Раді Вас бачити!

Захару поховали у королівській крипті. Чому її вшанували у такий спосіб, Сафріна не знала. І направду, не бажала знати. Обох близнючок королева радо доєднувала до всіх урочистих заходів і вже за рік проживання у палаці, не зрозуміло на яких правах, Тайніра вирішила оголосити бал на честь ночі народження їх обох.

Каліссу збирало одразу четверо служниць. Вона мала бездоганну зачіску, розкішну бордову сукню із золотою вишивкою і навіть маленьку діадему. Сафріна дивилась на неї і не відчувала нічого. Здавалось, навіть ті заздрощі, що сиділи у ній доволі глибоко більше не кололи дівчину. Їй було байдуже. Вона б радо не йшла на бал і лишилась би у покоях.

За минулий рік, дівчина намагалась наслідувати манеру поведінки Тайніри у найменших деталях: її хода, тембр голосу, навіть рухи…Вона прагнула робити все як королева, бо мала ще надію нею стати. Дейлан доволі молодий, скоро стане питання щодо пошуку нареченої. Було б добре якось схилити його на свій бік.

Звичайно Калісса, (а точніше Калісс, як вона тепер воліла, щоб її кликали), була у доволі теплих стосунках із принцом, отримувала від нього квіти, він супроводжував її на прогулянки садом, а це своєю чергою створювало певні незручності. Та Сафріна знайде спосіб здобути для себе корону. Як-не-як, тепер, знаючи наміри Аларика, вона має захистити державу. Чомусь вона була певна, що така задача по силах тільки їй.

Після розриву зв’язку половин, магію телекінезу Сафріні довелось вивчати наново. І це було складніше за розвиток природного дару. Заклинання забувалися, рухи були неточними, вона мала весь час слідкувати за енергією. Сафріна поривалась закинути навчання безліч разів, та згадавши свою кінцеву мету, вона знову і знову починала навчання. Коротку думку, що сестрі б це, (як і власне все у її житті), далося б легко, перервав блиск.

Калісс поправила сережку, що виблискувала у вусі і широко всміхнулась сестрі через відображення у дзеркалі.

– Як добре, Сафі! Ти можеш собі уявити: ми обидві знайшли своє кохання на маскараді!

Сафріна чомусь ентузіазму сестри не поділяла. Калісс повернулась до неї.

– Колись ми будемо королевами. І наші держави більше не знатимуть війн!

Так, за цілий рік дівчина так і не розповіла близнючці про своє невдале весілля. Вона не бачила у тому сенсу. А Калісс була аж занадто зайнята своїми почуттями до Дейлана, щоб помітити, що сестра і носа не виказує зі своїх покоїв.

– Леді Сафріно, ми маємо підготувати Вас до балу, – тихо мовила одна зі служниць.

– Це обов’язково? Може я не піду?

– Ну, звісно ж обов’язково, Сафі! Ти будеш незрівнянною!

– Звідки ти це знаєш?

– Я бачила твою сукню, – всміхнулась вона. – Ходімо, я допоможу.

– Не треба, – хитнула головою вона.

Посмішка Калісс трохи потьмяніла, та вона все ж кивнула.

– Гаразд, я чекатиму на тебе, добре?

Сафріна не відповіла їй і рушила до своїх покоїв, де на неї уже очікували служниці.

Після намивання, приготувань для шкіри та волосся, дівчина втомилась настільки, що була готова звалитися на ліжко. Якщо королева робить це перед кожним прийомом, може Сафріні варто переглянути бажання носити корону на голові?

До речі про корону. Вона довгий час спостерігала за Тайнірою і звернула увагу, що вона вкрай рідко надягала свою корону. Частіше вона мала розкішну зачіску і красиві прикраси на шиї та руках, але основний атрибут її влади чомусь з’являвся на голові вкрай рідко. Якби Сафріна мала таку розкішну корону, то, мабуть і спала б в ній.

Дівчина дозволила одягнути себе у темно-синю оксамитову сукню зі срібною вишивкою по горловині та рукавах. Хоч їй і не запропонували діадеми, та Сафріна йшла із гордо піднятою головою, неначе вся її сутність уособлювала королівську значущість.

Залу було прикрашено у смарагдових, синіх і срібних кольорах. Сафріна цілковито пасувала до інтер’єру, втім Калісс у своїй бордовій сукні і розкішній діадемі виділялась на тлі інших. Вона здавалась посланницею самої Богині, оточена сяйвом. Її усмішка змушувала серце завмирати, а граційність рухів почуватись непевно, наче ти просто не гідний перебувати у її присутності.

