Раді Вас бачити!

Кайден

— Тобі не здається, мила, що вони шпигують за нами з кухні вже хвилин п'ятнадцять? — тихо запитав я, дозволяючи собі підійти ще на пів кроку ближче до Соломії, яка сиділа на краю ґанку.

Достатньо близько аби відчути ніжне тепло її тіла, але не порушуючи тієї тонкої межі, яку ми обоє так довго вибудовували після битви біля Воріт.

Плечі дівчини все ще тремтіли від приглушеного сміху.

— П'ятнадцять із половиною, — уточнив я, спираючись на перила. — Рейнар зачепив черевиком стілець, коли вони з Арденом намагалися підтягнути обідній стіл ближче до вікна, а сам Арден щойно наступив на хвіст уявному коту — судячи з того, як він люто шикнув.

Двері на ґанок знову ледь чутно рипнули, з'являючи Люціана. Він тримав у руках три склянки з чимось насичено-бурштиновим і виглядав напрочуд незворушно, хоча за його спиною виразно вгадувалася постать Рейнара, який безуспішно намагався вдавати з себе частину нічного пейзажу.

— Якщо ви збираєтеся замерзнути тут виключно заради красивого драматичного ефекту, то хоча б візьміть це, — спокійно мовив Люціан, простягаючи нам напої. — Рейнар переконує, що це найкраща настоянка на цьому узбережжі, хоча Арден стверджує, що це банальна отрута, я ж особисто схиляюся до другого варіанту, але смак насправді непоганий.

— Гей! — обурений голос дракона миттєво матеріалізувався з пітьми разом із його розпатланими кучерями. — Це давній сімейний рецепт мого роду, між іншим! І взагалі, ми рятували вас від нудьги, бо ви стояли тут, як дві кам'яні статуї. Я вже почав щиро хвилюватися!

Арден з'явився останнім, тримаючи в руках теплий вовняний плед. Не кажучи ані слова, він підійшов до Соломії й дбайливо огорнув її плечі, коротко й тепло кивнувши мені. Цей простий, турботливий жест без зайвих слів торкнувся чогось глибокого в моїх грудях.

— Дякую тобі, Ардене, — Соломія щільніше загорнулася в плед, вдячно глянувши на нього, а потім перевела погляд на дракона. — І твоя настоянка, Рейнаре, пахне чистою, нерозбавленою контрабандою.

— Бо це вона і є, сонечко! — гордо випнув груди той, зручно вмостившись на перилах. — Справжній смак перемоги мусить віддавати легким криміналом! Кайдене, чому ти мовчиш? Скажи їм усім, що я геній!

— Ти непоправний ідіот, Рейнаре, — м'яко мовив я, нарешті роблячи перший ковток.

Терпка, обпікаюча рідина розлилася по горлу, остаточно змиваючи залишки тієї напруги, яка місяцями тримала мої м'язи затиснутими.

— Але настоянка справді чудова.

Ми сиділи на ґанку, передаючи склянки по колу, і слухали, як нічний ліс панує у своєму спокої. Рейнар завзято сперечався з Арденом про те, скільки кімнат у цій садибі потребують термінового ремонту, а Люціан зрідка вставляв свої влучні, сухі зауваження, від яких дракон картинно схоплювався за серце.

А Соломія… Вона просто сиділа поруч зі мною, підібгавши під себе ноги, і слухала їх із такою теплою, абсолютно щасливою усмішкою, якої я не бачив у неї за весь час нашого знайомства.

Моя рука спокійно лежала на дерев'яному настилі. В якийсь момент її пальці — тонкі, трохи прохолодні від вечірнього повітря — невагомо ковзнули по моїй долоні. Спочатку спокійно, а потім впевнено й ніжно переплелися з моїми.

Я міцно стиснув її долоню у відповідь так, ніби тримав у руках увесь свій всесвіт.

