Раді Вас бачити!

Соломія

— На мене?..

Мій голос прозвучав якось дивно й чужо, тихо, здушено, наче ці слова вимовила не я, а хтось інший, хто стояв далеко за моєю спиною.

Еріан не відводив від мене своїх сріблястих очей і саме цей непохитний погляд лякав найбільше, бо у ньому не прочинялося ані краплі фальші чи хитрощів, тільки виснаження, дуже стара, давня втома людини, яка занадто багато років носить у собі важку, непосильну правду.

— Це просто неможливо… — похитала я головою, роблячи крок назад і впираючись у міцне плече Кайдена.

— Я теж колись вважав це неможливим, — м’яко відповів Еріан.

— Серйозно? Я народилася в Червонограді!

— Так.

— Навчалася у звичайній школі, ходила на гуртки…

— Це мені відомо.

— Складала ЗНО, зрештою!

— Поняття не маю, що це таке, — цілком серйозно зізнався чужинець.

— Та це й не головне зараз! — випалила я.

Рейнар за моєю спиною тихо пирснув. Навіть у цю хвилину, навіть посеред цього катастрофічного зсуву моєї реальності він залишався собою. Я кинула на нього розлючений погляд:

— Рейнаре!

— Вибач, — винувато підняв долоні дракон.

— І не думай вибачатися!

— Але це й справді прозвучало весело.

— Просто замовкни!

— Усе-усе, вже мовчу.

Я знову розвернулася до Еріана, намагаючись вгамувати тремтіння у пальцях:

— Чому саме я? Що в мені такого?

Він довго мовчав, потім перевів погляд на Ардена, потім на Люціана та Вельмору, наче мовчки питав у них дозволу викласти все до кінця. І те, що він вагається мені абсолютно не сподобалося.

— Кажи вже, — процідила я. — Без недомовок і без цього вашого "ще не час" або "ти не готова". Мені вже вистачило таємниць вище даху!

Запала важка мовчанка і зрештою Еріан важко, втомлено видихнув:

— Бо ти народилася на перетині двох світів, Соломіє.

Повітря в легенях миттєво зникло. Я заніміла, очікуючи, що він зараз усміхнеться й додасть: "Жартую". Але нічого подібного не сталося.

— І що це має означати? — тихо спитала я.

Цього разу заговорив Арден, зробивши крок уперед:

— Твоя мати народилася в цьому вимірі, а батько був із того, твого світу.

— Це я вже якось осягнула з ваших попередніх слів.

— Ні, Соломіє, — він сумно хипнув головою. — Ти не зрозуміла головного.

У мене всередині знову прокинулося лихе передчуття.

— Поясни нормально, Ардене.

Він побіжно зиркнув у бік спалахуючих Воріт, ніби вираховував, скільки ще хвилин дасть нам ця хитка тиша.

— Ти не просто дівчина, яка випадково потрапила сюди крізь портал, ти від самого народження належиш обом світам.

У голові настала дзвінка порожнеча. Ніби хтось одним рухом вимкнув усі мої думки, залишивши тільки глухий шум прибою.

— Ні… — прошепотіла я.

— Так, — м’яко мовив Арден.

— Ні.

— На жаль, це так.

— Мені вже по-справжньому перестає подобатися ця ваша традиція заперечень, — здушено видавила я.

Поруч Рейнар тишком пробурмотів:

— Повір, мені теж.

І цього разу ніхто з присутніх навіть не зробив йому зауваження. Усі дивилися тільки на мене, очікуючи будь-якої реакції: сліз, істерики чи люті. А я просто не знала, що саме маю відчувати. Паніку? Образу? Страх? Чи все разом?

— Гаразд… — я глибоко вдихнула солоне повітря. — Припустимо, що ви кажете щиру правду, тоді до чого тут той псих, який намагається виламати Ворота?

Еріан заплющив очі, підбираючи слова:

— Сам він не здатний самостійно пройти між світами.

— Чудово, в я тут до чого?

— А ти можеш це зробити.

Пауза. І в цю секунду до мене нарешті дійшла страшна суть.

— Ви хочете сказати…

— Він розшукував живий ключ, — тихо підтвердив Еріан.

— І цим ключем виявилася я.

Ніхто знову не відповів і цієї мовчанки вистачило з головою.

У цю мить Ворота знову здригнулися — набагато сильніше, ніж раніше. Сріблясті тріщини зі зміїним сичанням розповзлися по прадавньому каменю. Спалах світла був таким яскравим, що ми всі інстинктивно примружилися, а потім над скелями пролунав гучний, низький, вібруючий голос, від якого затремтіли кістки:

— Досить…

Усі закам'яніли. Навіть море за спиною, здавалося, угамувало свої хвилі. Голос лунав не з-за Воріт, а здавалося, що він заповнив увесь простір навколо.

— Я втомився чекати.

У мене всередині все остаточно вихололо, бо я впізнала його: саме цей голос шепотів мені в голові, саме він кликав мене крізь сни й марення.

— Соломіє…

Мітка на зап’ясті спалахнула сліпучим багрянцем. Я скривилася від пекучого болю, притискаючи руку до грудей. Кайден миттєво обхопив мене за плечі:

— Соломіє! Подивися на мене!

Але я не могла відвести погляду від розламу, бо голос продовжував гриміти просто в моїй голові:

— Вони брешуть тобі. Усі вони…

— Замовкни! — мій власний крик вирвався так голосно, що здригнулися навіть суворі мисливці.

А голос у відповідь лише тихо й моторошно засміявся:

— Бачиш? Вони навіть не наважилися сказати тобі, якою ціною ти взагалі вижила…

Напала важка, гнітюча тиша і в цю мить я помітила що: Арден зблід, Еріан опустив очі, а Вельмора міцно стиснула свій посох. Голос поцілив у найвразливішу, найболючішу точку.

— Що він має на увазі? — тихо запитала я, переводячи погляд із одного на іншого.

Проте ніхто не відповів.

— Кажіть вже! Чому я вижила?!

Кайден тихо, крізь зуби вилаявся. Його долоня на моєму плечі здригнулася, і я зрозуміла, що він теж знає або здогадується.

— Кайдене… — я повернулася до нього, благально дивлячись у його темні очі.

Він дивився на мене кілька нестерпно довгих секунд, потім міцно заплющив очі й видихнув:

— Бо хтось інший зайняв твоє місце, Соломіє.

Світ довкола завмер у буквальному сенсі, навіть потойбічний голос за Воротами на мить затих.

— Що… що це означає? — прошепотіла я, не вірячи власним вухам.

Ніхто з них не наважувався пояснити далі і саме тоді вперед повільно вийшов Люціан, уперше за весь цей час. Його зазвичай суворий голос пролунав тихо, майже м'яко:

— Це означає, Соломіє… — він важко ковтнув повітря, наче ці слова давалися йому важче за будь-яке поранення у бою. — Що твоя мати віддала власне життя й залишилася по той бік, аби тільки врятувати тебе від нього.

Тиша, що впала на скелі була важка, гостра, болюча і вперше за весь цей час я відчула, як земля справді вислизає з-під моїх ніг, бо я осягнула, що уся ця катастрофа почалася не тоді, коли я зробила крок у магічний портал, вона розпочалася ще задовго до мого народження.