Раді Вас бачити!

Аденна прокинулась на підлозі спальні матері. Вона повільно підвелася, помітивши братів поруч, дівчинка пихнула Сейджа у плече.

– Як ми так заснули? – спитала вона у нього.

Сейдж розгублено прокліпався.

– Не знаю... – він потягнувся до брата. – Джейде! Досить спати.

Хлопчик потер очі і нахмурився.

– Ми, що заснули? – здивувався Джейд.

– Схоже на те, – відповіла Аденна, шукаючи маму у покоях, з ванної кімнати доносився шум води.

– Всі втрьох? – спитав Джейд. – Якось дивно, хіба ні?

– Трохи є, – погодився Сейдж, почухавши потилицю.

Сафріна повернулась із ванної кімнати і саме витирала обличчя.

– Ви б не хотіли навідати Льєна? Мені здається він доволі наляканий перебуванням у палаці.

Діти переглянулися. Відчуття дежавю заполонило думки, та все ж вони активно закивали головами і вирушили до гостьових покоїв. Аденна морщилась від головного болю, все було ніби в тумані, дивне відчуття. Неначе чогось бракує.

– Можливо нам знадобиться допомога Деймона, він заспокоїть нерви Льєна, щоб він краще спав, – замислилась Сафріна.

– А як ви познайомились із ним? – спитав Сейдж.

– Я знала його у минулому циклі.

– А що таке цикл? – поцікавилась Аденна, схопивши маму за руку.

– Життя, яке дається нам, доню, – всміхнулась Сафріна.

– Хіба воно не єдине? – не зрозумів Джейд.

– Маги безсмертні, та не є невразливими, – знизала плечима Сафріна. – У пори війн, чимало гідних магів полягло. Та Троїста Богиня милостива, тож дарує декому другий шанс – новий цикл життя.

– Вона воскрешає померлих? – спитала Аденна.

– Не зовсім, доню. Матір дає нове життя. Дозволяє душі повернутися. Народитися у новому тілі, почати все спочатку. У минулому, я знала Деймона як Ціана. Він був найкращим цілителем у війську. Врятував багато життів.

– А при переродженні сила та сама? – спитав Сейдж, поспішаючи взяти маму за іншу руку.

– Не завжди, часом вона видозмінюється у залежності від потреб Богині, інколи лишається без змін, та Деймон не памʼятає попереднього життя. Богиня вкрай рідко лишає пам'ять з минулого, щоб ми без страху і жалю жили далі.

– Ти сумуєш за Ціаном? – спитав Сейдж.

– Він був мені добрим другом, – кивнула Сафріна. – Я завжди сумуватиму. Та в цьому житті Деймон теж ним став мені, тож я рада тому, що Богиня дарувала йому новий початок.

Джейд замислено плівся за матір'ю. Було б непогано почати все спочатку, забути про те хто він і що робить. Та тоді він би забув про сестру та брата, а до такої втрати він не був готовим.

Сафріна з дітьми спинились біля гостьових покоїв, мати легенько постукала, а тоді відчинила двері.

– Льєне? Ти не спиш?

Аденна відпустила руку матері і побігла всередину. Та ліжко було порожнє. Лише скуйовджена ковдра нагадувала, що Льєн тут спав.

– Куди ж він подівся? – злякано спитала Аденна.

Сейдж став навколішки і зазирнув під ліжко. Джейд відкинув фіранки вбік.

– Схоже втік, – зробив висновок молодший.

– Хіба в лісі краще, ніж в теплому ліжку? – нахмурився Сейдж. – Ну, і дивак той сонячний.

– Геть сам у лісі? – не вірила Аденна. – Він же так боявся його...Для чого йому тікати?

– Це вже не наша справа, діти. Льєн зробив свій вибір.

Аденна знову поглянула на порожнє ліжко, відчуваючи тривогу за гостя. Та мати мала рацію: він обрав це для себе сам. Їй лишалось хіба прийняти це рішення.

З плином часу діти вже не згадували Льєна, а про змія Джейд і Аденна надовго забули, хоч як Сейдж не кликав їх погратись. Були з ним пов’язані неприємні спогади, яких діти не силкувались собі пояснити. Аденна дорослішала і ставала дедалі більш спостережливою і допитливою, Сейдж любив лізти поперед батька в пекло і рідко замислювався про наслідки власних дій. Джейд навчився приховувати свій смуток від близьких, він ставав задумливим і мовчазним, а тренування сприймав як щотижневе випробування, чи приймання неприємних ліків. Він щоразу думав і уявляв, що робитиме після, навчився рахувати час до завершення і це допомагало йому перенести все хоч трохи легше.

