Раді Вас бачити!

– Джейде, давай ще раз!

Хлопець сконцентрувався, тримаючи руки довкола квітки. Аденна наблизилась до нього, викликаючи появу нової зірки. Темрява, що вже заповнювала собою простір враз спалахнула золотистим сяйвом.

– Добре! Дуже добре! – радісно вигукнула королева. – Люміє, твоя черга!

Дівчина сконцентрувалась, направляючи промінь світла. Той грав у темній залі, розпорошуючись навсібіч, принцеса пригнулася, закриваючи голову руками. Сейдж відштовхнув її, насилаючи заспокійливе сяйво.

– Та, що ж ти вічно не дивишся куди направляєш?! – розгнівано крикнув він.

– Тобі яке діло?! – нахмурилась Люмія.

– Чого я маю слідкувати за твоїми діями, замість тренувати власні? Рятувати тебе мені насточортіло вже!

– Годі мене рятувати! Ти заважаєш мені. Я ж не просила про це!

– Тому, що ти занадто горда аби попросити. А ще занадто свавільна і не розумієш відповідальності яку маєш нести зі своїм даром. А я не збираюся потім тягти до цілителів твою обгорілу дупу, второпала?

Принцеса опустила руки, кинувши нищівний погляд на хлопця і залишила залу. Аденна дивилась на Сейджа із докором.

– Що? – роздратовано пирхнув хлопець. – Вона сама винна!

– Ну, звісно…

Після тренування, вони мали годину вільного часу, яку Аденна і Люмія вирішили провести у королівській секції, переглядаючи підготовані жрицями книги, де б могли бути згадки про Богиню.

– Щось є? – поцікавилась Аденна, закривши чергову книгу, у якій не було нічого потрібного.

Люмія похитала головою.

– Часом я починаю вірити, що Троїста Богиня це просто вигадка.

– Ні, – не погодилась Аденна. – Не може бути, вона зверталась до нас усіх. Спробувала застерегти від небезпеки, яку ми не одразу усвідомили. Має щось бути.

– Ваша Богиня говорить до вас?

– Не завжди, та гідні королі та їх спадкоємці можуть на своїй коронації почути її пораду.

– Було б непогано аби Дволикий теж хоч раз підіймав дупу, аби спуститись до нас, – закотила очі Люмія. – Хоча жерці храму стверджують, що він говорить лише до чоловіків, бо жінка нижча і гріховніша істота від них, тому Бог нас зневажає.

Аденна пирхнула зі сміху.

Вони продовжили гортати книги, очі уже стомилися перебігати сторінками.

– Було б непогано аби існувало заклинання пошуку.

Королева на це лише усміхнулась. Почулися кроки, за мить до читацької зали увійшов Джейд і помітивши королеву напружився.

– О…Вітаю. Я думав ви будете переглядати книги по обіді. Я зайду пізніше.

Королева помітила це і нахмурилась.

– З ним все гаразд? – спитала у Аденни Люмія.

– Джейд з тих людей, з яким це часом дуже складно зрозуміти, – вона підвелася. – Я зараз повернуся.

Люмія нічого не відповіла, продовживши гортати книгу.

– Джейде? – покликала його королева.

Він озирнувся.

– Ти, що уникаєш мене?

– Мені здалося, що тобі не дуже зручно, коли я поряд, – помітив він, трохи стишивши голос.

– Це не так, – нахмурилась вона.

Вони мовчки дивилися одне на одного.

– Я не хочу аби ти тікав, – додала Аденна.

– Пробач, я просто не розумію, як мені поводитися, – зізнався Джейд. – Все стало якось…

– Напружено? – підказала вона.

– Так.

– Вибач, я зараз маю багато справ і трохи роздратована.

– Ні, справа не у цьому. Щось між нами наче зламалося, ти не відчуваєш? Ми завжди були друзями, та зараз… Ти неначе віддалилась. Я справді намагаюся зрозуміти, що не так, та не можу.

– Ти ні в чому не винен.

– А хто винен, Адо? – наблизився він, стурбовано поглянувши на неї. – Що сталося?

Королева певний час дивилась на нього, а тоді поривчасто зітхнула.

– Я не знаю. Та не ховайся від мене. Я хочу бачити тебе.

