Спочатку:
На сторінку книги
– Тепер, після того, як Богиня мовила свою пораду, кожен із коронованих, має явити світу свій дар. Першою виступить спадкоємиця престолу Зоряної Варти, принцеса Аденна.
Дівчина підхопила сукню і спустилась на центр кімнати. Вона заплющила очі змахнувши руками, між її долонь запалало сяйво, таке яскраве, що всі у храмі змушені були примружитись. Стискаючи зірку магією, Аденна підняла тремтячі руки й сяйво піднялось до небес. Воно стало майже непомітним на темному обрії, доки Аденна не розвела руки. Зірка збільшилась, ставши розміром з полярну. Все тіло принцеси тремтіло.
– Поволі, доню, – шепотіла Сафріна.
Аденна повільно замкнула свою магію довкола зірки та опустила руки.
Натовп захоплено видихнув.
– Принцеса Аденна подарувала нам і нашій Богині нову зорю, – кивнула жриця. – Наступним свій дар явить старший син, принц Сейдж.
Хлопець хутко спустився, широко всміхаючись. Він розвів руки в сторони й з його довгих пальців прямісінько попід стелею заблищали нестримні потоки полярного сяйва. Їх кольори невтомно змінювались, з синього у зелений, з зеленого у жовтий, з жовтого в помаранчевий, тоді в червоний, пурпурний, фіолетовий… Відтінків було так багато, що очі розбігалися. Всі присутні із захватом спостерігали за світловим шоу. А коли сяйво почало тьмяніти та різнобарвні крапельки опускалися на їх голови та обличчя, гості церемонії весело засміялися, плескаючи у долоні. Хтось навіть плакав від радощів.
– Принц Сейдж подарував нам радість цієї ночі. Тепер Принц Джейд явить свою силу, – жриця звернулась до вартового, – Ведіть в’язня.
До храму притягнули довгов’язу фігуру, вбрану у сірі шати. На голові у неї був мішок із чорної мішковини. Ув’язненого кинули на підлогу храму. Брудні босі ноги мелькнули, доки той не згрупувався, повільно підводячись. Вартові перехопили його, поставивши на коліна.
Джейд знервовано ковтнув, спускаючись. Аденна і Сейдж поглянули на брата.
– Сьогодні, принц Джейд покарає ворога корони! – урочисто мовила жриця і стягла мішок з хлопця. Його шкіра сяяла золотистим сяйвом, а волосся було мідним.
Залом прокотились здивовані вигуки:
– Сонячні? Тут?
– Ох, лихо! Нехай береже нас Богиня!
– Доню, не дивись на нього.
– Це якийсь шпигун, точно вам кажу.
Джейд відчув, як серце калатає в грудях. Хлопець зустрівся з ним поглядом:
– Ну, привіт, Джейде.
– Льєн? – здивувався він. – Як… Ти ж втік!
– Оце новина… – закотив очі хлопець.
Джейд підняв очі на натовп, що в очікуванні спостерігав за хлопцем.
– Що це значить?
– Цей хлопчина багато років збирав інформацію про наше королівство. І передав би її ворогу, якби його не було спіймано на кордоні з «пусткою».
Джейд озирнувся на Сейджа й Аденну, що вражені стояли за ним.
« Це якась маячня. Мати казала, він втік.» – звернувся він подумки до сестри.
« Думаю, вони затримали його. І він весь цей час перебував у в’язниці.»
« Тепер вона хоче, щоб я його стратив. Що мені робити, Адо?»
« Я не можу приймати рішень за тебе, брате. Що б ти не обрав – я на твоєму боці.»
Джейд підняв голову.
– Я не вбиватиму його.
Натовп вибухнув невдоволенням:
– Та, що він собі думає?!
– І оце йому ми маємо довіритись?
– Теж мені принц! Який з нього вартовий?
– Ну ж бо, Джейде. Покажи, на що здатен, – глузливо кинув в’язень, глянувши на хлопця з-під лоба.
– Що з тобою стало, Льєне?
– Твоя матір.
Джейд втупився у в’язня.
– Про, що ти?
– Заткніть йому рота! – крикнула Сафріна.
Жриця озирнулась на неї, кинувши стурбований погляд. Королева продовжувала:
– Солодкими промовами він дурманить розум принца, це зброя сонячних! Позатуляйте вуха!
Натовп налякано позакривав вуха долонями. Вартові запхали Льєну до рота ганчір’я.
« Адо…»
« Я вже, тримай його, щоб ніхто не здогадався.»
Аденна відчула, як виринула з власного тіла, опиняючись у знайомій блакитній туманності. Спогади хлопця були лише синього та чорного кольору. Не було в його житті ні крихти радості. Аденна рушила до яскравого ультрамаринового, торкнувшись його рукою. Містер Келдж, що виконував роль радника Сафріни, був у тому спогаді. Льєн боявся його. Та й Аденна сама трималась осторонь, чоловік лякав її своїм чіпким поглядом і шрамами на обличчі. Нерідко він зникав за дорученнями королеви, а тоді вертався і вони збирали раду, обговорюючи якісь питання не одну годину. Чим конкретно займався містер Келдж не було відомо так само як і його ім’я. Та його присутність у спогаді Льєна турбувала Аденну. Втім, хвилювання змінилось страхом і гнівом, щойно поруч з ним з’явилась і Сафріна.
