Раді Вас бачити!

За пару днів до розмови з Фіоною

- Що ж, — промовив я, після ретельного вивчення всіх паперів, — все складається якнайкраще.

- І, коли ви думаєте сповістити свою дружину та інших? — поцікавилася секретарка.

- А ось це, тебе не стосується — відповів я.

- Ви надто напружені, — підійшовши до мене ззаду, дівчина спробувала розв'язати краватку.

- Не сьогодні, Олівія, — зупинив я.

- Як скажете, — відповіла та байдужим тоном, – Просто я подумала, що ми маємо трохи часу до приходу вашої дружини.

Часу і справді було вдосталь. Та мені не хотілося, взяти та ось так даремно його витратити. Ні, Олівія була чудовою коханкою і досить добре справлялася зі своїми обов'язками секретарки. Проте, інколи, вона дратувала мене своїми ідіотськими питаннями та вчинками.

- Виклич Рона, — наказав між тим я, — поїдеш з ним по всяких там жіночих бутіках, чи, як там воно у вас називається? Не важливо, — зупинив її намагання щось сказати, — Купиш все найнеобхідніше. Розмір, сподіваюсь, ти пам'ятаєш.

- За це можете не хвилюватися, — відповіла Олівія.

- Відвезете все на квартиру, — продовжив я.

Півроку тому...

- Це ж треба, яка несподіванка! — підійшла, ледь тримаючись на ногах, до мене Фіона, — Сам Пітер Стенлі вирішив порадувати нас своєю присутністю.

- Може обійдемося без цього фарсу? — запитав я і добавив, — Алекс був моїм приятелем, якщо ти забула.

- Ну, чому відразу забула? Зовсім ні. Я навіть пам'ятаю...

- Може досить? — мою увагу привернула дівчина у довгій чорній сукні, поряд з якою стояла якась жінка.

- Подобається? — раптом запитала Фіона.

- Хто? — я не міг зрозуміти кого саме вона має на увазі.

- Надін, — відповіла Фіона, — Хоча, я і так бачу, що вона тобі подобається. Слухай, Піт, — підійшовши до мене ще ближче і дихнувши своїм перегаром, вона продовжила, — якщо хочеш, то можу її тобі продати.

- Твоє щастя, що Алекс вже не може чути яку маячню ти несеш. Ти, хоча б розумієш, що кажеш?

- От тільки не треба читати мені нотації. Піт, ну я ж бачу, як тобі хочеться гарненько її віддрати. До того ж, я готова прийняти ту суму яку ти сам запропонуєш. Добре подумай. Бо якщо не ти, то я знайду когось іншого, більш зговірливого. А так, дівка буде вигідною для тебе партією.

- Схоже, ти забула, що я одружений.

- І, що з того? Зробиш її своєю коханкою. До того ж, це можливість прибрати до своїх рук компанію Ранескі. Ти ж, розумієш, що бажаючих багато. А так, я пропоную тобі і Надін, і компанію за одне.

Якби не похорон, то чесне слово, власними руками задавив би цю гадюку. Та поглянувши ще раз на дівчину, я все ж таки вирішив прийняти пропозицію Фіони...

Єдині, хто знав про Надін і кому я міг довіряти, це були Олівія з Роном, ну і ще декілька чоловік, серед яких був і спеціально найнятий мною лікар.

Думаючи про дівчину, я посміхнувся. Що ж, напевне, це і найкраще, що в її зовнішності немає нічого такого, що могло би нагадувати Фіону. Бо навряд би я тоді погодився.

Різко схопившись на ноги, дівчина стиснула кулаки, пасмо темно каштанового волосся настирливо лізло в очі, але вона ніби й не помічала цього.

«Справжня Ранескі», — подумав я спостерігаючи за нею та чекаючи, що вона робитиме далі.

- Чому мене тут тримають? – сердито запитала вона, якби могла, то залюбки спопелила би мене своїм поглядом.

- Сядь, — як можна прохолодніше, промовив я.

- Я хочу знати відповідь на своє запитання, — все ще продовжуючи стояти, промовила Надін.

- Гаразд, подобається стояти, стій, — спокійно промовив я, зручно при цьому влаштувавшись у кріслі, — Наскільки мені відомо, — продовжив далі, — у твого покійного батька, окрім тебе, інших дітей немає. Діти твоєї матері від першого шлюбу не рахуються.

- Це має якесь відношення до того, що я тут? — запитала Надін.

- Те, що ти вловлюєш суть розмови, це вже добре. Не доведеться довго розжовувати, що і як. Так вийшло, що все своє майно Алекс залишив саме тобі.

- Ну так. Є таке, — промовила вона.

- І ти не гірше за мене розумієш, що бажаючих прибрати його до своїх рук, занадто багато.

- І ви один із них.

- Я цього і не приховую, як бачиш. Більш того, я пропоную тобі свій захист.

- Ось як? І я повинна на це погодитися?!

- Можеш і не погоджуватися. Та я не думаю, що хтось інший буде настільки ж поблажливим, — підвівшись, я почав наближатися до неї, примушуючи тим самим відступити її до стіни, — Повірь, мені ніщо і ніхто не завадить зламати тебе та взяти силою. Але я не хочу цього робити.

Вона перелякано, затамувавши подих, дивиться на мене. Навіть наречена Джеймса і то була більш сміливішою у порівнянні з нею.

- Послухайте, — Надін все ж таки набралася сміливості та заговорила, — якщо вам так потрібна компанія батька, я готова її віддати.

- Ти так і не зрозуміла нічого, — взявши пасмо її волосся, я пропустив його крізь пальці, — Компанію я би по любому отримав, навіть без твоєї згоди.

- Але ж.., — я не даю їй договорити. Майже «вдавлюю» її тіло в стіну та грубо оволодіваю її вустами, що з першого дня мене так збуджують і не дають спокою.

І хоча спроби Надін вирватися, ще більше мене розпалюють, я все ж себе контролюю і тому не заходжу надто далеко. Різко перериваю поцілунок і відступаю назад, зовсім не очікуючи на ляпас...

Дивлюся на годинник, вже і на обід пора б. Та я не поспішаю, а тому знову занурююся з головою у спогади.

- І взагалі, Стенлі, ти маєш бути вдяч-ік-ним мені, — Фіону розвезло по повній, — Ал.. Ік! Ой! Ну, вона не... ік!

Я не зовсім тоді зрозумів про що саме намагалася сказати мені Фіона. Та і говорити, якщо чесно, не дуже з нею хотілося.

Відверто кажучи, я і досі не розумів тодішнього прагнення Алекса одружитися з Фіоною. Особливо після того, як вона з ним поступила. Добре аби просто одружитися. Але ж ні, Ранескі цього було замало. Втім, якщо подумати, то тут я, певною мірою, навіть був вдячний йому за це.

Притиснувши її обличчям до стіни і утримуючи їй за спиною руки, я промовив:

- Не раджу тобі випробовувати на міцність моє терпіння.

- Тоді відпустіть мене, — сердито сопе вона.

- Ти, так сильно цього хочеш? — відпустивши Надін і, підійшовши до дверей, я відчиняю їх навстіж, — Можеш йти, прямо зараз.

- Я... — вся її рішучість та сміливість раптово зникають...

«Ні, все ж таки спочатку потрібно поговорити з Джоанною», — вирішую я, тим самим відкладуючи візит до Надін на потім.