Раді Вас бачити!

{"ops":[{"insert":" Макса і досі не було, не втримавшись, я дістала мобільний і набрала його. Не хотілося вірити, що він ось так просто взяв і забув про свою обіцянку.\n- Привіт, маленька, я вже почав переживати, що ти забула про мене, — відповів він.\n- А мені, здається, що все якраз навпаки, — відповіла я.\n- Ну що ти? Сонечко, я тільки те й робллю, що думаю про тебе щомиті.\n- Справді?\n- Ну звичайно ж. Та й про кого мені ще думати, як не про тебе?\n- Хм...\n- Манюня, у тебе зовсім немає приводу, щоб ревнувати мене.\n- Сподіваюся, — кажу у відповідь, — Між іншим, я вже більше двадцяти хвилин чекаю на тебе біля ювелірної крамниці.\n- Крістін, вибач, просто вирішив після офісу заскочити додому та переодягнутися. Незабаром буду, сонечко. Чекай.\n Я і сама не розуміла, навіщо мені раптом знадобилося просити у Макса ту каблучку. Хіба що тільки для того аби перед іншими похизуватися. Та я і сама, якщо чесно, могла її собі купити. Але ж ні, так не цікаво. І ось тепер стою і чекаю на нього.\n- Привіт, сонечко, — підійшовши ззаду, Макс обійняв мене за плечі і злегка поцілував. І ні в його голосі, навіть в цьому ж самому поцілунку, нічого такого не було.\n До того ж, останнім часом я почала помічати, що він не той, хто мені потрібен. Так, як коханець Макс був чудовий у ліжку, тут не посперечаєшся. Проте, як на мене, це зовсім не те чого б мені хотілося насправді. Всі ці наші зустрічі, ночі проведенні в обіймах одне одного, вже не викликали того трепету, що раніше. Та тільки я ніяк не наважуюся йому в цьому зізнатися. Боюся, що цим самим зачеплю його чоловічу гідність. Та й Бетті якось боязко зізнатися в подібному. Адже та, як-не-як, все ж таки доводиться йому сестрою і може все розказати. А мені б цього не хотілося.\n- Привіт, я сумувала, — і це лише наполовину є правдою.\n- Ну так що? — запитав Макс, — Ходімо, подивимося, що ти там за каблучку собі хочеш? Ти ж не встигла ще передумати?\n- А потім? \n- Навіть не знаю. Може купимо морозиво і в парк на атракціони? — запропонував Макс.\n- Непогана ідея, я тільки за, — погодилася я. Мені всерівно, куди ми там підемо далі. Та і він схоже, сказав це просто так, для годиться.\n «Ну ось, як… як сказати, що нам час поставити крапку в наших відносинах?» — думала я, заходячи разом з ним до того самого магазину, де на днях була разом з Іреною.\n- Я радий знову вітати вас, міс, — привітався зі мною, продавець. — Бачу, сьогодні ви прийшли зі своїм молодим чоловіком. У такому разі, якщо дозволите, то я можу запропонувати...\n- Ми ще не зайшли настільки далеко в наших відносинах, — перебила його я, — До речі, я не бачу тут однієї обручки, — я і сама не розумію, навіщо згадала про неї. \n- Якої саме? — цікавиться продавець.\n- Переплетене між собою біле та жовте золото, — тут же відповідаю я.\n- Дивно, але ви перша хто за весь цей час вирішив про неї запитати, — здивувався продавець, — І, якщо вона і справді вас зацікавила, то я... миттю, — Ось, — промовив він, протягуючи мені ту саму обручку.\n- Правда вона чудова? — запитала я, показавши її Максу.\n- Можете принести збільшувальне скло, — попросив він у продавця, що було для мене чимось несподіваним і новим.\n- Звісно, що можу. Але навіщо воно вам?\n- Справді, Макс. Навіщо тобі здалося якесь там скло, коли ми прийшли сюди зовсім за іншим.\n- Якщо хочете, то я, так і бути, візьму за неї лише половину вартості, — дивлячись то на мене, то на Форса, запропонував продавець.\n- У Вас ця обручка тільки одна у наявності? — схоже, Макс вирішив влаштувати бідному продавцю допит. Навіть шкода бідолаху.\n- Так.\n- Дивно. Вперше бачу, щоб обручка була без пари. Якщо тільки… — від мене не сховалося, що Макс з усіх сил намагаєттся тримати себе в руках.\n- На жаль, юначе, змушений вас засмутити, але це не обручка, — відповів йому продавець, — а так звана обманка. Зазвичай такі каблучки купують старі діви, щоб подруги перестали їх діставати питаннями про заміжжя. А обручки, схожі на цю, справді були, але досить давно. Їх ще мій батько робив спеціально на замовлення. То, як? Будете її брати? Чи може показати щось інше?\n- Ми візьмемо її, — відповіла я, — Макс?\n- Так, ми її візьмемо, — підтвердив він.\n- Якщо хочете, то я можу, як подарунок, запропонувати вам обручки. Або хоча б для заручин.\n- Ні, цього буде достатньо, — відповіла я.\n З магазину ми вийшли мовчки, кожен думаючи про щось своє особисте.\n- Дякую, — промовила я, розвернувшись до Форса обличчям.\n- Нема за що, — відповів Макс, — Ти ж знаєш, мені не шкода витрачати на тебе гроші.\n- І час, — промовила я, — Якщо чесно, то я хотіла зовсім іншу каблучку, але потім, чомусь раптом, згадала про неї.\n"}]}