Раді Вас бачити!

Йдучи на тренування, Аденна не чула власних кроків за серцебиттям, що здавалось лунає у вухах. Келдж – радник, наставник, той, хто майже рік вчить її не здаватися, продовжувати покращувати свої навички виявився вбивцею. Потрясінь на долю принцеси за останні місяці випало занадто багато. Вона не була готова здатися їм. Гірко було дізнатися, що той, кому ти довіряв, кого поважав і звертався по допомогу зрадив ще на початку твого життєвого шляху.

Радник чекав на неї у тренувальній залі, він тримав меч у руках, спостережливий погляд чорного і блідо-зеленого ока втупився у дівчину.

– О, принцесо! Ви сьогодні рано. Я навіть замислився чи це справді Ви, та Ваше самовдоволене тупотіння не впізнати неможливо.

– Так… Каллум теж одразу вираховує мене за кроками.

Обличчя Келджа не змінилося, та в очах на мить щось промайнуло.

– З чого почнемо сьогодні? Я думав відпрацювати косі удари. Вам потрібно тренувати баланс.

– Згода, – мовила вона, взявши меча до рук. – Атакуй.

Радник здійняв свою зброю і прискорився. Аденна скинула руку і і силою вибила дихання з його легень паралельно поринаючи у свідомість Келджа. Чоловік важко захрипів, впавши на підлогу.

Принцеса опинилась посеред розтрісканої землі. Чи не вперше свідомість іншої людини не видавалася їй космічною. Ні, цього разу, вона була посеред випаленої сухої ділянки, над якою бриніли бліді зірки. Деякі мали білий чи бузковий колір, та більшість з них були багряними, синіми або чорними. Аденна підскочила, злітаючи до тих зірок. Добре, що у чужій свідомості, принцеса не була обмежена, тож могла рухатись так, як вважала за потрібне. Вона перебирала всі чорні спогади. Більшість була пов’язана із війнами та смертю. Та жоден з них не мав згадок про Дейлана.

– Що Ви шукаєте тут, принцесо?

Вона заклякла, озирнувшись. Келдж висів у повітрі на одному рівні з нею, попри своє положення, він за звичкою склав руки на грудях.

– Спогад, у якому ти вбив мого батька.

Аденна раптом відчула як тіло попри її бажання, опускається на землю.

– Як ти це робиш? – не розуміла вона.

– Ну… Ви ж у моїй свідомості. Тож вона кориться мені.

Радник кинув їй у ноги меч.

– Нащо це?

– Виграйте двобій і я сам віддам Вам спогад. Бийтеся зброєю – не магією.

Аденна підняла меч, атакувавши.

– Говори!

– Про що Ви бажаєте говорити, принцесо? – спитав він, майстерно відбивши удар.

– Як ти міг зробити це? – кричала вона, штовхнувши радника ногою в груди. – Як?!

– Ваш батько був гідною людиною, – опустив очі він, завдавши косого удару.

Як він і попереджав, із балансом у Аденни була біда, тож вона пропустила удар і похитнулась. Це ще більше її розгнівало і вона кинулась на радника серією ударів.

– Тому ти вбив його?!

– Я мусив, – контратакуючи, відповів він.

– Брешеш!

Він вибив меч з її руки і штовхнув на землю, приставивши лезо до горла.

– Я б не зміг віддати Вам спогад, навіть якби Ви перемогли мене.

– То нащо все це?

– Я хочу, щоб Ви знали: я мусив зробити це і ненавиджу себе за те, що скоїв.

– Вона змусила тебе до цього?

– Так.

– Яким чином?

– Вона загрожувала моїй дитині.

– І хто це?

– Я не можу сказати. Правда захищена закляттям.

– Як мене дістала ця фраза! – підвелася вона. – Як мене дістали кляті таємниці!

– Я не можу сказати, – повторив він. – Та можу показати.

Аденна озирнулася, Келдж змінив свою подобу, принцеса вглядалась у очі, які добре знала. В грудях похололо, вона хитала головою, не в змозі повірити.

– Ні…Не може бути…

Вона виринула зі свідомості радника і позадкувала. Сльози стікали щоками.

