Раді Вас бачити!

Середа була обрана Сафріною, як ніч родини, який всі мали проводити за спільними заняттями. Після сніданку королева прогулялась з дітьми у саду, запросила акторів до палацового театру, де вони дивились виставу, присвячену історії Зоряної Варти. А по обіді всі четверо розмістились у вітальні. Королева сиділа за клавікордом, пригадуючи улюблену мелодію покійного чоловіка. Аденна читала пригодницьку книгу, Джейд мовчки дивився у вікно. Сейдж вибачився і відійшов на кілька хвилин, щоб скоро повернутися із вродливою молодою дівчиною, що мала довге каштанове волосся і зелені очі. Вона була вбрана у красиву сукню молочного кольору, рукави і горловина якої була обшита дрібними місячними камінцями.

– Мамо, родино… Дозвольте представити вам леді Айріс, мою любу наречену.

Мелодія урвалась. Аденна відклала книгу, піднявши праву брову. Джейд втупився у брата з неприхованим здивуванням, уникаючи погляду на його обраницю. Сафріна іронічно всміхнулась.

– О, благаю… – зітхнула Аденна, підводячись. – Я, звісно вдячна, що ти зголив трагедію, яку називав вусами, але одруження? Тобі навіть ель в таверні не наливають, який шлюб?!

Джейд спробував стримати сміх.

– Між іншим, існують королівства, де шлюби укладають у тринадцять років, – фиркнув Сейдж.

– Ну, так рівнятись на кращих? Нащо, коли можна потішити власне его!

– Саркастичність погана риса для леді, – похмуро підмітив він.

– Відсутність мізків лицарем тебе не зробить також, брате.

– Годі вам обом, – підвелась Сафріна. – Викажіть бодай трохи поваги до леді Айріс.

– Дякую, Ваша Величносте. Рада знайомству із Вами, а також із принцом та принцесою Зоряної Варти, – вклонилась дівчина.

– Які гарні манери, дуже цінна риса для юної леді, – похвалила Сафріна. – Чого, на жаль, не можу сказати про своїх дітей, прошу їм вибачити.

Королева покликала прислугу і попросила чаю.

– Сідайте, панно Айріс, розкажіть-но про себе.

Айріс почала добре відрепетирувану розповідь про життя у графстві, про те, що вони із Сейджем уже понад рік проводять час на прогулянках, звісно ж з економкою дівчини. Джейд усвідомлював, що наречена брата підло бреше, та йому не було до цього діла. Попри відчуття повного спустошення, він радів тому, що Сейдж щасливий. Аденна ентузіазму брата не поділяла, вона склала руки на грудях і пильно стежила за Айріс. Щось у ній викликало у принцеси сумніви.

– Ми б хотіли анонсувати наші заручини, а весілля проведемо за місяць.

– Так скоро? – здивувалась Сафріна.

– Так… Ми просто не бачимо сенсу чекати.

– Чекати чого, брате? – примружилась принцеса, наближаючись до нареченої брата. – Чи не натякаєш ти, що ви такі ж стримані, як і красномовні?

– Адо, ти обрала геть не той час, – напружився Сейдж.

– Погоджуюсь, – поглянула на неї Сафріна. – Я тебе не так виховувала.

– О, хочеш я покажу як ти мене виховувала? – зловтішно всміхнулась Аденна.

– Не смій, – стиснув зуби Сейдж.

«Адо, не треба!» – просив Джейд подумки.

Аденна не слухала, вона відчула, як залишає власне тіло і занурюється у спогади Айріс. Її свідомість була світло-рожевого кольору, пухнасті хмарки вкривали зорі переважно білого кольору. Щасливе улюблене дитя. Вона не була підлою, не шукала влади. Після балу, що відбувся з нагоди коронації, де Сейдж аж двічі запросив її на танець, дівчина почала отримувати листи мало не щоночі.

– Доню! – якось покликала її мати. – Щаслива ніч! Його величність пише тобі!

