Раді Вас бачити!

Затримання відбувалось одним помахом руки Кірана, який виявився чи не найкращим телекінетиком королівства, навіть Сафріна так не вміла. І хоч навички переміщень, куди входив телекінез і телепортація не вважалися основним даром мага, а лише видами заклинань до яких одні мали хист, а інші ні – Аденна була вражена майстерністю вартового. Він просто підняв зачакловані пута і направив їх на руки п'ятьох крадіїв, ті одразу ж закрились на зап'ястках і щиколотках в'язнів.

– І за що ви так з ним? – спитав Сейдж, кивнувши на чоловіка, якого Дульсс та інші прагнули видати за єдиного крадія.

– Не хотіли ділити золото на п'ять рил, – знизав плечима корчмар. – На чотири все ж приємніше.

– Я переміщу їх до темниць, – кивнув Кіран.

Він підняв обидві руки й п'ятеро в'язнів разом з шістьма вартовими зникли.

– Тепер я переміщу і вас, ваші величності.

– Я б волів пройтися, – мовив Джейд, рушаючи до виходу.

– Чекай! – побігла за ним Аденна.

– Але я маю наказ від Її Величності… – розгубився Кіран.

– Сестра його вмовить, просто зачекаємо, – махнув рукою Сейдж.

Плащ Джейда роздмухував вітер, він рухався доволі швидко, принцесі довелось мало не бігти, аби наздогнати брата.

– Куди ти йдеш?

– Я хочу побути сам, Адо.

– Ти завжди хочеш бути сам! – кричала вона. – Коли ж до тебе дійде, що я не кину тебе самого?

– Ти не маєш перейматися моїм станом, і ніхто не має. Адже лише я відповідальний за нього, чи не так?

Аденна заклякла.

– Ти був на тренуванні?

– Так…Чув як ви мене обговорювали.

– І що? – склала руки на грудях Аденна. – Ти тепер надмеш губи на мене, бо я хвилююсь і питаю поради в інших?

– А нащо? Що ти чекала від нього почути? Він не сказав нічого нового. Я знаю, що маю змиритись зі своєю долею, Адо, та сказати це простіше, ніж зробити, не вважаєш?

– Я розумію це. Та я не хочу, щоб ти був сам.

– Та яке тобі діло до цього? – вибухнув Джейд.

– Я люблю тебе і не хочу, щоб ти страждав. Це недостатня причина?

Джейд знітився, притулившись до дерева. Він заплющив очі, провівши рукою по своєму волоссю.

– Я не збираюсь вбивати кожного на кого дивлюся, якщо ти про це. Не треба турбуватися, що я втрачу контроль.

– Я взагалі не про це!

Джейд кинув на неї недовірливий погляд.

– Знаю, ти винуватиш себе у тому, що сталось із Льєном…

– От вже за що в мене голова не болить, – пирхнув він.

– Що? – не зрозуміла принцеса.

– Так, я шкодую, що знищив його, та я зробив би це знову, аби ти не постраждала.

– Це мене і злить! Ти йдеш на це заради мене. А я не хочу лишатись тією, кого весь час треба рятувати з чергової дупи!

– То он чому ти пішла на тренування?

– Так. Повір, це варте того, аби терпіти знущання Келджа.

– Він ображає тебе? – напружився Джейд.

– Не так, як ти думаєш. Він хороший вчитель, попри те, що доволі грубий і не шанобливий. Але це не має значення. Я просто хочу вміти захищатись сама. Мені не треба порятунок, після якого ти переконуватимеш себе, що жертва була не марною.

Аденна підійшла до нього ближче.

– Не ховайся від мене, Джейде. Будь чесним, ділися тим, що непокоїть, я завжди на твоєму боці.

Вони зустрілись поглядами, Джейд знесилено кивнув.

– Дякую, Адо.

Вона притулилась до його грудей, принц огорнув її руками, поклавши підборіддя на її маківку.

– І я тебе люблю, – прошепотів він.

