Раді Вас бачити!

- Про що розмова? — запитав я, присівши поряд з сестрою. — Привіт, Джош.

- Привіт, — кивнув той у відповідь.

- Макс, ти тільки уяви, — поскаржилася Бетті, — Джош обізвав Джеймса татковим синочком.

- Так його давно всі так називають, нічого дивного, — спокійно відреагував я.

- Нічого дивного?! — здивовано запитала сестра.

Чесно кажучи, я не розумів її захоплення Джеймсом та наміром будь за що вийти за нього заміж замість Стоун. Але я все ж таки пообіцяв сестрі щось придумати.

- Гей, Максе, — нахилився до мене Джош і тихо запитав, — твоя сестра справді закохалася в Джеймса?

- Як бачиш, — відповів я, хоча в останньому сильно сумнівався.

Всі ці її скачки від одного хлопця до іншого були схожі на те, що таким чином вона намагається вирвати зі свого серця своє перше кохання. І ні, це не Чайден. Бо як ще розуміти, що вона старалася уникати тих, хто хоть чимось нагадував Курта Гормана. Та і за Джеймса вона схопилася з єдиною метою — позлити Стоун. Хоча, якщо подивитися на все це з іншого боку, то Бетті була більш вигіднішою партією. Як-не-як, а наш покійний батько був співзасновником компанії, яку тепер очолював Стенлі-старший.

- Стривай. Вона ж ніби божеволіла по Чайдену. Чи я помиляюсь? — пошепки запитав Джош.

- Не помиляєшся. Просто Тоні виявився для неї надто твердим горішком, на відміну від Джеймса. Та і покажи мені хоча б одну, яку цей «Казанова» не звів з розуму.

- Ну так. Мені часом здається, що Чайден так і залишиться холостяком на все життя, — зауважив Джош.

- Щодо цього, то нічого не можу сказати, — відповів я.

- Між іншим, шепотіти в присутності третього, непристойно, — вирішила втрутитися в розмову Бетті.

- А ми й не шепотілися, — відповів я.

- Ага, вважай, що я повірила. І взагалі, щось мені нудно з вами. Краще піду піду і відірвуся по повній на танцмайданчику, — промовила сестра, підводячись зі стільця.

Ми ж лише мовчки кивнули головами та повернулися до розмови.

- А ти сам як? — запитав Джош.

- Що як?

- Максе, ні для кого не таємниця, що ти зустрічаєшся з дочкою Стенлі. До того ж всім добре відомо, що ти нічим не поступаєшся Тоні у розбиванні жіночих сердець. Але, як на мене, то з Крістін ти сильно ризикуєш.

- Я би так не сказав. А ти, як я бачу, все ще сохнеш по моїй сестрі.

Хоча останнім часом Крістін тільки те й робила, що натякала на весілля. Проте я не бачив її своєю дружиною. Так, у плані сексу вона була бездоганною і це мене цілком влаштовувало.

- Та ні, все вже у минулому, — спокійно відреагував Джош, — Може тобі і неприємно це чути, але все ж таки, я впевнений, що Джеймс їй не пара.

Не погодитися я не міг. Проте, якщо моя сестра щось вбила собі в голову, то зупинити її могло хіба що якесь диво.

- Максе, — гукнув до мене один із знайомих, — привіт, друже!

- Привіт. Яким вітром?

- Та так, проходив повз і вирішив заглянути. Привіт, Джоше, — привітався він із барменом. — Як завжди на бойовому посту?

- А куди мені діватися? Піте, ти б про себе краще розповів. А то зник майже на місяць. Ні слуху, ні духу.

- Та, що тут розповідати, — відповів на це Пітер. — Їздив до родичів у Данію.

«Зализувати рани, завдані відмовою Бетті», — подумки промовив я, не наважившись вимовити це вголос.

Пітер, хоча насправді його все ж таки звали Петер, був досить таки непоганим хлопцем. Але ж не міг я силою примусити сестру вийти за нього заміж. Та і Мімі б цього не допустила. До речі, Пітером він став завдяки тому, що хтось із нашої компанії неправильно вимовив його ім'я. От і став він у нас зватися не Петер, а Пітер.