– Принцесо…

– Ні! – крикнула вона. – Не говори до мене…Просто…Не смій, чуєш?

Вона чимдуж побігла, Сейдж перестрів її дорогою до покоїв.

– Адо? – здивувався він. – Що сталось? Хто тебе образив?

Дівчина знесилено притулилася до принца і заплакала. Розгублений Сейдж, гладив її по спині, намагаючись зрозуміти, що в біса сталося.

– Аденно? – покликала Сафріна.

Сейдж повільно відпустив дівчину.

– Що з тобою?

– Все гаразд, – не озираючись мовила вона.

– Ні, я ж бачу, що ти плачеш. Що сталося?

– Кого ти послала по Шайну? – змінила тему принцеса.

Королева здивовано поглянула на неї.

– Чому ти питаєш?

– Минуло вже кілька місяців. Досі жодної звістки.

– Я цим займаюся, – понизила голос вона.

– Недостатньо! – рявкнула вона. – Ти хочеш, щоб і Джейд втратив кастодіана?

Сейдж опустив очі.

– Коли мені знадобиться порада, люба, я по неї звернуся, – холодно відповіла королева. – А доти – контролюй свій тон, я все ж твоя мати.

– Справді? – хмикнула вона, рушаючи до своїх покоїв, двері за нею гучно зачинилися.

– Що з нею таке? – нахмурився Сейдж.

– Сподівалась ти мені скажеш, – зітхнула королева.

– Та ні, – пирхнув він. – Вона якщо чимось і ділиться, то лише із Джейдом. Я до того елітного ордену ніколи не входив.

– Вони з сестрою близькі?

Сейдж здивовано поглянув на мати.

– Завжди були. Наче в них якийсь зв’язок.

– Зв’язок… – замислено повторила вона. – Зрозуміло.

Заспокоївшись, Аденна вирушила до секції 5-О, куди мала прийти Тікара. Королева йшла із тронної зали щоразу як місяць був у зеніті. В цю пору жриця приходила до бібліотеки і ховалась у секції 5-О, тій, що знаходилась якнайдалі від цікавих очей. Жриці були мовчазними, та навіть якби і побачили Тікару – не видали б її королеві. Уже майже тиждень, вони з Аденною зустрічаються тут, щоб вивчати мову зоряних ельфів.

Ельфійська була напрочуд складною. Великій кількості звуків, просто не знаходилось відповідників у рідній мові Аденни. Деякі слова були настільки спрощені, що дівчина перечитувала їх декілька разів, щоб зрозуміти, хоч віддалений сенс, який намагався закласти перекладач.

– Я нічого вже не розумію, – терла перенісся дівчина.

– Ельфійська дуже складна, принцесо. На вивчення такої мови підуть роки.

– Роки? Це забагато…

– Фонетика мови дуже відрізняється від нашої. Одне і те ж слово може звучати геть інакше, а про письмо і згадувати нічого.

– Ну, от… Я тільки почала сподіватися, що зможу вивчити нову мову.

– Не час здаватися, – підбадьорила її жриця. – Ми можемо розібрати Ваше ім’я, якщо бажаєте.

Принцеса зітхнула.

– Спробуймо.

– Отже, корінь Вашого імені – Аден, найближчий відповідник до нього у мові зоряних ельфів – Адар.

– Адарна? – скривилась дівчина.

– Адара, – виправила її жриця, показуючи сторінку книги. – Суфікс -н- зазвичай теж замінюється, аби не втрачати милозвучності.

– Тобто моє ім’я їм було б немилозвучним?

– Скоріш за все так, – всміхнулась Тікара.

– Адара…– замислилась дівчина. – Як зірка?

– Так, ельфи створили перші зоряні атласи, вони назвали кожну зорю нашого неба. Тож, увіковічували власні дослідження, даючи імена нащадкам. Ця традиція існувала тисячі років.

Аденна вкотре відчула жаль, що смертні викосили цілу цивілізацію, чим себе ж і прирекли на занепад. Маги Зоряної Варти довго відновлювали втрачені здобутки, та все ж їм вдалося, що було добре.

– А десь можна подивитися ельфійські зоряні атласи?

– Так, я зараз принесу.

