Раді Вас бачити!

Своє слово Аденна стримала, хоч ненавиділа себе за це. Джейд ставав дедалі сумнішим щодня. Адже з самої ночі своєї коронації, життя у палаці стало для хлопця нестерпним. Його погляду уникали, його боялися, трималися осторонь. Були занадто ввічливі, улесливі, неначе боялись спровокувати. Сейдж і матір стали на диво мовчазними, хоч і підтримували його, та досі не могли оговтатись після пережитого. Тренування більше не лякали хлопця, він не відчував нічого. Не було ні радощів, ні суму, ні тривог. Неначе він був лише глядачем власного життя, яке вирує без його участі. Він віддалявся від брата і сестри, бо не міг розкрити їм своїх почуттів.

В один із вівторків, коли троє дітей сиділи у вітальні, маючи вільний час, який Аденна і Джейд проводили за читанням, а полярне сяйво Сейджа мерехтіло попід стелею, з кожним помахом його руки, Сафріна радісно плеснула у долоні.

– Чудова новина, діти! Віднині ваші тренування завершено!

Сяйво зникло, Сейдж розчаровано опустив очі.

– Чому?!

Джейд підняв голову, здивовано поглянувши на Сафріну.

– Я не вірю…Ти це серйозно?

– Так, любий. Я вважаю, що за ці роки мені вдалося добре підготувати вас до роботи.

– Роботи? – перепитала Аденна.

– Так, доню, роботи на благо Зоряної Варти. Вже час включати вас до процесів влади. Я хоч і безсмертна, та не збираюся сидіти на троні вічно. Та, перш ніж обрати наступника, мені треба, щоб кожен з вас добре навчився використовувати свою силу і правити мудро.

– О, я готовий! – крикнув Сейдж. – З чого почнемо? Підвищимо податок? Зберемо всіх працівників полів? Влаштуємо бал?

Аденна пирхнула.

– Заспокойся, король-невдаха. Влада не складається з балів і грабування селян.

– Так, Аденно, твоя правда, – кивнула Сафріна. – Тож почнете ви з роботи у королівському суді.

– Що треба буде робити? – із запалом спитав Сейдж. – Я готовий, мамо!

Аденна і Джейд перезирнулись.

– Ціную твою готовність, синку. Рішучість добра риса короля, та спершу оцінюй ситуацію, не кидайся у неї з головою.

Сейдж кивнув, підійшовши ближче до матері.

– Ти супроводжуватимеш пошукові групи і своєю силою впливатимеш на смиренність підозрюваних. Коли їх доставлятимуть сюди, Аденна перевірятиме їх спогади. Якщо провина буде доведена – Джейд стратить винного на площі Троїстої Богині.

Джейд мовчки підвівся, залишивши кімнату.

– Що? – не розуміла вона. – Що не так, знов?

Аденна розгнівано поглянула на матір.

– Дивлюся на тебе, мамо, і не розумію чи ти навмисне робиш йому боляче, чи просто не думаєш перш ніж говорити?

– Джейду вже час усвідомити силу свого дару! І яку користь він може принести королівству і Богині, – роздратовано мовила Сафріна. – М'якосердечним не місце на троні. А нам, перед тим, як думати про ворога по сусідству, треба позбутися ворогів всередині держави, а їх, повір достатньо.

– Він не піде на це.

Сафріна кинула на дочку недобрий погляд.

– Ні, він піде, Аденно. Бо ти його вмовиш.

– Це ще з якого дива? – обурилась вона.

– Джейд уже натренувався достатньо, щоб контролювати себе. Тепер час наростити броню. Він має усвідомити, що мудрий король завжди нагородить тих, хто заслуговує, але й мусить карати винних. Це не жорстокість, не вбивство, це справедливість. Жоден народ не керуватиметься правилам, якщо не знатиме наслідків власних дій. І ці наслідки має демонструвати Джейд. Якщо він не зможе боротися із тими, хто шкодить короні, з нього не вийде вартового, а значить, йому не буде місця у нашому королівстві.