Чергове тренування відбувалось сьогодні. Сафріна зробила висновки із власних помилок і тепер Сейдж тренувався першим, а отже не залишався дивитись на інших і не бачив того, що не варто бачити. Аденна була після нього і хоч від її цікавості позбутися було важко, вона все ж слухала Джейда, який просив її не залишатись на його тренування. Сам же Джейд тренувався останнім, задля уникнення непередбачуваних обставин, які б вплинули на заняття, здоров’я чи пам’ять інших. За роки цих тренувань, всі троє добряче розвинули свої сили, але звісно до пізнання своєї магії їм було дуже далеко.

Цієї ночі Сейджу виповнюється дванадцять. Якщо сам хлопець був щасливим від цієї думки, Сафріна відчувала певне збентеження, оскільки він поступово входив у підліткову стадію, а це значило, що приховані спогади були під загрозою. Аденна теж підросла поступово віддалялась від Сафріни й це, звісно, турбувало її. Дочка поводилась інакше, ніби щось приховувала.

У середу Сейдж захотів більше часу приділити для тренування, а отже він цієї ночі показуватиме всі свої навички перед братом і сестрою, стільки, скільки йому захочеться, або скільки вистачить сил. Для цього вони вирушили у сад. Сейдж побіг вперед і скинув руки до неба. На обрії промайнула яскрава комета, шість зірок впали в різних ділянках на небі, а тоді полярне сяйво затанцювало довкола, вкриваючи дерева і кущі різнокольоровими крапельками. Коли вони почали опускатись на Сафріну, Джейда і Аденну, ті відчули таке щастя, що здавалось готові заплакати від радості. Сейдж міг за допомогою свого сяйва передати будь-яку емоцію, яку відчував. Сафріна мала надію, що це вміння в майбутньому допоможе йому вселяти будь-які відчуття в свого ворога, від паніки і страху, до повного безпам’ятства, дезорієнтації чи навіть смерті.

Його вправляння з магією відбувалось протягом кількох годин, з часом Сафріна і Аденна з Джейдом втомились спостерігати за ентузіазмом Сейджа. Вони посідали на вкривало, де був організований пікнік і поїдали сир, виноград і копчене м’ясо, доки Сейдж бігав садом, випускаючи зоряний потік з долонь, який перетворювався на різнобарвні салюти, розкидаючись кольоровими іскрами навсібіч. Ще за годину, чи трохи більше в нього скінчились сили, полярне сяйво стало блідішим, а емоції крізь нього вже не передавались. Тоді він побрів до вкривала і всівся біля сім’ї.

– Ти молодець, синку.

– Так, Сейдже. Це справді вражає! – похвалила його Аденна.

Джейд постукав брата по плечу, киваючи на знак згоди. Сейдж сяяв, мов нова копійка, горделиво піднявши підборіддя.

Наступною була Аденна, тож всі поступово перемістились до тренувальної зали. Сафріна приглушила світло. В центрі кімнати стояла колба зростом з саму дівчинку, в якій сліпуче сяяла чимала зірка.

– Згаси її, – наказала Сафріна.

Аденна уважно подивилась на матір. Сафріні стало зле від її погляду. А тоді невидимі гострі пазурі вчепились в її мозок і мати впала на коліна.

Дівчинка заплющила очі і всі звуки довкола зникли. Вона ніби випала з власного тіла і опинилась в темряві. Її руки були прив’язані до золотистих ланцюгів, які тягнулись кудись через темряву. Довкола не було повітря, холоду чи жару, не було нічого, крім темряви. Вона рушила за ланцюгами, сподіваючись, що це виведе її хоч кудись. Аденна просувалась якийсь час, намотуючи ланцюги на зап’ясток, скорочуючи їх, так вона опинилась у центрі туманності, що містила сині, зелені і сірі відтінки, це було кольорове скупчення газу і малих зірок, розкиданих хаотично. Тоді вона протягла руку до зірки, що привабила її увагу. Зірка була червоною, розпеченою і гарячою. Від неї єдиної йшов жар і пахло гаром. Протягнувши руки до зірки, дівчинка побачила що це. Прихований соромом спогад про який Сафріна мовчить і сподівається, що він стертий з пам’яті. Спогад в якому мала Аденна проникла в її пам’ять, в якому вона побачила, що мати робить з Джейдом. У якому Сейдж наслав паніку на них усіх. Жар поширився і Аденну немов виштовхало щось і повернуло до тіла. Гострі пазурі втягнулись назад і Сафріна хрипко зітхнула. Зірка у колбі згасла, супроводжуючи це гучним вибухом, що розніс колбу на друзки. Хлопці встигли відскочити, а от Сафріні в стегно вп’явся великий шмат скла. Аденна стиснула руки, утримуючи згаслу зірку в полі, щоб вона не перетворилась на чорну діру. Поступово дихаючи носом, Аденна почала зменшувати її, доки та не стала розміром з ніготь. Джейд підтягнув до неї малу колбу і дівчинка занурила залишки зірки туди. Сейдж кинувся до Сафріни.