– Дякую, Тікаро. Справді, я дуже ціную твою допомогу.

Жриця всміхнулася.

– Я рада Вам допомогти, принцесо.

Вже за кілька хвилин жриця повернулася із кількома книгами із зображеннями зоряного неба у різні періоди. Малюнки були виконані із фантастичною точністю. Принцеса навіть замислилась чи справді це робота руки, а не магії.

Аденна взяла книгу в руки і уважно розглянула назви зірок. За кілька хвилин вивчання атласу, вона зосередила увагу на кількох знайомих назвах. Тоді дівчина підвелася і взяла зоряний атлас, що був написаний рідною мовою. Зображення були створені менш витончено, та все ж достатньо зрозуміло, щоб порівняти два атласи. Вона взялась виписувати назви зірок рідною мовою у одному стовпчику, а в іншому їх переклади ельфійською. За кілька хвилин аналізу, дівчина вражено відкинулась на стільчик.

– Не може бути…

Вона кинула всі книги на столі і побігла до Каллума. Вона мусила поговорити з ним про це.

Джейд сидів на даху і споглядав нічне небо. Повітря було прохолодним, що змушувало його сильніше кутатись у плащ, каптур якого він накинув на голову. Дверцята, що вели на дах відчинились.

– Синку? Маю новини щодо Шайни.

Джейд поглянув на королеву.

– А що з Шайною?

– Я отримала лист від короля Дому Сонця.

– Аларик пише тобі?

– Шайна у нього.

Джейд відчув, як гнів заповнює легені, стискає його серце, підштовхуючи бігти до палацу ворога, аби знищити Аларика назавжди.

– Він готовий віддати її. В обмін на те, що ти вб’єш його запеклого ворога. Щойно він отримає звістку – вишле послів із Шайною до «пустки». Ми зробимо обмін тіла в’язня на твого кастодіана.

– А якщо я не вбиватиму?

– Тоді він вб’є Шайну. Ви дуже давно на відстані і ваш зв’язок послабився. Та він досі є. Якщо загине вона це все одно матиме вплив на тебе і твою силу. Ти можеш постраждати сам.

Хлопець відчував, як темрява напливає на нього, згущуючись довкола очей. Він мусив вбити аби врятувати Шайну. Так, його кастодіан у полоні і очевидно страждає, формально він не мав вибору. Та відчуття неминучості, того, що він так чи інак завжди буде вбивцею по суті – не залишало його.

Він мовчки рушив за матір’ю. Спершу, хлопець навіть не замислювався про кого йде мова. Доки Сафріна не привела його до королівської секції, де на них вже чекало двоє вартових.

Королева дістала книгу з королівським родоводом і дозволила їй вколоти себе за палець, коли крапля крові впала на сторінку і записи проявились – двері секції відчинилися, даючи вхід.

Сафріна і Джейд рушили першими. Слідом за ними увійшли вартові. Коли вся група опинилась у передпокої, ворота секції шумно зачинились.

Аркуш, залишений принцесою у секції 5-О підхопила зморшкувата рука у темно-синій мантії. Бліді очі пробіглися кількома рядками:

Адара – Аденна(старіші переклади мають інший відповідник – Ліямберр)

Альтаїр – Калісса (і його похідні)

Антарес – Сафрінель (і його похідні)

Жриця, на ім'я Матісса всміхнулась.

– О, принцесо…Батько б Вами пишався…

Вона сховала аркуш до кисета на поясі і склала книги до зачаклованого візочка, щоб повернути на потрібні полиці.

Аденна знову вилаялась, що підставила книзі королівського родоводу і без того постраждалий палець. Синець тільки збільшувався, вона поспішала залікувати його, коли ворота відчинились, пропускаючи її всередину.

– Якийсь ти надто тихий, – помітила вона, підходячи до дверей.

– Аденно, тікай! – застеріг Каллум.

Дівчина розвернулась, один із вартових намагався схопити її. Дівчина пригнулася і витягла меч із піхов на його поясі. Відбивши удар другого вартового, вона штовхнула першого ногою в живіт. Бій тривав декілька хвилин, перш ніж не почувся звук відмикання замка на залізних дверях.

