Раді Вас бачити!

Впродовж наступних п’яти років, тренування дещо змінились. Сейдж вчився впливати на обслугу і випадкових жителів королівства, навіюючи їм щастя, успіх та віру в себе. Рідше, якщо це були злодії, він навіював їм відчуття сорому, провини і каяття. Аденна навчилась не лише стримувати силові поля, але й розширювати і зменшувати їх, а також проникати у спогади підданих, щоб випередити бунтівні наміри, якщо такі були. Тренування Джейда тепер були разом із в’язнями та ворогами корони, та на щастя всі лишились живі і при тямі.

Сафріна сиділа на ліжку, її очі були щільно заплющені. Вона повільно вдихала і видихала, уявляючи як цеглинку за цеглинкою закладає стіну, щоб відгородитися від своїх найпотаємніших спогадів. Цей процес давався складно, за ніч вона знаходила в собі сили збудувати стіну не вище трьох ліктів, а потім виснажувалась вщент, відчуваючи нестерпний головний біль і важкість в ногах залишок дня. Вона розпочала роботу над приховуванням своїх спогадів, щойно Аденна навчилась проникати у чужі розуми невідчутно. Дівчина мала потужну магію і неабиякий хист, тож навчалась блискавично. Сафріна прагнула виховувати дітей у чесності та довірі, однак навіть у її житті було чимало того, що вона б воліла приховати від них. Її помилки, її страхи, її інтимні сентиментальні спогади, все це не мало стати відомим Аденні і синам. Це було занадто особистим.

Піднявши ряд цеглинок ще на три лікті, Сафріна відчула, як щось крапнуло на складені руки. Видихнувши, вона повільно розплющила очі. Її руки вкривали кілька крапель крові. Схоже, її тіло подає сигнал про перенапруження. Королева піднялася і неквапом рушила до ванної кімнати, у вухах шуміло, а саму Сафріну хитало з боку в бік, неначе вона рухалась човном. Дійшовши до раковини, вона пустила воду і підняла очі на своє відображення у дзеркалі. Сіре обличчя, кола під стомленими очима, білки яких вкривали павутиння червоних капілярів, крива червона лінія з лівої ніздрі вкривала кутик губ. Королева хутко вмилась і витерла обличчя рушником.

Заплющивши очі, Сафріна змахнула рукою, візуалізуючи заклинання зміни зовнішнього вигляду. Воно було доволі складним і мало хто з магів вмів змінити свою подобу повністю, та навичок королеви виявилось цілком достатньо, аби додати обличчю здоровий рум’янець, блиску очам і висвітлити темні кола під ними.

Сафріна задоволено оглянула себе:

– Тепер, значно краще.

Сьогодні Аденні виповнюється шістнадцять років, а це час для балу на честь коронації. Сьогодні разом з нею, на офіційному рівні будуть визнані і принци Сейдж та Джейд. У Зоряній Варті королівський титул передається виключно за жіночою лінією. Тож і Сейджу, і Джейду доводилось очікувати, коли принцесі-спадкоємиці виповниться шістнадцять, щоб бути коронованими.

Сафріна оглянула свою оксамитову сукню і раптом пригадала діалог, що відбувся, здавалось у минулому житті.

***

– Ну? Хто у нас буде, кохана? – спитав Дейлан, зустрівши дружину.

Вона сяйливо посміхнулась, погладивши свій живіт, обтягнутий ультрамариновим оксамитом просторої сукні.

– Дівчинка.

– О, слава Богині!

Дейлан ніжно поцілував дружину і став на одне коліно, притулившись до кругленького животика:

– Скоро ми зустрінемось, моя радосте. Ти будеш нашою гордістю, благословенням і майбутнім.

Серце Сафріни стислося від болісних спогадів і вона похитнулась, в останню мить втримавшись за одвірок. Кинувши останній погляд на сукню, королева залишила покої. Як би вона не намагалась забути про це, та вона щодня сумувала за своїм колишнім життям.