Сафріна закотила очі, усвідомлюючи, що навіть тут: у палаці, на балу, що вшановує ніч народження її і сестри, вона була лише побічною.

Дейлан зустрічав Калісс, вбраний в урочистий камзол, що ніби випадково перекликався із сукнею дівчини. Він тримав свою руку витягнутою, очікуючи, коли кохана спуститься зі сходів. Сафріна плелась позаду. Ніхто навть не думав супроводжувати її, та дівчина не розгубилась: зі сходів вона спускалась граційно і велично, не вшанувавши нікого навіть натяком на зацікавленість.

Перший танець, звісно ж був за принцом, тож Дейлан не забарився вивести Калісс на центр зали. Музики заграли, хлопець поштиво схилив голову, а дівчина зробила граційний реверанс. Їх руки торкнулися і танець розпочався. Вони рухались плавно, кожен змах руки заворожував. Гості зачудовано роздивлялись красиву пару.

– Яка ж вона красуня…

– Дуже гармонійна пара…

– Принц Дейлан такий щасливий, поглянь як горять його очі!

– А панна Калісс сама ніжність і грація!

Сафріна чула захопливі слова у бік близнючки і відчувала, як настрій її тьмянішає, забуті заздрощі почали захоплювати її душу.

Танець завершився, Дейлан і Калісс знову одне одному вклонилися. Тайніра задоволено плеснула в долоні і зала підтримала королеву і пару оплесками.

– Пречудово, діти мої. Ви були незрівнянними! – вона взяла їх за руки, а тоді оглянула гостей. – Бал офіційно розпочато, насолоджуйтесь вечором, танцюйте, веселіться, будьте добрими одне до одного!

Хтось пішов танцювати, хтось одразу ж відправився до бенкетних столів. Кожен веселився як міг, та Сафріна неначе приросла до підлоги. Вона не зводила очей із щасливої сестри, чию руку Дейлан тримав до того лагідно і обережно, неначе на його долоні був крихкий кришталь. Це дратувало і вона не могла сама зрозуміти чому. Можливо, проблема в тому, що Аларик таким не був. Він не був уважним, не дивився на Сафріну так зачаровано, не тримав її руку неначе це найдорожча коштовність і найбільше диво цього світу.

Дівчина розвернулась, відчувши як сльози здушили горло. Треба терміново опанувати себе, доки ніхто цього не побачив.

– Шановні гості, принц Дейлан має оголошення.

Сафріна спинилась, повернувши голову. Хлопець відкинув свій плащ і опустився на одне коліно перед Калісс, дівчина затулила руками губи.

– Леді Калісс, мій любий Альтаїр. Чи зробите Ви мені таку ласку і погодитесь прийняти мою руку і серце? Я обіцяю шанувати Вас, дарувати своє тепло і турботу і обіцяю щире кохання назавжди. Бо я глибоко захоплений Вами і відчуваю, що у ту ніч, коли Ви відновили роботу годинника, моє серце забилось сильніше. І з тієї миті не має сил заспокоїтись.

Калісс заклякла, її груди схвильовано здійматись і опускались. Дейлан простягнув їй фамільну каблучку із краплеподібним рубіном.

– Леді Калісс, Ви станете моєю королевою?

– Так… – прошепотіла вона.

Королева радісно плеснула в долоні, Дейлан всміхнувся, вдягнувши на її палець каблучку, а тоді поцілував її руку, підводячись.

Сафріна почувалась дедалі гірше за цей вечір. Її сестра отримала красиву пропозицію, із каблучкою і правом вибору. Все не так, як було із Алариком. І весілля у них буде пишне і гарне, і як королеву її любитимуть, просто чудово.

Дівчина розвернулась, залишаючи залу. Годі з неї цих задоволених писків і побажань щастя. В печінках вони вже їй сиділи зі своїм щастям.

Весілля готувалось кілька тижнів, за цей час Сафріна сестру і не бачила. Вона сиділа у своїх покоях, визираючи у вікно, де виблискувала жовта повня. Дівчина була вбрана у сіру сукню із блакитною вишивкою. Вже за кілька годин вона стане сестрою королеви. От тільки ця думка не приносила ні крихти радості.

У двері постукали. Дівчина не поспішала відповісти.

– Сафі? Сафі, я заходжу.

Калісс штовхнула двері і стала на порозі. Дівчина була неймовірно красивою у розкішній білій сукні, корсет і поділ якої вкривала вишивка у вигляді пів місяців.

– У тебе все гаразд? – спитала вона у Сафріни.

