Раді Вас бачити!

Кайден

Ранок входив до кімнати ліниво й м'яко, виграючи на дерев'яних стінах ніжними золотавими візерунками.

Соломія ще солодко відпочивала, зарившись носом у м'яку подушку. Я певний час просто нерухомо лежав поруч, насолоджуючись тим, як мірно й спокійно піднімаються її витончені плечі. Відчуття правильного, заслуженого спокою було настільки дивовижним, що аж лякало після стількох небезпек.

Коли я врешті безшумно спустився до кухні, там уже вабив аромат гарячого трав'яного відвару та підгорілих грінок — явна ознака того, що Рейнар знову взявся куховарити, попри всі благання Ардена триматися подалі від плити.

— О, нарешті з'явився наш герой! — задерикувато зустрів мене дракон, махаючи дерев'яною лопаткою, мов фехтувальним клинком. — Виглядаєш так, ніби нарешті скинув із плечей той важкий валун, який тягав останні роки. Чаю?

Люціан мовчки сидів біля розчиненого вікна, гортаючи якийсь старовинний фоліант, але коли я зайшов, він підвів важкий погляд і коротко, розуміюче кивнув. Жодних зайвих запитань чи дурних кпинів, вони обоє чудово все розуміли й без слів.

— Соломія ще відпочиває, — мовив я, приймаючи з рук Рейнара гарячу чашку. — Не шуміть.

— Ми? Галасувати? Та ми ж саме втілення тиші й грації! — хмикнув той, але вогонь у плиті все ж зробив меншим.

За годину, коли сонце піднялося вище й щедро залило світлицю світлом, на кухні з'явилася й Соломія. На ній була моя тонка сорочка, яка вільно спадала з одного плеча. З трохи розпатланим волоссям і ніжним, сонним виразом обличчя вона була неймовірно чарівною.

Рейнар тут же засипав її дружніми жартами, Люціан мовчки посунув ближче тарілку з грінками (тією частиною, яка дивом не згоріла), а я просто дивився, як дівчина променисто сміється і відчував, що цей дім нарешті став для нас чимось значно більшим, ніж просто тимчасовим прихистком.

Дні після переможної битви біля Воріт текли повільно і в цьому лінивому ритмі між нами всіма почало визрівати щось геть нове.

Напруга, яка раніше тримала наш загін на відстані через постійну загрозу з боку Попелястої Корони, тепер остаточно трансформувалася. Вона стала теплішою, глибшою і в певний момент я чітко збагнув: те глибинне почуття, що зв'язувало нас із Соломією, не було чимось прохолодно-егоїстичним чи закритим від інших.

Ми пройшли цей темний шлях разом із хлопцями, дихали єдиним ризиком, проливали кров, ділили магію й захищали одне одного до останнього подиху і ті суворі межі, які колись здавалися непорушними, почали природно стиратися самі собою.

Усе змінилося за кілька днів, коли спекотний полудень змусив усіх шукати затінку й прохолоди. Ми з Арденом поїхали верхи до сусіднього поселення по дошки для ремонту даху садиби, а Люціан та Рейнар залишилися вдома із Соломією.

Повертаючись назад через лісову стежку, я ще на підході до подвір'я відчув, як змінилося повітря. Воно буквально іскрилося від залишкової магії, пристрасті та чогось настільки гарячого, що коні мимоволі прискорили крок.

Коли я прочинив двері, у будинку панувала абсолютна, майже дзвінка тиша, порушувана лише уривчастим, ніжним подихом із глибини вітальні.

Я повільно пройшов уперед і побачив, що на великому м'якому дивані біля розчиненого вікна, звідки дуло прохолодою від озера, були вони троє.

Це не виглядало випадковістю чи раптовим спалахом неконтрольованої пристрасті, це здавалося чимось неминучим — тим природним фіналом, до якого ми всі несвідомо прямували протягом усього нашого шляху.

Рейнар, зазвичай такий балакучий і дотепний, зараз був неймовірно зосередженим і ніжним. Його міцні руки обіймали Соломію за талію, притискаючи спиною до своїх грудей, поки губи залишали гарячі, солодкі сліди на її шиї й чутливих плечах. Соломія закинула голову назад, її пальці були міцно заплутані в його кучерях, а з вуст злітав тихий, уривчастий стогін щоразу, коли він торкався її шкіри, а перед нею, на колінах, перебував Люціан. Його зазвичай стримані й холодні очі потемніли від чистої, глибокої жаги, а його долоні повільно ковзали вгору по її стегнах, піднімаючи легку тканину сукні й змушуючи дівчину солодко здригатися від кожного дотику. Коли князь нахилився й накрив її губи своїми — владно, глибоко, але водночас із невимовною ніжністю, — Соломія м'яко вигнулася в обіймах Рейнара, цілковито віддаючись цьому моменту.

Я зупинився у проході, моє серце зробило божевільний стрибок у грудях, а всередині розлилося гаряче, важке тепло.

Люціан першим відсторонився від її губ і підвів голову, його погляд зустрівся з моїм — прямий, спокійний, без найменшої тіні провини чи збентеження. Він лише трохи вигнув брову, ніби мовчки запрошуючи приєднатися.

Рейнар теж розплющив очі, важко дихаючи, і його вуста розпливлися в легкій, хмільній усмішці:

— Ну що, Кайдене… як минула поїздка? Ми тут вирішили з користю провести час, поки вас із Арденом не було. Чого стоїш у дверях, приєднуйся до нас!

Соломія повернула обличчя в мій бік. Її щоки палали яскравим рум'янцем, губи були вабливо припухлими, а в очах мерехтіли сльози від переповнюючих її почуттів. Вона повільно простягнула до мене вільну долоню:

— Кайдене… підійди до нас, будь ласка.

Я повільно скинув плащ прямо на підлогу й зробив крок уперед.

Більше не існувало жодних штучних правил чи вигаданих обмежень, ми створили свій власний світ, де любов, вірність і безумовна відданість відтепер належали усім нам без залишку.