– Ти його проженеш? – не вірила Аденна.

– Ні, люба. Не я. Коли народ не відчуває заступництва правителя – він скидає його, позбавляючи влади.

– Ну, твоїми стараннями, ніхто його не скине, – фиркнула Аденна. – Після коронації, всі тікають від нього, як від чуми.

– Нехай краще бояться, тоді й поважатимуть. Та він має використовувати дар.

– Тоді він повернеться до тренувань, – склала руки на грудях Аденна. – Посада королівського ката йому не потрібна.

– Тренування більше не приносять користі, він взяв з них все, що міг. Ця робота йому необхідна. Народ має бачити його і усвідомлювати яку силу він має. Або він працюватиме – або зведе всі свої старання і жертви нанівець. А я не збираюсь миритися з цим.

– Слабенька мотивація, мамо.

– Що ж, тоді підкріпімо її, – Сафріна підійшла впритул до дочки. – Або це робить він, або ти. Своєю силою. Адже порпання у чужих секретах не єдине, чого ти навчилась, чи не так? Думаю, новий вигляд знеголовлення, коли череп вибухає від одного поруху твоєї руки, люди оцінять. Як гадаєш?

– Ти шантажуєш мене? – знервовано ковтнула Аденна.

– Чому б і ні? – зловтішно всміхнулась Сафріна. – Я знаю, що ви двоє все життя одне одного бережете. Ти може і підеш на це заради брата, та він не зможе змиритися з тим, що ти проживаєш цей жах замість нього.

– Як я не помічала, яка ти жорстока? – здивувалась Аденна.

Сафріна знизала плечима.

– Якби я не була жорстокою, моя люба, я б не була королевою. А наша держава перетворилась би на попіл. Добрі королі гарні в казках, та їх не існує в реальності. Доброту переоцінюють, нею користуються. Бути добрим і великодушним небезпечно, бо зло завжди діє в обхід чесності. Жорстокі королі до цього готові. А чи готова ти, моя високоморальна дитино?

Аденна не знайшла чого відповісти. Сейдж реготнув, його завжди веселило, як Сафріна ставить дітей на місце. У будь-якій суперечці він був за матір це страшенно дратувало принцесу.

Дівчина мовчки рушила до своєї кімнати. Абсалон зіскочив з ліжка, зустрівши господиню. Потершись об її ногу, він встав на задні лапки. Кіт муркотів, примруживши очі.

Принцеса розгублено погладила кастодіана по голові.

– Вона робить огидні речі, Абсалоне. Я не знаю, як мені діяти. Я згодна взяти це на себе, та не хочу аби він про це дізнався.

Аденна підійшла на ліжко і лягла, розкинувши руки. Кіт вискочив на її живіт, починаючи перебирати лапками. Дівчина відчувала доторки кігтиків, що злегка дряпали шкіру через тонку тканину сукні.

– Ляж поруч, ти важкий, – попросила вона.

Абсалон невдоволено нявкнув і перейшов на ліжко. Він поклав голівку на плече Аденни, продовжуючи муркотіти їй у вухо.

Вона мала кілька годин, перед тренуванням. Келдж був доволі суворим вчителем, та все ж його уроки мали більше сенсу за спаринги з вартовими. Ті, неначе боялись зашкодити принцесі. Келдж, же геть не церемонився. Після тренувань дівчина поверталась у порізах і багні з голови до п'ят. Навчання мало на меті комплексно підготувати принцесу до захисту і контратаки за допомогою магії та зброї. Хоч поки вона мала лише два тренування з Келджем, уже ставало зрозуміло, що сенс продовжувати є.

