Раді Вас бачити!

Ополоснувши холодною водою обличчя, я подивилася на своє відображення в дзеркалі. Вид у мене ще той був... Зачіска розтріпалася, очі блищать, немов мене лихоманить, а губи, хоч і не сильно, але припухлі. Ледь торкаючись до них вказівним пальцем, я мимоволі спіймала себе на думці, що мені це сподобалось. Так, чорт би прибрав цього Форса! Але я відчула те, що не відчувала до сьогоднішнього дня з Джеймсом. І це неабияк мене лякало. Так, ми інколи цілувалися з моїм нареченим. Та я ніколи не почувалася так, як зараз. Ще б трохи і дозволила би Максу набагато більше, ніж якийсь там поцілунок.

І як я не намагалася переконати себе в тому, що це мені зовсім не сподобалося, тіло вперто говорило про інше.

«Так, заспокойся і візьми себе в руки, — я тут же почала себе заспокоювати, — Нічого смертельного не сталося. Лише якийсь поцілунок»…

І в цю ж саму мить мене охопив страх, що Макс розповість усе сестрі, а та Крістін. І чим я тільки думала?! А Джеймс?!

Ще раз сполоснувши холодною водою обличчя і поправивши зачіску, а за одне й одяг, я рішуче направилася до відділу кадрів. Зараз для мене головне підписати необхідні документи, а з власними думками та переживаннями розбиратися потім.

По дорозі встигла привітатися з деякими колегами, серед яких були і ті, що працювали у відділі Форса.

- І ще одне. Тобі доведеться тісно співпрацювати з маркетинговим відділом. І не просто співпрацювати, а стати єдиною командою.

Стати єдиною командою після того, що сталося? Так, це був поцілунок і нічого такого, через що потрібно панікувати. Можливо, для когось воно так в було, але тільки не для мене.

- Міс Стоун, ви себе добре почуваєте? — звернулася до мене начальниця відділу кадрів місис Лоуренс.

- Так, — відповіла я, — Просто хвилююся трохи.

- Це зайве. Ось документи які вам потрібно підписати, ну і звісно договір, — і вона поклала переді мною на стіл бумаги.

Швидко впоравшись, я вже збиралася йти, але мене зупинили.

- Раджу вам бути обережною, особливо тепер, — промовила жінка.

Я здивовано поглянула на неї, намагаючись упіймати суть в її словах.

- Ірена, — Емма Лоуренс дуже рідко кого називала по імені, — я би на твоєму місці не сильно би раділа новопризначеній посаді.

- Я і не радію, — промовила я у відповідь. Аякже, порадієш тут, особливо, коли знаєш, що повинна співпрацювати з Максом.

- Містер Стенлі, дуже небезпечна людина, — продовжила тим часом міссіс Лоуренс, — і якщо він вирішив призначити тебе на цю посаду, то за цим щось криється. Тому я раджу тобі бути обережною. І взагалі, їх доброта по відношенню до тебе, це лише маска.

Я здивовано кліпала очима, нічого не розуміючи. Що за маска? Про що взагалі вона говорить?

- Ти можеш не вірити мені, але я це кажу не просто так. Містер Стенлі... — стукіт у двері не дав їй договорити.

- Можна? — запитала, заглянувши до кабінету Вікторія. — Ти теж тут?! — здивувалася вона, побачивши мене.

- Так. Зайшла вирішити деякі питання.

- Хм... Зрозуміло.

- Місіс Лоуренс, я піду.

- Так, звичайно, міс Стоун. Можете йти, — і знову цей холодний тон, яким вона завжди розмовляла. І не важливо хто був перед нею.

Я попрямувала до свого старого робочого місця, обмірковуючи по дорозі, що саме вона не встигла мені сказати.

«А може це заздрість?», — промайнула несподівано в голові думка. Так, мені багато хто заздрив. І не тільки тому, що Стенлі були моїми опікунами, а ще й через майбутнє весілля з Джеймсом. Адже де це бачено, щоб син одного із багатших людей нашого невеличкого містечка одружився з донькою шофера? Всі чомусь вважали, що я виходжу заміж не за самого Джеймса, а за гроші Стенлі. Та я вже давно змирилася з цим, бо хіба тут щось докажеш?

Всі думки сплуталися, в голові творився справжнісінький хаос через те, що сталося. Як я не намагалася зосередитися на роботі, але у мене нічого не виходило. Перед очима стояла сцена нашого з Форсом поцілунку, а ще місіс Лоуренс зі своїм застереженням.