– Годі, – холодно мовила Сафріна. – Бачу Келдж непогано тебе навчив. Хоч я не дозволяла йому. Хай, що ти собі думаєш, ти не зможеш боротися зі мною. – Тримайте її, – наказала вона вартовим.

Принцеса зацідила одному з них у вухо, а іншому дісталось в зону паху, коли вона пригнулась і щодуху вгатила йому ліктем. Перший вартовий розвернувся, зімкнувши руки довкола шиї Аденни. Джейд кинув на нього погляд і пальці вартового вигнулись в інший бік, змусивши його закричати на все горло.

– Я ж сказала: годі! – крикнула Сафріна.

Двері клітки відчинились, золотисте сяйво, що линуло зі шкіри Каллума освітило напівтемний простір. Він розгублено роззирнувся.

– Випереджаючи ваші питання: я випустила тебе з клітки виключно для того, аби Джейд міг вбити тебе. Та сам ти чаклувати не зможеш.

Аденна злякано поглянула на хлопця.

« Вона каже, що Аларик віддасть мені Шайну, якщо я вб’ю Каллума.»

«Вона бреше!»

«Знаю.»

– Якщо ви справді думаєте, що я не знаю про ваші перегукування подумки, ви помиляєтесь. Джейде, я чекаю.

Хлопець підняв голову.

– Я не скривджу його.

– Чому?

– Якщо я кажу ні, мамо, це треба сприймати як закінчену думку, що не потребує пояснень, – понизив голос Джейд.

– Я так сподівалася, що ти не змусиш мене це робити… – зітхнула Сафріна, поглянувши на Аденну.

Золоті ланцюги, що сліпуче сяяли, виникли немов нізвідки, скувавши зап’ястя принцеси. Сафіна смикнула рукою і Аденна впала на підлогу, проїхавшись щокою по каменю. Королева притягла її до себе, піднявши за ланцюги, навіть не торкнувшись до них – лише силою телекінезу.

– Як довго я терпіла твої вибрики…Та мені осточортіло, Аденно. Ти перейшла межу. Я сподівалась, дізнавшись що він вбив твого батька, ти назавжди забудеш про нього. Та ти продовжуєш приходити і даруєш йому кляту надію на порятунок. Та знаєш, що я скажу тобі, дитино? Йому настане кінець сьогодні ж. Тож, Джейде? Починай. Зараз.

– Нащо ти так? – спитав він.

– Ну, я просто підвищую ставки. Якщо життя та здоров’я твого кастодіана слугує недостатньою мотивацією, може варто поставити під загрозу добробут твоєї сестри?

«Вируби її!» – благала Аденна.

«Як?!»

Джейд кинув нищівний погляд на Сафріну. Королева здійняла брову.

– Що я маю робити? – глузливо спитала вона. – Впасти? Чи заходитися страшним кашлем? Що ти приготував мені, синку?

Хлопець нахмурився.

– О… Бачу тебе переповнюють питання, – всміхнулась вона. – Все доволі просто, Джейде. Коли ти знищив мене у тій ілюзії, я почала шукати способи вберегти себе від твого дару. Бо він, вибач мені, Адо, значно страшніший за ваш із Сейджем. Ти мав стати перлиною нашої родини…Необробленим алмазом, який я б перетворила на щиру коштовність. Натомість ти став розчаруванням, і чесно тобі скажу: я втомилась засмучуватись твоїм невдачам. Тож я надихнулась даром нашого любого Каллума і розробила заклинання-угоду, або замок… – вона замислилась. – Ще не вирішила як назвати. Словом, я використала енергію найщирішого твого гніву і запхала її до пляшки, щоб перетворити на вакцину, яка б вберегла мене від тебе. Хай короткочасну, та все ж дієву. Тож хоч задивляйся на мене, а зашкодити не зможеш.

Сафріна реготнула. Аденна поглянула на неї, застосовуючи власну силу, що повільно викачувала повітря з її легень. Направивши ту саму силу на вартових, Аденна подбала про те, аби захистити від власної магії себе Джейда та Каллума.

Королева з вартовими раптом впали, сяйливі ланцюги зникли із зап’ястків Аденни.

– Ось так, – відповіла вона брату.