– І тому не дивишся зараз? – всміхнувся він.

Аденна поглянула йому в очі, в грудях калатало. З яких пір вони не були здатні і одне одного погляду витримати? Обоє опустили очі. Королева стиснула руку в кулак і одразу ж розпрямила пальці.

– Я маю повертатись, – відповіла вона.

– Звісно… – розчаровано мовив Джейд.

***

Сейдж увійшов до читацької зали, принісши чорний чай без цукру, як любила Люмія. Він мовчки поставив чашку на її столі і всівся на стілець, взявши частину підготованих жрицями книг. Принцеса повернулася до столу, ігноруючи присутність Сейджа. Гортаючи книгу вона відпила трохи з чашки. Хлопець одразу кинув на неї погляд. Люмія озирнулась на нього.

– Це ти так вдаєш, що не піклуєшся про мене? – хмикнула вона.

– Я трохи загнув сьогодні, – похмуро зазначив він.

– То це ти так вибачаєшся? – поцікавилась Люмія, поглянувши на нього.

– Виходить? – криво всміхнувся Сейдж.

– Принесеш ще печива з арахісом і я подумаю.

Вони всміхнулись одне одному, повертаючись до книг.

Загалом, підготовка до балу відбувалась, на щастя без участі Сейджа і Джейда, тож хлопці, щоб нікому не заважати, провели більшу частину ночі на тренуванні. Довелося згадати навички володіння мечем, адже із силою Джейда магічного спарингу точно не влаштуєш.

Сейдж пихтів, відбиваючи зосереджені і точні удари названого брата.

– Де ти навчився так махати мечем? – захекано спитав він.

– Мій батько все ж головний тренер вартових, – нагадав йому Джейд, відбивши удар так, що Сейдж заточився, та все ж встояв на ногах.

– Точно…Ти можеш собі уявити, як б'єшся цим на полі бою?

– Ні. Мені меч не знадобиться. Досить лише глянути.

Сказав він це зі звичною похмурістю, Сейдж не знав, що відповісти, тож продовжив бій.

– Можна до вас? – озвалась Люмія.

Хлопці спинилися, поглянувши на неї.

– Вмієш? – киваючи на меч, спитав Сейдж.

– Ні, – поморщила носа вона. – І не надто горю бажанням вчитися. Я б краще магію потренувала.

– Я вас залишу, – мовив Джейд.

Сейдж дивився як хлопець віддаляється і усвідомив, що той весь час тікає. Ніде не почувається на своєму місці. Це непокоїло його, адже Джейд не заслуговував на це. Треба буде поговорити із ним, спробувати якось зарадити. Він занадто довго заплющував очі на стан названого брата. Час уже повернути дружбу, що була втрачена у дитинстві. Певно, основна причина полягала в тому, що Сейдж не хотів аби хлопець проживав всі складні моменти сам.

Люмія зачекала, коли Джейд залишить залу і підійшла трохи ближче. Сейдж зустрівся із нею поглядом:

– Ну, що? Спробуємо утворити сяйво із промінчика?

Вона невпевнено кивнула.

– Давай, – тихо сказав Сейдж, стоячи за спиною Люмії. – Все вийде.

Він поклав руку на її плече. Великий палець торкнувся шкіри на шиї. Вона затремтіла, відчуваючи, як серце прискорено б'ється в грудях. Люмія поглянула на Сейджа. У його погляді не було насмішки, лише підтримка. Принцеса застосувала силу – промінь сяйва вистрілив нагору, розпорошуючись золотисто-пурпурним сяйвом.

Вони зачудовано спостерігали за тим, як хвилі світла змінюють свій колір. Щойно вони почали опускатися. Люмія відчула, як хвилювання стало дедалі сильнішим. Серце неначе не вміщалося в її грудях, а привабливість Сейджа стала безперечною. Вони певний час дивилися одне на одного, а тоді принцеса зробила крок вперед і торкнулась руками його обличчя і шиї. Спостережливий погляд зелених очей розглядав її, запрошував. Дівчина поривчасто зітхнула, наблизила його лице до свого та поцілувала. Його губи були м'якими і гарячими, мурахи вкрили її шкіру. Сейдж не втримався і обійняв її, притуливши до себе ближче. Люмія не могла втамувати того приємного хвилювання, що клубочилось у животі і змушувало серце вистрибувати з грудей, їй не хотілось відпускати хлопця. Вона не бажала, щоб відчуття його гладенької шкіри під пальцями кудись зникло.

