Спочатку:
На сторінку книги
Джейд відчував спокій та умиротворення. Зірки над його головою виблискували, немов коштовне каміння. Він був зачарований красою нічного неба, хоч ходив під ним все своє життя.
Почувши плескіт води, він роззирнувся. Поляну оточував чистий струмок. Він потягнувся вперед, зануривши руку у шовкову прохолоду. Вода була прозорою, несла в собі чітке відображення зоряного неба і сяйва квітів, що росли довкола.
Повітря було чистим, а довкола більше не було лісу. Лише безкрайній простір, цей струмок і квіти. Хлопець підвівся зачудовано роззираючись. Він відчував щиру радість і захоплення. Легкий шелест вітру приховував звук його кроків, куйовдив темне блискуче волосся і підкидав плащ. Джейд не вперше приходив сюди і завжди відчував шалене захоплення, неначе ті квіти єдина радість у його житті.
– Я чула твій сум, – озвався тихий голос.
Джейд спинився, повільно озираючись. Біля води сиділа вродлива жінка, із довгим чорним волоссям і сірими очима. Вона лагідно посміхнулася.
– Пробачте. Не знав, що тут хтось є.
– Я рада, що ти тут, – всміхнулась жінка.
Джейд вдивлявся у приємне обличчя і не міг позбутися відчуття, що десь уже бачив гостю.
– Перепрошую…– почав він. – Ми не знайомі?
– Боюсь, що ні, – всміхнулась жінка. – То…Ти даси відповідь на питання?
– Я не сумую, – знизав плечима Джейд. – Направду, я ще ніколи не почувався краще.
Жінка загадково відвела погляд. Пальці торкнулись пелюстки сяйливої квітки, блакитний пилок посипався, вкриваючи кілька травинок блискучими крапками.
– Чому Ви питаєте? – замислився Джейд, спостерігаючи за граційними рухами незнайомки.
– Ці квіти чарівні. Їх бачить лише той, хто в глибині своєї душі нещасливий.
Вона поглянула на хлопця, Джейд відвів погляд.
– Я бачу багато болю у твоїх очах. Щось турбувало тебе, коли ти прийшов сюди.
Джейд поступово починав пригадувати. Його сумніви, його жаль, одвічне відчуття провини…Тут, серед цих квітів, вони ніби притупились. Замаскувались, ставши ледь помітними. Тепер же, ця жінка змусила його втратити те непохитне відчуття спокою.
– Знали б Ви хто я… Не бачили б в моїх очах нічого, окрім небезпеки.
Вона схилила голову вбік.
– Чому?
– Це все моя магія…– зрештою зізнався він.
– І що ж з нею не так? – спокійно спитала незнайомка.
– Я хочу позбутися її, – піднявши голову заявив Джейд.
Погляд жінки раптом змінився. Вона похитала головою:
– Це дуже небезпечно.
– Жити з ним небезпечно.
– Ти не розумієш про що говориш.
– Чому? – хитав головою Джейд. – Що такого сталося б, якби я звільнився від тієї клятої магії?
– Втрата дару особливо сильного, веде до негайного виходу з циклу. А це в свою чергу зробить тебе слабким смертним. Ти забудеш про всіх, хто був тобі дорогий. Тобі доведеться залишити дім, адже жити тут, серед вічної ночі ти не зможеш, тіла смертних слабкі і залежні від сонячного проміння.
Джейд відчув, як серце стислося.
– Я…Я забуду Аду? І Сейджа?
Жінка повільно кивнула. Відчуття безвиході ставало фізичним, воно тисло на скроні, змушувало очі сльозитися.
– І що мені робити?
– Тобі треба усвідомити, кому довіряти, а кого стерегтися.
Джейд нахмурився.
– Стерегтися… – повторив він, піднявши очі на неї. – Це було порадою Богині. Тоді, на коронації.
Жінка ніжно всміхнулась.
– Ви – посланниця Богині?
– Ні. Та Богиня дала мені прихисток. Упокоїла мою душу.
– Ви…
– Померла? Боюсь, що так.
– Як я можу говорити з Вами?
– Окрім цілющих властивостей, що лікують тіло і душу, ці квіти також допомагають розкрити нові сторони магічного дару. Якщо ти бачиш мене, значить ти маєш звʼязок зі смертю.
– Так. Маю…
Вона підійшла ближче, поклавши руку на його плече.
– Хай, як складно вживатись із магією пітьми…Позбутися такого дару без наслідків не вдасться. Навіть тим, кого не обирала Богиня це може нашкодити.
– Богиня обрала нас трьох.
Жінка підняла брови.
– Ти – спадкоємець Богині?
Джейд кивнув, знизавши плечима.
– Що б це не означало…
– Це означає одне – ти на все життя пов’язаний із тими двома. Вашу силу було надано вам із великою метою.
– Але якою? І нащо така відповідальність трьом дітлахам?
