Раді Вас бачити!

Кайден

Я давно не почувався настільки втомленим і справа була навіть не в Рейнарі, який уже пів години, як розвалився в моєму кріслі так, ніби це його дім і не в тому, що тіні поводились неспокійно, а в ній.

Соломія сиділа на дивані, підібгавши ноги під себе, і слухала нас із таким виразом обличчя, ніби намагалась вирішити, хто з нас двох більший псих. Це справедливо.

— Тобто мене шукатимуть через оцю штуку? — вона підняла руку з міткою.

Сріблясті лінії під шкірою знову ледь світились і я коротко кивнув.

— І ви не можете просто… не знаю… сховати її?

— Це не татуювання, Соломіє, — сухо відповів я.

— Ну вибач, я не експерт по магічних катастрофах.

Рейнар тихо засміявся, одразу кинув на нього погляд, але він зробив вигляд, що ні в чому не винен. Брехливий дракон.

— Добре, — Соломія повільно видихнула. — Давайте ще раз. Я потрапила в інший світ, в якому за мною тепер полюють і ви обоє чомусь поводитесь так, ніби це кінець світу.

— Не кінець, — пробурмотів Рейнар. — Просто великі проблеми.

— Це звучить не заспокійливо.

— Так і задумано.

Вона звузила очі. Боги. Вона справді не боялась сперечатись, навіть зараз. Більшість людей поруч із нами давно б мовчали. Соломія ж виглядала так, ніби ще трохи — і почне сваритись із долею особисто.

— А що буде, якщо мене знайдуть?

У кімнаті стало тихіше, але я відчув, як Рейнар теж напружився. Провокативне питання, особливо тому, що чесної відповіді в нас не було.

— Залежить від того, хто саме знайде, — обережно сказав я.

— Чудово. Дуже інформативно.

— Ти швидко вчишся, — хмикнув Рейнар. — Тут майже всі розмовляють загадками. Особливо цей.

— Я вже помітила.

Соломія перевела погляд на мене і я зрозумів, що вона вивчає мене так само уважно, як я її. Ой, це точно небезпечно.

— Ти мені досі не пояснив, хто ти такий.

Рейнар тихо кашлянув у кулак, але я проігнорував його.

— Я вже назвав своє ім’я.

— Це не відповідь.

— А яка тобі потрібна?

— Нормальна? — вона підняла брову. — Бо зараз усе, що я знаю це те, що ти живеш у страшному будинку посеред лісу, керуєш тінями й дивишся на людей так, ніби морально втомився від існування.

Рейнар почав голосно реготати, а я повільно повернув голову до нього.

— Навіть не сперечайся, — крізь сміх видав він. — Вона щойно описала тебе ідеально.

Соломія теж ледь усміхнулась і я відчув дивне тепло десь під ребрами. Це неприємне відчуття, бо небезпечне для мене. Я відвів погляд першим.

— Я тіньовий маг.

Вона кліпнула.

— І це означає?..

— Що більшість людей воліють триматись від мене подалі.

— Ага, — вона задумливо кивнула. — Ну поки що ти виглядаєш менш страшним, ніж він.

І ткнула пальцем у Рейнара.

— Це образливо, — одразу відгукнувся той.

— У тебе очі як у ящірки.

— Дракона.

— Це не покращує ситуацію.

Я опустив голову, приховуючи усмішку. Боги. Що вона взагалі таке? За останні роки в цьому домі було забагато тиші. Холодної, важкої тиші, до якої я звик настільки, що вже не помічав, а тепер вона постійно щось говорила, закочувала очі, сперечалась і чомусь через це будинок переставав бути схожим на могилу.

Ця думка мені зовсім не сподобалась. І тут надворі різко завив вітер, тіні біля вікон заворушились. Я миттєво напружився, Рейнар теж це відчув — я побачив по його погляду. Соломія одразу помітила зміну.

— Що таке?

Я повільно підвівся.

— У нас гості.

— Та ви знущаєтесь, — простогнала вона. — Тут взагалі бувають нормальні дні?

— Ні, — чесно відповів Рейнар.

І саме в цю секунду у двері знову постукали, тільки цього разу набагато спокійніше, майже ввічливо і я вже знав, хто стоїть за дверима. І, клянусь темрявою, зараз це було навіть гірше за дракона.