Раді Вас бачити!

Вилаявшись, Аденна пригадала, що тримала книгу з родоводом королев, але начисто забула прочитати розділ про Захару. Знервовано чешучи волосся, вона кинула гребінець і залізла під ковдру. Принцеса мала всього годину на сон. Тож вирішила її використати, та виспатись це геть не допомогло. Крізь сон вона думала, що треба попросити Тікару знайти їй розділи, про які вона згадувала у конспекті, а ще попросити довідатись хто ж така та Клодет. Та і самій їй треба добряче дослідити згадки про своїх предків.

– Адо?! – стукала у двері Сафріна. – Адо, виходь вже! Ти запізнюєшся на затримання!

Дівчина розплющила одне око.

– Я заходжу, – мовила королева.

Аденна насилу відірвала голову від подушки, щоб оглянути свою кімнату: сукня валялась на підлозі, конспекти Тікари були складені на столі. Принцеса хутко вилізла з-під ковдри і схопила книги, сховавши їх під ліжко. Замок у дверях повернувся. Королева стала на порозі, здивовано округливши очі.

– Чому ти досі не готова? Ти взагалі спала вночі?

– Пробач, мамо. Я геть не могла заснути після подій і задрімала кілька годин тому.

– Пошлю тобі по зілля від безсоння, – невдоволено кинула вона, розвертаючись. – Одягайся. Ви запізнюєтесь.

Двері зачинились, дівчина важко зітхнула. Треба знайти більш зручне місце, щоб сховати конспекти. Може краще взагалі не виносити їх з бібліотеки?

Джейд був мовчазним, він поглядав на Сейджа, а той із завидною впертістю відводив погляд. З минулої ночі вони з братом не перекинулись і словом. Зараз вони стояли по різні сторони вітальні і чекали на Аденну. Чи не вперше вона запізнювалась.

– Ти… – раптом увірвав мовчанку Сейдж і раптом замовк.

Джейд мовчки дивився на брата.

– Все гаразд? – переборов себе він, не підводячи очей.

Джейд кивнув. Він мав би вибачитись, мав би поговорити з ним, то слова все не йшли. Насилу він переборов себе, спитавши лише:

– А… ти?

– Все гаразд, – підняв підборіддя він.

Аденна спустилась за кілька хвилин. Очі її були червоними, а під ними пролягли темні кола. Джейд міг заприсягтися, що вона не спала.

– А в тебе що з лицем? – спитав Сейдж.

– В мене це хоч тимчасове, а не постійне, як в тебе, – огризнулась принцеса.

Хлопець закотив очі:

– Може вже підемо?

Аденна мовчки рушила до дверей.

Цього разу Кіран із легкістю переніс їх до торговельного кварталу, що був у межах столиці. Ряди продавців закликали покупців придбати свіжий хліб, спеції, чай чи овочі. Трохи далі розташовувався маленький подіум. Це була місцина, де найчастіше ставили пересувний ляльковий театр. Втім сьогодні подіум займав чоловік, що пропонував за мідяк поцілити стрілою у опудало. І все б нічого, це типова розвага у королівстві, якби тільки опудало не було вбране у пошарпану сукню і корону із фарбованих гілок.

– Ну ж бо! Хто поцілить в серце Сафріні! Дайте мідяк – здобудьте золоту мерриду! Кожен влучний постріл підвищує шанс на виграш!

– Як же цілити у те, чого нема? – реготнув хтось із натовпу.

Всі загиготіли. Сейдж напружився, збираючись знайти того, хто це крикнув. Джейд втримав його.

– Не роби цього, – понизив голос хлопець.

Сейдж вирвався із рук брата.

– Ти вважаєш нормальним, що вони таке говорять?

– А що ти пропонуєш? – нахмурився Джейд. – Вбивати кожного, хто не любить королеву? Це люди. Всім не подобатимешся.

– Але поважати свою королеву вони зобов’язані, – розгнівано мовив хлопець.

Варта саме затримувала чоловіка, що заробляв на висміюванні королеви.

Сейдж вискочив на подіум.

– Хто ще потішається над королевою? – крикнув він у натовп.

Хтось схилив голову, побачивши принца. Хтось почав поспішно віддалятися від подіуму. Принц вдивлявся у натовп, впізнавши лисувату потилицю.

– Я тебе бачу, повернися.

Чоловік вдавав, що не чує, продовжуючи свій рух.

– Я сказав: повернися до мене! – крикнув Сейдж і скинув руки.

