Раді Вас бачити!

Кайден

Кераміка розлетілася на дрібні шматки просто біля дверей. Соломія скрикнула від несподіванки й здригнулася.

Я діяв швидше, ніж устиг усвідомити свої дії. Рвонувши вперед, я перехопив дівчину за талію й різко притягнув до себе, уберігаючи від гострих уламків, що розлетілися підлогою.

Вона влетіла мені в груди з такою силою, що я ледь утримав рівновагу.

Моя магія, розбурхана її словами про мою цінність і власну непотрібність, запульсувала вона захищала.навколо нас темним шлейфом, але цього разу вона не загрожувала — вона захищала.

— Усі цілі? — з коридору миттєво з'явився Рейнар, критично оглядаючи розбитий вазон. — Кайдене, я розумію, що її слова влучили прямо в серце, але нащо було нищити елементи декору?

Соломія видала щось середнє між здивованим сміхом і задушеним вдихом.

Навіть зараз, після переляку, вона знаходила в собі сили посміхнутися. Боги. Я відчував її у своїх руках. Таку теплу, налякану, живу і цей контакт бив по мені сильніше за будь-який магічний сплеск. Вона все ще стискала пальцями тканину моєї сорочки, уткнувшись обличчям мені в плече, а її прискорене дихання обпікало шкіру через тонку тканину.

— Це… це ти зробив? — тихо запитала вона, повільно піднімаючи очі.

— Тіні зреагували на мої емоції, — визнав я, не поспішаючи розтискати обійми. — Вибач, я зачепив той підвазонник.

Вона опустила погляд і помітила, як міцно тримається за мене. Щоки дівчини миттєво спалахнули, і вона спробувала відступити:

— Я… вибач.

— Не вибачайся, — слова вирвалися автоматично, надто швидко й відверто навіть для мене самого.

Ми обоє завмерли. Повітря між нами знову згустішало від несказаного.

Рейнар, який досі вдавав, що уважно вивчає уламки на підлозі, дуже повільно повернув голову в наш бік. Вираз його обличчя мені категорично не сподобався.

— О, це вже навіть не смішно, — розплився він у хитрій усмішці.

— Замовкни, — втомлено кинув я, хоч і сам відчував, як прискорився власний пульс.

Дракон театрально вказав на нас рукою:

— Ви щойно пережили катастрофу хатнього начиння й дивитеся одне на одного так, ніби зараз почнете цілуватися.

Соломія почервоніла ще дужче — до самого кінчика носа.

— Рейнаре! — вигукнула вона.

— Що? Я ж не сліпий, — потиснув плечима той. — Напруга в цій кімнаті така, що можна повітря різати.

— Я тебе зараз викину за двері, — застеріг я його.

— Стань у чергу, — пробурмотіла Соломія, але кутики її губ знову мимоволі здригнулися.

Рейнар розсміявся, проте за мить його вираз обличчя помітно пом'якшав. Він уважно подивився на нас обох і вже без жодної іронії додав:

— Ладно, безнадійні. Я залишу вас прибирати цей безлад, але, Кайдене… цього разу спробуй не втікати, вона каже правильні речі.

Він дружньо ляснув мене по плечу й нарешті вийшов, прикривши за собою двері.

У кімнаті знову запанувала тиша, але тепер вона була сповнена дивовижного затишку. Соломія все ще стояла дуже близько. Я поволі опустив руку, але не відступив ні на сантиметр, зустрівшись із її впертим, але таким теплим карим поглядом.