У листі, написаному на дорогому пергаменті кольору слонової кістки, було всього кілька речень із подякою за танець і захоплення красою та розумом юної леді. Один з таких листів вона крутила у своїх руках і того вечора, коли отримала запрошення на нічну прогулянку у королівському саду.

Айріс сиділа на лавці у альтанці, кутаючись у бавовняну хустку, прикрашену в’язаним мереживом. Вона дивилась на зорі і обмірковувала своє життя, ті листи які вони одне одному писали й ці короткі зустрічі, доки всі у палаці спали. Гетті, її економка стояла поруч з каретою на пристойній відстані від палацу. Попри застереження, Айріс мала можливість поспілкуватись із принцом без зайвих вух. Це здавалось доволі романтичним і справді лестило. У саду раптом почувся шурхіт, справа промайнула тінь. Серце дівчини зайшлося в грудях і вона роззирнулась.

– Доброї ночі, – прозвучав тихий голос.

Айріс підскочила, помітивши Джейда, що був вбраний у плащ із каптуром. Тіні вкривали його обличчя, та очі сяяли, неначе самоцвіти.

– Пане Джейд! Ви налякали мене!

– Прошу мені вибачити, – поштиво кивнув він.

– Що Ви робите тут о такій пізній годині?

Сірі очі хлопця зблиснули у темряві, змусивши Айріс хвилюватися.

– Я маю до Вас те саме питання, та не ставитиму його за умови, що й Ви утримаєтесь від надмірної допитливості.

Це чомусь викликало у Айріс усмішку, вона коротко кивнула. Джейд всміхнувся у відповідь і побіг у бік лісу. Усмішка хлопця була дуже щирою і гарною, вона неначе додавала сяйва його вродливому обличчю. Принц Джейд завжди здавався дуже стриманим і тихим, він був неначе у тіні старшого брата і принцеси Аденни. Та Айріс завжди звертала на нього увагу. Було у ньому щось незвідане, що розбурхувало уяву і змушувало її затамувати подих. Дівчина ще певний час дивилась у той бік, де щойно бачила силует принца.

– Вітаю, міледі! – почулось біля вуха.

Айріс підскочила.

– Ви налякали мене!

У її голові промайнула думка, що вміння налякати було їх сімейною рисою. Сейдж реготнув, вмостившись на лавку.

– Прошу вибачення, панно Айріс, не мав такого наміру. Як Ваші справи?

– Чудово. А як Ви?

Сейдж почав щось розповідати, та думками Айріс була далеко. Їй з голови все не йшов той короткий діалог із Джейдом.

Такі зустрічі повторювались майже щотижня. Вони просто сиділи у альтанці чи гуляли садом про щось розмовляючи. Сейдж лагідно торкався її руки і дивився таким обожнюваним поглядом, що Айріс ставало ніяково.

Чергової ночі, коли вона чекала на Сейджа у альтанці, знову почулись кроки.

– Вітаю, мій принц, – покликала Айріс.

– Тепер вже Ви мене налякали, – криво всміхнувся Джейд.

– Рада Вас бачити, – здивована власній сміливості мовила вона.

Джейд трохи зніяковів, та все ж кивнув:

– Навзаєм. Чи… – він замовк, а тоді поглянув на неї, – не було б занадто, якщо я дізнаюсь Ваше ім’я? Вам моє відомо, тож вважаю це було б чесним.

Дівчина всміхнулась, відчуваючи як серце колотиться в грудях.

– Мене звати Айріс.

Джейд перехопив її руку, леко торкнувшись до неї губами:

– Радий знайомству, панно Айріс.

Дівчина ледь стримала схвильований сміх, щоки залилися рум’янцем. Джейд знову всміхнувся їй, а тоді рушив у бік лісу, ховаючись у сутінках.