А коли сяйво розвіялось, Люмія розплющила очі, опустивши руки. Одразу стало якось холодно без його дотику. Вона відступила на крок, у спробі оговтатись.

– Дволикий… – зітхнула вона, закривши губи рукою.

– Все гаразд, це просто сяйво, – зітхнув Сейдж, хоча бажання у його очах говорило про інше. – Не хвилюйся про це. Це нічого не значить.

– Нічого не значить?! – обурилась Люмія, коли вони із Аденною сиділи у вітальні. – Як це нічого не значить!

– Ну…Він вочевидь сказав те, що вважав ти хотіла почути, – припустила королева.

– Як це? – не зрозуміла Люмія.

– Ти ж бігаєш від нього від початку. Хоча всім очевидно, окрім вас двох, що між вами щось є.

– Як ти можеш таке казати? – хитала головою принцеса.

Аденна всміхнулась.

– Ти ж знаєш, що його сяйво здатне або викликати якесь почуття, або підсилити його власне?

– До чого ти хилиш? – насторожилась принцеса.

– До того, що він не викликав нічого нового. Він торкнувся тебе і це підсилило те почуття, що ви мали обоє.

– Та ну…Маячня якась! – фиркнула вона, та серце зрадницьки зайшлося в грудях.

***

– Ти справді сказав їй, що це нічого не значить? – не вірив власним вухам Джейд, коли вони із Сейджем сиділи у їх покоях.

Хлопець запустив пальці у кучері, важко зітхнувши, Джейд міряв кроками кімнату, покосившись на нього.

– Сам не знаю нащо це бовкнув… – зітхнув Сейдж. – Вона просто здавалась такою наляканою після, неначе зробила найбільшу помилку у власному житті.

– Але ж…Вона випустила те сяйво, це її бажання.

– Або моє, – знизав плечима він. – Я ще не розібрався як це працює.

– То ти нарешті визнаєш, що вона подобається тобі? – всміхнувся Джейд.

– А який в цьому сенс? Якщо вона і далі буде тримати мене на відстані…Це нічого не значить.

– І що ти пропонуєш? – здійняв чорну брову Джейд. – Вдати ніби нічого не сталося?

– Таким був план, – зітхнув він, потерши око пальцем.

– Дурний план, Сейдже. Як би ви не намагались – про це вже не забути. Тепер вас тягнутиме одне до одного лише дужче.

– Багато знаєш про це? – покосився на нього Сейдж.

Джейд опустив очі.

– Що у вас із Адою? – спитав він.

– А що у нас? – нахмурився Джейд.

– Ви якісь дивні. Бігаєте одне від одного весь час якісь напружені і не говіркі. Може вже час розібратись?

– Нема з чим розбиратись, – роздратовано бурмотів він. – А ти, замість порад мені, краще своїм життям займися, згода?

До балу все було підготовлено найкращим чином. Прозора стеля відкривала вид на всипане зорями небо, молодий місяць визирав з-під скла із блакитним відблиском. Пишно вбрані гості танцювали і всміхалися одне одному. Загальна атмосфера свята викликала шалене бажання там залишатися і насолоджуватись всім: від музики, до квітів, прикрас, а також смаколиків, що чекали свого часу на довгому столі, вкритому срібною скатертиною.

– Це неймовірно… – видихнула Люмія, розглядаючи все довкола.

Старовинний магічний годинник пробив дванадцяту і залою розліталися зачаровані видива: кити, що пливли попід стелею разом зі скатами, танцюючі пари у розкішних шатах, виконаних із мілких зірок. Вихрі сяйва, що надавали предметам, тканинам та напоям дивовижних кольорів. Від побаченого перехоплювало подих.

Сукня, яку пошили для Люмії була приголомшливою: біла спідниця, що спадала гарними складками була довжиною по кісточки, золотиста вишивка відкривала ключиці та плечі, а довгі рукави закривали пальці. У ній було напрочуд легко рухатись і Люмія раділа, що більше не вдягає огидне і тісне вбрання. Нарешті вона має саме той вигляд, якого прагнула.