– Я відведу тебе.

– Мамо! – оговталась дівчинка. – Мені так…

Сафріна спинила її.

– Не треба, Аденно. Я повернусь за кілька хвилин.

Сейдж притримував її, а Сафріна кульгала до дверей. Аденна спостерігала за червоними краплями, що супроводжували кроки матері і важко зітхнула, заплющивши очі. Сафріна зойкнула, почувся стукіт скла, що впав на підлогу. Мати поглянула на Аденну, а тоді підняла туніку, щоб поглянути на поранене стегно. На пораненому місці, тепер була ледь помітна рожева подряпина.

– Дякую, – прошепотіла вона.

– Перепрошую, – знічено сказала Аденна і рушила геть з тренувального залу.

– Я сходжу за нею, – кинувся Джейд.

– Ні, – втримала його за руку Сафріна. – В тебе тренування.

– Я піду, – відповів Сейдж і пішов слідом за сестрою.

Джейд важко зітхнув і попрямував до іншого боку тренувального залу. Він подивився на маму, уникаючи погляду на розтрощену колбу і сліди на підлозі.

– З тобою все гаразд?

– Так. Аденна мене зцілила. Хоч сама і скалічила.

– Вона ненавмисне. І тобі це відомо.

– Можливо ти маєш рацію. А може це було навмисне.

– Про що ти? – насупився Джейд.

– Це наразі неважливо, – хитнула головою вона. – У тебе тренування.

– Ну, звісно. Просто покажи, кого я маю скалічити цього разу і я піду геть.

– О, любий, – вона міцно обійняла сина. – Пробач. Твій дар унікальний, ти єдиний з вас усіх здатен завдати болю без жодного поруху пальця – одним поглядом. Твій дар націлений не на шкоду, а на порятунок. Це всього лише завдання для того, що навчитись допомогти в особливо скрутну хвилину, бо на це, мій сину, здатен лише ти.

– Хіба Аденна щойно не завдала тобі болю одним поглядом?

– Ні. Вона проникла у мій мозок.

– Що? – здивувався він.

– З цим я розберусь пізніше, – відмахнулась Сафріна. – Зараз потрібно, щоб ти навчився контролювати свою силу. Тож зберися, гаразд?

– Яким буде моє завдання нині, мамо?

– Оце вже інша справа, Джейде, – вона всміхнулась, а тоді клацнула пальцями і в кімнаті запалав камін. – Ти маєш допомогти Абсалону вирватись з пут.

Джейд стримав крик відчаю. Улюбленець його сестри Аденни, лежав прив’язаний на дерев’яному столику. Його витончені довгі лапки по черзі скували зачакловані ланцюги, на його шиї був металевий нашийник, що розходився ланцюгами до кожної з ніжок столику. Абсалон був повністю знерухомлений, його зелені з золотими крапками очі були пустими, він навіть не брикався. Схоже його тримали в такому положенні занадто довго і тепер кіт не намагався вивільнитись. Джейд знав ці ланцюги надто добре, вони адаптувались під кожну жертву, яку мати готувала для його тренувань: канарка мадам Ґрети, їх покоївки, собака дворецького Ганса, ящірка кухаря Френка, кажан Сейджа, колись були жертвою материних уроків. Ці пута було неможливо зняти, вони вростали у тіло в’язня і зруйнувати їх було можливо лише порушивши цілісність кісток. Отже, щоб звільнити Абсалона, він мусив зашкодити йому, цього стане досить, щоб кіт звільнився.

– Чого ж ти чекаєш, любий? Твоя сестра з самого ранку шукає улюбленця.

– Вона винить себе в тому, що не зачинила дверцята для тварин, – нахмурився Джейд.

– Хоч я не маю це казати, та все ж скажу: я неодноразово попереджала її не забувати про дверцята, щоб її дорогоцінний кіт не втік надвір. Та вона щоразу забуває. Лише подумай яка радість буде для неї, коли Абсалон повернеться.

– Скалічений? Яка ж то радість?

– Ми його вилікуємо і він знову буде як новенький.