– Вона… – нахмурився Джейд.

– Жива, – дівчина підійшла до Каллума. – Допоможи звільнити його.

– Аденно…

– Зараз, зачекай хвилинку, ми знімемо кайдани.

– Куди його тепер? – спитав Джейд.

– Треба десь сховати тебе, – звернулась до Каллума принцеса.

– Ні, – хитав головою Каллум. – Я маю врятувати Льєна і знайти Шайну. Звільню її і вона прийде до тебе, Джейде. Час тобі воззʼєднатися з кастодіаном.

– Справді? – здивувався принц.

– Ні вона, ні ти не заслужили на таку жорстоку розлуку.

Джейд вражено дивився на сонячного.

– Але якщо ти підеш… – почала принцеса. – Ти ж більше не повернешся... Аларик знайде спосіб скривдити тебе попри угоду…

– Головне витягти полонених.

– Я тебе більше не побачу…

Він сумно всміхнувся, обійнявши її. Вона притулилась до його грудей, заплющивши очі.

Джейд відійшов далі, щоб не заважати їм.

– То все було дарма? – прошепотіла Аденна.

– Ні… – всміхався Каллум. – Не кажи так. Я обіймаю тебе, – він підняв її підборіддя, змусивши поглянути у вічі. – Бачу тебе не через віконце. Це все того вартувало.

– Але цього так мало… – не стримала сліз вона.

– Ця мить – це все, Аденно, – не зводячи обожнюваного погляду з неї, мовив він. – У цю саму мить, ми маємо все.

Дівчина заплющила очі, ховаючи обличчя у долонях. Каллум погладив її плечі.

– Колись мені напророчили, що я помру з любовʼю на серці. Я не вірив, спершу я зустрів Ілайну, думав це вже назавжди. Та вона зрадила мене, пов'язала життя із ворогом. Я зневірився, думав що любов взагалі мені не судилася. Та вона знайшла мене у найменш очікувану мить, – він відняв її руки від обличчя, поцілувавши її пальці, – коли я був забутий всіма богами у клітці посеред книжок. Ти знайшла мене, моя неможлива дівчинко. Знайшла і вдихнула у мене життя. Якщо я мав існувати роки у горі аби дочекатись однієї цієї миті – я не шкодую про жоден, навіть найгірший день, бо він наближав нашу зустріч. Дякую, що почула, коли всі відмовлялися слухати.

Аденна важко зітхнула, сльози стікали її обличчям. Він притулився своїм лобом до її і заплющив очі. Пухнасті вії тріпотіли, сяйво його шкіри, здавалося, лишає сонячні зайчики на її шиї та обличчі.

– Я кохаю тебе, – прошепотів він.

Аденна скривилась від сліз, що знову і знову стискали їй горло, поклавши руки йому на щоки, вона потягла його на себе, поцілувавши.

Теплі губи зустріли її, він міцно притиснув її до себе, провівши великим пальцем по її вилиці. Поцілунок був довгоочікуваним, солоним від сліз і гірким від прощання.

– Не плач за мною, – шепотів він, не розплющуючи очей. – Ніколи не плач від болю, тільки від щастя.

– Легко казати… – роздратовано зітхнула вона.

Каллум всміхнувся і відсунувся, уважно поглянувши у її очі.

– Пообіцяй мені… – мовив він, раптом довкола зникли всі звуки, принцеса не бачила нічого, крім медово-зелених очей хлопця, – що будеш щасливою, що знайдеш свою любов і проживеш таке життя, якого завжди прагнула. Життя в якому будуть злети і падіння, труднощі, прості і великі радощі.

– Обіцяю, – відповіла вона рівним тоном.

Голос неначе їй не належав. Поступово всеохопне відчуття зникало, звуки стали різкішими, очі Каллума більше не тримали всю увагу дівчини.

– Що ти зробив?! – обурилась вона.

– Уклав з тобою угоду, – всміхнувся він, поцілувавши її в лоба. – І ти обіцяла бути щасливою, маєш дотримати слова, гаразд?

Дівчина хитала головою, сльози знову набирались в очах.

– Бережи її, Джейде, – простягнувши руку, мовив він.