Бал відкрила Аденна своїм танцем із придворним. Її волосся було ефектно підібране у довгий хвіст, корона сяяла у світлі магічних куль. На ній була смарагдова сукня із довгою спідницею та шлейфом, який вона закинула на згин ліктя. Срібляста вишивка із дорогоцінним камінням виблискувала, приваблюючи погляд. Сейдж та Джейд також були ошатними: вбрані у камзоли, із вишивкою, що чудово відтіняли очі обох хлопців. Срібло та смарагди, чудове поєднання, що робило їх і без того привабливу зовнішність – чарівною.

Сейдж одразу ж пішов до столика із закусками, що Люмія в цілому поділяла, та планувала підкріпитися уже після першого танцю. Джейд же лишився на місці, уважно спостерігаючи за Аденною, що легко всміхалась партнеру під час танцю. Він склав руки на грудях, підперши спиною стіну.

– Чого не танцюєш? – спитала Люмія, підійшовши до нього.

– Не моє, – хитнув головою він.

– Що, не вмієш? – всміхнулась принцеса.

Джейд всміхнувся Люмії.

– Чи може просто соромишся? – підказала вона. – Я можу допомогти з цим.

– Допомогти з чим? – повернувся Сейдж. – Чого ви поставали тут як істукани, бігом танцювати!

– А ти мене запросиш? – звернулась до нього Люмія.

– Ще чого! – фиркнув він.

– Ну, тоді я запрошую Джейда, – підморгнула йому принцеса.

– Дякую, Люміє, – поштиво кивнув він. – Я передаю твоє запрошення Сейджу.

– Яке ж ти слизьке! – кинув йому хлопець, примруживши зелені очі.

Джейд реготнув:

– А ви пасуєте одне одному.

– Пасуємо, – пирхнула Люмія. – Наче ми якісь черевики.

– Ну, я не черевик точно.

– Дивно, емоційний діапазон цілком відповідає, – замислено мовила вона.

– Агов! – гаркнув Сейдж, нахмуривши брови.

– Та-ак, старий поношений черевик, підошва відірвана і ляскає при ходьбі, а ще задирається і дратує до смерті, – всміхнулась принцеса.

– Знаєш, що!?

– То ми танцюємо, чи тобі треба піти виплакатись? – склала руки на грудях Люмія. – Я зачекаю.

– Ти нестерпна, – звузив очі Сейдж.

– А ти будь сильнішим, – наблизилась до нього принцеса. – Терпи.

Хлопець закотив очі і простягнув їй руку, задоволена Люмія вклала у неї свою і вони рушили на центр зали.

Джейд тим часом зібрався залишити бал. Чомусь йому тут було геть не весело, а спостерігати, як Аденна вже вдруге танцює з тим придворним він не бажав.

– Куди ти йдеш? – за хвилину окликнула його вона, коли хлопець уже вийшов до коридору.

– Не хотів заважати веселощам, – не озираючись мовив він.

– Чого ж сам не веселишся? – склала руки на грудях Аденна.

– Може, тобі краще потанцювати ще з кимось…

– Тебе турбує, що я танцювала із Джеймсом?

– О, то він уже Джеймс? – озирнувся Джейд.

– Так, це його ім'я, – здійняла брову вона. – У чім річ?

– Все гаразд.

– Щось не видно, – примружилась Аденна.

– Чому ти танцювала з ним? – спитав він.

– А з ким мені танцювати?

– Не знаю… Із Сейджем наприклад.

– Він весь вечір очей не зводить із Люмії. Йому не до мене.

Джейд мовчав.

– Якщо тобі так не подобається мій партнер для танців, міг би запросити мене сам.

Вони якусь мить мовчки витріщалися одне на одного, а тоді Джейд пересилив себе і зробив крок вперед, простягнувши їй свою руку. Королева злегка всміхнулась і вклала свою руку у його.

Раптовий, нестримний біль пронизав їх обох. Від такого всеохопного і жалючого відчуття, що розтікалося всією рукою, долинаючи до серця, виступили сльози. Аденна скрикнула, забравши руку з-під його пальців і роздивилась її. Синці, опіки і маленькі ранки вкривали кожен сантиметр шкіри, де вони торкнулися. Від болю її пальці тремтіли, а кожен рух змушував зціплювати зуби від нового нападу болю. Зашипівши, королева притулила руку до себе.

