Раді Вас бачити!

Аденна швидко крокувала до крила цілителів. Айріс сиділа на ліжку, поки Деймон перевіряв її стан, блакитне сяйво оточило дівчину вишукуючи найменші ушкодження. Сейдж тримав її за руку, сидячи поруч. Джейд стояв біля вікна, не ризикуючи дивитись на наречену свого брата. Помітивши сестру, він скочив і пішов їй на зустріч.

– Адо! – покликав він.

– Не зараз, – холодно відповіла Аденна.

Це змусило Джейда заклякнути. Сестра ніколи не говорила з ним так, схвильований хлопець опустив очі, відійшовши. Все його життя Аденна була найближчим другом, завжди підтримувала і була чи не єдиною, кому він міг довіряти. Вони і не сварились ніколи, а тепер вона навіть не дивилась в його бік.

– Ні. Зараз! – рявкнув Сейдж, підвівшись. – Негайно перепроси Айріс, за свою негідну поведінку!

– Вона здорова.

– Ти цього не знаєш! – сперечався Сейдж.

– Деймоне? – спитала Аденна.

Цілитель кинув швидкий погляд на Сейджа.

– Ваша правда, принцесо. Жодних тілесних ушкоджень не виявлено.

– Хвала Богині! Якби вона постраждала, Адо, я б…

– Дякую, Деймоне, – звернулась до нього Аденна, а тоді повернулась до Сейджа і Айріс: – Всі троє – на вихід.

Вона промовила це рівним тоном і одразу ж рушила в коридор. Джейд пішов слідом, Сейдж допоміг нареченій підвестись і ніжно притримуючи за талію повів у коридор. Магічне сяйво тремтіло, згасаючи і запалюючись знову. Аденна стискала і розтискала пальці, відчуваючи як всередині все клекоче від гніву і розгубленості.

– Чого тобі треба?! Вибачитись могла і при Деймоні. Він давно член сім’ї, – знизав плечима Сейдж.

– Я не вибачатимусь, – спокійно мовила Аденна.

– Що? – здивувався принц.

– Я не вибачатимусь, що читала спогади Айріс лише з однієї причини, – вона підняла голову, поглянувши на геть зблідлу наречену брата. – Те, що я побачила там має спонукати до вибачень когось іншого.

– Хай що там було, ти не мала права на це!

– Е, ні, Сейдже. Не захищай її.

Айріс тремтіла, вона кинула швидкий погляд на Джейда, а тоді знову подивилась на Аденну.

– Ну? Збережеш бодай крихту гідності зізнавшись сама, чи мені осоромити тебе ще більше?

«Адо, будь ласка…Дай мені все пояснити!»

Аденна поглянула в очі Джейду.

– Чого ж подумки, брате? Хочеш пояснювати? Вперед. Та спершу я хочу почути її.

– Леді Айріс, про що вона каже? – розгублено спитав її Сейдж.

Дівчина трималась до останнього, та тремтіння було не приховати і вона розплакалась, закривши руками обличчя.

– О, благаю! Думаєш твоє рюмсання допоможе? – закотила очі Аденна.

– Припини це, Адо, – тихо мовив Джейд. – Це жорстоко.

– О, це жорстоко? А потайки зустрічатися із нареченою брата це не жорстоко?

Сейдж застиг, нахмурившись.

– Цього не може бути, – хитав головою він. – Джейде? Це ж якийсь жарт, хіба ні?

Джейд певну мить мовчав. Айріс ледь помітно хитнула головою. Аденна не зводила очей з брата.

– Я не знав, що ви заручені, – зізнався Джейд. – Я думав, що ви приятелюєте.

Очі Сейджа враз потьмяніли. Рука поступово залишила талію дівчини і стиснулась в кулак.

– Ти думав?! – перепитав Сейдж.

– Пане Сейдж...

– Скажіть мені одне, леді Айріс, – перебив її він. – Моя сестра говорить правду?

Дівчина невпевнено дивилась на нього, схлипуючи. А тоді повільно кивнула, опустивши голову.

– Сейдже, я… – почав було Джейд, та брат спинив його одним ударом у щелепу. Хлопець втратив рівновагу і впав на підлогу, схопившись за підборіддя.

