Раді Вас бачити!

Соломія

Мітка на моєму зап’ясті палала м'яким, але відчутним срібним сяйвом. Дрижання, що пройшло шкірою від торкання Кайдена, відгукнулося десь глибоко всередині — дивним, майже невагомим трепетом, проте наступної миті Кайден різко відсмикнув руку.

Уся м’якість і ніжність, яка виникла між нами за ці короткі секунди, зникла миттєво. На його обличчі знову з'явилася знайома холодна маска, а поглядом він уперся в протилежну стіну, ніби намагаючись абстрагуватися від того, що щойно сталося.

Він просто злякався цієї близькості.

— Соломіє, тобі краще відпочити, — сухим, надто рівним голосом вимовив він.

— Що? — я розгублено кліпнула. — Ми ж тільки-но…

— Вечір був надто довгим. Тобі потрібно поспати, — перебив він, підходячи до дверей і підхоплюючи з крісла свій темний плащ.

Навколо його пальців знову швидко закружляли легкі, занепокоєні тіні. Я помітила це одразу, як і Рейнар, який саме повернувся до кімнати й зупинився на порозі.

— Скажи, що ти не збираєшся знову зачинитися у своєму кабінеті до ранку, — важко зітхнув дракон, схрестивши руки на грудях.

— У мене є справи, — відрізав Кайден, навіть не глянувши на нього.

— Чудовий варіант. Знову втекти від розмови — твоя улюблена тактика, — озихнувся Рейнар.

Я переводила погляд з одного на іншого, відчуваючи, як усередині закипає хвиля обурення.

— Може, хтось нарешті пояснить мені, що відбувається? — голос здригнувся від роздратування.

Кайден підійшов до виходу, напевно збираючись просто піти.

— Кайдене! — зупинила його я, ступивши крок уперед. — Що це за звичка?

Він на секунду завмер, але не повернувся.

— Ти знову це робиш! — слова вилетіли швидше, ніж я встигла замислитися. — Ви обоє постійно все вирішуєте за мене. Спочатку кажете: «Не бійся», «Все добре», а щойно між нами з'являється бодай якась щирість — ти просто розвертаєшся й тікаєш!

Рейнар здивовано підняв брови, Кайден мовчки повернув голову, глянувши на мене з-за плеча. Його щелепи були міцно стиснуті, а мене вже було не зупинити:

— Я взагалі-то теж тут! І ця мітка реагує на тебе! Як я можу зрозуміти, що зі мною відбувається, якщо ти постійно ховаєшся за своїми тінями?

— Я роблю це для твоєї безпеки, — тихо промовив Кайден.

— А про свою ти коли-небудь думаєш?

Він нічого не відповів і ця мовчанка розлютила мене ще дужче.

— Ненавиджу, коли ти так поводишся.

— Як саме? — його голос прозвучав майже беззвучно.

— Наче твої власні почуття нічого не варті, наче ти не заслуговуєш на те, щоб хтось був поруч!

Тиша, що запала після моїх слів, виявилася майже болючою.

Рейнар повільно перевів погляд з мене на Кайдена, і в його очах зникла звична іронія — залишилося лише здивування. Я й сама раптом збагнула, що висловила уголос те, про що тут зазвичай воліли мовчати.

Кайден дивився на мене так, ніби його вдарили. У його темних очах на мить спалахнуло щось глибоке, незахищене й безборонне.

Він ступив крок до мене, відкривши губи, щоб щось відповісти… Але в цей момент з боку коридору пролунав гучний тріск — один із вазонів на підставці похитнувся й із гуркотом розбився об підлогу, змусивши мене здригнутися.