Раді Вас бачити!

Соломія

Кімната млосно пливла перед очима в сонячному мареві — гаряча, насичена ароматними пахощами соснової хвої з розчиненого вікна й терпким, до запаморочення знайомим запахом шкіри та й магії моїх захисників.

Коли в проході з'явився Кайден, моє серце зробило божевільний кульбіт. Я бачила, як потемніли його кришталеві очі, як важко й звабливо опустилися широкі плечі, коли він скинув свій плащ прямо на підлогу. Він завжди був моєю непохитною силою, моїм мовчазним захистом, тією людиною, яка міцно тримала мене за руку над найглибшою безоднею.

Рейнар позаду мене випустив тихий, низький горловий звук і задоволено розсміявся. Його міцні пальці чуттєво впилися в мої стегна, притягуючи моє тіло щільніше до свого гарячого, здригаючого торсу.

Люціан не відводив від Кайдена важкого, палаючого погляду і в цьому мовчазному, глибокому діалозі двох чоловіків розливалося стільки беззастережної довіри й вірності, що в мене на мить геть перехопило подих.

Кайден зробив один впевнений крок до м'якого дивана і в ту ж секунду за його спиною пролунали інші, ледь чутні, виважені кроки.

Це був Арден. Не зупиняючись він зайшов до кімнати одразу за Кайденом. Його зазвичай акуратне, гладко зачесане волосся було трохи розпатлане лісовим вітром, а на спокійному, завжди відчуженому обличчі проступало щось геть інше — темне, глибинне бажання, яке він так довго й дбайливо ховав.

Арден зупинився поруч із Кайденом і його світлі очі прикувалися до мене: до підтягнутої догори сукні, до пальців Люціана, які ніжно пестили внутрішній бік мого стегна та до вуст Рейнара, які знову жадібно припадали до моєї чутливої ключиці.

— Схоже, ми з'явилися якраз вчасно, — тихо, майже невагомо промовив Арден. Його голос зазвичай звучав прохолодно, але зараз у ньому виразно чулася гаряча, оксамитова вібрація.

— Ардене… — його ім'я вирвалося з моїх грудей солодким благанням.

Мені катастрофічно не вистачало їх усіх. Ця нерозривна єдність, яку ми виплекали за такий короткий час, тепер жадала свого виходу тут у чистій, беззастережній любові.

Кайден підійшов першим. Він присів на диван поруч із нами, лагідно підхоплюючи мене під поперек і допомагаючи переміститися так, аби я опинилася в самому центрі цього пристрасного вихору. Рейнар неохоче випустив мою талію, але лише для того, щоб перехопити мої долоні, переплітаючи свої пальці з моїми та фіксуючи їх над головою на м'якій подушці.

— Дивися тільки на мене, маленька, — прошепотів він мені в губи. Його поцілунок цього разу був не грайливим, а глибоким, вимогливим, змушуючи мене м'яко вигнутися дугою.

У той же час гарячі долоні Кайдена дбайливо лягли мені на щоки, перериваючи поцілунок дракона, аби забрати мої вуста собі. Це нагадувало нестримну лавину. Кайден цілував мене з якоюсь відчайдушною, голодною ніжністю. Його велике й міцне тіло накрило мене збоку, даруючи відчуття абсолютної безтурботності й безпеки, а за мить я відчула трепетний дотик Ардена. Він підійшов з іншого боку й присів біля моїх ніг поруч із Люціаном. Його довгі, прохолодні пальці торкнулися моєї щиколотки, повільно й витончено піднімаючись вгору по гомілці. Це відчувалося як неймовірний контраст — гарячі, потужні руки Кайдена й Рейнара зверху, та ці пронизливо чутливі, витончені пестощі Ардена знизу.

— Ти неймовірно чарівна, Соломіє… — прошепотів маг, і в його очах зблиснуло щире благоговіння. Він нахилився й припав поцілунком до мого коліна, а потім вище, залишаючи ледь помітні, наче подих вітру, сліди на моїй шкірі, від яких по тілу сипнули солодкі мурашки.

Люціан, який досі спостерігав за цим із затамованим подихом, нарешті подався вперед. Його долоні ковзнули під тонку тканину, остаточно позбавляючи мене зайвого одягу. Він підвівся, опиняючись наді мною між моїх розсунутих стегон, і дивлячись мені просто в очі. У його глибокому погляді не існувало сумнівів, лише безмежне, чисте кохання.

— Ми разом, — тихо, але непохитно промовив Люціан, і це звучало як нова, вічна клятва, міцніша за будь-які прадавні пророцтва. — Усі тут для тебе.

Коли він повільно, неймовірно плавно й глибоко злився зі мною, я голосно, уривчасто видихнула, закидаючи голову. Рейнар тут же підставив своє міцне плече, у яке я впилася вустами, стримуючи стогін насолоди. Кайден притиснувся лобом до моєї скроні, важко дихаючи й шепочучи мені на вухо гарячі, неймовірно необхідні зараз слова любові.

— Не стримуй себе, мила, ми прагнемо чути й бачити твою насолоду… — прошепотів Арден.

Він перехопив мою вільну долоню, притискаючи її до своїх грудей, де шалено билося серце. Його пальці переплелися з моїми і маг дивився на мене, не кліпаючи, розділяючи кожну секунду цієї солодкої, нестерпно прекрасної пристрасті.

Ритм Люціана був упевненим, глибоким і кожен його рух віддавався в мені хвилею чистого задоволення. Рейнар ніжно пестив мої груди, Кайден цілував гарячі сльози, що котилися по моїх щоках від надміру почуттів, а Арден міцно тримав мене за руку, зв'язуючи нас усіх в єдине неподільне ціле. Це не було просто фізичним зближенням — це стало остаточним злиттям п'яти душ, які нарешті знайшли свій дім і гавань після тривалого шторму.

Усе довкола вибухнуло мільйонами сяючих іскор, коли хвиля оргазму накрила мене з головою, змушуючи тіло солодко здригатися в обіймах Люціана. Він важко застогнав, ховаючи обличчя в моєму волоссю і я відчула, як його власна хвиля задоволення наздоганяє мою. Кайден міцно пригорнув нас обох до себе, Рейнар затих, втомлено уткнувшись мені в шию, а Арден просто дбайливо цілував мої пальці, не випускаючи моєї долоні.

Ми довго лежали в тиші вітальні, сплетені руками й ногами, важко й синхронно дихаючи в унісон.

Сонце повільно переміщалося по кімнаті, залишаючи нас у м'якій, затишній півтіні.

Я дивилася на них — на своїх чоловіків, на свою справжню родину — і вперше знала напевно, що наше майбутнє більше нікому у світі не належить.

Воно належить тільки нам. Назавжди.