Спочатку:
На сторінку книги
Підлога тронної зали була виконана з обробленого темно-синього авантюрину, тож нагадувала нічне небо, всіяне зорями. Кульки блакитного сяйва, підтримувані магією, пурхали кімнатою, немов світлячки. Саме з тронної зали палац переходив у храм Троїстої Богині Місяця. Тож королева поспішила підійти до монумента, приклавши три пальці спершу до повіки, тоді до сонячного сплетіння, а потім до скроні. Поруч з пам’ятником Богині, Сафріні було легше. Неначе її рука огортає плечі та заспокоює всі тривоги.
Люд починав сходитись, займаючи місця. Довелось розширити храм заклинанням, аби вмістити тут все королівство. Сафріні було зле від такої кількості народу поблизу від її дому. Вона чекала, коли нарешті прийдуть діти, щоб розпочати коронацію. Чомусь, вона не на жарт хвилювалась.
– Мамо?
Сафріна озирнулась, Сейдж стояв, вбраний у свій урочистий камзол, розшитий сапфірами та срібною ниткою. Її хлопчик виріс у вродливого юнака із хвилястим каштановим волоссям та веселим поглядом зелених очей.
– Який ти гарний!
Хлопець всміхнувся.
– Хвилюєшся?
Сейдж хитнув головою, взявши її за руку.
– Ніскільки. Нема причин для хвилювання, ти готувала нас до цього змалку, і готувала добре, мамо.
Сафріна обійняла сина, Сейдж завжди був відданим і знаходив правильні слова, він був найбільшою їй підтримкою.
– Де Джейд і Аденна?
– Ну, Ада без Джейда не прийде, а брата мого ти знаєш: прийде чітко у встановлений час, ні хвилиною раніше, ні пізніше.
Сафріна кивнула. Джейд не любив надмірної уваги, сам факт коронації, де на нього подивитись прийде все королівство, завдавав йому чималого клопоту. Тож, він не прагнув з’явитись на захід раніше, аби жоден не почав з ним якоїсь розмови, і не бажав запізнюватись, щоб не обернути всі погляди на себе.
Аденна, на відміну від брата, купалась у променях уваги, насолоджуючись статусом майбутнього правителя. Втім, вона завжди підтримувала Джейда, тож неодмінно прийде на коронацію одночасно з ним.
Найбільше Сафріну турбувала одна з частин церемонії: опівночі, коли місяць опиниться в центрі скляного купола храму, кожному з її дітей Богиня дасть пораду. Королеву дуже цікавило що саме їм порадять, та за законом, жоден з коронованих не матиме права розголошувати побаченого, інакше накличе на свій народ гнів Богині. У такі миті було б добре мати дар Аденни...
Жриці, вбрані у темно-фіолетові сукні, розшиті срібною ниткою, що імітувала нічне небо, почали сходитись, займаючи свої місця біля монумента богині.
Двері в храм розкрились, розпочалась процесія. Лицарі, вбрані у блискучі обладунки із білого золота, із символом Троїстої Богині Місяця на грудях, рівною колонною по двоє рушили темно-синім хідником. Вони ступали синхронно, високо здійнявши свої мечі.
Одразу за ними крокував Сейдж. Сафріна відчула гордість, побачивши сина, що впевнено йшов за лицарями Зоряної Варти. Він тримався впевнено, та на середині шляху все ж не втримався і підморгнув кільком красуням, що обмахувались віялами зі страусового пір’я. Сафріна роздратовано зітхнула. Сейдж був доволі популярним серед юних і вразливих дам, тож не приховував власної зацікавленості навіть на власній коронації.
За кілька кроків від нього йшов другий її син – Джейд. Її малий хлопчик подорослішав, перетворившись на вродливого юнака, з чорним блискучим волоссям, проникливими сірими очима, чий таємничий погляд стискав її серце. Він був трохи вищим за Сейджа, вбраний у чорний камзол зі срібною ниткою, розшитий смарагдами та сапфірами. Йшов Джейд впевнено, та дивився лише вперед, не тому, що був самовпевненим, радше боявся поглянути комусь у вічі.
У залі почулись захопливі зітхання. Одразу за братами, на відстані п’яти кроків, як того і вимагала церемонія, крокувала спадкоємиця трону Зоряної Варти – Аденна. Сафріна вкотре переконувалась, якою красунею виросла її дочка. У свої шістнадцять, вона була зростом як сама королева, мала довге хвилясте волосся платинового кольору, що переливалось у місячнім сяйві, немов було з перламутру. Великі сині очі, що дивились на цей світ відкрито, без потайливості, виказували сміливий, навіть безстрашний норов принцеси. Витончені риси обличчя та тонкі пальці рук нагадували Сафріні фарфорову лялечку, як одну з тих, які вона дарувала дочці, коли та була маленькою. Дівчина була вбрана в оксамитову сукню кольору грозового неба, саме такого відтінку ставали очі Аденни, коли вона була сумна чи сердита. Та зараз, дівчина сяяла щастям, вона всміхалась і кивала придворним та простолюду, що оточили хідник, роздивляючись майбутніх принців та принцесу. Ті у відповідь, аж заходились від радощів, неначе посмішка Аденни була найціннішим даром, який вони могли б отримати від Богині. Хоч це було не за протоколом, Сафріні такий щирий вияв почуттів дочки здався милим.
Лицарі розійшлися, зайнявши місця довкола монументу, Аденна з братами стали на коліна перед Богинею.
Головна Жриця ступила вперед:
– Народе Зоряної Варти, сьогодні перед вами постали діти, яких Троїста Богиня Місяця нагородила можливістю спадкувати владу. Владу, що захистить нас усіх, продовжуючи та шануючи труди, закладені Праматір’ю всього нашого світу. За хвилину Місяць буде в зеніті, і ми дізнаємось, чи правдивими є наші уявлення. Чи справді Богиня обрала у спадкоємиці майбутню принцесу Аденну.