З кожною зустріччю, на яку її запрошував Сейдж, Айріс чекала на випадкову появу Джейда. Хоч зізналась собі у цьому не одразу. Її бажання зробити вишуканішу зачіску чи вдягнути дорожчу сукню мати сприймала на бажання вразити принца. І це справді було так, та принц був не зовсім тим, на якого розраховувала матір Айріс. Бо чим більше часу вона проводила із Сейджем, тим більше усвідомлювала власне розчарування, якщо того вечора не побачила його молодшого брата.

Сейдж здавався їй дуже приємним юнаком і вона щиро цінувала їх дружбу, та хлопець, схоже вкладав у їх спілкування дещо інший сенс. Його спроби взяти її за руку, його компліменти та подарунки були дуже приємними, та попри всі старання принца – на жаль не були бажаними.

Чергової ночі, Айріс очікувала на Сейджа у тій самій альтанці. Кроки цього разу були неквапливими.

– Цього разу не йтимете до лісу? – всміхнулась Айріс.

Джейд всміхнувся, та погляд його лишався таким самим стомленим і засмученим.

– Ні, цього разу я просто гуляю.

– Вас турбує безсоння? – поцікавилась вона. – Я маю чудовий настій з різнотрав’я, доволі дієвий. Можу добути й Вам.

Джейд всміхнувся, опустивши очі.

– Дякую за Вашу турботу, леді Айріс, я дуже втішений, що мій брат підтримує теплі стосунки із такою чуйною панною.

Дівчина напружилась.

– Перепрошую, якщо перейшов межу, – знітився він. – Не мав на меті Вас образити.

Вона знизала плечима.

– Ви не образили мене… Ми просто спілкуємось.

– Як…друзі?

– Чи можу я дружити з королівською особою? – ухилилась від відповіді вона.

– Спитайте інше: чи мій брат вважає Вас другом? – всміхнувся він.

– На що Ви натякаєте, мій принце?

Джейд всміхнувся, опустивши очі. Довгі вії відкидали тіні на його щоки, це замилувало Айріс і вона неначе забула, про що була розмова.

– На мою думку, Сейдж дуже щасливий через Вашу компанію, – зазначив він.

Їй хотілось спитати чи подобається йому її компанія. Та Айріс розуміла, що це зайве. Вони бачились кілька разів, спілкувались мало, та і молодший принц не зацікавлений у пошуку нареченої.

Джейд здавався замисленим, він неначе збирався з думками і це змусило серце дівчини знову прискоритись, хоч вже і так, здавалось, нікуди.

– Я не маю казати цього, леді Айріс і сподіваюсь, Ви не видасте мене…

– Звісно! – захопливо запевнила вона, відчуваючи заінтригованість. – Можете бути певним, я збережу будь-який Ваш секрет.

Джейд раптом підняв на неї очі, вони певний час дивились одне на одного. Серце вистрибувало з її грудей, вона була неначе зачарована його поглядом.

– Я теж дуже радий Вашій компанії, – щиро сказав він. – Часом я намагаюсь вийти у справах пізніше, аби не турбувати Вас і брата.

– Ви жодним чином не турбуєте мене… – промовила вона майже пошепки.

Цікаво, бо це речення з одного боку було чистою правдою, а з іншого, враховуючи як сильно стукало її серце – цілковитою брехнею.

– Справді? – так само тихо спитав Джейд, не зводячи з неї погляду.

– Я… – розгубилась Айріс. – Я теж не маю Вам цього казати, та я завжди чекаю на нашу коротку зустріч, – зізналась дівчина.

Джейд здивовано підняв брову.

– Я… – урвався він. – Я збережу Ваш секрет.

– Я дуже ціную це, пане Джейд, – кивнула вона, відчуваючи як важко їй стало дихати.

Принц ще якусь мить дивився на неї, так проникливо і задумливо, Айріс хотілось потягнутись до нього і торкнутись гладенької щоки. Та це було б занадто.

Вона опустила очі, Джейд підвівся.

– Мій брат уже скоро прибуде, думаю краще мені піти. Дякую Вам за чудову розмову, міледі. Бажаю Вам гарної ночі.

– І я бажаю Вам того ж, пане Джейд.

