Раді Вас бачити!

Я не з боязких, якщо що. Але це дивне відчуття, що хтось потайки за тобою спостерігає, воно якось не дуже. До того ж інколи (ну, це я і накрутити себе могла), я начебто бачила Курта.

- Бетті, ти скільки завгодно можеш заперечувати і обманювати саму себе та й інших, але ти, як і раніше, кохаєш... Як там його? Курт, здається? І тому, щоб заглушити в собі це почуття, намагаєшся шукати тих, хто зовсім не буде на нього схожий.

Кохаю? Ні, це неможливо, адже я з коренем вирвала це кляте кохання зі свого серця.

Нехай інші думають, що хочуть, навіть називають мене черговою підстилкою у його списку. Але Курт буде першим чоловіком з яким я нарешті позбавлюся своєї цнотливості. І чхати мені на те, що він викладач.

Я посміхнулася і глянула на своє відображення в дзеркалі. Єдиною проблемою, що залишилася, був брат. Макс, який був старшим за мене на два роки, навряд чи дозволить мені прийти до університету у такому вигляді. Але ризикнути все ж таки було варто…

Курт. Він був мрією кожної жіночої половини нашого університету, починаючи з першокурсниць та закінчуючи викладачками. Навіть не знаю, як це пояснити, але можливо це було пов'язано з його брутальною зовнішністю та манерою одягатися. Навіть у костюмі він виглядав інакше за інших викладачів. А тембр його голосу, погляд, пронизуючий настільки, що по всьому тілу бігають мурашки. То ж закохатися у нього було просто було неможливо. Але більше за все, навіть і зараз не розумію чому, мене приваблювала його холодна байдужість.

І от серед тієї самої жіночої половини, що сходила з розуму по Курту Горману, мріяла, бачила найвідвертіші сни з його участю, опинилася і я.

Треба сказати, що нічого незвичайного в нашому житті з братом не відбувалося. Навчання, відпочинок та знову навчання. Але в якусь мить все змінилося. Я, будучи відмінницею, раптом ні з того, ні з чого почала отримувати погані оцінки математики. Ні, причина була не в тому, що я погано засвоювала матеріал. Навпаки, я досить добре його розуміла, але робила все можливе аби Курт залишив мене після занять. Та всі мої старання, хоча б якось його звабити, були даремними. Саме тому я і вирішила тоді піти на такий відчайдушний крок.

За цілий урок Курт так і не глянув на мене. Я помітно почала нервувати. Тільки сліпий міг не помітити, як я морщу лоба та гризу кінчик олівця, вдаючи тим самим вигляд, що думаю над рішенням чергової задачі. Я і думала, але тільки не над тією, що задав містер Горман.

- Усі вільні, крім міс Форс, — нарешті цей довгоочікуваний момент. І сьогодні я готова зі шкіри вилізти аби тільки не упустити свій шанс. Недарма ж я внучка, нехай і не такої знаменитої, але все ж таки акторки, Мімі Форс.

Хтось із співчуттям, а хтось із неприхованою зневагою та заздрістю, окинувши мене наостанок поглядом, покинули кабінет. Та мені на все це було начхати, адже я залишаюся на одинці з тим, хто так часто приходить до мене уві снах.

- Підніміться і підійдіть до дошки, Беатріс Форс, — промовив Курт. Мене досить рідко хтось називав повним ім'ям, в основному Бетті. Але те, як вимовляв його він, це просто неможливо передати.

- Добре, — знизавши плечима, я піднялася зі свого місця і повільно продефілювала у бік дошки. А він навіть і не поглянув на мене.

«Чорт, невже, я даремно так одяглася?», — тут же промайнула у моїй голові думка. Та я все рівно не втрачала надії.

- У мене виникли сумніви щодо виконання останнього завдання, — сказав тим часом Курт — Напишіть на дошці, як ви його зробили.

- Але... тут немає крейди, — повернувшись у його бік, промовила я.

- Міс Форс, начебто, ви вчитеся тут не перший рік, — від тембру його голоса віяло прохолодою.

«Ну чому? Чому він не дивиться в мій бік?» — якщо так продовжуватиметься й далі, то я не втримаюся і сама накинуся на нього.