«Ні, це таки заздрість, — подумала я, — бо мало того, що я наречена Джеймса, так ще таку посаду буду займати».

До того ж до мене неодноразово надходили чутки, що місіс Лоуренс намагалася познайомити Джеймса зі своєю племінницею.

- Привіт, трудоголік. Ти додому не думаєш збиратися? — раптовий дзвінок Крістін перервав мої думки.

- Майже, — відповіла я.

- От і добре. До речі, — витримавши невелику паузу, промовила подруга, — Марія спекла твій улюблений яблучний пиріг. Ой, вибач, тут мені по іншій лінії дзвонять. Все пока. Чекаю вдома.

- Господи... — простогнала я, не помітивши, як мобільний, вислизнувши з рук, впав на підлогу. Ще ніколи на душі не було так бридко і так гидко. Я тут же подумки створила для себе ешафот, а навколо нього натовп народу, що вимагає для мене найстрашнішої смертної кари.

Через цей клятий поцілунок, я не тільки забула про Джеймса, а й про подругу. І тепер мені було страшно уявити, що буде, якщо цей невеликий інцидент спливе назовні. Та найбільше я боялася, що якось видам себе, якщо раптом поблизу опиниться Макс.

Приїхавши додому, я першим ділом вирішила прийняти душ. Мені здавалося, що запах Макса намертво в'ївся у мою шкіру. І це при тому, що він мене тільки поцілував. Тож не жаліючи власне тіло, я щосили терла його мочалкою, немов хотіла повністю здерти з себе шкіру.

- Я вже почала думати, що ти там заснула, — промовила Крістін, як тільки я вийшла з ванної кімнати. — До речі, я дещо придивилася. Зараз покажу. Ось. Правда, чудова? — запитала вона поклавши переді мною каталог нижньої білизни, тицьнувши при цьому в один зі знімків.

- А вона не занадто відверта?

- Авжеж занадто. До того ж, ця серія білизни так і називається «Відверті та спокусливі». Будь у мене така... — мрійливо протянула Крістін, а потім, поглянувши на мене, промовила, — ти і для себе можеш щось придивитися.

Я тут же уявила собі картину де лежу у подібній білизні на ліжку, відчиняються двері і... до кімнати заходить Макс. Я ледве не завила від розпачу вголос, але вчасно зуміла себе стримати. Ну от чому так? Адже я думала саме про Джеймса.

«Ні. З цим неодмінно треба щось робити, — подумала я, — Як там говорять? Клин клином вибивають, чи щось на подобі цього? Якщо так, то мені просто необхідно аби Джеймс мене зараз поцілував. І саме так, як тоді, коли намагався поцілувати вперше».

Накинувши поверх нічної сорочки халат, я твердо вирішила йти до Джеймса. Але чим ближче я наближалася до його кімнати, тим сильніше починало битися серце.

«А якщо я неправильно роблю, що тоді? Чи все-таки варто набратися сміливості та постукати? А раптом він спить, і я розбуджу його? Але ж мені просто необхідно розібратися у своїх почуттях. Ні, треба повернутися назад. А раптом я заснути потім не зможу, що тоді?» — здавалося, що цей потік думок так ніколи й не закінчиться. І все ж, переселивши в собі страх, я постукала у двері.

- Ірена?! — здивовано запитав Джеймс, побачивши мене.

- Ти, спав напевне, а я тебе розбудила. Просто хотіла побажати тобі на добраніч, — промовила я.

- А-а! Ну добре. І тобі того ж, — він уже розвернувся, щоб повернутися до себе в ліжко.

- Поцілуй мене, — ледь чутно попросила я.

- Ти, щось сказала щойно? — запитав, розвернувшись до мене Джеймс.

- Я... — ну, чому так важко? Невже всі закохані так почуваються? — Я хочу, щоб ти мене поцілував.

- Ну-у, — немов школяр, який не виконав домашнє завдання, протягнув він, — якщо ти цього хочеш, — і ледь доторкнувся своїми вустами до моїх.

- Джеймс, я хочу аби ти поцілував мене по справжньому, — і де у мене тільки сміливість взялася? Чи це Форс так на мене подіяв?

- Ти, дійсно цього хочеш?

- Хіба я не можу хотіти аби мене поцілував той, хто скоро стане моїм чоловіком?

- Не боїшся, що я

можу не втриматися і зайти набагато далі? — запитав він, не зводячи з мене погляду.