Підготовка до балу почалась ще вчора. Весь палац прикрашали квітами і срібними статуетками, що символізували Троїсту Богиню, фази місяця, а також мініатюрні зображення Сафріни та її дітей. Коридор був встелений синім хідником, попід стелею літали хмаринки з галактичними туманностями. Їх навіяли магією, та попри свою несправжність, вони вражали, відкидаючи на стіни та підлогу різноманітні спадлахи кольору: від фіолетового до смарагдового.

Тронна зала змінилась, адже тепер, окрім найбільших тронів: королеви та короля, поруч стояли ще три меншого розміру. Найвищий з них, був білим, виконаний із місячного каменя, ніжки і підлокітники були виконані із білого золота найтоншої роботи і нагадували мереживо. В узголов’ї був витесаний символ Діви, молодий місяць. Цей трон призначався Аденні після коронації. Два трохи менших, що були виконані із агату, всіяному розсипами діамантів малого розміру, імітуючи зоряне небо – мали посісти Сейдж та Джейд.

Сафріна піднялась до свого трону, узголів'я прикрашав символ Матері – повня, виконана із кахолонга. Вона торкнулась сидіння сусіднього крісла, м’який оксамит приємно ніжив шкіру. Трон короля прикрашало сузір’я лева, Сафріна вдивлялась у ті зорі, виконані із діамантів і намагалась не піддаватись тій тузі, що накривала її.

– Мамо? – покликав Сейдж.

Королева стрепенулась, хутко витерши сльози.

– Що ти тут робиш? – зустрівшись із матір’ю поглядом, спитав хлопець.

Сафріна спустилась, всміхаючись сину.

– Перевіряю, чи все готово до коронації.

Сейдж кивнув.

– Тобі потрібна допомога?

– Ні, синку, дякую. Де твій брат і сестра?

– Джейд на даху, Аденна на тре…Вона… гуляє з Абсалоном, – хутко виправився він.

Сафріна зітхнула, вона мала б радіти, що дочка пішла у неї, та все ж її непокоїло, що вона більше за двох своїх братів зацікавлена тренувати навички поводження зі зброєю. Королева і сама не гребувала користуватись мечем, бо того потребували реалії: держава пізнала не одну війну. Хоч Сафріна і планувала всіх трьох навчати бою на мечах, все ж сподівалась, що Аденна більше покладатиметься на власну магію, а не фізичні вміння.

Для жителів Зоряної Варти не було нічого дивного у тому, що жінка користується зброєю, та народження дівчинки стає благословенням для родини від самої Богині, адже саме вона стане прородителькою та продовжувачкою роду своєї сім’ї. Тож жінка мала вищий статус, тому батьки, чоловіки, сини та брати мали захищати жінок своєї родини.

Однак, чоловіків у королівстві ніхто не пригноблював: вони мали свободу одружуватись із ким бажали, могли навчатись всього на рівні з жінками, працювати у будь-якій сфері, якої потребувало королівство і сама Сафріна. Королева цінувала кожного жителя Зоряної Варти, бо кожен з них мав свою місію, незалежно від своєї статі.

Вона залишила тронну залу і пішла вниз, у підвальних приміщеннях вартові мали казарми і тренувальну арену. Як і очікувалось, Сафріна знайшла дочку тут.

– Ще раз! – крикнула дівчина, змахнувши перламутровим платиновим хвостиком. Кілька пасм вибилось із хвоста і прилипли до спітнілого лоба, та Аденна ігнорувала їх. Схопивши руків’я міцніше, вона відбила атаку. Ворог відвів її меч вбік, дівчина вдарила ворога коліном під ребро. Вартовий задихнувся, впустивши меч.

– Це порушення правил! Не можна залучати ноги!

– Соняшникам це скажи, коли вони дадуть тобі копняка під зад на полі бою.

– І це найменше, що на вас там чекатиме, – хмикнула Сафріна, склавши руки на грудях.

Вартові покидали зброю, вклонившись:

– Ваша Високосте!

– Годі поклонів, – махнула рукою королева. – Гайнсе, дай-но мені свого меча.

Аденна звузила очі, уважно стежачи за рухами матері. Вартовий підкинув меча, схопивши за лезо і простягнув ефес Сафріні.

– Мамо, що ти робиш? – не зрозуміла Аденна.