– Так, звичайно.

– Ти даруй мені, що я геть з тобою не бачуся останні тижні… Дуже багато всього треба було зробити.

– Ну, звісно. Ти ж виходиш за принца.

Калісс всміхнулась.

– Я хотіла спитати…За той рік, що ми тут, ти і словом не обмовилась про Аля. У вас…все гаразд?

– Все чудово. От тільки жодних «нас» немає. Тож і говорити про це я не буду.

Калісс сіла на ліжко, простягнувши руку до сестри.

– Мені дуже шкода…Що сталось?

Сафріна певний час просто дивилась на сестру. А тоді замислилась: а чому б не розповісти їй про все? Вона завжди приховувала від близнючки особисті переживання. Неначе боялась, що Калісс побачить її у невигідному світлі: вразливою, ображеною, відкинутою…

Сафріна зітхнула і почала розповідь, спостерігаючи як обличчя сестри змінюється зі здивованого до розлюченого.

– Який тільки виродок! – видихнула вона. – Ти молодець, Сафі. Не уявляю, що ти відчуваєш…

– В тому і суть: нічого. Я більше не відчуваю до нього ні любові, ні співчуття…Мені байдуже. Ображає лише те, що я мала стати королевою Міста Сонця…І не стала. Розумієш? Я просто…не змогла нею стати.

– О…Моя люба, – Калісс обійняла її, погладивши по спині. – Якби ж я могла якось тобі допомогти.

– Взагалі-то…Ти можеш.

Калісс поглянула у її очі.

– Давай поміняємось одягом.

– Що?

– Ніхто й не здогадається!

– Я не розумію, про що ти кажеш, – хитала головою вона.

– Ну, подумай сама: яка з тебе королева? Ти така простодушна… Якщо із нас двох хтось і має стати королевою Зоряної Варти, то це я.

– Ти жартуєш, адже так? – не зрозуміла Каліса.

– Краще буде, як я вийду за Дейлана, а не ти. На офіційному рівні я буду його дружиною, та на особистому – ви будете разом, як того й хотіли. Глобально нічого не зміниться.

– Що ти таке кажеш?! Як це не зміниться? Мій коханий буде одружений із моєю сестрою? Це якась маячня.

– Знімай сукню, Калісс, – схопивши сестру за рукав, мовила вона.

– Ні.

– Знімай сама, чи я здеру її з тебе!

– Ти навіжена!

– Ти собі і не уявляєш! Чому з усіх чоловіків на тому клятому балу, принца урвала саме ти?! Як тобі весь час з усім щастить?

Калісс підвелася і позадкувала до дверей, Сафріна наступала на неї.

– Я не винна в тому, що твій наречений виявився покидьком! – крикнула Калісс. – Я не дам занапастити і моє майбутнє!

– Хай визнає мене королевою, бере тебе і тікайте куди хочете!

– Чого ти так одержима тією короною?!

– Тому, що я народжена не просто так! Я не можу існувати лише для того, аби жити у тіні королеви-сестри! Я створена для правління!

Калісс застигла.

– Це все та стара? Ти досі про неї памʼятаєш?!

Сафріна опустила очі. Так, вона пам’ятала. У той злощасний день, коли згорів їх будинок у «пустці» Захара пішла з дівчатами на ринок. Вони купували трави, які мати не могла знайти самотужки і ще кілька дрібничок для підтримання будинку. Сафріна ненавиділа ринок, тут смерділо травами, пересмаженим м’ясом і сирою рибою. Натовп, що штовхав дівчат з усіх боків немов крав усе повітря, перетворюючи і без того малий простір у задушливий.

У якусь мить у дівчат врізалась стара. То була жінка дуже поважного віку. Її обличчя було порізане зморшками настільки, що Сафріні здавалось як подме вітер, та жінка просто розсиплеться у прах. Очі старої були білими, волосся сивим і розпатланим. Шорсткою рукою вона водила перед собою, у спробі схопитися за когось із дівчат.

– Ти… – хрипіла вона, незрозуміло до кого з них двох. – Названа на честь яскравої зорі…Ти була народжена аби стати королевою. Ти лишиш великий спадок і принесеш світле майбутнє, якого цей народ так прагне. Тебе любитимуть і берегтимуть згадку про тебе у серцях назавжди…

– До кого Ви говорите? – спитала Калісс.

– Я торкнулася…Провидіння самої Богині прийшло до мене…Велика королева Зоряної Варти…Світла як Діва, сильна як Матір, мудра як Стара…

На цих словах жінка пішла у натовп і дуже скоро зникла в ньому.