Жінка поклала руку йому на щоку, змусивши хлопця підняти обличчя і зустрітися з нею поглядами.
– Магія завжди покликана захищати. Вона не дається марно, тим паче магія великої сили. Тож, чим могутніший дар у тебе…
– Тим сильніша загроза збирається йому протистояти, – усвідомив Джейд. – Але хто? Соняшники?
– Я не бачу майбутнього, тож не маю відповіді на це питання. Та ти дізнаєшся правду. Будь терплячим і придивляйся. Якщо Богиня застерегла тебе, значить і ти, і інші обрані у небезпеці.
– Як давно… – почав він і обірвав себе, хвилюючись, що питання надто особисте.
– Як давно я померла? – сумно всміхнулась вона. – Не знаю. Та я припинила відчувати звʼязок із земним світом.
– Як Вас звати?
– Клодет. А тебе?
– Джейд.
Обличчя жінки змінилось, посмішка поступово зникла з обличчя.
– Джейд? – перепитала вона, не зводячи очей з нього.
– Джейде! – почулось звідкись зовні. – Джейде!
– Що це? – озираючись, спитав він.
– Ти прокидаєшся, – сумно зазначила вона. – Прошу, прийди до квітів знову, як матимеш час. Я чекатиму на тебе.
Хлопець не встиг відповісти, він розплющив очі, сівши посеред квітів. Спокій спав з нього, неначе ковдра, змінившись уже звичною втомою, тривогою і безнадією. Сестра сиділа поруч і трясла його за плечі.
– Вставай, ну ж бо!
Сейдж відбивався від двох сонячних, що нападали з обох боків.
– Що сталось?
– Ми пішли за тобою, а ці виродки подалися слідом.
– Кого ти назвала виродком? – почулось з-за дерев, на поляну вийшло ще троє сонячних.
Один з них кинувся на Аденну, вона ухилилась, вдаривши нападника ногою в живіт. Той зігнувся, важко видихнувши.
Інший напав ззаду, схопивши принцесу за волосся. Він відштовхнув її, дівчина впала на землю, пилок піднявся блакитною хмарою, вкриваючи сукню, обличчя і волосся принцеси. Раптовий прилив енергії пройняв її до кісток, все довкола стало чіткішим, Аденна хутко підвелася, побачивши у якому невигідному становищі її брати. Обоє були оточеними, відбивалися по черзі, Аденна розвела руки і лісом прокотився тріск. Дерева ламалися навпіл, гілля тріщало, бивши сонячних по спині та шиї. Земля здригалася, а повітря ставало дедалі менше. Аденна уважно дивилась на нападників, направляючи всю свою силу на них, відгородивши братів від впливу власного дару. Вона робила це інтуїтивно, вперше за все своє життя і дивувалась тому, що сама не страждає від власної сили.
Раптом за деревами промайнув золотистий спалах. Ще один сонячний був занадто швидким, у його руках блищав клинок, він був готовий напасти на Джейда зі спини. Та раптом почулось гарчання, а тоді тінь кинулась на нападника, поваливши його на землю. Сонячний загубив клинок, він верещав намагаючись звільнити власну руку. Тінь гарчала, всадивши гострі зуби у його передпліччя.
– Шайно? – видихнув Джейд.
Рись повільно відпустила сонячного, загарчавши на нього.
– Шайно, це ти?
Кастодіан повільно повернула голову. Золотисті очі блищали у темряві. Джейд був готовий розплакатись від щастя. Він неначе згадав, як сміятися. Біль, відчуття провини ставали стерпними тепер, коли Шайна була поруч. Неначе з втратою кастодіана він забув як відчувати. Саме те, що він прогнав її, змусило його втратити частину душі, зануритись у пітьму остаточно і потонути у безнадії. Та вона тут.
Рись неквапом рушила до хлопця. Невпевнено, крадучися, неначе боялась, що він знову прожене. Джейд став на коліна.
– Пробач мені. Я ніколи не хотів, аби ти йшла…Я мусив. Мусив, щоб не зашкодити тобі. Я сумував щодня, щохвилини.
Шайна замуркотіла наближаючись до Джейда. Велика морда обнюхала його і торкнулась вологим носом його щоки.
– Ти потрібна мені, – шепотів він. – Ніколи не було інакше.
Шайна стала на задні лапи і поклала передні на його плечі, вона терлася мордою об його щоки, нестримно муркотячи.
Джейд і плакав, і сміявся, обіймаючи кастодіана. Він нарешті почувався цілісним. Тепер, після стількох років він знову ставав собою.
Аденна помітила рух, вона розвернулась, намагаючись відбитися. Та була занадто повільною. Нападник рушив до Шайни, ривком схопивши за холку. Джейд не встиг зреагувати, коли всі сонячні стали в коло і зникли у сліпучому сяйві.
– Ні! – крикнув він. – Шайна!
– Куди вони її забрали?
– Ясно куди. У кляте Місто Сонця.