Він кивнув їй, прямуючи в бік лісу. Айріс відкинулась на спинку лавки, відчуваючи, що корсет стає дедалі тіснішим, їй було важко дихати від усього того хвилювання, що супроводжувалось кожною появою Джейда.

Спершу вона побачила букет зі свіжих лілій. У Зоряній Варті росли блакитні лілії, що вбирали в себе зоряне сяйво і сяяли блакитними крапками по широких пелюстках. Сейдж усміхнувся, сівши поруч.

– Дякую, пане Сейдж, – захопливо видихнула Айріс. – Це…Неймовірно.

– Я дуже радий догодити, – кивнув він. – Як Ваші справи?

Прогулянка була довгою, вже за кілька годин весь палац прокинеться, та Сейдж схоже не хотів відпускати дівчину. І хоч як він намагався вразити Айріс, дівчина думками була далеко, а втома від безсонної ночі вже давалась взнаки.

– Перш ніж Ви підете, панно Айріс… – мовив Сейдж, провівши великим пальцем по її руці. – Я хотів зізнатися Вам…

Дівчина підняла очі на принца.

– Я неодноразово підкреслював, що захоплений Вами і хочу, щоб Ви знали, що це не змінилось. Мої почуття зростають і я усвідомлюю, що не можу думати ні про що більше, крім як про наші зустрічі.

Айріс проковтнула клубок у горлі.

– Я дуже ціную Вашу увагу, пане Сейдж…

– Чи погодитесь Ви стати моєю дружиною? – спитав він, перебивши її.

Дівчина замовкла, відчуваючи, як шлунок стиснувся.

– Я…Пробачте мені…

– Знаю, це дуже раптово і ми ще не так довго знайомі, та обміркуйте цю пропозицію, гаразд?

Айріс відпустила його руку, підхопивши поділ сукні.

– Пробачте, пане Сейдж, мені вже час…

– Звісно. Дякую Вам за цю зустріч, – він знову взяв її руку і поцілував, а тоді, кинувши захоплений погляд, відпустив і повільно рушив до палацу.

Наступні три запрошення на зустріч Айріс не прийняла, зсилаючись на погане самопочуття. Направду, вона просто ховала листи від матері і сподівалась, що принц втратить цікавість. Сама ж вона щоночі лягала і прокидалась лише з однією думкою і стосувалась вона не старшого сина Її Величності.

Однієї ночі Айріс крутилась у ліжку, сон ніяк не йшов, вона сіла, відкинувши ковдру вбік. Усвідомлення нераціональності власної ідеї приходило з кожною хвилиною її бігу. Вона ледь встигла переодягнутися, аби не податись до лісу у самій нічній сорочці. Плащ підхоплював вітер, свистівши у вухах. Трава хлистала її по литках, неначе намагаючись втримати на місці, відмовити від дурної ідеї. Та Айріс не слухала. Бігла, доки волосся не вибилось з коси, підхоплене вітром. Коли вона спинилась, серце ще довго калатало в грудях. Спершу від бігу, тоді від того, що вона може і справді зустріти тут принца.

– Не певен, що Вам варто прогулюватись лісом на самоті, – помітив Джейд, з’явившись перед нею уже наступної миті. Неначе він тут і чекав на неї.

Його руки були в кишенях плаща, а сам він здавався змарнілим. Наче щось висмоктувало з нього сили. Айріс хотілось торкнутись тієї складки між його бровами, стати причиною його усмішки…

– Що ж, тоді складіть мені компанію, пане Джейд, – дивуючись власній сміливості, відповіла вона.

Він кинув тінь усмішки, опустивши очі.

– Не думав, що побачення з моїм братом цієї ночі мало відбутися. Він спить без задніх ніг.

– Ми не планували зустрічі.

– Але ви тут, – помітив Джейд.

– Так, – тремтячим голосом відповіла вона.

Джейд повільно підійшов до неї ближче.

– Чому? – поглянувши у її очі, спитав він.

