Раді Вас бачити!

Кайден

Мені не подобалося, коли Соломія торкалася мене в моменти, подібні до цього. Точніше… Подобалося занадто сильно і це було проблемою.

Я все ще важко дихав після сплеску магії, а її пальці стискали мої зап'ястя так міцно, ніби боялася, що я просто розчинюся в повітрі, можливо, боялася.

Тіні повільно повзли назад до мене, заспокоюючись після вибуху. У кімнаті пахло пилом і димом від каміна, а зимовий холод просочувався крізь щілини у старих стінах.

Десь зовні вітер завив у комині, і Соломія аж здригнулася. Рейнар провів рукою по волоссі й дуже втомлено зітхнув:

— Я починаю сумувати за тими часами, коли нашою найбільшою проблемою був твій невдалий настрій.

— У мене нормальний настрій, — відгукнувся я, ще не повернувши дихання.

— Так, звісно. А я фея лісового озера.

Соломія досі не відпускала мене. Я опустив погляд на її руки — тонкі, але такі наполегливі. Вона одразу це помітила й різко відсмикнулася:

— Вибач.

І знову це слово. Ненавиджу.

— Перестань постійно вибачатися, — тихіше сказав я.

Вона насупилася:

— Ну вибач, що я ввічлива людина.

— О, боги, ви зараз серйозно? — пробурмотів Рейнар. — Магія ледь не знесла половину меблів, а ви сваритеся як подружжя після побутової суперечки.

— Ми не—

— Не закінчуй це речення, — перебив він Соломію. — Я вже бачу, як ви одне на одного дивитеся. Мене не обдуриш.

Соломія почервоніла до кінчиків вух. Я закрив очі на секунду:

— Рейнаре, одного дня я все ж тебе вижену.

— Це буде дуже емоційний момент, я навіть промову підготую.

За вікном щось глухо стукнуло — гілка дерева об бік будинку. Соломія аж підскочила. Я автоматично зробив крок ближче до неї і тільки потім зрозумів це.

Прокляття. Рейнар помітив теж, звісно, помітив. Цей дракон фіксує абсолютно все, що псує мені життя.

— Кайдене, — дуже невинним голосом почав він.

— Ні.

— Але я ще нічого не сказав.

— І не треба.

Соломія переводила погляд між нами, явно нічого не розуміючи. На щастя, бо інакше я б не знав, що їй поки сказати.

Вітер знову загойдався за вікном, і тіні біля моїх ніг нервово сіпнулися. Я відчув це одразу, бо було щось не так. І це не просто наслідок сплеску. Магія поводилася дивно, наче… наче реагувала на щось зовнішнє.

Я повільно повернув голову до дверей і саме в цю мить у будинку стало неприродно тихо, навіть вітер у комині стих. Рейнар теж напружився:

— О, мені це не подобається.

— Мені теж.

Соломія одразу помітила зміну в наших голосах:

— Що сталося?

Я не встиг відповісти, бо двері до кімнати дуже повільно відчинилися самі без стуку, без звуку і в коридор зайшла жінка.

Вона була висока у темному плащі, вкритому срібною вишивкою, що ледь мерехтіла у півтемряві. Її волосся було абсолютно білим, не сивим — саме білим, наче насипало снігом. А очі… Прокляття.

Я знав ці очі. Як завжди холодні, світлі і нелюдськи спокійні.

Соломія тихо вдихнула поруч зі мною. Рейнар дуже тихо вилаявся:

— Ну ні. Тільки не вона.

Жінка ковзнула поглядом по кімнаті, по розбитому вазоні, по тінях, що все ще ліниво клубочилися біля моїх ніг, по мені, а потім її очі зупинилися на Соломії.

І вперше за весь вечір у мене по-справжньому похололо всередині, бо незнайомка повільно усміхнулася, ніби нарешті знайшла саме те, що шукала.

— Ось ти де, дитя іншого світу.