– Агов? Ви там скоро? – покликав Сейдж.

– Він такий набридливий часом… – не відпускаючи сестру, сказав Джейд.

– Часом? – підняла голову Аденна. – Ви живете в одній кімнаті! Дивуюсь твоїй делікатності.

Хлопець пирхнув від сміху, вони повільно розімкнули обійми.

– Ходімо додому, – взявши його за руку, сказала принцеса.

Кіран перемістив всіх до палацу уже за кілька хвилин. Аденну, Джейда та Сейджа одразу ж відправили до тронної зали, де на них очікувала Сафріна.

Кіран поки що вів їх і звіт зачитував сам, втім надалі це буде роботою Сейджа, тож він уважно слухав вартового, стараючись запам'ятати структуру і навіть інтонацію Кірана.

– Чудово, діти! Я пишаюся вами всіма. Тож, завтра, Джейд проведе урочисту страту на площі Богині.

– Що? – нахмурився Джейд.

– Урочисту? – скривилась Аденна. – Чому він має вбивати їх? Ми ж можемо їх арештувати й нехай проводять все життя за ґратами.

– Вони обікрали нас! – обурилась Сафріна. – Вкусили руку, що годує їх негідні роти! Вони не можуть й далі витрачати ресурси королівства. Їх буде страчено. Сподіваюсь, це послужить уроком їх послідовникам.

Погляд Джейда з кожним словом матері ставав все більш холодним і відстороненим. Аденна хвилювалась за нього, її брат змінювався щоночі, ставав лише блідою подобою себе самого. Втім, Сафріну це геть не турбувало.

– Що ж, любі. Тепер саме час перепочити, ви молодці.

– Я маю питання щодо певних організаційних процесів.

Королева поглянула на дочку із цікавістю:

– Слухаю, Аденно?

– Чому вартові не мали досвіду перебування у всіх населених пунктах королівства?

Сафріна нахмурилась, кинувши швидкий погляд на Кірана.

– Не певна, що розумію сенс твого питання…

– Переміщення верхи займають чимало часу, ми б могли втратити можливість піймати підозрюваних. Якби Кіран був у тому селі, ми б дістались туди значно швидше. Натомість ми витратили пів ночі на пересування.

– Що ти пропонуєш?

– У кожному загоні має бути хоча б один маг, з розвинутим даром переміщення. Також кожен з таких магів має відвідати всі села королівства, аби мати змогу якомога скоріше дістатись до потрібного місця і перемістити туди загони і представників судочинства, якими ти нас зробила.

– Непогано, так…Доволі слушне зауваження, доню.

– Очевидно, що дар переміщень буде необхідний і нам з братами, – продовжила Аденна. – Тож навчання цим заклинанням ми проходитимемо разом з ними.

– Очевидно… – розгублено повторила Сафріна.

– Те саме має стосуватися і перевізників данини. Я шокована, що цим питанням не займались раніше, адже перевезення золота каретами доволі небезпечне, особливо після низки прецедентів. Хто займався питаннями транспортування данини?

– Взагалі-то містер Келдж. Та я поділяю твою думку. Ми обговоримо це на раді.

– Так. І до ради ми троє тепер теж будемо дотичні.

Сафріна помітно напружилась.

– Аденно, це не найліпша ідея…

– Ні. Це прекрасна ідея, – підняла підборіддя Аденна. – Оскільки ми тепер представляємо закон, наше місце саме на раді, де обговорюються найважливіші питання нашого королівства. Сповісти нас про наступне засідання.

Сафріна замовкла, та все ж кивнула. Така відкрита критика її правління здалася королеві недоречною, та і вартові, що перебували у тронній залі разом з Кіраном, уникали її погляду, думаючи про те саме.

– Що це там було?! – гаркнув Сейдж, коли Аденна і Джейд вийшли в коридор.

– Спроба взяти контроль у свої руки, – не спиняючись кинула принцеса.