– Бо я хотіла побачити не його, – схвильовано мовила вона, піднявши на нього очі. – А Вас.

Джейд закляк на мить. Айріс взяла його руку в свою. Вона була крижаною і чомусь дівчина одразу почала розтирати її аби зігріти.

– Це не найкраща ідея, панно Айріс, – тихо сказав Джейд, хитаючи головою.

– Я… – вона замовкла. – Я знаю, що чиню негідно, та я не можу припинити думати про Вас.

Джейд легко стиснув її пальці, це змусило дівчину зустрітись з ним поглядами.

– Я теж, – тихо відповів він. – Та мій брат закоханий у Вас, я не вчиню так з ним.

– А Ви?

Джейд опустив очі, відпускаючи її руку.

– Пробачте мені. Це не найкраща ідея, – повторив він, відвертаючись.

– А що як піти – не найкраща ідея? – спитала вона, дивлячись йому в спину.

Джейд застиг на мить, а тоді озирнувся, Айріс зробила крок.

– Що як відмовитись від цього зараз, означатиме приректи себе на постійне почуття жалю? Що як ми шкодуватимемо про цей вибір решту життя?

Айріс опинилась геть поруч, очі Джейда сяяли, набуваючи кольору холодної сталі, у його погляді читався сумнів, нерішучість та попри все іскрилось бажання. Вони застигли всього на мить, а тоді водночас рушили одне до одного, поцілувавшись.

Його губи були холодними, як і він сам, та незважаючи на це Айріс відчула жар, що прокотився всім тілом. Вона поклала руку на його щоку, обвивши іншою шию хлопця. Там, під зорями, посеред лісу, Айріс нарешті зізналась собі остаточно, що закохалась у принца.

З того часу вони зустрічались у лісі раз на кілька днів. Просто гуляли, говорили, ділились мріями. Ні про що дівчина не мріяла так сильно, як про те, щоб вони завжди були разом.

Листи від Сейджа продовжували надходити, Айріс брехала, що поїхала у родинних справах, бо не могла знайти в собі мужності чесно зізнатися, що не поділяє почуттів принца.

Мати все насідала на неї, готуючи їй нові сукні та прикраси для побачення. Однієї ночі вона сама привела дочку до королівського саду, відписавши перед тим Сейджу за неї. Айріс сподівалась, що встигне побачитись із Джейдом до зустрічі з його братом, та Сейдж уже чекав на неї у альтанці, на столику лежав свіжий букет блакитних гортензій.

– Міледі! – просяяв він, помітивши її.

– Вітаю, мій принце!

Сейдж обійняв її, вручивши квіти. Айріс всміхнулась, приймаючи букет.

– Маю зізнатися: я страшенно сумував за Вашою компанією.

Айріс всміхнулась.

– І мені Вас не вистачало.

– Я маю сюрприз для Вас.

– Чекаю із нетерпінням, – всміхнулась вона.

Сейдж повів її вглиб саду, де було розстелене укривало, лежало кілька подушок. Поруч стояв низенький вкритий столик, де були приготовані фрукти, закуски і кухлик з двома келихами.

– Яка краса! – видихнула вона.

– Це ще не все, – всміхнувся він. – Я вельми засмучений, що Ви так мало побули на коронації, тож хочу вразити Вас своєю магією.

– Я багато чула про світлове шоу яке Ви влаштували там, – всміхалась вона.

Річ у тому, що Айріс мала нагоду завітати лише на початок коронації. Втім під час обряду богині вона відчула сильне запаморочення і решту заходу провела у цілителів, прийшовши уже на сам бал з нагоди святкування.

– Що ж, тепер Ви матимете нагоду побачити її на власні очі!

– Завжди хотіла спитати… Вашого брата, пана Джейда, позаочі кличуть катом Її Величності. Та я не певна, що до кінця розумію…Який у нього дар?