— Ну що ж, — Рейнар раптово підвівся з перил, солодко потягнувшись так, що аж суглоби хруснули. — Настоянка скінчилася, мої найкращі жарти ви благополучно проігнорували, а Арден уже засинає на ходу, хоча й намагається дивитися на мене з висоти вищого розуму. Я йду спати. Нам усім варто нарешті відпочити вперше за стільки часу…

— За чотири місяці без нормального сну, — тихо поправив його Люціан, підводячись слідом.

Він поглянув на нас із Соломією, і в його темно-карих очах мигнуло щось глибинне, спокійне й мудре, повне розуміння й мовчазне благословення.

— На добраніч усім.

Коли двері за хлопцями зачинилися, на ґанку знову панувала тиша, але тепер вона більше не була очікувальною чи тривожною. Вона була густою, майже відчутною на дотик, наповненою солодким електричним струмом, який із кожною секундою ставав дедалі сильнішим.

Соломія повернула до мене обличчя. У сяйві місяця її очі здавалися величезними, кришталево прозорими.

— Вони зробили це навмисно, — прошепотіла вона і в її голосі бриніла легка, зваблива хрипота.

— Я знав це від самого початку, мила, — я розвернувся до неї всім тілом, випускаючи її пальці лише для того, аби обережно торкнутися долонею її щоки. Її шкіра була шовковистою й гарячою порівняно з нічною прохолодою. — Вони надто добре нас знають.

Вона подалася назустріч моєму дотику, притискаючись щокою до моєї долоні й поволі заплющуючи очі. Цей жест цілковитої, беззастережної довіри геть вибив повітря з моїх легень.

Більше не було жодних причин тримати дистанцію. Не існувало древніх пророцтв, які вимагали її крові чи життя, не було Ордену Попелястої Корони, який міг заскочити нас зненацька, залишилися тільки ми удвох.

— Кайдене… — її гарячий подих торкнувся моїх губ, коли вона підняла обличчя.

Я не дав їй договорити і мої губи накрили її губи — спочатку м'яко, запитально, даючи дівчині можливість відсторонитися, але Соломія лише солодко зітхнула мені в губи. Вона відповіла на поцілунок із такою ж пристрастю й жагою.

Її тендітні руки злетіли до моєї шиї, заплутуючись у моєму волоссі, притягуючи мене ще ближче й руйнуючи останні міліметри простору між нами. Плед непомітно зісковзнув із її плечей на дерев'яну підлогу, але жоден із нас цього навіть не зауважив.

Я обережно перемістив руку на її талію, піднімаючи дівчину й притискаючи до свого торса так міцно, що виразно чув, як її серце калатає в унісон із моїм — шалено, рвучко, мов пташка у клітці, яка нарешті вирвалася на свободу.

Поцілунок ставав глибшим, втрачаючи будь-яку стриманість. Це нагадувало нестримну лавину, яку ми стримували надто довго стримували і яка тепер зносила всі перепони на своєму шляху. Я відчував смак прохолодного нічного повітря, солодкої настоянки й чистого, концентрованого бажання, що випалювало нас ізсередини.

Не розриваючи цілунку, я легко підхопив її на руки. Соломія тихо охнула, але миттєво міцніше обхопила мої плечі, ховаючи обличчя у згині моєї шиї, поки я ногою прочинив двері садиби.

Ми пройшли повз напівтемну вітальню, де з каміна все ще линув затишний аромат горілого соснового дерева, й піднялися на другий поверх.

Моя кімната зустріла нас приємною прохолодою й тишею, але як тільки двері за нашими спинами зачинилися, увесь зовнішній світ просто перестав існувати.

Я дбайливо опустив її на ліжко, стаючи на коліна поруч. У напівтемряві кімнати, куди крізь вікно проникало лише сяюче срібне світло місяця, вона виглядала неймовірно чарівною. Злегка розпатлане волосся, губи, трохи припухлі від моїх поцілунків, і сяючі очі, в яких палало почуття, що належало тільки мені.

— Ти точно впевнена в цьому, Соломіє? — мій голос звучав важко й хрипко. Останні залишки стриманості намагалися подати голос, дбаючи про її спокій.

Замість відповіді Соломія рішуче потягнулася вперед, перехопила мої гарячі долоні й потягнула мене на себе.

