Раді Вас бачити!

Потягуючи черговий коктейль, я між тим спостерігала за іншими відвідувачами.

- І як пройшов захід у Стенлі? — спитав у мене, звільнившись від чергового відвідувача, бармен.

- Як завжди, на ура.

- І ти це кажеш таким тоном?

- Яким саме? — перепитала я у нього.

- Ну, начебто, ти ледь не померла там з нудьги.

- Та ні, Джош, — тут же заперечила я, - Навпаки, мені було дуже весело. Втомилася просто.

- А може причина в чомусь або в комусь іншому? - ніяк не міг заспокоїтися бармен.

- Джош, — я спробувала глянути на нього крізь напівпорожню склянку, — чи не здається тобі, що ти занадто цікавий, як для бармена?

Допивши залишки коктейлю, я поставила порожню склянку на барну стійку.

- Щось ти не дуже балакуча сьогодні, — замітив між тим Джош. — Невже чергова спроба завоювання серця Стенлі молодшого також провалилася?

- Навіть не сподівайся, що я так легко відступлю, — тут же відповіла я. — Тим більше, що Джеймс сам прийде до мене.

– Мало віриться, — скептично відреагував на мої слова Джош. — Він настільки захоплений своєю нареченою, що не звертає ніякої уваги інших. Навіть важко повірити, що ця тихоня зуміла витиснути з його серця Честер.

- Ну, — промовила я, — ілюзія рано чи пізно завжди розвіюється. Ірена може йому і наречена, але чи стане вона дружиною, це вже інше питання.

- Ти впевнена, що Джеймс саме та людина, що тобі потрібна? — запитав між тим хлопець, спершись при цьому обома руками об барну стійку.

- Господи, Джош, — невдоволено зморщивши носа, промовила я, — ти досі не можеш пробачити того, що я тебе кинула.

- Якби це був хтось інший, а не татковий синочок Стенлі, — промовив той у відповідь, — мені було би байдуже.

- Чому б тобі не зізнатися, що ти йому просто заздриш?

- Заздрю? — все ще продовжуючи спиратися об барну стійку, Джош, наблизившись якомога ближче до мене, промовив, — Не бачу в цьому жодного сенсу. Без грошей свого татка, він ніхто.

- При чому тут це? — я ніяк не могла зрозуміти, що він хоче цим сказати.

- Як би тобі зрозуміліше пояснити, — почав бармен. — Річ у тому, що за всі насолоди Стенлі-молодшого платить зі своєї кишені його татко, але не він сам.

- І все-таки, ти йому заздриш, — відповіла я, — Джеймс має своє власне підприємство, яким дуже успішно керує.

– Знаю, — байдуже відреагував на це Джош, — «Стенлі-син», подароване йому батьком на двадцятиліття.

- Про що розмова? — спитав Макс, присівши поряд зі мною. — Привіт, Джош.

- Привіт, — кивнув той у відповідь.

- Макс, ти тільки уяви, — поскаржилася я, — Джош обізвав Джеймса татковим синочком.

- Так його давно всі так називають, нічого дивного, — спокійно відреагував той на мої слова.

- Нічого дивного?! — я була шокована.

Тим часом Джош схилився до брата і вони про щось почали шептатися.

- Між іншим, шепотіти в присутності третього, непристойно, — не втрималась я.

- А ми й не шепотілися, — відразу знайшов, що відповісти брат.

- Ага, вважай, що я повірила. І взагалі, щось мені нудно з вами. Краще піду і відірвуся по повній на танцмайданчику, — промовила я, підводячись зі стільця.

Щоб там хто не казав, а танцювати я любила понад усе. До того ж, це давало мені можливість не просто розслабитися, а занурюючись у себе, розібратися з власними думками та емоціями.

- Бачу, ти не нудьгуєш, — так, схоже у мене сьогодні день зустрічі з колишніми.

- А повинна? — байдуже відреагувала я, — І взагалі, яка тобі справа, сумую я чи ні? Якщо мені пам'ять не зраджує, то ми з тобою порвали.