– Берегтиму, – кивнув він, торкнувшись передпліччя хлопця. – І дякую, Каллуме.

Він коротко кивнув, а тоді поцілував Аденну ще раз. Кинувши останній, сповнений ніжності погляд на кохану, він перемістився, зникаючи у повітрі. Аденна заплакала, впавши на підлогу, Джейд обійняв її, поклавши підборіддя на її маківку.

– Чому ти думаєш, що він не повернеться?

– Тепер, коли Льєн у Аларика, є і спосіб обійти угоду, – вона кинула розгніваний погляд на королеву, що лежала на підлозі. – І це вона допомогла йому.

– Що робитимемо з нею? – спитав він, поглянувши на Сафріну.

– Перетягни її у клітку.

– Що? – не зрозумів він.

– Закуємо в кайдани. Ми маємо дізнатись нарешті правду.

Аденна закріпила пута на зап’ястках королеви. Джейд помістив її до клітки, де раніше сидів Каллум.

– Допоможи перетягти вартових за межі секції. Вони тут не потрібні, – Аденна схопила одного з вартових за руки, Джейд підхопив його ноги і вони потягли охоронця геть із кімнати, кинувши на кам’яну підлогу за межами секції.

Тоді вони зробили те саме з іншим.

– З ними нічого не станеться без повітря так довго?

– Я вже його повернула. Їм знадобиться час аби прийти до тями.

Почулися кроки, Аденна схопила меч, який перед тим витягла у одного з вартових. Спершу на тьмяне світло вийшов Абсалон, а за ним і Сейдж.

– Аденно! Що в біса сталося!

– Нащо ти його притяг?! – крикнула вона на кота.

Той примружився і занявчав.

– Мені хтось нарешті пояснить, що тут відбувається? Припини горлати на кота. Він хвилювався за тебе!

Аденна важко зітхнула, поглянувши на Джейда.

– Йди до неї. Я сам йому про все розповім, – запевнив він.

Аденна кинула останній погляд на хлопців і рушила за ворота. Одразу ж за нею ті зачинилися. Принцеса повільно рушила всередину. Щоразу, коли вона приходила сюди, серце заходилось від трепету, що вона почує Каллума. Тепер же, коли його тут не було, а на його місці сиділа закута королева, дівчина відчувала лише гнів. Вона відчинила віконце і стала під дверцятами, очікуючи пробудження Сафріни.

За кілька хвилин, королева повільно розплющила очі. Роззирнувшись, вона кинула розгніваний погляд на Аденну і смикнула кайдани.

– О…Я тебе недооцінила, моя люба…

– Приємно бачити як ти помиляєшся.

– Не розумію, про що ти кажеш! Це все якась маячня! – верещав Сейдж. – Як увійти у ці кляті двері?

– Треба взяти цю книгу, – спокійно пояснював Джейд. – Вона пропускає лише членів королівського роду.

– То сам би й взяв! – роздратовано пирхнув він, хапаючи родовід.

Погляд Сафріни на мить став наляканим.

– Впусти їх! – просила вона.

– Джейд все знає, – рівним тоном мовила Аденна. – А Сейдж не повірить мені, доки не побачить на власні очі.

– Ти знала, що він прийде сюди?

– Я знаю свого кастодіана, мамо. Ми з ним пов’язані. Хоч він не вміє говорити, та цілком розуміє, коли я говорю з ним.

– Ти можеш спілкуватися з ним подумки?

– Можу. Та поговорити я хочу не про це.

– Адо! – покликав Джейд.

Аденна озирнулась, а тоді поглянула на королеву.

– Нікуди не йди, – кинула вона їй, всміхаючись.

Принцеса рушила до воріт, і ті, зреагувавши на руку принцеси відчинились.

– Що відбувається, Адо? – схвильовано спитав Сейдж.

– Чому б не спитати у неї?

Хлопець пройшов повз принцесу наближаючись до клітки.

– Мамо? – він повернувся на Аденну. – Нащо ви так з нею?

– Тож…Хто ти насправді? – спитала вона у королеви.

Сафріна мовчки дивилась на неї.

– Відповідай мені!

– Я не можу нічого розказати, – знизала плечима вона.