Полярне сяйво променями полетіло до чоловіка, змусивши його стати навколішки. Хтось у натовпі верескнув. Чоловік тремтів всім тілом, сльози стікали обличчям, а голос тремтів від страху.

– Прошу пробачення, мій принц…

– Затримати! – рявкнув він, оглянувши натовп. – Ну? Хто ще хоче висловитись без належної шани королеві?

Натовп, схиливши голови розходився. Аденна і Джейд переглянулися. Таким брата вони ще не бачили. Подібна поведінка була йому геть не притаманна, та він завжди захищатиме матір. Неважливо хто спробує сказати бодай одне криве слово у її бік.

Принц спустився з подіуму і пройшов повз сестру і брата, переконаний у власній правоті. Аденні і Джейду лишалось тільки мовчки йти за ним і радіти, що їх сили цієї ночі не знадобилися.

Одразу ж після повернення, Сейдж рушив до матері звітувати про успіхи. Джейд та Аденна стояли осторонь.

«Це було найшвидше затримання за весь час.» – подумки звернувся до сестри Джейд.

«Сподіваюсь мати оцінить прагнення Сейджа і виконувати вирок доручить йому.»

«Так…Було б чудово.»

– Що ж, ти молодець, Сейдже, – всміхнулась королева. – Я пишаюсь твоїми успіхами.

Хлопець задоволено всміхнувся, киваючи.

– Дякую, мамо.

Сафріна поглянула на Джейда та Аденну.

– А от про вас цього сказати не можу, – погляд її враз став холодним. – Я відправляю вас втрьох, бо кожен з вас має власну зону відповідальності. А що натомість? Сейдж виявив правопорушника, сам затримав і привів сюди. Для чого ви там? Щоб він все робив сам?

– Ти знаєш, я щоразу ставлю собі це питання: нащо ми там? – вийшла вперед Аденна. – Щоб ти могла хизуватися кишеньковими песиками, натренованими карати кожного, хто виявив до тебе неповагу? Хочеш, скажу тобі дещо: після затримання цього, по вулицях королівств, у забитих селах, на всіх ярмарках будуть з’являтись нові. Ще більше таких самих бевзиків, що із задоволенням зароблятимуть на твоєму страху, що тебе хтось не любить.

– Тоді ви втрьох знайдете кожного і покараєте, – наблизилась до неї Сафріна. – І робитимете це до того моменту, доки вони не зникнуть. Ти ще не королева, Аденно, і не можеш ставити під сумнів моє правління. Ви з братом продовжите супроводжувати Сейджа на затримання і виконуватимете свою роботу. Бо таким є мій наказ. І ви не посмієте мене не послухати. Ви вільні. Поки що.

Аденна гнівно покосилась на матір, та не сказала нічого. Піймавши Сейджа за руку вона відвела його вбік.

– Годі хапати мене!

– Мені потрібна твоя допомога, – понизила голос Аденна.

– У чому?

– Відволічи якось маму.

– Що ти замислила? – примружився хлопець.

– Допоможеш, ні?

– А ти скажеш, що плануєш робити?

– Пообіцяй, що не скажеш їй.

– Я не маю секретів від матері, – хитав головою Сейдж.

Аденна відчула, як роздратування бере над нею гору. Факел поруч потьмянів, а тоді розпалився знову.

– О, то вона підбирала тобі нові камзоли на кожну вилазку з Айріс? – спитала вона.

Сейдж важко зітхнув.

– Гаразд. Я не скажу.

– Я відвідувала бібліотеку.

– Ти щось знайшла? – зацікавився принц.

– Скажи мені чого я там не знайшла, – хмикнула вона. – Книгу пророцтв.

– Пророцтва? – фиркнув Сейдж. – Не думав, що ти настільки лінива, аби вірити, що всі події у твоєму житті вже визначені.

– Мене не турбує твоя думка, – склала руки на грудях вона. – Все, що я знаю – ця книга у її кімнаті. І я маю туди потрапити із впевненістю, що мене не застукають. То допоможеш, чи як?

– А нащо це мені? – нахмурився він.

Принцеса вклала весь свій гнів у погляд. Сейдж відчув, як на шкірі виступили сироти, він інстинктивно зробив крок назад.

– Слухай, не хочеш – не треба. Знайду інший спосіб. Так і знала, що зв’язуватись із матусиним мазунчиком абсолютно порожня ідея!

Стіни почали рухатись, Сейдж злякано роззирнувся. Аденна пройшла повз, відчуваючи, як гнів закипає.