Джейд сидів на даху, зорі мерехтіли у темно-фіолетовому небі, неначе вогники свічок. Місяць йшов на спад, він нагадував відрізану скибу сиру, що висіла собі у темному просторі. Хлопець усвідомлював, що нічого в цьому житті більше не приносить йому радощів. Він самотній, весь час стомлений, розчарований у всьому. З матір'ю вони не спілкувались за межами тренувальної зали, Сейдж став мовчазним, неначе не знав, як говорити з братом. Аденна прагнула підтримувати, та Джейд не хотів, аби вона переймалась за нього. Не хотів, щоб вона знала, через що він проходить, бо ніхто не здатен допомогти йому.

Сейдж повільно піднявся на дах, сівши поруч, Джейд не зводив очей з неба, та помічав, що брат кілька разів поглянув на нього. Неначе Сейдж шукає з чого почати розмову. Джейд зазвичай допомагав йому, уриваючи мовчанку. Та з недавнього часу він не мав сил навіть на це.

– Як ти? – нарешті спитав Сейдж.

Джейд мовчки перевів погляд на нього.

– Слухай, мати рідко була дуже чуйною, та це необхідно тобі, нам всім дана сила, яку ми маємо використовувати. В цьому вона вже точно має рацію. Ми станемо видатними!

Молодший брат раптом розреготався. Хрипкий сміх заповнив нічну тишу, планка даху, на якій той сидів хиталася, через що і сам Сейдж мало не підстрибував.

– Цікаво, як би ти заговорив, якби ми обмінялись даром. Якби твоєю силою було це фіглярство, коли ти бігаєш як телепень, кидаючись кольоровими променями, а ну, навіть не знаю, вміння звертати шию одним поглядом. Ще й робити з цього виставу на площі, якою пишалася б матуся. Що скажеш? Радів би моїй силі? Побіг би підстрибом позбавляти життя ворогів?

– Але ж це вороги…

– А ще живі люди. Я не просив цього дару, Сейдже. І не пишаюсь ним, як ти. Ніколи не порівнюй нас.

– Дар у тебе не простий, це правда. Але він може бути корисним, коли справа йде про захист тих, хто нам дорогий. А це наша родина, Джейде.

– Захищати родину можна і твоєю силою, просто переконати всіх розвернутись і тікати. Або попросити Аденну викачати повітря із простору. Зрештою, можна просто взяти до рук меча і відстояти родину зброєю.

– Ти хочеш, щоб тебе всі жаліли, так? – пирхнув старший брат.

– Я хочу, щоб мені дали спокій, Сейдже.

– З тобою стає дедалі складніше спілкуватись, знаєш?

– Бонус до вбивчого дару, – небезпечно всміхнувся хлопець.

Сейдж похитав головою, спускаючись до кімнати. Джейд не зрушав з місця цілу ніч. Аж доки світло у палаці остаточно не згасло, сповіщуючи, що Сафріна і всі у замку зібрались спати. Саме тоді він помітив Сейджа, що рішуче йшов до альтанки, де на нього вже очікувала дівчина. Вони обійнялись і сіли поруч.

Джейд по-доброму заздрив братові, що той має кохання і стосунки. Сам він був переконаний, що його дар унеможливить появу дівчини у житті.

Хлопець не дивився в бік альтанки, прагнучи дати братові більше приватності, на яку той вочевидь розраховував, натомість він помітив рух з іншого боку двору. Аденна, вбрана у кінські чоботи, штани, сорочку і шкіряний корсет, впевнено крокувала в бік «Пустки». Двоє осідланих коней били копитами, змахуючи густими хвостами. Спершу Джейд не розумів куди зібралась сестра, допоки не помітив, як з темряви густого лісу вийшов містер Келдж. І що це вона надумала з тим старим псом? Келдж ніколи не викликав довіри, він здавався Джейду жорстоким і лихим чоловіком. Втім, Аденна, вставивши ногу у стремено, хутко всілася на коня. Келдж взяв іншого за вуздечку і повів у густі зарослі «пустки». Доволі скоро і Аденна зникла у темряві.

Це знервувало Джейда і він, хутко спустившись до кімнати, побіг геть до сходів, аби нагнати сестру і дивного радника матері.