– Що це в біса було? – прохрипіла вона.

– Тобі дуже болить? – хвилювався Джейд. – Може покликати Деймона?

– Зі мною все гаразд, – скривилась вона, уважно дивлячись на хлопця.

– Присягаюсь, Адо… – збентежено мовив він. – Це не моя магія.

– Я знаю, – відповіла вона.

– Як? – нахмурився він.

«Це ж перше, про що б подумали, якби у моїй присутності когось було поранено.» – пронеслось у думках.

– Ти ніколи мені не зашкодиш, – із дивовижною впевненістю відповіла вона.

– Як ти можеш це знати? Мені і в очі ніхто не дивиться.

– Я дивлюсь, – здійняла підборіддя вона. – І я не всі. І знаю тебе значно більше за інших.

– Ти не можеш бути певною, що це колись не станеться.

– Можу. Бо ти з нас усіх контролюєш свою силу найкраще. До того ж я встигну вирубити тебе значно раніше, ніж ти спробуєш атакувати мене своїм вбивчим поглядом.

– Спірно. Та дякую.

– Як ти? Тебе теж поранено.

– Та… дрібниці, – оглянувши не дуже приємні поранення своєї руки, мовив він.

– Давай, зцілю.

Він простягнув руку і вона, не торкаючись застосувала силу. Блакитне сяйво вкрило шкірю, заживляючи всі рани.

– Тепер ми як новенькі, – кивнула вона.

– Що це взагалі таке? – покрутив зціленою рукою Джейд.

– Це прояв прокляття, – відповіла Аденна.

– Але я брав тебе за руку раніше, – пригадав Джейд. – Не було такого.

– Так, це прокляття колись наклала сирена, що не хотіла мати ворога за істинну пару. Він не міг торкнутися її, не відчуваючи пекельного болю. Та прокляття вилізло їй боком, бо проявилось не одразу, а коли… – Аденна замовкла, замислено піднявши очі.

– Коли, що?

– Вибач, – нахмурилась вона. – Я маю відійти… геть з голови вилетіло... Треба дещо зробити.

Джейд провів її поглядом, не розуміючи, що Аденна знову приховує від нього. Він неквапом побрів до кімнати. Так, він повернувся значно раніше завершення балу. Та йому там робити нічого. Він влігся на ліжко, не роздягаючись. Як не дивно, сон одразу ж наплив на стомлені повіки.

***

– Ти навіть не сказав мені, що в мене гарна сукня, – з докором мовила Люмія, коли вони із Сейджем танцювали вдруге.

– Ти хіба не маєш і так це знати? – здійняв брову він. – Ти ж сама її обирала.

– Маю, – погодилась вона. – Та хочу це почути. Кажи давай.

Сейдж не стримався і розреготався.

– Ти дуже гарна, Люміє.

Вона задоволено всміхнулась, чомусь від її усмішки йому перехоплювало подих, він не зводив очей із неї.

– Сьогодні? – спитала принцеса.

Він хитнув головою.

– Завжди, – щиро визнав він.

Вони зустрілись поглядами, принцеса раптом замислилась: що як той поцілунок був не випадковим? Що як вони дійсно одне одному небайдужі? Це було б дуже дивно, та все ж…Може варто спробувати? Сейдж, вочевидь, боровся із тими ж думками, він подався вперед і легко торкнувся своїми губами її.

Вечір продовжувався, він був магічним, хвилював душу і змушував серце радіти. Для Сейджа то був найкращий бал з усіх, де він коли-небудь бував. А Люмія бали і не любила, доки не потрапила на цей. Вона почувалась вільною танцювати з ким захоче, цілувати кого захоче, одягати ту сукню, що подобається їй і їсти досхочу. Так мало треба було їй, аби почуватися вільною. Та зараз, тримаючи руку Сейджа у своїй, вона відчувала таку свободу, якої раніше і не знала.

– Джейде… – шепотів голос. – Прокинься.

Хлопець розплющив очі. Аденна зосереджено дивилася на нього.

– Адо? – здивувався він. – Що ти тут робиш?

Її волосся було розпущеним, вона сиділа на його ліжку і вглядалася у його очі. У цьому освітленні її шкіра мала легкий блакитний відтінок.