Джейд наздогнав сестру, здивовано поглянувши на неї.

– Адо? Що сталось?

– Нічого, – не спиняючись, буркнула вона.

– Воно й видно.

Принцеса зупинилась, поглянувши на брата. У голові промайнула ідея.

– Що ти плануєш робити?

– А що? – нахмурився Джейд.

– Збираєшся до «пустки»?

Хлопець напружився, сірі очі зблиснули.

– Звідки ти…

– Гарної подорожі, – мовила вона повернувшись. – Зараз якраз чудова мить.

– Чекай! – знову наздогнав її він. – Що сталось? Ти… ображена на мене?

– Ні.

– Але щось не так. Ти неначе…уникаєш мене.

– Слухай. Поговори із Сейджем. Помиріться нарешті, розберіться з цим. А я маю йти.

Джейд піймав її руку.

– Адо…Поговори зі мною. Не відвертайся від мене. Я знаю, що накоїв купу помилок…Але ти потрібна мені.

– Ти скажеш, нащо ходив до лісу?

Джейд опустив очі.

– Отже, чесність має працювати лише в один бік? – спитала вона. – Знайди мене, як будеш готовий розповісти правду. А зараз – йди до свого лісу, згода?

Джейд ніколи не сварився з сестрою. Здавалось, вона єдина, хто завжди був на його боці. Стало гірко. Він повільно рушив до своїх покоїв. Пусте ліжко брата непокоїло його, він почував самотність. Хай там як, Аденна мала рацію. Час поговорити із Сейджем і все вирішити. Хлопець підвівся і пішов до кімнати, яку брат обрав собі у якості покоїв. Важко сказати, скільки Джейд збирався з думками, перш ніж постукати. Та коли все ж переборов себе, йому стало геть млосно.

Сейдж відчинив двері, поглянувши на зблідлого брата поглядом, який було складно прочитати. Він зітхнув, пропускаючи Джейда до кімнати.

– Я маю вибачитись перед тобою, – одразу заговорив молодший брат. – Я не знав, що ти маєш почуття до неї, та все ж, чудово розумів, що вона сприймає тебе як друга. Я мусив бути чесним з тобою, натомість я вчинив неправильно і шкодую про це.

– Проблема не лише в тобі, – почухав потилицю Сейдж. – Я, мабуть тиснув на неї. А мав би прислухатися до сигналів. Вона і справді ніколи не проявляла до мене підвищеної зацікавленості, – він пройшов до вікна, спинившись перед ним. – Тобто…Ми гарно спілкувались і прогулювались, та я сприймав бажане за дійсне. Хай там як, вона вчинила погано з нами обома.

– Я не хочу, щоб ми втрачали зв’язок, щоб припиняли спілкуватися. Мені погано від цього.

– Мені теж.

– Ти пробачиш мені?

Сейдж кивнув, а тоді обійняв Джейда, поплескавши по спині.

– Та до твоєї кімнати не повернусь. Тут місця більше.

Джейд всміхнувся.

– Ми і так довго ділили спільний простір.

– Так…Занадто довго, почали ділити дівчину.

Джейд пирхнув зі сміху. Сейдж тримався до останнього, а тоді засміявся разом з ним.

Аденна розклала конспекти Тікари на своєму ліжку. Вона встигне дочитати всі записи до того, як піде у бібліотеку. А отже, їх не доведеться тримати у кімнаті, наражаючи жрицю на небезпеку. Безсонна ніч давалась взнаки, очі пекло, як вогнем, вона потерла перенісся пальцями. Почувся стукіт у двері. Аденна хутко згребла всі конспекти, вкривши їх ковдрою.

– Так?

До кімнати увійшли Сейдж і Джейд.

– О, то ви нарешті помирилися?

Сейдж зітхнув, склавши руки на грудях.

– І коли ти збиралась сказати, що плануєш йти до покоїв Сафріни? – спитав Джейд.

– А ви що, хочете допомогти? – нахмурилась Аденна. – З якого це переляку?

– Я все розповім, – сказав Джейд.

– А я навпаки, – кивнув Сейдж.

Принцеса нахмурилась.

– Ну, тобто, нічого не скажу матері, – пояснив він. – Тільки не тряси більше стіни, будь ласка. Мені подобається нова кімната. Не хочу знайти її у руїнах, коли випадково зжеру твою порцію млинців.

– То не жери мої млинці, і буде тобі кімната, – фиркнула вона.