Діставши з шафи крейду, я будучи засмученою тим, що і цього разу нічого не вдалося досягти, вже було попрямувала назад до дошки, як Курт, несподівано схопивши мене за руку, притяг до себе. Та так, що я врізалася йому в груди.

О! Ця довгоочікувана і солодка мить! Нарешті! Все всередині співало від щастя.

- Вирішила пограти зі мною? — прошепотів містер Горман, — Мушу засмутити, гра буде за моїми правилами, — змусивши мене підняти голову і, не давши можливості нічого вимовити у відповідь, він тут же люто опанував моїм ротом, притримуючи при цьому однією рукою за спиною обидві мої руки, а іншою, стягуючи з мене трусики.

І коли, здавалося, що ось воно, щастя, зовсім поруч, Курт, сівши назад на стілець і перехиливши мене через коліна, нітрохи не замислюючись, досить таки боляче мене шльопнув. А потім ще й ще. Подібне зовсім не входило у мої плани і тому я почала звиватися вужем, намагаючись вирватися. Та мене з малечку ніколи так не наказували. Могли хіба що пальчиком «ну, ну, ну» посваритися. А тут? І це, коли тобі неповних двадцять років?

- Лежи спокійно і не сіпайся, — промовив Курт, — ще раз побачу тебе в подібному одязі на своєму занятті, піднесу більш серйозніший урок, — шльопнувши мене ще раз наостанок, він продовжив — А ось тепер можеш піднятися і вирушати додому. І труси, між іншим, не забудь одягнути.

Стримуючись, щоб не розплакатися від образи і приниження, я, як могла, одягла на себе трусики тремтячими руками. А потім, відсмикнувши спідницю і схопивши сумку, кинулась до дверей, які виявилися замкненими на ключ. Моя голова настільки була забита думками про те, як скоріше покинути кабінет, що я навіть не почула, коли він встиг підійти до мене впритул. І це було просто нестерпно боляче, відчувати його гаряче дихання, аромат туалетної води, який йому дуже підходив. Та взагалі, лише одне те, що він ось так впритул стояв до мене, примушувало моє серце битися сильніше...

- Може заглянемо? — зупинившись неподалік кав'ярні, запропонував брат, чим і відволік мене від спогадів.

- Можна і заглянути, — відповіла я, — за одне і студентське життя згадаємо.

«Господи, це ж настільки треба бути ідіоткою!» — з очей сльози, подумала я. І як мені тепер завтра дивитися йому в очі? А він? Як він тепер буде дивитися на мене? З презирством? Чи знову робитиме вигляд, що не помічає мене?

Помітивши дорогою невелику забігайлівку, я без жодних роздумів зайшла всередину. Саме тоді, вперше у житті я вирішила напитися.

Замовивши собі по порції морозива, ми сіли за вільний столик.

- Не знаю, як ти, — промовила я, — а я сумую за університетом.

- Тільки за ним? — злегка припіднявши праву брову, скептично запитав брат.

- А хіба є за ким?

Брешу і в першу чергу самій собі. Адже я думаю про нього проти власної волі. І як сказала Наталі, я намагаюся шукати чоловіків зовсім не схожих на Курта. Але вона не знає, що в тих же чоловіках, я вже стільки років намагаюся знайти його.

Присівши на вільний стілець біля барної стійки і, закинувши ногу на ногу, я, окинувши поглядом відвідувачів, більшість з яких були представниками сильної статі, замовляю собі віскі. Бо єдиною метою для мене тепер було напитися до несвідомого стану. І байдуже, хто там і що про мене подумає.

- А ти ніколи не думала, щоб знайти його і сказати йому прямо у вічі все, що про нього думаєш? — як ні в чому не бувало, запитав Макс.

- Кого знайти? — вирішую прикинутися такою собі дурою.

- Сестричко, ти ж добре знаєш, що на мене ці методи не діють. Стривай, — раптом встає він зі свого місця, — То часом не Крістін з Іреною?

- Так, вони, — підтверджую я, згадуючи розмову з Крістін по телефону.

- У такому разі підемо привітаємося, — і не давши мені і слова сказати, Макс тут же підіймає мене зі стільця і тягне за собою.