Раді Вас бачити!

Макса і досі не було, не втримавшись, я дістала мобільний і набрала його. Не хотілося вірити, що він ось так просто взяв і забув про свою обіцянку.

- Привіт, маленька, я вже почав переживати, що ти забула про мене, — відповів він.

- А мені, здається, що все якраз навпаки, — відповіла я.

- Ну що ти? Сонечко, я тільки те й робллю, що думаю про тебе щомиті.

- Справді?

- Ну звичайно ж. Та й про кого мені ще думати, як не про тебе?

- Хм...

- Манюня, у тебе зовсім немає приводу, щоб ревнувати мене.

- Сподіваюся, — кажу у відповідь, — Між іншим, я вже більше двадцяти хвилин чекаю на тебе біля ювелірної крамниці.

- Крістін, вибач, просто вирішив після офісу заскочити додому та переодягнутися. Незабаром буду, сонечко. Чекай.

Я і сама не розуміла, навіщо мені раптом знадобилося просити у Макса ту каблучку. Хіба що тільки для того аби перед іншими похизуватися. Та я і сама, якщо чесно, могла її собі купити. Але ж ні, так не цікаво. І ось тепер стою і чекаю на нього.

- Привіт, сонечко, — підійшовши ззаду, Макс обійняв мене за плечі і злегка поцілував. І ні в його голосі, навіть в цьому ж самому поцілунку, нічого такого не було.

До того ж, останнім часом я почала помічати, що він не той, хто мені потрібен. Так, як коханець Макс був чудовий у ліжку, тут не посперечаєшся. Проте, як на мене, це зовсім не те чого б мені хотілося насправді. Всі ці наші зустрічі, ночі проведенні в обіймах одне одного, вже не викликали того трепету, що раніше. Та тільки я ніяк не наважуюся йому в цьому зізнатися. Боюся, що цим самим зачеплю його чоловічу гідність. Та й Бетті якось боязко зізнатися в подібному. Адже та, як-не-як, все ж таки доводиться йому сестрою і може все розказати. А мені б цього не хотілося.

- Привіт, я сумувала, — і це лише наполовину є правдою.

- Ну так що? — запитав Макс, — Ходімо, подивимося, що ти там за каблучку собі хочеш? Ти ж не встигла ще передумати?

- А потім?

- Навіть не знаю. Може купимо морозиво і в парк на атракціони? — запропонував Макс.

- Непогана ідея, я тільки за, — погодилася я. Мені всерівно, куди ми там підемо далі. Та і він схоже, сказав це просто так, для годиться.

«Ну ось, як… як сказати, що нам час поставити крапку в наших відносинах?» — думала я, заходячи разом з ним до того самого магазину, де на днях була разом з Іреною.

- Я радий знову вітати вас, міс, — привітався зі мною, продавець. — Бачу, сьогодні ви прийшли зі своїм молодим чоловіком. У такому разі, якщо дозволите, то я можу запропонувати...

- Ми ще не зайшли настільки далеко в наших відносинах, — перебила його я, — До речі, я не бачу тут однієї обручки, — я і сама не розумію, навіщо згадала про неї. - Якої саме? — цікавиться продавець.

- Переплетене між собою біле та жовте золото, — тут же відповідаю я.

- Дивно, але ви перша хто за весь цей час вирішив про неї запитати, — здивувався продавець, — І, якщо вона і справді вас зацікавила, то я... миттю, — Ось, — промовив він, протягуючи мені ту саму обручку.

- Правда вона чудова? — запитала я, показавши її Максу.

- Можете принести збільшувальне скло, — попросив він у продавця, що було для мене чимось несподіваним і новим.

- Звісно, що можу. Але навіщо воно вам?

- Справді, Макс. Навіщо тобі здалося якесь там скло, коли ми прийшли сюди зовсім за іншим.

- Якщо хочете, то я, так і бути, візьму за неї лише половину вартості, — дивлячись то на мене, то на Форса, запропонував продавець.

- У Вас ця обручка тільки одна у наявності? — схоже, Макс вирішив влаштувати бідному продавцю допит. Навіть шкода бідолаху.

- Так.

- Дивно. Вперше бачу, щоб обручка була без пари. Якщо тільки… — від мене не сховалося, що Макс з усіх сил намагаєттся тримати себе в руках.

- На жаль, юначе, змушений вас засмутити, але це не обручка, — відповів йому продавець, — а так звана обманка. Зазвичай такі каблучки купують старі діви, щоб подруги перестали їх діставати питаннями про заміжжя. А обручки, схожі на цю, справді були, але досить давно. Їх ще мій батько робив спеціально на замовлення. То, як? Будете її брати? Чи може показати щось інше?

- Ми візьмемо її, — відповіла я, — Макс?

- Так, ми її візьмемо, — підтвердив він.

- Якщо хочете, то я можу, як подарунок, запропонувати вам обручки. Або хоча б для заручин.

- Ні, цього буде достатньо, — відповіла я.

З магазину ми вийшли мовчки, кожен думаючи про щось своє особисте.

- Дякую, — промовила я, розвернувшись до Форса обличчям.

- Нема за що, — відповів Макс, — Ти ж знаєш, мені не шкода витрачати на тебе гроші.

- І час, — промовила я, — Якщо чесно, то я хотіла зовсім іншу каблучку, але потім, чомусь раптом, згадала про неї.