– Отож, питання до леді Айріс, – зробивши кілька кроків вперед, сказала принцеса. – Як ти могла, приймаючи залицяння одного, зустрічатися і тікати поночі з іншим?

Айріс мовчки дивилась на Аденну, сльози стікали її щоками. Принцеса гидливо скривилась.

– І що вони в тобі знайшли? – фиркнула Аденна. – Ти не гідна жодного з них. Не гідна сяйва Сейджа. Не гідна й тіні усмішки Джейда. Порожня недалека дівка…

Айріс заплакала сильніше, накривши долонями очі. Неначе ховалась від принцеси, захищалась від неї.

– Що ж, леді Айріс, думаю очевидним є той факт, що заручини скасовано, – підняла підборіддя Аденна. – Вас і Вашу родину більше не буде запрошено на жоден королівський захід.

– Моя…родина постраждає?

– Я не вижену Вас звідси із соромом лише тому, що ми обидві тепер маємо секрети, які будемо берегти, щоб наші життя раптом не стали складнішими.

– Я не збиралась нікому казати про Ваш дар…

– Я на це розраховую, леді Айріс, – всміхнулась Аденна. – Бо якщо Ви порушите мовчання – я знайду Вас і те, що сталось сьогодні здасться Вам розвагою.

Айріс знервовано кивнула.

– А тепер йдіть геть із королівського палацу і не повертайтесь більше ніколи.

Айріс повільно повернулась, вона дивилась на принців, неначе чекала підтримки. Та марно.

– Пане Сейдж…Пробачте мені…

Сейдж тримався дещо зверхньо, навіть не поглянув на неї. Та Аденна бачила скільки болю ховалось у зелених очах. Нижня губа Джейда набрякла, кров краплями стікала підборіддям. Удар був не сильним, та все ж завдавав хлопцю клопотів.

Айріс швидко глянула на нього, Джейд зустрів її погляд зломленим і виснаженим. Дівчина хутко розвернулась, рушаючи до дверей. Варто було віддати їй належне: попри всі події, вона тримала ідеальну поставу і йшла впевнено.

Аденна дочекалась, доки дівчина зникне з поля зору і не озираючись заговорила:

– Я знаю, що ви обидва зараз засмучені чи сердиті. Та я не змогла б цього приховувати. Так, я не мала лізти до неї в голову, та я хвилювалась і завжди хвилюватимусь за вас, бо мені не начхати з ким ви пов’язуєте власне життя. Тож я ніколи не обіцятиму, що не зроблю цього знову. Натомість обіцяю бути непомітною наступного разу.

Не дочекавшись їх відповіді, Аденна рушила до своїх покоїв, де скрутилась клубочком на ліжку. Згідно зі словами Сафріни, вона зробила все правильно, та чому їй так погано? Вона повернулась на спину, відчуваючи як поволі темрява згущується, стіни неначе стискалися, змушуючи дівчину почуватись, немов у пастці. Абсалон знервовано виляв хвостиком, він теж відчував тиск. Повільно підвівшись, принцеса підійшла до дверей, торкнувшись ручки.

Сейдж саме збирався постукати.

– Можна?

Аденна мовчки відійшла вбік, дозволяючи брату увійти. Він повільно рушив до ліжка і всівся, схиливши голову.

– Пробач, що був грубим з тобою.

– Я була б такою ж, якби ти загрожував тому, кого я кохаю.

Сейдж підняв очі, напружившись.

– А цей хтось вже є?

Аденна похитала головою. Хлопець повільно кивнув.

– Дякую, що розповіла правду.

– Опустімо вдячності, брате, – мовила дівчина, сівши поруч. – Як ти почуваєшся?

– Я не хочу його бачити. І її теж.

Аденна кивнула.

– Я тебе розумію.

– Не відвертайся від нього. Хай який я злий, якщо він втратить тебе – хтозна, що з ним станеться. Він не має лишатись сам.

Аденну вражало, що Сейдж попри власну образу дбає про брата.

– Я просто…Здивована, що він на таке здатен.

