Раді Вас бачити!

Кайден

Запитання Соломії зависло в повітрі. І чомусь саме воно виявилося найскладнішим за весь вечір. Позаду залишилися мисливці, засідання Ради й сила, яка ледь не вирвалася з-під контролю, а переді мною стояла вона й тихо запитувала:

— І ти весь цей час залишався з цим сам на сам?

Я завагався з відповіддю, бо правда виявилася надто відвертою: так, завжди сам.

Рейнар першим відвів погляд, що вже було промовисто. У каміні затишно й ритмічно потріскували дрова, наповнюючи кімнату м'яким бурштиновим світлом. Моя внутрішня темрява нарешті вгамувалася, залишивши по собі лише легке шурхотіння виснаження.

Соломія стояла навпроти. В її уважному погляді не було й натяку на острах чи відчуженість — лише щира цікавість і турбота, і це обеззброювало понад усе.

— Кайдене? — тихо мовила вона, ступивши крок уперед.

Я повільно видихнув, намагаючись підібрати слова:

— Люди зазвичай побоюються тіньових магів.

— Це я вже встигла помітити, — м'яко відгукнулася дівчина.

Кутик моїх губ мимовільно смикнувся. Звісно, вона не промовчить, навіть зараз знайде спосіб розрядити атмосферу.

— Наш дар виснажує, — спокійно пояснив я, роблячи паузу. — Якщо втратити рівновагу бодай на мить, наслідки стають незворотними, тому поруч майже нікого немає. Соломія злегка насупилася:

— І тебе просто покинули наодинці з цією ношею?

Рейнар тихо й гірко хмикнув зі свого кутка:

— Світ рідко буває привітним до тих, чиєї сили не розуміє.

У кімнаті знову запанувала тиша, але тепер вона здавалася затишною. Я спостерігав, як дівчина обмірковує почуте. На її обличчі завжди легко читалися найменші відтінки думок — вона не ховала емоцій і не намагалася здаватися байдужою. Поруч із нею я раптом гостро відчув, наскільки відвик від щирості.

— Це несправедливо, — тихо вимовила вона, зустрівшись зі мною поглядом.

Я легенько знизав плечима:

— Я вже звик.

— Кайдене, це не значить, що так має бути.

У її голосі прозвучала така непохитна переконаність, що я заціпенів, навіть дракон притих, переводячи погляд із неї на мене.

Соломія, здається, й не усвідомила, наскільки близько підступила. Вона дивилася на мене своїми виразними карими очима, загорнувшись у мою сорочку, яка була їй явно завеликою й м'яко спадала з одного плеча.

Боги. Вона ставала надто небезпечною для мого спокою.

— Ти на всіх так дивишся, коли хочеш підтримати? — тихіше, ніж планував, запитав я.

Вона одразу злегка підборіддя підняла:

— Мені просто не байдуже.

— О, яка зворушлива неправда, — хитрувато пробурчав Рейнар.

— Можеш промовчати? — швидко кинула Соломія, не зводячи з мене очей.

— Я взагалі-то створюю між вами місток порозуміння!

— Ти лише заважаєш, — усміхнувся я.

Дівчина раптом пирхнула від сміху, і цей звук відгукнувся в моїх грудях дивним, невідомим досі теплом.

Рейнар уважно перевів погляд з мого обличчя на Соломію, і в його очах спалахнули бісики. Тільки не це.

— Ви обоє просто безнадійні, — драматично зітхнув дракон.

— Рейнаре, — застеріг я його.

— Усе, мовчу-мовчу! — він підняв долоні й ступив до дверей, але на порозі таки озирнувся з широкою усмішкою: — Тільки не забудьте про мене, коли почнете наближатися ще ближче.

Соломія миттєво залилася рум'янцем, опустивши погляд.

— Забирайся вже, — похитав головою я.

Дракон тихо розсміявся й нарешті зник у коридорі, прикривши за собою двері.

Пауза, що настала після його виходу, виявилася зовсім іншою. Повітря між нами наче згустішало, наповнившись трепетним очікуванням. Соломія нервово заправила пасмо темного волосся за вухо й тихо мовила:

— Він просто нестерпний.

— Ти й наполовину не знаєш, наскільки, — усміхнувся я, ступивши до неї крок.

Вона підняла очі й теж усміхнулася — ледь помітно, кутиками губ. І в цю мить я зрозумів, що більше не хочу відводити погляд. Її присутність дивовижним чином тамувала внутрішню втому, залишаючи лише бажання бути ближче.

Соломія відчула цю зміну, вона легенько затамувала подих, але не відступила.

Я простягнув руку й обережно торкнувся її зап’ястя, де під шкірою рівним, теплим сріблом м'яко засяяла мітка. Це світло більше не лякало — воно відгукувалося на мій дотик пульсацією, немов підтверджуючи зв'язок, який ми обоє більше не могли ігнорувати.