Спочатку:
На сторінку книги
Аденна розвернулась і блискавично відбила удар Келджа, іншою рукою забираючи кисень з його легень. Радник похитнувся, втрачаючи рівновагу. Коли чоловік зрештою впустив свого меча, принцеса повернула йому можливість дихати.
– Хитро, нечесно, та доволі дієво, – мовив він, важко підводячись.
– І який твій вердикт на сьогодні?
– Задовільно, – кивнув він.
Аденна закотила очі.
– Ти не любиш хвалити, так?
– А Ви хочете стати залежною від чужої думки? – зблиснув чорним оком він. – Мої щирі співчуття, Ваше правління буде недовгим.
– Це ще чого? – склала руки на грудях вона.
– Ще чого лихого – удар схопите від того, що піддані цілу хвилину не співали Вам оди, – пирхнув він.
Аденна роздратовано зітхнула.
– Ти невиправний.
– Виключно тому, що не маю жодного наміру виправлятися, – підняв підборіддя він. – Я себе влаштовую таким, яким я є, чого і Вам бажаю.
На цих словах Келдж лишив її саму у тренувальній залі. Дівчина щоразу після розмови із радником почувалась так наче він одночасно порадів за її успіхи та принизив за них. Та, що було взяти з мага, який добровільно позбувся почуттів, аби ті не туманили його голову.
Аденна повернулась до кімнати й переодягнулась, вирушаючи до бібліотеки. Спинившись у читацькій залі, вона схопила уже добре знайому книгу про бородавки. Аркуш із красивим каліграфічним почерком ледь помітно визирав між сторінок.
Маги душ дуже рідкісні, згадок про них у Зоряній Варті майже не було. Боюсь, єдину книгу, яка б могла пролити хоч трохи світла на цей дар, Ви уже знайшли. Шкода, що я не можу Вам допомогти.
Т.
Аденна зітхнула, ховаючи аркуш до торбинки на поясі. Вона повернула книгу на полицю і підійшла до жриці, яка саме складала книги, витягаючи їх із візочка, що пурхав у повітрі за допомогою магії.
– Перепрошую…
Жриця озирнулась, одразу ж кланяючись.
– Ти не знаєш, де зараз Тікара?
– Жриця Тікара залишила службу у бібліотеці.
Аденна нахмурилась.
– Чому?
– Її Величність перевела її до храму Богині.
Принцеса відчула, як у животі все похололо. Вона не чекала закриття бібліотеки, щоб відправитись до в’язня. Сафріна перевела Тікару не просто так. Вона знала, що жриця допомагала їй у пошуку інформації. А отже, цілком імовірно, знала і про те, що дочка навідує бранця у королівській секції.
Серце гупало, здавалося у самісінькому горлі. Дівчина йшла швидко, відчуваючи, як тремтять і холонуть пальці рук. Якщо з ним щось станеться…Вона ніколи собі не пробачить. Ці зустрічі стали для неї порятунком. Його підтримка, його уважність стали для Аденни необхідністю. Як дивно, що кожна думка про нього супроводжувалась хвилюванням і теплом. Вони ніколи не бачили одне одного і все ж, принцеса вже не уявляла жодної ночі без його компанії. До таємного ходу у передпокій, вона майже бігла. А коли помітила, що хід відкритий, відчула як шлунок стиснувся. Принцеса повільно спустилась, спиняючись біля дверей.
– Аденно… – озвався бранець. – Краще йди.
– З тобою все гаразд? – спитала вона.
– Як це мило! – вигукнула Сафріна, виходячи на тьмяне сяйво магічної кулі. – Ти по кроках розумієш, що це вона?
– Не чіпай його, – бурмотіла Аденна.
Королева пирхнула:
– А з тобою я ще розберуся! Ти не просто вдерлася до моєї секції, а ще й подружилась із в’язнем!
– Це не лише твоя секція, мамо.
– Аденно, просто йди…
– Ні, чого ж! – плеснула в долоні королева. – Ти ж прийшла в гості до свого любого приятеля! І давно ці зустрічі взагалі відбуваються?
– Це тебе не стосується.
– Ні, це мене якраз стосується. Ти – моя дитина. І ще геть юна, розуму тобі бракує розуміти, що бранець сидить тут через злочин!
– Чому ж він тоді не у темниці? – роздратовано спитала вона. – Чому він тут, у королівській секції, у особливій клітці?
Сафріна хижо всміхнулась.
– Ти питала його про це?
– Так.
– Що він сказав?
– Що не знає.
– О! Він не знає… – вона розреготалась. – І ти повірила йому!
– Так повірила! – вибухнула Аденна. – Ми довіряємо одне одному. А кому я маю вірити?! Матері, що має купу секретів? Що приховує правду, а тоді бреше?
Сафріна похитала головою.
– Я захищаю тебе і всіх вас.
– Ой, та годі вже цього! Ти ніколи не захищала нас. Лише випробовувала. І ти залишиш бранця і не прийдеш сюди більше ніколи. Якщо вже не хочеш випускати його, то принаймні дай йому спокій.
– О, то він не називався?
Аденна мовчала, Сафріна небезпечно всміхнулась.
– Як цікаво…Чому ж це він не назвав власного імені, якщо між вами така неймовірна довіра?
Принцеса мовчки дивилась на матір.
– Певна, ти й лиця його не бачила.
Аденна не відповіла.
– І все одно маєш почуття до нього… – вона здивовано хитала головою. – Навіть у найгірших снах не думала, що ти так мене розчаруєш.
Сафріна підійшла до дверей, озираючись на дочку.
– Що ж…Тоді буду рада показати вас одне одному.
Вона торкнулась металевої заслони й відкрила віконце.
– Сміливіше, – підбадьорила вона. – Поглянь на свого любого в’язня. Я навіть послала служників прибрати його до вашої зустрічі, – шепнула вона Аденні. – Тепер він чистенький і доглянутий.
Аденна неквапливо рушила вперед і зазирнула всередину. Бранець сидів на підлозі у ланцюгах. То був сяйливий вродливий юнак, на вигляд трохи старший від Аденни, зі світло-каштановим волоссям і медово-зеленими очима котячої форми. Його погляд був зломленим, та попри це, щойно він побачив її, в очах промайнув спалах захвату і ніжності.
– Ти… – видихнула вона, відступивши. – Ти – Каллум?
Хлопець опустив очі.
– Це ти вбив мого батька! – вражено крикнула вона.
– Я не вбивав його, Аденно, – хитав головою він. – Дейлан був мені як брат.
Сафріна зачинила віконце.
– Досить вже цих побрехеньок, – вона підняла очі на дочку. – Ну, що, люба? Як тобі зустріч? Він має такий вигляд, як ти уявляла?
Принцеса не дивилась на матір. Вона розвернулась і побігла геть з тієї секції, геть із бібліотеки. Вона бігла, доки не опинилась у тренувальній залі. Вона схопила меч і вдарила лантух із піском, де вартові відточували навички рукопашного бою. Вона била й била його доки сльози не затулили їй огляд. У якусь мить меч вислизнув з її руки й вона закричала. Тріщини розійшлися стінами і вона впала на коліна, відчуваючи, як повітря зникає з її легень.
– Принцесо! – почулось десь збоку, чиїсь руки підхопили її, а тоді враз стало темно.