– Це я…

Калісс поглянула на сестру, усмішка розквітала на її обличчі.

– Я стану королевою…

Хтось у натовпі зареготав, Сафріна відчула сильний поштовх у живіт і вже за мить опинилась по коліно в багні. Місцеві хлопчаки реготали:

– О! Королева впала на дупу!

– А де її корона?

– Та он же вона! – крикнув хлопець, поклавши жменю бруду на її голову.

Він стікав її обличчям, склеював волосся, розтікався сукнею. Дівчина відчувала шалений гнів, очі запекло від сліз.

– Дайте їй спокій! – встрягла Калісс. – Вона нічого вам не зробила.

– Буде знати як носа задирати. Теж мені…королева.

Близнючка вхопила Сафріну за руки і домомогла підвестись. Чоботи ковзали багном, розбризкуючи бруд по подолу сукні.

– Треба тебе відмити…

– Виродки…Знайду і вколошкаю кожного.

Калісс похмуро поглянула на сестру.

– Дочекайся, як станеш королевою. От тоді подивимось на їх вражені писки.

Сафріна пирхнула від сміху. У ту коротку мить вона відчула підтримку сестри. А слова, сказані старою вона гріла у своєму серці, знаючи, що як би складно не було зараз – колись вона стане королевою.

– Стара торкнулась мене і побачила майбутнє!

Калісс важко зітхнула.

– Що таке? Починаєш усвідомлювати, що не бути тобі королевою?

– Богине! Та ти геть здуріла! Що коїться з тобою, Сафріно? Стара зіткнулась тоді зі мною, а не з тобою!

Сафріна нахмурилась, хитаючи головою.

– Ні. Брешеш. Ти завжди казала, що це була я.

– Я підігравала тобі! Ті хлопчаки, що принизили тебе… Та й ти завжди була одержима тією старою, що мені було робити?

– Цього бути не може. Пророцтво було про мене!

Калісс зітхнула.

– Мені прикро, Сафріно. Та я маю одружитись із чоловіком, якого кохаю. І навіть якби його голову не прикрашала корону, я б однаково це зробила. Чому для тебе так важливо стати королевою мені не відомо. Та ця одержимість робить тебе самотньою. І мені справді сумно через це, бо ти не маєш бути одна. Але ти будеш, якщо продовшиш відштовхувати від себе всіх.

Церемонія весілля була красивою. Залу прикрасили білими напівпрозорими фіранками золотисті символи розлітались мілкими зірочками, що пурхали від гостя до гостя видаючи чарівний легкий дзенькіт. Тут все дихало магією, святкуванням священного зв’язку який, здавалося, схвалювала і сама Богиня. Гості були щасливими, вони всміхалися і захопливо визирали на початок, вимощеної пелюстками орхідей доріжки. Саме звідти має вийти наречена. Тайніра всміхалася гостям, кивала сину, що чекав біля сяйливої арки, разом зі жрицею. Вона підійшла до Сафріни і, не зводячи очей з початку стежки мовила:

– Якщо ти думаєш, що твоя витівка лишилась непоміченою – ти помиляєшся.

– Не певна, що розумію, про що ви.

– Твоя сестра добра і мудра дівчинка. Вона не влаштовуватиме скандалів. Та як справжній правитель буде зважувати рішення, базуючись на негативному досвіді. Дай сестрі спокій і радій тому, що я терплю тебе у цьому палаці.

– Ну, вирішувати Вам недовго, – всміхнулась Сафріна. – А сестра мене вже точно не прожене.

– Я б не була так певна.

– Чому Ви так мене ненавидите?

– Ти завжди думала, що пророцтво тієї старої стосується тебе?

– Звідки Ви…

– Я знаю достатньо. І хто ти така, зрозуміла доволі швидко. Тож я скажу тобі дещо: пророцтво про тебе і справді є. Та тільки ти не королева в ньому. Ти – згуба, омана.

– Он як? А вона тоді хто? Перша королева без тіні інтелекту?

– Ти страшенно її недооцінюєш. Та це й добре. Вона ж є – істина, порятунок і майбутнє, і тобі ніколи цього не усвідомити.

– Як неочікувано. Вкотре моя сестра мене перевершила.

– І так буде надалі, доки ти не візьмешся за голову. Твої наміри зайняти її місце обурливі і кажу тобі одразу, Антарес – королевою тобі ніколи не стати.

– Це ми ще побачимо, – впевнено мовила вона.

Одразу з тим, на стежку рушила Калісс.