кухні біля вікна, з чашкою гарячої кави.

- Елен, — тихо покликав я.

- Я не хотіла. Чесно не хотіла. Та стаття..., — її голос тремтів.

- Забудь. Я хочу аби ти розвернулася і подивилася на мене. Не примушуй аби я зробив це силою.

Повторювати ще раз не довелося. Вона все ж таки розвернулася до мене.