Сейдж нахмурився, добираючи слова. Айріс кілька разів питала про це Джейда, та він весь час ухилявся від відповіді. У королівстві вголос не говорили про молодшого сина Сафріни. Чомусь його страшенно боялись. Це здавалось Айріс дурницею, адже Джейд був дуже ніжним, уважним і ввічливим.

– Його магія… – знітився Сейдж. – Вона трохи інакша. Якщо ми із сестрою маємо сили, що відповідають магії Зоряної Варти, то Джейд…Він здатен завдати шкоди або навіть…Позбавити когось життя одним поглядом.

Айріс відчула, як все всередині похололо. Вона думала про це занадто довго, навіть, коли Сейдж скинув руки, демонструючи видовищне полярне сяйво, дівчина не могла сконцентруватися. Не могла насолоджуватись побаченим. Бо тепер вона розуміла, що могла бути у смертельній небезпеці поруч з коханим. Він міг завдати їй шкоди у будь-яку мить.

Кілька тижнів вона не бачилась ні з одним, ні з іншим принцем. Уникати Сейджа було легко. А от Джейд…Попри страх, вона досі кохала його і через це все ставало дедалі складніше.

Почувши легкий стукіт у вікно, дівчина підвелася з ліжка, відкинувши фіранку. Фігура у чорному плащі стояла під її вікном. Сріблясті очі зблиснули у темряві. Джейд. Айріс вдягнулась, відкривши двері тремтячою рукою.

– Мій принц…Що Ви тут робите?

Джейд схвильовано поправив каптур.

– Вас давно не було…Я…

– Я теж скучила, – прошепотіла вона.

Джейд зробив крок вперед, поцілувавши її. Айріс стиснулась, відчуваючи, як страх бере вгору. Сльози потекли щоками, вона примружилась.

– Що… – розгубився він. – Що з Вами? Вам зле?

Дівчина хитала головою, закривши руками обличчя.

– Що сталось, Айріс? – захвилювався він.

– Пробачте мені… – схлипнула вона. – Я мала б бути сміливішою…Та я не можу. Я кохаю Вас, та ще я дуже… – вона підняла голову, та не зустрічалась із ним поглядом. – Дуже Вас боюся.

Джейд вирівнявся, зробивши крок назад.

– Ви дізнались, – усвідомив він.

– Так, Ваш брат сказав мені. І мені шкода, що Вас спіткала така страшна сила, – плачучи мовила вона. – Не уявляю, що Ви відчуваєте, та я…Я не зможу бути з Вами.

Джейд стримано кивнув, хоча пальці його тремтіли, принц поспішив сховати їх у кишені. Айріс ризикнула поглянути на нього. Вираз обличчя хлопця прочитати було неможливо. Погляд став якимсь холодним, незвичним, чужим.

– Ви не сердитесь? – спитала вона.

– Тільки не на Вас, Айріс, – тихо мовив він. – Дякую, що зізнались і пробачте мені за цей порив, це було недоречне вторгнення. Я більше не потурбую Вас.

Він розвернувся і швидко пішов. Айріс дивилась, як його темну фігуру розчиняє темрява. Уже коли принц опинився достатньо далеко, дівчина остаточно дала волю сльозам. Проплакавши всю ніч, Айріс підвелася з ліжка абсолютно спустошеною. Мати уже чекала її на сніданку. Вона вся ніби сяяла від щастя і дівчина не мала сил навіть спитати що ж так підняло їй настрій.

– Його величність принц здійснив візит кілька годин тому! – не стрималась мати.

Айріс відчула, як в грудях запекло. Невже Джейд?

– І коли ти збиралась зізнатися, що він просив твоєї руки? – спитала вона, наливаючи чай у філіжанку.

Дівчина опустила очі.

– Я так розумію ти дала згоду за мене, мамо?

– Він, звісно зазначив, що ти обдумуєш його пропозицію, – поставивши заварник на стіл, відповіла мама. – Та я сказала, що це дурниці і ти згодна, просто схвильована. Я так пишаюсь тобою, люба…

Вона підвелася і кинулась обіймати дочку. Айріс заклякла, відчуваючи, як шлунок перевертається.