– Я дізналась, як зняти прокляття.

Джейд підвівся, сівши поряд.

– Як?

Вона всміхнулась, взявши його за руку. Жодного болю, все як завжди. Він здивовано поглянув на неї.

– Я вже його зняла.

– Але…Як ти це зробила?

– Хіба це важливо? – знизала плечима вона і подалась вперед. – Адже тепер, я можу зробити це.

Вона поклала руки йому на плечі і наблизила до себе, поцілувавши. Джейд розтанув від того поцілунку. Серце заходилося в грудях, він ніжно обійняв її, торкнувшись рукою її щоки. Гладенька шкіра під його долонею була теплою і йому страшенно хотілося зацілувати її всю. Навіть дивно було, що подібні думки так довго ховалися у його свідомості, тепер вони знайшли вихід і вже ніколи не будуть забуті. Він насолоджувався кожним дотиком і розумів, яке ж це щастя, що це більше ніколи не принесе болю їм обом.

Почувся скрип, вони відірвались одне від одного. Джейд повернув голову вбік дверей.

– Агов? Ти, що заснув? – спитав Сейдж.

– Це, що Сейдж? – не розумів Джейд. У кімнаті його не було, проте голос звучав геть поряд.

Аденна знизала плечима.

– Джейде! – покликав Сейдж знову.

Тоді щось штурхнуло хлопця у плече. Він розплющив очі, сівши на ліжку.

– Камзол зніми, – кивнув на одяг Сейдж. – Я якось як заснув у такому, від подразнення на спині втирався маззю кілька місяців. А вона така-а смердюча, що ховайсь! Тож, краще переодягнися, доки ще міцно не заснув.

– Ти вже повернувся?

– Бал закінчився. У Аденни якісь термінові справи, тож всі швиденько закруглилися. Та ми гарно провели час, – загадково всміхнувся Сейдж. – А куди ти зник? Я навіть не помітив коли це сталося.

– Ти був зайнятий, все гаразд, – розгублено відповів Джейд.

Він ще мить приходив до тями. Сон не йшов йому з голови. Він схвилював його і викликав безліч запитань, на які він не міг дати відповіді. Хлопець підвівся і пішов до бібліотеки.

– Привіт, Тікаро, – кивнув він жриці, що складала книги на стелаж.

– Вітаю, пане Джейд, – вклонилась вона.

– Скажи, будь ласка, де тут може бути інформація про прокляття сирен?

– Мені шкода, та такого тут немає, – хитнула головою вона. – Сафріна знищила ті манускрипти, що тут існували, коли використала.

Джейд роздратовано зітхнув. До Сафріни він точно не пішов би.

– Втім, якщо Вас цікавить моя думка, пане Джейд… Я б краще звернулась до архіваріуса. Рівень її знань перевищує бібліотеку королівства, – підказала жриця.

– Дякую, Тікаро, – всміхнувся він. – І ніколи не сумнівайся у тому, що твоя думка важлива, гаразд?

Жриця всміхнулась, кивнувши. Він рушив до академії. Сам він із жінкою майже не спілкувався, тож поки не знав яким чином вестиме розмову. Постукавши у двері її кабінету, він зачекав, а тоді увійшов.

– Ваша Високосте! – підвелась Ґладіс.

– Та годі. Я давно ніякий не принц. Всього син радника.

– Живого радника, – підмітила вона, зблиснувши темними очима. – А це найважливіше.

– Згоден, – всміхнувся він, сідаючи.

– Що привело Вас?

– Мене цікавить прокляття сирен.

– А… То Вас було поранено?

– Звідки Ви…

– Ви жили зі знанням про прокляття трохи більше десяти років, та щось змусило Вас прийти саме зараз. Я підозрюю, що воно почало проявлятись у болісних травмах від вашого дотику?

– Чому саме у такий спосіб? – спитав він, подавшись вперед.

– Прокляття полягає не зовсім у пораненнях, – склавши руки під підборіддя, мовила вона. – А у тому, що проявляється воно тільки, коли у половин зароджуються взаємні почуття. Тепер ви закохуєтесь, і стаєте при цьому абсолютно несумісними. Це і є прокляття сердець, пане Джейд.