– Ти все життя його виправдовуєш, Адо. Він ніколи не був невинним. Та завжди прикривався власним даром. Неначе він єдиний від нього страждає.

– Але ж він страждає. Ти можеш уявити, що сам маєш таку силу?

– Ні, – зізнався Сейдж і замовк.

– І я не можу. Та саме тому Айріс і кинула його.

Хлопець підняв голову.

– Вона злякалась, що він її скривдить?

Аденна кивнула, прагнучи змінити тему.

– Мене цікавить інше. Чому він щоночі бігає у ліс? Що він там робить?

– Пропоную дізнатися, – знизав плечима Сейдж. – У мене тепер повно часу.

Джейд провів решту вечора на дворі. Він сів на сходах і дивився на темний ліс «пустки». Тихі кроки не змусили принца піти геть. Він був знесиленим і не мав бажання навіть тікати від матері.

Сафріна сіла поруч, витягнувши ноги.

– Може поясниш, чому твій брат вимагає окремих покоїв? – спитала вона.

– Давно час, – провівши пальцем по кам’яній сходинці, мовив Джейд. – Ми вже не діти, у палаці повно кімнат.

– Мені не шкода виділити йому окремі покої, – всміхнулась Сафріна. – Я питаю, що сталось між вами.

Джейд підняв голову, поглянувши на матір. Сафріна вичікувально дививлась на нього.

– Аденна не сказала? – спитав принц.

– Не думаю, що секрети, які Аденна витягла із голови тієї бідолашки належать їй.

– Думаєш, вони належать мені? – пирхнув Джейд.

– Уявімо ситуацію, – склала руки на колінах Сафріна. – Мій син приводить додому наречену. Тоді моя дочка лізе у її макітру, після чого гиркає на обох братів, а на ту наречену дивиться вовком. Тоді ви четверо зникаєте. Далі один мій син гамселить іншого, а тоді вимагає окрему кімнату. Це збіг? Чи справа все ж у дівчині?

– Він мене не гамселив.

– Це єдине, що тебе не влаштувало у моєму описі?

– Я не хочу говорити про це, – хитав головою він.

– Хай що сталось між вами, ви – брати і будете ними завжди.

– Він мені не пробачить.

– А ти намагався вибачитись?

Джейд певний час мовчав.

– Я боюся за Аденну.

– А вона тут до чого?

– Бачила б ти її…Вона була доволі жорсткою з Айріс. Погрожувала, прогнала, змусила зізнатися…

– А краще було б якби вона змовчала про це?

– Краще було б поговорити з нею, зі мною і спонукати нас розказати Сейджу. Ми не мали права так чинити з ним.

– Ти ж казав, що не знав про почуття Сейджа до Айріс.

– Я і не знав, він не казав про неї мені.

– Але відчував, що їх зустрічі не дружні.

Джейд опустив голову.

– Класична ситуація. Коли леді, ще й така вродлива стрибає тобі в обійми, як тут відмовити?

– Ні, – похитав головою він. – Це не класична ситуація. Не для мене.

Сафріна замовкла.

– Чекай…То це було…Перше кохання?

– Чому ти здивована? – нахмурився він.

– Ну… – зніяковіла Сафріна. – Тобі вже сімнадцять. Я думала ти мав нагоду пізнати ці ніжні почуття.

– Коли б я це зробив, якщо не вилазив з тренувань першу частину життя, а у другій від мене всі шарахаються, бо знають на що я здатен? – роздратовано спитав він. – О, і чи варто казати причину, з якої Айріс кинула мене? Дай-но нагадаю! Я здатен вбити її єдиним поглядом! – підвищив голос він.

– Мені прикро, що це сталось. Та це зайвий раз доводить, що та дівчина не гідна ні тебе, ні Сейджа.

Джейд зустрівся із матір’ю поглядами.

– Твоя любов ще знайде тебе, синку. І вона, повір мені, не боятиметься твого погляду, а любитиме його так само сильно, як тебе самого.

Вона поцілувала сина у скроню і підвелася, повертаючись до палацу.