Жриця підійшла ближче.
– Опустіть голови, діти. Нехай Богиня відчує чистоту ваших сердець і вдячність її творінню.
Аденна з братами послухались. Жриця підняла вгору три пальці, тоді торкнулась ними повік:
– Споглядаю безстрашно… – мовила вона, люд повторив за нею.
Тоді вона торкнулась пальцями сонячного сплетіння:
– Маю любов у своєму серці…
Ті ж слова хором роздалися в храмі. Жриця торкнулась скроні:
– Дію розважливо за будь-яких умов!
Сафріна аж здригнулась від єдності народу, що в один голос промовляв слова, сказані Жрицею.
– Прошу прибрати всі джерела освітлення. Сяйво, послане Богинею, вкаже нам шлях.
Сафріна змахнула рукою і всі кульки світла розтанули, неначе бульбашки. Місяць повільно наплив до центру купола і весь храм освітило блакитним сяйвом.
– О, Богине, дякуємо тобі за сяйво, пробач, що кличемо тебе нині, лиш вкажи нам на свого спадкоємця і ми все життя присвятимо повазі, шані та служінню йому.
Сяйво зблиснуло. Вся кімната раптово потемніла, хтось у натовпу стурбовано скрикнув. Тоді світло торкнулось Аденни, Сафріна видихнула. Та світло Місяця не спинилось на ній, натомість виводячи Сейджа і Джейда із темряви. Троє її дітей нині сяяли блакитним, ставши єдиним джерелом освітлення темного храму.
Жриця на мить розгубилась, а тоді мовила:
– Чи правильно ми зрозуміли, твою мудрість, Богине? Чи нині ти маєш трьох спадкоємців?
Світло блиснуло знову, у кімнаті поступово з’являлись кульки світла, лишаючи трьох дітей Сафріни у тому ж блакитному сяйві.
– Богиня мовила своє слово! Вітайте спадкоємців Богині, Аденну, Джейда та Сейджа Локсаль!
Народ задихнувся радісними криками та аплодисментами.
– Підведіться, правителі Зоряної Варти.
Аденна перезирнулась з братами, підвівшись на ноги.
– Закони Богині чіткі. Влада передаватиметься за жіночою лінією. Тож першою у черзі на престол стане Аденна. Хто з вас першим матиме первістка-дочку, зможе посунути сестру у черзі. Та поки, ми вітаємо принців та принцесу Зоряної Варти.
Жриці винесли сині оксамитові подушки, де лежали невеликі корони, виконані із білого золота, інкрустовані діамантами та місячним каменем.
Аденна повернулась обличчям до народу, що вітав її. На платинову голівку опустилась витончена діадема. Наступним був Сейдж, його голову увінчали короною з гострими вершечками, що блищали у блакитному сяйві. Останнім був Джейд, між темних кучерів спалахували срібним відблиском гострі шпилі нової корони.
– Богиня завжди щедра на пораду своєму спадкоємцю. Тож, нині кожен з вас почує її слово!
Аденна відчула запаморочення і похитнулась.
– Агов? – покликав Джейд. – З тобою все гаразд?
– Мабуть…Корсет затісний.
– Або ти засмучена, що не єдина спадкоємиця Богині? – криво всміхнувся Сейдж.
– Я все ще перша в черзі, тож тобі доведеться поспішити із дочкою, братику.
– За цим діло не стане, – всміхнувшись одній із красунь у натовпі, мовив Сейдж.
Аденна відчула, як її неначе виштовхнуло з тіла. Опинившись посеред темно-синього простору, в оточенні зірок, дівчина роззирнулась. Сейдж і Джейд були поруч, вони так само розгублено оглядали простір.
– Де це ми? – не зрозумів Сейдж.
– Це схоже на те, як ти бачиш розум інших, – пригадав Джейд.
– Так, – погодилась Аденна. – Та я вперше тут з вами обома.
Дівчина взяла братів за руки.
– Агов! Годі вже, причепо! Для чого це? – спитав Сейдж, намагаючись вирвати руку.
– Щоб триматися разом.
У якусь мить Аденна відчула, як невидима рука потягла її вперед.
– Що це таке? Куди ти нас тягнеш? – не розумів Сейдж.
– Цить, – рявкнув Джейд. – Хіба не ясно, що це не вона?
Сейдж закотив очі. Аденна продовжувала рухатись вперед, тягнучи за собою братів. Уже за мить вона спинилась перед місяцем, хлопців, що тримали її за руки смикнуло вперед. Місяць здавався гігантським. Не таким, до якого вони звикли.
– Ну, і чого ми тут?
– Тобі не набридло ставити дурні питання, на яких жоден не має відповіді? – закотила очі Аденна.
– Хіба ж я винен, що оточений дурнями, які не мають відповіді на жодне з моїх, підкреслюю, доволі слушних питань?
– Годі вже, – зітхнув Джейд. – Туди погляньте.
Місяць поступово видозмінювався, набуваючи форми дівочого силуету.
Діва, спинилась біля Сейджа, торкнувшись його повік. Матір приклала долоню до грудей Аденни. Стара взяла обличчя Джейда у свої зморшкуваті руки, пальці торкнулись його скронь.
Блискучі, широко розплющені очі Діви, зустрілись поглядом із Сейджем. Сповнений любові та материнського хвилювання погляд Матері спинився на очах Аденни. Мудрі, таємничі очі Старої пильно стежили за Джейдом.
– Стережись! – тільки й сказали вони своїм обранцям.
А тоді всіх трьох повернуло до храму, де вони розгублено роззирались, усвідомивши, що знову знаходяться на власній коронації.