Мати поглянула на неї, поправивши волосся:

– Цієї ж ночі підеш на побачення і скажеш нарешті «так»! Піду попереджу Гетті аби підготувала тобі сукню.

Вона йшла на побачення із чітким усвідомленням, що після останнї розмови більше не побачить Джейда. Мабуть, через це вона не відчувала жодної радості від того, що йде на зустріч із Сейджем.

– Я так радий бачити Вас, леді Айріс! – просяяв принц.

Вона вичавила посмішку.

– І я рада.

Хлопець всміхався щиро. Айріс звернула увагу, що усмішка страшенно личила Сейджу. Він був неначе створеним для емоцій радості, нестримного щастя і задоволення.

– Хоч Ваша мама уже відповіла… – почав він. – Я б волів почути від Вас відповідь на те своє питання, – він поглянув на неї, взявши за руку. – Чи погодитесь Ви стати моєю принцесою?

Вона роззирнулась. Всього на мить, десь далеко, на самому даху палацу, вона побачила фігуру. Щось підказувало їй, що то був Джейд. Та хлопець зник із поля зору майже миттєво. Очі набрались сльозами, серце знову калатало в грудях.

– Леді Айріс? – схвильовано спитав Сейдж. – Я засмутив Вас? Прошу мені вибачити…

– Ні… – запевнила його дівчина. – Ні, мій принц. Пробачте…Я просто щаслива.

Брехня була непереконливою, та Сейджа почуте вдовільнило.

– Чи можу сподіватися, що це означає Вашу згоду?

– Так…Так, я згодна, – плачучи відповіла вона. – Я стану Вашою принцесою.

Він весело всміхнувся обійнявши її.

– Звісно, офіційні заручини відбудуться після того, як я представлю Вас своїй матері, королеві Сафріні. Тоді вона вручить мені фамільну каблучку, яка і прикрасить Вашу витончену руку.

Вони прогулялись садом, Сейдж про щось розповідав, та Айріс лишалась мовчазною. Наприкінці, коли дівчині уже був час йти, принц ніжно поглянув на неї, а тоді зробив крок і легко торкнувся своїми губами її.

Айріс сподівалась, що почуття прокинуться. Що її симпатія до принца переродиться у щось більше, та цілуючи його – не відчула нічого. Лише порожнечу, що заповнювала її серце.

Аденна повернулась до свого тіла, задихнувшись, Джейд підняв її з підлоги, взявши під руками.

« З тобою все гаразд?»

Аденна не відповіла, відштовхнувши брата від себе. Їй знадобилось немало часу аби усвідомити побачене. Айріс тремтіла, сльози вкривали її щоки, вона відступала, з острахом поглядаючи на принцесу.

– Що ти накоїла?! – гарчав на неї Сейдж.

– Я думаю…Буде краще якщо я завітаю іншим разом… – тремтячим голосом заявила Айріс.

– Мабуть, так дійсно буде краще, – погодилась Сафріна. – Синку, відведи її до цілителів.

Сейдж уже рушив до нареченої, коли Аденна спинила його.

– Ні, – холодним тоном заявила вона, кивнувши на Джейда. – Хай він відведе.

«Адо!»

– Йди негайно, – не дивлячись на нього, відповіла принцеса. – Я маю поговорити з братом.

– Це вже точно, – склав руки на грудях Сейдж.

Сафріна дочекалась, коли зніяковілий Джейд і налякана Айріс залишать кімнату.

– Що ти бачила? – одразу ж спитала Сафріна.

– Я бачила…– вона поглянула на Сейджа і спинилась. – Я не…

– Ні, почати варто не з цього, – крізь зуби мовив принц. – Якого беня ти взагалі полізла до чужих спогадів?! Хто давав тобі такий дозвіл?

– Я мала переконатись, що вона кохає тебе, а не корону! – крикнула Аденна.

– І що? – глузливо спитав він. – Переконалась?