– Не можеш чи не хочеш? – розгнівано спитала принцеса.

– Я захистила правду.

– Але ж ти сама все памʼятаєш? – поцікавилась Аденна.

– Ця клітка зачаклована, не забула? Жодна магія зовні чи зсередини не матиме впливу.

– Так… – придивляючись до візерунків на металі, мовила принцеса. – Але руни на ній дуже схожі на ті, що були на кайданах сонячних. А отже, якщо порушити її цілісність… – вона відчинила двері клітки.

У погляді королеви читався гнів і роздратування. Аденна скористалася силою. Гострі пазурі проникали у розум Сафріни, змусивши її здригнутися. Та обсидіанова стіна, якою королева відгородила власні спогади, не мала ні натяку на шов, шпаринку чи бодай найменшу тріщину, у яку Аденна могла б проникнути.

– Хай ти й не можеш сказати правду, Сейдж подбає, аби і не збрехала.

– Я не братиму у цьому участь, – хитав головою він.

Королева задоволено всміхнулась.

– Хіба у тебе немає питань? Чому королівська секція не впізнала у тобі спадкоємця?

– Може тому, що я хлопець? Може ця книжка уже випила забагато крові і не тямить кого пускає, не знаю я! Та це неможливо.

– То застосуй свій дар. Навіюй їй прагнення до щирості. Нехай каже лише правду, і ми отримаємо всі відповіді. Якщо вона не винна – я відпущу її і перепрошу.

Сейдж нахмурився.

– Якщо ти певен, що вона каже правду, чого тобі боятися?

Хлопецсь сумнівався, це було помітно.

– Сейдже, не роби цього, – просила королева.

– Але ж… Мамо, якщо тобі нема чого приховувати, просто скажеш все як є і ми підемо по кімнатах, все буде добре.

Сафріна мовчала. Приховувати їй, вочевидь, було що. Сейдж скинув руки і блакитне полярне сяйво хмаринкою спинилось над головою королеви.

– Ти – наша мати? – спитала Аденна.

Сафріна мовчала. Сейдж застиг.

– Це неможливо, – хитав головою він. – Мамо?

– Мені шкода, – щиро визнала вона, поглянувши на нього. – Я б хотіла аби ти був моїм сином.

– Але не ми, – реготнула Аденна, поглянувши на Джейда.

– Але хто ти? – розгублено спитав Сейдж. – Ти взагалі маєш стосунок до когось нас?

Сафріна затримала погляд на Аденні.

– Отже, ти родичка мені, – кивнула Аденна. – Цікаво. Якщо ти мені не матір, то хто ти? Сестра? Бабуся? Тітка?

Сафріна заплющила очі, опустивши голову.

– Тітка? – перепитала принцеса. – Справді? Отже, твій брат чи сестра…

Палець Сафріни стиснувся.

– Сестра. Калісс… – видихнула Аденна. – Калісс – моя мати! А Дейлан, виходить батько?

Сафріна мовчки дивилась на неї.

– Ні! Дейлан – мій батько! – крикнув Сейдж. – Ти ж бачила спогад.

Аденна не зводила очей з королеви, та мовчки дивилась на свої коліна.

– Схоже, він був готовий виховувати тебе як рідного, – замислилась Аденна.

– То де мої рідні батьки? – спитав Сейдж. – Ти увʼязнила їх?

– Ні. Вбила. Я бачив що лишилось від хатини Клодет, – з ненавистю поглянув на неї Джейд.

– Хто така Клодет? – не розумів Сейдж.

– Моя мати. Справжня мати. Про батька я не встиг дізнатися. Я думаю вона вбила і його, і твоїх батьків.

– І ти не сказав мені про це?! – обурився Сейдж.

Сафріна раптом розреготалась.

– Ти не сказала йому? – спитала вона у Аденни.

– Не сказала, що? – спитав Джейд.

– О, я певна твій татусь уже все виклав улюбленій учениці. Я забороняла йому тренувати тебе, та він був аж занадто зацікавлений аби ти скинула мене… Довелось піти на компроміс. Він тренує тебе і розповідає про ріст твоєї сили. Та цей старий пес і тут мене обманув!