Вони якусь мить дивились одне на одного, а тоді всі втрьох розреготались.

– Гаразд, то ви відволічете її?

Брати переглянулись, перш ніж всміхнутись Аденні.

Королівські покої вражали своєю красою. Дейлан і Сафріна, величаво споглядали з розшитих срібною ниткою гобеленів. Широке ліжко з хутряними ковдрами прикрашав високий балдахін із парчі.

Аденна обмірковувала де мати може тримати таку книгу. Навряд чи на книжковій полиці. Дівчина відчинила комод із різного дерева. Між рядів прикрас для волосся майже нічого не було. Підозріло мало речей. Вона провела рукою по гладенькому дну. Відчуття було дивним. Аденна торкнулась рукою низу ящика. Дно здавалось занадто товстим. Дівчина підвелася, відсуваючи всі прикраси вбік. Кінчиком нігтя вона провела під стінками, відчуваючи подвійне дно.

– Ну, і як тебе? – роздратовано спитала вона, розуміючи, що довжини нігтя не вистачає, аби підняти дерев’яну пластину.

Схопивши шпильку, прикрашену бірюзою, вона встромила її у стик і підважила пластину, підняти її вдалося десь на ширину пальця, та цього вистачило, аби зазирнути всередину. Кілька листів було перевʼязано шовковою стрічкою. Аденна дістала їх, розглядаючи. Всі вони були адресовані «коханій».

Ні. Вона не мала часу читати чужі листи. Почувся стук у коридорі. Дівчина хутко запхала листи до верхнього ящика комода й відкрила наступний. Хустки, накидки… не те.

– Думай! – бурмотіла вона. – Куди б ти сховала щось важливе?

Дівчина зазирнула під ліжко. Ну, звісно Сафріна доклала б більше зусиль, аби приховати щось важливе.

«Адо, вона скоро повернеться.» – звернувся подумки Джейд.

«Оце так ви її затримали?»

«Коли ти збиралась сказати, що мені заборонено залишати палац?»

«Ну, десь у такий момент. Та він мав настати хоч трохи пізніше, Джейде. Тож дякую дуже!»

Розгнівана дівчина рушила до дверей. Піднявши папірець з підлоги, вона запхала його до мішечка на поясі.

– Ну, як? – зустрівши її біля дверей, спитав Сейдж. – Знайшла щось?

– Ні, – зітхнула принцеса, прямуючи до своєї кімнати.

– Мені шкода, – відповів Джейд, наближаючись.

– Мені теж, – кивнула принцеса. – Дякую, що допомогли.

Аленна штовхнула двері до покоїв і пірнула всередину.

– Може, хочеш поговорити? – спитав Джейд, наздогнавши сестру.

– Я йду на тренування, – сказала вона, зв’язавши волосся шкіряною мотузкою.

– Тоді, може після? – спитав він.

– Після, я йду до бібліотеки.

Вона не пропонувала Джейду приєднатися. Не була готова розповісти йому про загадкового вʼязня. У темряві шафи зблиснуло сяйво. Кисет, що висів на гачку випромінював ледь помітні блакитні промені.

– Що це? – спитав Джейд, кивнувши на мішечок.

Аденна кинула погляд на кисет.

– Нічого.

– Ні, там, щось сяє… Що це таке?

– Ще раз дякую, побачимось наступної ночі, – мовила вона, штовхаючи брата до дверей кімнати.

– Чекай, Адо…

– Мені треба переодягнутись. Потім поговоримо.

Джейд ледь встиг вийти за поріг, як двері зачинились. Він озирнувся на Сейджа.

– Ти знаєш, що з нею сталося?

– Гадки не маю, – знизав плечима він. – Дівчата…

Аденна переодяглася і кинула погляд на кисет. Треба його сховати. Після тренування вона придумає куди, а зараз їй треба поспішати.

Оскільки Сафріна зачаклувала двері до палацу, тренування містер Келдж переніс у крило вартових. У підвалі вони облаштували собі тренувальну залу. Саме там принцеса колись опановувала навички володіння мечем.

Радник стояв спиною до неї, тримаючи в руках наточений дворучний меч.

– Вітаю, принцесо, – не озираючись мовив він. – Чув у Вас було кілька насичених ночей.

Аденна схопила меч, що лежав на поличці і прискорилась, здійнявши його над головою. Келдж вправно відбив атаку, розвернувшись. Принцеса замахнулась знову, копнувши радника у коліно.

