Раді Вас бачити!

Соломія

Серце впало кудись у живіт.

— Хто нас знайшов?..

Кайден уже не слухав мене. Він швидко підійшов до вікна, і тіні вздовж стін заворушились разом із ним — мов живі. Я завмерла, стискаючи чашку так сильно, що аж пальці заболiли.

Надворі було темно, лише сніг повільно кружляв у повітрі, блищачи у світлі ліхтарів біля воріт. Спочатку я нічого не побачила, а потім у темряві між деревами майнуло щось велике. Це був кінь, ще один і ще.

— Це люди? — тихо запитала я.

— Ні.

Від його тону по шкірі побіг холодок. Кайден різко обернувся до мене.

— Піднімайся нагору й не виходь із кімнати, поки я не скажу.

— Та що відбувається?!

— Соломіє.

Він сказав це спокійно, але я зрозуміла — зараз він справді нервує і це налякало сильніше за все інше. Я підвелась із крісла.

— Якщо це через мене…

— Це через мітку, — коротко перебив він. — І якщо ти зараз не підеш нагору, у мене буде ще одна проблема.

Я хотіла сперечатись, серйозно хотіла, але десь надворі пролунав звук, схожий на гарчання великої тварини, і бажання геройствувати якось різко зникло.

Я швидко рушила до сходів і майже одразу почула стук у двері. Він був не звичайний, а повільний, важкий. Всього три удари і у мене мурашки пішли по шкірі.

Я завмерла на сходах. Кайден кілька секунд мовчки дивився на двері, ніби вирішував щось для себе, потім тихо видихнув і пішов відкривати.

Я мала піднятись нагору, але замість цього повільно сіла на сходинку так, щоб мене не було видно знизу. Ну так інстинкт самозбереження в мене явно працював погано.

Двері відчинились і в будинок увірвався холодний вітер разом зі снігом і чоловік.

Він був високий, світловолосий у темному плащі з хутром на плечах, навіть звідси я помітила дивні золоті прикраси на його руках і щось хижe в тому, як він рухався, наче небезпечний звір, який просто вдає спокійного.

— Ти давно почав ховати гостей, Кайдене? — його голос був низьким і насмішкуватим.

Я затамувала подих і зрозуміла, що вони знайомі. Кайден навіть не ворухнувся.

— Ти прийшов без запрошення.

— А ти не відповідаєш на дзеркала зв’язку.

Що ще за дзеркала зв’язку?.. Світловолосий зайшов усередину й струсив сніг із рукавичок, потім раптом завмер і я не одразу зрозуміла чому, аж поки він повільно не підняв голову прямо в мій бік. Наші погляди зустрілись і я буквально перестала дихати.

У нього були дивні очі, але не через колір, а через сам погляд. Він мав вертикальні зіниці, як у змії.

— Ого, — тихо промовив він. — То чутки все ж правдиві.

Кайден миттєво обернувся.

— Соломіє, я сказав тобі—

— Вона мене боїться чи просто не любить слухатись? — перебив світловолосий із ледь помітною усмішкою.

— І те, і інше, — буркнула я раніше, ніж подумала.

На секунду запала тиша, а потім незнайомець раптом голосно і щиро розсміявся. Це було настільки неочікувано, що я розгубилась.

— Вона мені вже подобається.

— Рейнаре, — холодно промовив Кайден, — закрий рота.

Рейнар. Це ім’я йому пасувало. Він знову подивився на мене, і я дуже чітко усвідомила — це не людина. Тобто… Кайден теж не людина, але поруч із ним це забувалось, бо він поводився занадто стримано, занадто спокійно.

А цей… У ньому відчувалось щось дике в небезпечне, наче варто лише на секунду втратити контроль — і станеться щось погане.

— То це і є твоя проблема? — Рейнар повільно підійшов ближче до сходів. — Вона навіть пахне інакше.

Я насупилась.

— Це зараз було грубо.

Його губи смикнулись.

— Ні, це був факт.

Кайден різко став між нами.

— Не підходь до неї.

І от тепер атмосфера повністю змінилась. Рейнар перестав усміхатись і кілька секунд вони напружено просто дивились один на одного, ніби я випадково опинилась посеред чужої сварки, причин якої не розумію.

— Розслабся, — нарешті ліниво кинув Рейнар. — Якби я хотів її забрати, ти б мене не зупинив.

У кімнаті стало дуже тихо, навіть я зрозуміла — це не жарт. Тіні біля Кайдена буквально потемнішали. Я бачила, як чорний серпанок ковзнув по підлозі біля його ніг і вперше мені стало страшно, що вони можуть почати битися прямо тут.

— Може, ви обоє трохи заспокоїтесь?.. — обережно вставила я.

Двоє чоловіків одночасно подивились на мене. Ой, це була погана ідея лізти між них. Рейнар фиркнув і відступив назад.

— Я не прийшов сваритись. Поки що.

Кайден мовчав, а я сиділа на сходах у чужому світі між двома явно небезпечними чоловіками й раптом дуже сумувала за своїм нормальним життям, навіть за маршрутками й поганим інтернетом.