– Про що вона каже? – не зрозумів Джейд.

– Це – Келдж, – зітхнула Аденна. – Він був чоловіком Клодет і є твоїм батьком.

Хлопець закляк, не маючи слів для відповіді. Він від сили перекинувся кількома словами із радником за все своє життя.

– А де мої батьки? – спитав Сейдж. – Ти вбила їх?

– Ні.

– Вони живі?

– Ні.

– Ти і сестру рідну вбила?

Сафріна не видала ні звуку.

– Я не можу в це повірити. Ти вбила мою мати, наказала Келджу взяти подобу Каллума і вбити мого батька…Нащо?

– Стій, що? – одночасно спитали хлопці.

– На що ти розраховувала? – ігноруючи названих братів, спитала Аденна. – Що ми ніколи не дізнаємось? Що любитимемо тебе попри все це?

Сафріна мовчала.

– Що робитимемо з нею? – спитав Джейд. – Вбʼємо?

– Ви хочете вбити її? – насторожено спитав Сейдж.

Аденна похмуро поглянула на Джейда.

– І чим ми будемо краще? – спитала вона. – Сафріна прирекла багато життів. Та наші згубити я не дам. Нехай сидить тепер там, де вона тримала Каллума.

Аденна зачинила двері клітки і опустила заслону. Вона торкнулась плеча Сейджа.

– Ходімо.

– Не чіпай мене! – відступив він і рушив до воріт.

Аденна і Джейд обмінялись похмурими поглядами і пішли слідом. Сейдж смикав ворота.

– Дозволь… – Аденна торкнулась ручки і відчинила двері.

– О, так, я ж не член королівської родини, от порожня макітра! – бурмотів Сейдж виходячи із секції.

Вартові вже оклигали і розгублено кліпали.

– Ну? – спитала Аденна. – І що далі?

– Вона у клітці? – спитав вартовий.

Принцеса розгублено кивнула.

– Тоді, я відведу його до цілителя і донесу всім, що Ви тепер нова королева.

Сейдж знервовано пирхнув і пішов геть з бібліотеки.

– Чекайте, це все відбувається аж так просто? – не зрозуміла Аденна.

– Ті, хто був нейтральний до королівського роду під дією магії... – він добирав слова, – про все забув. Вірні…вашій матері пам’ятають про все, та не можуть говорити про ті події. Ви – спадкоємиця. Не вона.

Аденна, потягнулась до ушкодженої руки вартового.

– Дозволь.

Той невпевнено простягнув її до принцеси. Вона легко торкнулась її, концентруючись на зламаних кістках. Вартовий полегшено зітхнув.

– Дякую.

– Що нам тепер робити? – спитала вона.

– Я б рекомендував говорити із містером Келджем і скликати раду.

– Ні, – хитнула головою вона. – Келджа я бачити не хочу.

Джейд відчув дивний гарячий поштовх у грудях, від якого забрало дихання. Аденна це помітила.

– Що з тобою?

– Шайна… – прохрипів він. – Вона тут.

Аденна поглянула на Абсалона. Кіт стрімголов побіг вперед. Вже за мить, він повернувся, а одразу ж за ним красуня рись граційно перестрибувала столи і лавки, несучи в зубах парчевий мішечок. Кинувши його в ноги Аденні, вона настрибнула на Джейда, поваливши його на підлогу. Облизуючи його лице вона муркотіла і терлася об нього головою. Хлопець заплакав, притулившись до кастодіана. Вони нарешті возз’єдналися.

Аденна підняла мішечок і послабила золотий мотузок. Всередині лежало щось важке і малий аркуш паперу. Дівчина розгорнула лист.

Тут те, що тобі допоможе. Бережи себе і пам’ятай про нашу угоду. Я кохаю тебе, будь щасливою, моя Ліямберр.

Назавжди твій, Каллум.

Рука Аденни затремтіла, вона занурила пальці у мішечок і торкнулась шорсткого корінця. Зріз його нагадував сонячні промінці, що засліплювали.

– Що там, Адо?

– Корінь «сяйливого ока», – вона поглянула на вартових. – Може і ваша правда. Час скликати раду і працювати над зняттям прокляття.