Джейд вчив себе не дивитись в очі тваринам, з якими мусив тренуватися. Це убезпечувало його від неналежної концентрації. Проте зараз, побачивши кота сестри, він відчув біль і неминучість шкоди, яку йому завдасть. Як він дивитиметься сестрі в очі?

Тіні наповзли до кімнати, вогонь в каміні згас, лише ледь помітні жаринки і очі Абсалона залишались джерелом світла. Кіт на мить заплющив очі, ніби готуючись до кінця. Джейд стримав сльози, що наближались до очей і зітхнув, сконцентрувавшись на кістці правої лапи Абсалона. Він розплющив очі і відчув, як обличчя похололо. Абсалон загарчав, пута спали і він важко зістрибнув зі столика, тягнувши за собою вражену лапку. Світло знову засяяло в кімнаті, Джейд хотів було підхопити Абсалона і віднести до лікаря, коли кіт несамовито загарчав на нього, намагаючись вдарити здоровою лапою, та заточився, впавши на бік.

– Його зцілять, любий. Ти добре впорався, сьогодні навіть швидше, ніж зазвичай, – похвалила мати.

Джейд промовчав.

– Я знаю, що тобі ці тренування даються найскладніше, але повір, тобі знадобляться ці вміння з часом. А тепер, я доставлю Абсалона цілителям і піду до Аденни.

Йому не сподобалось почуте і доки мама несла кота на лікування, він чимдуж побіг до кімнати сестри. Сейдж сидів біля неї і вони щось тихо обговорювали. Джейд прислухався.

– Вона приховала ці спогади від нас. Ти тоді страшенно злякався побаченого і наслав на нас паніку. Я ще ніколи не боялась і не злилась так, як тоді.

– Тобто ти можеш проникати у розум інших людей і дивитись спогади? – насторожено спитав Сейдж.

– Я не знала, що вмію це, – зізналась Аденна. – Я звернула увагу, що мама щось приховує і доволі давно. Я хотіла знати що саме. Вона не відповідала мені на питання і сьогодні я відчула, що маю знати. Колба тріснула не вперше. Я вже це робила. Такі колби створюють спеціально для силового поля, вони здатні втримати його за допомогою чар і рун. Але я вмію руйнувати їх. І я не розумію як.

– Мати не заспокоїться. Якщо вона вже стирала нам спогади, що завадить їй зробити це знову?

– Я не знаю. Але я думаю, якщо я здатна проникати в розум, так само можу контролювати проникнення зовні.

– То ти можеш читати мої спогади?

– Схоже, що можу, але це доволі складно насправді. Я діяла інтуїтивно, і думаю, що це не завжди буде виходити.

– Бо це треба тренувати. І повір, мати захоче це робити. З нас хочуть виховати вишколених солдатів. А твої навички доволі корисні у розвідці.

– Так, але як вона мене тренуватиме? Явно не на собі. У неї чимало секретів, деякі аж чорні, зливались з небом. Ті спогади дуже давні і були занадто далеко від мене, вона ховає їх навіть від себе. Навряд чи вона захоче, щоб я їх читала.

– Якщо вона тренує Джейда, змушуючи його травмувати тварин, думаю спогади ти витягатимеш або з мене, або з нього, або з когось із прислуги.

– Як думаєш, коли замість тварин вона скує ланцюгами когось із нас, для тренувань Джейда? – тихо спитала Аденна.

– Я не допущу цього, – увійшов до кімнати Джейд. – Пробачте, що підслухав. Я хвилювався за тебе.

Аденна уважно поглянула на нього.

– В мене все гаразд. Як твоє тренування?

– Та…нормально.

– Я розумію чому ти не хотів казати про це. І вибач, що я допитувалась всі ці роки.

– Не вибачайся. Я і сам страшенно боюсь, що вона колись скує вас.

– Ти колись когось… – почав був Сейдж і не закінчив.

– Каурі.

Аденна опустила очі.

– То ти сам відпустив Шайну?

– Я мусив, – хитнув головою Джейд, стримуючи біль від спогадів про втраченого кастодіана.

– То он що сталось з Тірраном минулого року? – спитав Сейдж.

– Так, мені шкода, – відповів Джейд, а тоді поглянув на сестру, – Аденно, ти маєш дещо знати…

Дівчинка примружилась.

– Це Абсалон. Сьогодні був Абсалон.

Вона скочила.

– Адо, мені шкода, – крикнув Джейд.

– Не треба, – відповіла вона, вибігаючи з кімнати.