— Я чекала надто довго, Кайдене. Не змушуй мене чекати більше ні секунди, нам ж минулого разу все сподобалось.

Ці слова остаточно зруйнували мій захист. Я нахилився, знову забираючи її вуста у солодкий полон і водночас скидаючи свій плащ на підлогу. Мої пальці торкнулися краю її легкої сорочки, намацуючи ґудзики. Вони піддавалися повільно, але коли тканина нарешті розійшлася, відкриваючи її ніжну шкіру місячному сяйву, у мене затамувало подих.

Мої долоні ковзали по її боках, вивчаючи кожен вигин і лінію тіла, яку я раніше бачив лише у своїх найсміливіших снах. Соломія солодко здригалася від кожного мого дотику, вигинаючись назустріч, її пальці впивалися в мої плечі, залишаючи ледь помітні сліди.

Коли весь зайвий одяг зник, між нами не залишилося жодних бар'єрів — лише чиста, первісна пристрасть і любов.

Я спускався цілунками нижче до її шиї, чутливих ключиць, туди, де оскаженіло пульсувала жилка на її горлі. Вона тихо, уривчасто стогнала, і цей звук став найкращою музикою, яку я коли-небудь чув у житті. Кожен її подих, кожен тихий вигук і здригання її тіла під моїми ласками віддавалися в мені солодкою напругою.

Коли я нарешті злився з нею в єдине ціле, Соломія міцно заплющила очі, випускаючи довгий, тремтливий подих.

Я завмер на мить, даючи їй можливість призвичаїтися, дивившись, як її пальці судомно стискають простирадла.

— Подивися на мене, мила, — прошепотів я, нахиляючись так низько, що наші чола торкалися одне одного.

Вона розплющила очі і у їхній глибокій блакиті панувало лише безмежне кохання й ніжність, яка вимагала більшого.

— Я поруч із тобою, Кайдене… — прошепотіла вона, подаючись назустріч. — Я твоя назавжди.

І тоді ми остаточно втратили лік часові.

Наші рухи стали ритмічними, глибокими, наповненими не просто пристрастю, а прихованими емоціями, перенесеним болем й полегшенням від того, що всі випробування нарешті залишилися позаду. Кімнату наповнили тихі, трепетні звуки: шурхіт білизни, переривчасте дихання, гарячий шепіт і її ніжні стогони, які я жадібно збирав своїми губами. Це скидалося на сліпучий спалах світла після довгої, похмурої ночі.

З кожним новим поштовхом ми наближалися до тієї невидимої вершини, де контроль більше не мав жодної сили. Коли хвиля задоволення нарешті накрила нас обох, Соломія викрикнула моє ім'я мені в губи, міцно обіймаючи мене, а я впав слідом за нею в цю солодку безодню, віддаючи їй усе своє серце й душу.

Ми лежали, тісно притиснувшись одне до одного під теплою ковдрою. Моя рука міцно обіймала її за талію, а голова Соломії лежала на моїх грудях. Я лагідно перебивав пальцями її вологі від пристрасті пасма волосся, слухаючи, як її серцебиття поступово сповільнюється, вирівнюючись із моїм.

Крізь велике вікно кімнати було видно, як нічне небо над озером починає поволі світлішати, набуваючи ніжних рожево-перлових відтінків.

Темрява остаточно відступала.

Соломія поворухнулася, підвівши голову, і замилувано подивилася спочатку на вікно, а потім на мене. На її обличчі не залишилося й сліду колишньої тривоги чи втоми, лише абсолютний, глибокий спокій.

— Доброго ранку, Кайдене… — тихо мовила вона, торкаючись пальчиком мого підборіддя.

— Перший ранок нашого нового, щасливого життя, сонечко, — відповів я, притискаючи її до себе ще міцніше й цілуючи в маківку.

Ми чудово розуміли, що попереду нас чекає ще безліч нових доріг і пригод, але зараз, спостерігаючи за тим, як перші сонячні промені торкаються кришталевої води лісового озера, я вперше за все своє життя знав напевно, що ми нарешті вдома. І це був тільки початок.