Аденна мовчала. Сейдж пирхнув.

– Не знаю з чого ти взяла, що лізти у чужу голову це твоє право, та я забороняю тобі дивитись особисті спогади моєї нареченої!

– Вона не буде твоєю нареченою! – гаркнула Аденна.

– А це вже точно не твоя справа! Ти ще не королева!

– Але я – так, – встрягла Сафріна.

– Що? – застиг Сейдж. – Ти на її боці?

– Я не займаю нічию сторону, сину. Я намагаюсь зрозуміти в чому справа. Та хвилювання Ади слушні: бути твоєю дружиною доволі престижно, тож ми маємо зважити її наміри.

– Але ж вона не побачила нічого в спогадах Айріс! Вона кохає мене щиро! Вона плакала від щастя, коли я освідчився їй!

– Заручини ми не скасовуємо, – заспокоїла його Сафріна. – Та оголошення і подальше весілля поки відкладемо.

– Мамо!

– Сейдже… – спокійно мовила Сафріна. – Піди перевір, як там Айріс, вона, мабуть налякана після пережитого, ти потрібен їй.

Хлопець кинув нищівний погляд на сестру і залишив кімнату.

– Що ти бачила? – спитала Сафріна, коли кроки Сейджа лишились далеко за межами вітальні.

Аденна глянула на матір.

– Ти не довіряєш мені? – пирхнула королева.

Принцеса мовчала.

– Що ж, тримати обличчя тобі ще треба буде навчитися, – зітхнула Сафріна. – Бо ти явно щось там знайшла. Ти вражена і навіть розгнівана. Це побачила я, це побачила Айріс і вже точно бачили твої брати. Не знаю перед ким ти граєш роль, та граєш не переконливо.

Сафріна підійшла до вікна.

– Мені Айріс здалась доволі милою. Вона б стала гідною принцесою, як гадаєш?

– Вона мала стосунки із Джейдом, – крізь зуби процідила Аденна. – За спиною його брата. А тоді прийняла пропозицію Сейджа, бо злякалась дару того, кого ніби-то кохає. Це по-твоєму гідна пара твоєму сину?! – вибухнула вона.

Сафріна задоволено всміхнулась.

– От бачиш? Геть не складно.

– Тобі весело?

– А чого сумувати? Пропонуй варіанти рішень.

– Я? – обурилась Аденна.

– Ти ж майбутня королева? Давати згоду на шлюби братів будеш ти. Тож ось твоє тренування. Це урок, який варто засвоїти.

– Та який ще урок?! – сердито мовила принцеса. – Вона не стане дружиною Сейджа!

– Урок доволі простий, моя люба, – Сафріна підійшла до дочки. – Правда – це зброя. Нею можна як захистити, так і поранити. Тож ти маєш вибір: дозволити брату жити у невіданні і одружитися із тією, кого кохає він і все життя бути обманутим заради хвилинного щастя. Або розповісти правду, і дозволити Айріс бути з тим, кого кохає вона – твоїм другим братом, що завдасть першому подвійного болю.

– Сейдж відвернеться від мене у будь-якому випадку. Неважливо скажу я йому про це чи ні.

– От чому правда – зброя, доню. Ніколи не знаєш, коли поранишся нею сам.

– Я не хочу втрачати брата і не хочу, щоб він був нещасним. Він не заслуговує на це.

– Я все ще не чую плану подальших дій, – нагадала Сафріна.

– Це не мій секрет! Не мені про нього говорити!

– Тож? – підштовхувала королева.

– Вона має розказати про це сама, – зробила висновок Аденна.

Сафріна посміхнулась.

– Що ж, зняття із себе зайвої відповідальності це непоганий прийом. Та все ж тобі відомо про зраду. Чим довше це лишається у таємниці, тим більший ризик, що відповідальність про зберігання чужих секретів стане твоєю.

– Тоді я зроблю так, щоб вона зізналась якомога швидше.

Сафріна усміхнулась. Схоже, урок засвоєно.