– Бетті, послухай, прошу тебе, — тут же почав канючити Пітер, що мене сильно дратувало. До цих пір дивуюся, що зустрічалася з ним.

- О ні, тільки не починай знову свою історію про те, як сильно ти мене любиш. Хоча, може, так і є, сперечатися не буду.

- Але ж з ним ти також не будеш. Наскільки мені відомо, то Джеймс скоро одружується.

- А ось це, — я тицьнула вказівним пальцем йому в груди — тебе не стосується Абсолютно. До того ж, — промовила я, — ще невідомо, кому саме належить стати його дружиною.

- Все ще продовжуєш сподіватися, що в одну прекрасну мить він забуде Елен, відмовиться від Ірени і закохається в тебе?

Пітер був другим, хто вирішив згадати про колишню пасію Джеймса. Якщо чесно, то я навіть не знала, кого не могла терпіти більше, цю тихоню Стоун чи Елен Честер. Або їх обох разом.

- Начебто б мріяти поки що не заборонено. До того ж я впевнена, що їхній шлюб триватиме менше року. Джеймс зрозуміє, наскільки він глибоко помилявся, вирішивши, одружиться з дочкою їхнього покійного шофера.

- І ти цим скористаєшся, так? — запитав Піт.

- Який догадливий хлопчик, браво, — промовила я, заплескавши у долоні. — І взагалі, я тобі тоді казала, повторю і зараз, забудь про мене.

- А ти, — наблизившись до мене впритул, запитав Піт, — зуміла мене забути? Скажи, Бетті, тобі легко вдалося викинути з пам'яті все те, що було між нами?

– А хіба щось було? — якомога байдуже запитала я. —Ну, так, кілька разів трахнулися. Проте я не думаю, що це настільки важливо, щоб пам'ятати.

- Ніколи не думав, що скажу подібне, але те, що ти справжнісінька тварюка, це незмінно. — промовив Пітер. — Та знаєш, я все ж хочу, щоб в твоїй пам'яті дещо надовго збереглося про мене, — і, не давши мені можливості промовити хоча б одне слово, силоміць поцілував. І йому, було абсолютно байдуже на натовп, що оточував нас навколо танцмайданчика.

Це було настільки несподівано, що я навіть розгубилася. Навіть уявити не могла, що Пітер може бути здатним на щось подібне. Відверто кажучи, в глибині душі, мені його було шкода. Але ж не могла я примусити себе його покохати. Як і Джоша, до речі.

Лише згодом, я помітила, що абсолютно одна знаходжуся на танцмайданчику, а всі дивляться на мене, як на якусь ненормальну.

- Бетті, — я навіть не помітила, коли прямо переді мною мною опинився Макс і клацнув пальцями, — настав час прокидатися, сестричко.

Коли я в останнє так почувалася? Коли ми разом з братом навчалися в Англії, куди нас відправила Мімі? Ні, якийсь там поцілунок не може визвати спогади, які всі ці роки я силоміць намагалася забути.

– А? Що? — запитала я, думаючи між тим про вчинок Піта. Як він взагалі міг так вчинити? Його поцілунок. Здавалося, ще секунда і я віддамся йому прямо на танцмайданчику.

- Ти нітрохи не міняєшся, — замітив між тим Макс, — До речі, Піт знайшов тебе?

- Так, він мене знайшов, — відповіла я, — Тільки не питай, що і як, добре? Давай краще повернемося до барної стійки. Хочеться чогось міцного, — промовила я.

- Як скажеш. І все ж таки, вирішувати проблеми за допомогою алкоголю, це не вихід.

«Ну от, почалося», — тут же подумала я

- Хто б казав, — я все ж не втрималася від того, аби не дорікнути братові, — можна подумати, що ти у нас не п'єш взагалі.

- І все-таки, з випивкою пора зав'язувати, — відібравши у мене келих, промовив Макс.