– О… хтось не в настрої? Шкода, що мені начхати, – він наступав, б’ючи по її мечу, не стримуючи сили.

Руки дівчини тремтіли, та вона тримала удар, відчуваючи, що от-от буде втиснута у стіну. Радник прискорився завдаючи серії ударів, а тоді розвернувся крутнувши мечем, вибиваючи зброю з її руки. Лезо його меча було притиснуте до її горла. Прохолодна сталь на розпашілій шкірі змусила принцесу стрепенутися.

Келдж кинув на неї зневажливий погляд.

– І що далі? – розчаровано спитав він. – Справді, принцесо, ми тренуємось уже декілька місяців. Та Ви не вчитеся. Якби це був справжній бій, Ви б уже сконали.

Ні. Це вже дзуськи! Досить із неї принижень за останні кілька ночей. Досить вже слабкості, нікчемності. Досить! Вона вперлась руками у груди Келджа. Стіни затремтіли, радник захрипів від болю, впускаючи меч. Його ноги підкосились і він опустився на коліна. Обличчя стало багряним, а очі були готові випасти з орбіт. Аденна відчувала, як її волосся піднімається вгору. Повітря неначе ставало наелектризованим. Та попри те, що Келдж ледь дихав, наче кисню у кімнаті геть не лишилось, Аденна почувалась прекрасно. Її очі блищали, а від втоми не лишилося й сліду.

Стіни вкривали глибокі тріщини. Факели розпалювались і затухали, у кам’яній підлозі утворювались провалля, пісок, яким було вкрито арену опускався донизу, викликаючи шурхотіння.

Радник остаточно втратив свідомість. Принцеса піймала себе на почутті тріумфу від повалення ворога, а тоді різко спинилась. Ні. Це не вона. Вона б ніколи не раділа тому, що завдала болю беззбройному. Важко зітхнувши принцеса заплющила очі. Тріщини затягнулися, підлога знову стала рівною. Аденна впала поруч із Келджем піднявши його голову.

– О, Богине… – усвідомлення прийшло не одразу, вона торкнулась щоки радника. – Келдже… Пробач. Я зараз, чуєш?

Вона поклала руки на груди радника, вишукуючи травми, які мала зцілити. Концентруючись вона неначе бачила куди треба скерувати силу. Кисневе голодування, незначна кровотеча, тріщина у ребрі. Та попри все, він буде жити. Руки її нагрівались, направляючи магію у пошкоджені ділянки його тіла. Радник полегшено зітхнув. Аденна розплющила очі, сльози самі собою потекли щоками.

– Келдже? Пробач…Пробач мені…

Радник захрипів, розплющивши очі. Він вперся рукою в її плече.

– Йди… – просичав він.

– Келдже… – заплакала вона.

– Йди. Тренування завершене.

Аденна підвелася, повільно рушаючи геть із підвалу. Вона озирнулась ще декілька разів, радник закрив рукою очі, не поспішаючи вставати з підлоги. Не було слів, якими б принцеса могла описати ступінь жалю. Вона втратила контроль і почувалась страшенно винною через це.

Принцеса повернулась до кімнати і впала на ліжко. Виплакавшись, вона ненадовго заснула. Крізь сон пригадавши, що мала прийти до бібліотеки, Аденна хутко підвелась, поглянувши на положення зірок. У бібліотеці щонайменше годину як порожньо. Шкода, що вона не встигла зустрітись з Тікарою, щоб передати їй конспекти.

Аденна відчинила шафу і залізла до коробки зі своїми дитячими іграшками. Конспекти жриці ще були там. Вона саме потяглася, щоб дістати їх, як у двері постукали.

Стрепенувшись, вона впустила іграшку і хутко зачинила дверцята гардеробу.

– Це я, – озвався Джейд.

– Пробач…Ти трохи невчасно.

Джейд відчинив двері.

– Що відбувається?

– Слухай… Мені час йти. Поговорімо іншим разом, добре?

Аденна залишила брата у кімнаті і побігла до бібліотеки. Абсалон зустрів її всередині.

– О…Ти вже тут, – привіталась вона. – Добре. Ходімо.

Цього разу дійти до в’язня вдалося значно швидше. Абсалон рушив у передпокій, та Аденна затрималась у дверях, тримаючи книгу із королівським родоводом. Кіт запитально поглянув на принцесу.

– Ти йди, я зараз, – гортаючи сторінки, мовила вона.