Джейд не вірив матері. Якщо Айріс втратила всі почуття лише дізнавшись на що він здатний, то що станеться, якщо кохана колись побачить на власні очі як працює його дар? Та і сам він не хотів ризикувати. Хай, він певний час і вірив, що ніколи не завдасть шкоди тим, кого любить, вся ця історія з Айріс змусила його знову замислитись, чи справді це так. Джейд повільно підвівся, роззирнувся, а тоді рушив у бік «пустки».

У лісі було темно і лячно, як завжди. У «пустці» особливо гостро відчувалась самотність, Джейд боровся з тривогою, та продовжував йти, як робив це останні кілька років. Принц знав: яке б зло не існувало тут – ніщо не зможе заподіяти йому шкоди. Варто лише поглянути страху у вічі – і він згине.

Джейд йшов глибше в ліс, де дерева спліталися утворюючи непроглядну пітьму. Земля у цій ділянці лісу була вогкою, а трава в’язкою, вона плутала чоботи, засмоктуючи ногу, неначе трясовиння. Хлопець повільно вдихав і видихав, відчуваючи сироти на своїй шкірі.

Жодного разу, за весь час, що принц приходив сюди, він не бачив нікого і нічого, що могло б хоч якось налякати. Та це не спиняло постійне відчуття безнадії і тривоги, яке неначе літало у повітрі темного лісу.

Він продовжував йти, концентруючись на легкому нічному вітрі та звуку власних кроків. Ще за певний час, він побачив блакитне сяйво, що линуло вдалині, між сірими стовбурами дерев. Поступово скорочуючи відстань, Джейд відчув як прохолодні промені торкаються шкіри його обличчя. Маленьку овальну поляну вкривали блакитні квіти, що росли у темно-зеленій високій траві. Принц опустився на коліна і провів рукою по прохолодним гладеньким травинкам.

Він розтягнувся на поляні, стараючись не дивитись у пітьму з боків. Коли він нарешті ліг і сяйво оточило його – страх повільно відступив. Чомусь, щойно він поклав спину на землю вже було не так лячно, що хтось або щось переслідує його. Поглянувши у всіяне зорями небо, хлопець полегшено зітхнув. Квіти погойдувались разом із травами і лоскотали обличчя принца. Пилок злітав, підхоплений вітром і розпорошувався обличчям хлопця мілкими блакитними крапками. Відчувши знайомий п’янкий аромат і дотик прохолодного цвітіння, він заспокоївся, занурюючись у власні думки. Уява малювала сяйливі образи, що забирали страх, тривогу і безнадію.

– Що він робить? – шепотів Сейдж, визираючи з-за дерева.

– Не знаю. Та мама дуже схоже описувала квіти, що давно зникли.

– Що за квіти?

– «Сяйливе око». Сонячні викорчували все коріння і засипали землі сіллю.

– І що ці квіти роблять?

– Я знаю лише те, що вони мають цілющі властивості.

– І що Джейд зцілює?

– Я не знаю, – зізналась вона. – Може, спитаємо?

– Я не збираюся говорити з ним.

– Та і він все одно не скаже, – зітхнула Аденна.

– То залізь у його спогади.

Принцеса замовкла. Сейдж фиркнув.

– Як до чужих наречених у голову лізти – із задоволенням. А до Джейда зась?

Аденна нахмурилась, відвівши очі.

– Хай, що він робить, я не допитуватимусь. Хотів би – сам розказав.

– То нащо ми за ним попхались? – роздратовано спитала вона.

– Просто з цікавості, – знизав плечима він.

Аденна роздратовано зітхнула. Сейдж, як і вона сама відчував занепокоєння, що не знає чогось про брата. Він приховував від них обох ці свої вилазки до «пустки». І робив це не дарма. Не вірила Аденна, що він приходить сюди просто аби понюхати квіточки. Та і квіти мали дивний вигляд. Навряд чи справа лише у цілющих властивостях. Не стали б сонячні викорчовувати їх лише аби щось довести зоряним. Тут було щось інше. Щось глибше. Сейдж спостерігав за тим, як сестра занурилась у власні думки.

– Що ти замислила? – спитав він.

– Як давно ти бував у королівській бібліотеці?