– Коли вже моя дочка так прагне навчитись володіти мечем, вважаю необхідним показати тобі кілька прийомів.

– Ти? – пирхнула Аденна. – Коли ти востаннє тримала меча у руках?

– Та, ось тільки що. Перевіримо, як багато я забула? – небезпечно всміхнулась Сафріна.

Аденна зайняла стійку:

– Що ж, гаразд.

Мати кинулась блискавично, її рухи були чіткими і відточеними. Звісно, вона пам’ятала, що не має зашкодити дочці, адже це тренувальний бій, втім, Сафріна прагнула показати, що три роки тренувань проти десятка, це ще не майстерність.

До слова сказати Аденна рухалась безшумно і доволі спритно. Реакція у неї була чудова, стиль бою дуже нагадував Дейлана. Він відступав на крок перед нападом і робив оманливі випади, атакуючи з іншого боку. Сафріна дивувалась як схожість з батьком проявляється і на полі бою. Ці думки дещо відволікли королеву і вона пропустила удар. Аденна зіштовхнула її і та оступилась, впавши. Дівчина тріумфально всміхнулась, наставивши меч на Сафріну.

Мати блиснула очима, схопивши ногою щиколотку Аденни. Дівчина впала, впустивши меча. Королева хутко підвелася, змахнувши мечем, дівчина зашипіла притиснувши руку до себе. З малої подряпини біля великого пальця виступила кров.

– Ти билась добре, Аденно.

Дівчина позирнула на мати.

– Але недостатньо.

Сафріна подала руку дочці, зіп’явши її на ноги.

– Ще встигнеться. Ти лише почала своє навчання. Хочеш, я займатимусь з тобою?

Аденна відвела погляд, це здивувало королеву.

– Не хочеш?

– Та, чому ж… займайся. Але не весь час. Скажімо двічі на тиждень, а тричі я продовжу ходити до вартових.

Сафріна повільно кивнула.

– Слухай, я не в образу. Просто я не хочу вчитись стилю бою одного вчителя. Я хочу вивчити різні.

– Розумно. Що ж, гаразд.

Королева рушила до виходу і не могла позбутися неприємного відчуття, що скувало її живіт. Аденна мала рацію, так вона навчиться різнопланових атак і не дозволить ворогу зчитати її наміри. Але чому їй було так образливо, що дочка не захотіла тренуватись із нею щодня?

До коронації лишалось кілька годин, а тому Сафріна має готуватися. У кімнаті на неї вже чекали служниці. В їх руках були щіточки з м’яким ворсом, а з набраної мідної купелі, що парувала, доносились аромати квітів магнолії, хвойних гілочок та скибок лимону.

Дві служниці підійшли до королеви вклонившись і допомогли їй розібрати зачіску та зняти сукню. Повільно провівши її до купелі, вони допомогли їй залізти у воду. За інших обставин, людина могла б ошпаритись, та Сафріна полюбляла саме таку температуру для купання. Тож, коли гаряча вода огорнула її шкіру, впиваючись пекучими голками, королева притлумила поривчасте зітхання і занурилась у неї з головою. Дихання відібрало, щойно вона виринула, вода зліпила вії, змусивши її протерти очі. Пара линула з її рук і плечей, обпечена гарячою ванною.

Служниця перехопила її руку, починаючи натирати її тканиною, змоченою у лавандовому милі. Інша заходилась мити ногу королеви, а третя вправлялась із волоссям, наносячи засоби для догляду, виготовлені із відвару трав, кори дерева та пелюсток троянди й півонії.

Коли миття завершилось, служниці допомогли Сафріні піднятись, натерли її тіло ароматними маслами і повели до розкладеного на ліжку урочистого вбрання: ультрамаринової оксамитової сукні, виріз та рукави якої були обшиті золотом та місячним каменем.

Коли закінчили із зачіскою, опустивши на голову Сафріни важку корону із чистого золота, діамантів, рубінів та сапфірів, королева відчула, як плечі її вирівнялись, а шия витяглась, приймаючи звичну вагу.

Втім корона її була важка не лише фізично. І сьогодні її діти в цьому переконаються.