Пальці її тремтіли, от вона вже дійшла до останніх сторінок, та жодної згадки про Захару чи Калісс немає. Вона повернулась до початку і почала прогортати по кожній сторінці, перевіряючи, чи випадково не захопила декілька. Та вже за кілька хвилин знову дійшла до кінця. Принцеса роздратовано схопила всі сторінки і прогорнула їх так швидко, як могла. Зображення різних фаз місяця, що вкривали поля аркушів, з’єднувались у одну суцільну повню, та необхідної сторінки так і не було.

– Чекай-но, – почала вона, перегорнувши назад.

Принцеса підняла книгу вище, помітивши нерівні краї під самим корінцем.

Абсалон протяжно занявчав, чим налякав Аденну. Дівчина хутко поклала книгу назад і увійшла до передпокою.

– Привела улюбленця? – почулось за дверима.

– Так… Він завжди зі мною.

– Мені здається, чи ти сумна?

– А ти вже так добре мене знаєш? – криво всміхнулась Аденна.

– Це вже навряд, – пирхнув в’язень. – Та я навіть через двері відчуваю негативні вібрації.

– Мабуть, ті самі, якими я мало не вбила свого вчителя, – похмуро зазначила вона, всівшись на підлогу.

– Що? Як це сталось?

– Доволі просто. Я не вмію контролювати себе. Може позбутися емоцій не така й погана ідея?

– Не роби цього, – застеріг її в’язень. – Як би погано не було, все можна виправити. Почуття і тільки вони роблять нас живими. Часу обернутись на безжальну істоту, що мала забагато поганого досвіду ти ще встигнеш.

– Якщо ти про себе, то це не так. Ти не безжальний.

– Ти мене геть не знаєш.

– Ти маєш почуття і ділишся ними. Ти навіть хвилюєшся за мене, хоч ми спілкуємось, вдруге? Втретє?

– Хоч я лише чую тебе, і геть не в захваті, що ти наражаєш себе на небезпеку аби поговорити – ти не байдужа мені.

Аденна поглянула на двері, відчуваючи дивне і геть несподіване тепло.

– Справді?

– Ти дуже нагадуєш мені Дейлана. Я радий, що ти така, яка є.

– Ну… Знав би ти мене краще, мабуть, так би не казав.

– Та годі тобі. Не можеш ти бути поганою людиною.

– Чого це? Я доволі погана.

– Не можна бути «доволі поганим», – хихотів в’язень. – Ти або поганий, або ні.

– Не повчай мене, – нахмурилась вона.

За дверима почувся легенький смішок.

– Чого регочеш? – спитала Аденна і себе піймавши на усмішці.

– Ти ще дуже молода, – зазначив він.

– Знову звучиш дуже по-старечому!

– Ну, я таки старий проти тебе, – хихотів він.

– Не така я вже й мала, – поправивши волосся, заявила Аденна.

– Та мала звісно! Скільки тобі? Тринадцять ?

– Шістнадцять! – обурилась вона. – Майже сімнадцять, між іншим!

– Суттєво змінює справу, – крізь усмішку відповів в’язень. – У тебе все життя по переду.

– Яке там життя… – зітхнула Аденна притулившись спиною до дверей.

– Яке? – перепитав він. – Щасливе, сповнене пригод. Навіть заздрю тобі. На тебе ще чекає велике кохання.

– Це вже точно ні, – пирхнула Аденна.

– Чому?

Абсалон стрибнув на коліна дівчини і почав муркотіти, вона погладила кота по голові, обмірковуючи відповідь.

– Бачила я що те кохання робить з іншими, – ледь чутно відповіла вона.

– Це прекрасне відчуття, – зітхнув в’язень.

– А що в ньому прекрасного? – здивувалась вона. – Обоє моїх братів нещасні. Якщо кохання приносить тільки біль – воно вже точно мені не потрібне.

– Так, воно нерідко сповнене болю, – погодився він. – Та має воно і надію, моменти, що приносять щастя, карбуються у памʼяті, дарують натхнення…

– Ні, – заперечила принцеса. – Любов не варта жодного болю. Що таке мить щастя, проти років страждань? Мати горює за батьком, згадуючи якою щасливою була з ним. А тепер лишилась сама. Хіба ж воно того варте?

– Любов варта всього, Аденно. Ти ще пізнаєш її і зрозумієш про що я кажу.

– От не треба цього «підростеш – зрозумієш», гаразд? – скривилась вона.

Почувся щирий сміх.

– І годі вже з мене реготати!