Вона бігла до цілителів чимдуж, волосся било її по спині і плечах, а повітря пересушувало горло. Штовхнувши двері, Аденна одразу знайшла свого улюбленця на ліжку. Його лапку перебинтували, котика саме напували.

– Він був зневоднений, – пояснив цілитель.

Аденна злісно перевела погляд на нього.

– Ти знав, що вона робить, Деймоне?

– Аденно…– зітхнув цілитель, у горіхових очах стояв жаль.

– Ти знав?! – крикнула вона.

Деймон зітхнув.

– Я не знав, що це буде Абсалон. Але так. Я знав, як проходять тренування.

Аденна поглянула на кота, що важко дихав, лежачи на боку. Вона уявила, як біль зникає, а тепло розповсюджується його тілом, допомагаючи заснути. Тоді вона поринула думками до його травми і уявила як зламана кістка стає на місце і зростає, не лишаючи по собі ні тріщини, ні набряків. Абсалон вдихнув глибше і змінив позу, підібгавши під себе лапки.

– Як це… – здивувався цілитель, обережно вивільнивши лапку від бинтів. – Вона ціла! Як ти це зробила?

– Я приходитиму після тренувань Джейда, – сказала вона, взявши кота на руки і пішла до своєї кімнати.

Сафріна чекала на неї там.

– Привіт, – тихо промовила мати.

– Як твоє стегно?

– Як Абсалон? – водночас спитала Сафріна.

– Я зцілила його.

– Ти молодець, доню. Мені шкода, що він постраждав, і я справді в цьому винна. Але це необхідно для його навчання…

– Я буду приходити до цілителів після тренувань Джейда, – перебила її Аденна, вона не бачила сенсу вмовляти маму припинити мучити брата, точніше змушувати його мучити інших, Сафріна ніколи не пристане на цю пропозицію.

– Це слушно. Дякую.

Вони помовчали.

– Слухай, мені шкода. Я не мала забирати ваші спогади, але ви були ще геть малими і я боялась, що це вплине на вас.

– Але Джейд пам’ятає.

– Так, – підтвердила вона.

– Чому?

– Його сила не така як у вас з братом.

– Бо він має бути вбивцею?

– Він має вміти завдати рівно ту шкоду, яку задумує. А це важко.

– Після того, як він зашкодив Каурі, думаєш йому легко повертатись до тренувань? Ти ж бачиш, як це впливає на нього!

– Він перейшов межу. І має пам’ятати про це, щоб не допустити подібного знову. Я розумію, ти вважаєш мене монстром, але я прагну навчити вас, що ми живемо у жорстокому світі, і треба вміти пристосовуватись до нього, щоб захистити себе і близьких. А ще, що з вашою силою необхідний контроль, якщо піддаватиметесь на емоції можете становити загрозу тим, кого маєте захищати.

Аденна якусь мить мовчала.

– Я не хотіла завдати шкоди, – тихо промовила вона.

– Я розумію це, – пом’якшилась Сафріна, погладивши дочку по руці.

– І лізти в твою голову теж.

– Я хотіла поговорити про це.

– Ти заборониш мені?

– Ні. Я не здатна заборонити тобі. До того ж ця заборона тобі лише нашкодить. Я хочу розвивати це в тобі. Оскільки всі ви тепер знаєте про тренування Джейда і що відбувається, немає сенсу тримати вас осторонь.

– Він буде калічити нас?

– Поки ні.

– Поки? – пирхнула Аденна.

– Так, люба. Знаю, це звучить дуже страшно, але я вчу його завдавати травм, щоб ви могли вибратись з пут у випадку потреби. Ти вмієш зцілювати, отже це допоможе всім вам у майбутньому.

– Тож я буду лізти їм у голову?

– Так. Ти будеш тренувати свій дар з ними.

– Це не занадто? – сумнівалась Аденна.

– Це буде занадто тільки якщо ти як слід не контролюватимеш себе. Цей дар необхідно розвинути. Поки що тобі вдавалось лише за сильних емоцій, ти маєш навчитись робити це за будь-якої необхідної нагоди.

– Гаразд.

– Гаразд? – здивувалась Сафріна. – Навіть без суперечок?

– Я не хочу лізти в голову до Джейда. Я навчуся працювати з Сейджем, але Джейду і так дістається. Я не хочу робити це з ним.

– А Сейджа тобі не шкода?

– У нього більше світлих спогадів. А Джейд після кожного тренування такий нещасний, що я і не влізаючи в його голову готова розплакатись. Я не готова бачити, як він калічив Абсалона під твоє диктування. Я люблю вас обох, мамо, але це занадто для мене.

Сафріна коротко кивнула.

– Розумно. Що ж гаразд.