- Максе, я тут у газеті цікаву статейку відкопав, — обернувся до мене Піт. — Тримай, це тебе має зацікавити.

- Знову хтось несе муть про Стенлі, — скривившись, промовив я, прочитавши заголовок статті.

- Та ти читай, — настоював Піт.

- Як на мене, то хіба що лінивий не обговорював майбутнє весілля Джеймса зі Стоун, — швидко пробігши очима по статті, я повернув газету.

- Ех! Не вмієш ти читати. Ось, поглянь сюди, — промовив Пітер.

Тільки тепер я звернув увагу на написану дрібним почерком фразу наприкінці статті:

P.S. Є припущення, що одним із доручень, які містер Стенлі давав своєму водієві, було усунення його ділового партнера...

Що ж я і раніше чув подібне, тому прочитане не було для мене чимось новим.

Але між тим щось клацнуло в голові і перед очима спливла картинка, коли ми з Бетті в останнє бачили батьків живими.

Того дня батько тоді пізно повернувся додому і був чимось сильно засмучений. Чим саме, ні я, ні сестра не знали до цієї пори. Але тоді ми навіть уявити не могли, що більше не побачимо батьків.

- Зрозумій же, нарешті, він страшна людина і ні перед чим не зупиниться...

Про кого говорив тоді батько, так і залишилося загадкою. Звісно, можна сказати, що йшлося про Вільяма Стоуна. Але ж те саме можна було сказати і про самого містера Стенлі.

- Піт, Стенлі входять до десятки багатих людей нашого міста. Не дивно, що всяка мерзота поливає їх брудом, — промовив між тим я.

- Що ж, — відповів на це він, — тобі видніше. До речі, а де Бетті?

- Десь там,— махнув я рукою у бік танцмайданчика, подумавши про себе, що Піт зіскучився за новою порцією душевних ран.

- Мені його шкода, якщо чесно, — промовив між тим Джош, дивлячись у слід Піту.

- Нічого не вдієш, він сам обрав свою долю.

- Не знав, що ти у нас філософ.

- Угу. Находить інколи, — буркнув я у відповідь.

Ще трохи посидівши та перекинувшись декількома фразами з Джошем, я вирішив, що нам з Бетті час повертатися додому.

- Бетті, — промовив я, клацнувши пальцями перед обличчям сестри. Так, схоже сестричка знову взялася за старе.

- А? Що? — запитала Бетті.

- Ти нітрохи не міняєшся, — помітив я, — До речі, Піт знайшов тебе?

- Так, він мене знайшов, — відповіла сестра — Тільки не питай, що і як, добре? Давай краще повернемося до барної стійки. Хочеться чогось міцного.

- Як скажеш. І все ж таки, вирішувати проблеми за допомогою алкоголю, це не вихід.

- Хто б казав, — відповіла на це Бетті, — можна подумати, що ти у нас не п'єш взагалі.

- І все-таки, з випивкою пора зав'язувати, — промовив я відібравши у сестри келих.

- Ти жорстокий, не хочеш зрозуміти, як мені погано. І взагалі, я можу собі дозволити напитися хоч раз у житті чи ні? Блін, Максе, у мене трагедія, а тобі начхати.

- Я, звичайно, можу дозволити тобі напитися до непритомності, але боюся, що твої внутрішні органи цього не схвалять.

- Максе, — жалібно протянула Бетті, — давай ти не будеш згадувати про той випадок. Та і скільки мені тоді було? Вісімнадцять?

- Навіть не намагайся мене вмовити.

- Що ж, якщо так, то зроби аби Джеймс одружився зі мною. Я хочу аби він не просто кинув цю вискочку, а щоб вона опинилася там де їй і належить бути.

- Якщо я пообіцяв, то зроблю, — відповів я, твердо вирішивши виконати лише одну частину даної обіцянки. А саме не дати Стенлі одружитися з Іреною. Що ж стосується Бетті... Хто знає, може ще з'явиться на її горизонті той, хто примусить викинути зі своєї голови Джеймса.