– Ти це чув? – він спробував знайти підтримки у Джейда.

– На мене не дивись. Я взагалі маю завтра привести вирок у дію, – він йшов у найбільш затінений куток коридору.

– Мені шкода щодо цього, – тихо сказав Сейдж.

– Я ж просто маю змиритись, чи не так? – криво всміхнувся йому Джейд, перш ніж темрява остаточно сховала його фігуру.

Чомусь після всього почутого Сейджу було достобіса неприємно. Те як сестра говорила з матір'ю, те як брат жартує над власною безнадійністю… Він хотів зробити щось, щоб стало краще. Та на думку спала тільки зустріч із коханою. Тож, відправивши їй листа вороном, він пішов до альтанки і став чекати на візит.

Винесення вироку відбувалося уже наступної ночі. Площу Троїстої Богині Місяця оточували магічні кулі сяйва. По центру розташували дерев'яний подіум. П'ятеро в'язнів стояли на колінах, їх руки та ноги були скуті ланцюгами, а рота закривали пов'язки. Проголошувати вирок, попри намагання Сейджа, Сафріна доручила Аденні. Дівчина піднялась на подіум, ставши перед обвинуваченими.

– Народе Зоряної Варти, перед вами п'ятеро злодіїв, що неодноразово грабували вас. Вони крали гроші у нас усіх. Тож цим вони самі собі підписали вирок.

Принцеса замовкла, її руки тряслися, натовп дивився на неї в очікуванні, та сама вона не знала чого очікувати від себе. Сафріна хоче, щоб дочка була холоднокровною як і вона сама. Та принцеса не була певна, що колись зможе стати такою ж. Вона багато чула про страти, знала чому вони відбуваються, та все це завжди було десь далеко, не змушуючи дівчину особливо перейматися цим процесом. Народ приходив сюди, неначе на якусь народну розвагу. Їх цілком влаштовувала картина покарання винних, та Аденна могла б посперечатись, що вони сприймали це так добре тільки до моменту, коли на помості не опиниться хтось із їх рідних, чи й вони самі. Тож, ставши безпосереднім учасником процесу, Аденна відчувала, як все всередині стискається і холоне. Від її слів залежить чуже життя. Як Сафріна живе з цим? Як вона існує, усвідомлюючи, що в її руках доля народу і право вирішувати кому жити, а кому вмирати? Якщо у цьому полягала суть правління, Аденна не була певна, що готова стати королевою. Вона кинула швидкий погляд на Джейда. Її брат був у плащі з каптуром і тінь лягала на його обличчя, через що проникливі світло-сірі очі набували ще більшої глибини і здавались вкриті кригою. Він знав, що почує і прийняв це. Саме зараз хлопець думками поринав кудись якнайдалі від площі. Неначе він міг, як і Аденна просто залишити власне тіло, занурюючись у космічну туманність. Він підняв очі до неба, маленька зірочка блискавично пролетіла, лишивши тонку лінію, що зникла в мить. Він має зробити те, що від нього вимагають. А тоді буде вільний від цього жаху хоча б на кілька годин. Він мріяв про ті години. Про той короткий час, коли він належав сам собі. Коли він міг просто існувати, не завдаючи шкоди іншим. Тиша дещо затягнулась і хлопець поглянув на сестру, піймавши її погляд. Він ледь помітно кивнув їй у підтримку.

«Все гаразд, Адо. Не бійся за мене» – подумки звернувся до неї він.

Це змусило Аденну затремтіти. Джейд відколов бляху, щоб дати сестрі свій плащ, коли вона знову заговорила:

– Та вирок їх буде наступним: за злочини проти корони, всіх п'ятьох обвинувачених буде засуджено до довічного перебування у темниці.

Сафріна розгнівано зиркнула на дочку. Натовп зайшовся суперечливими вигуками. Хтось погоджувався, хтось освистував, хтось хитав головою. Почувся скрегіт металу, а тоді скрип дерев'яних мостин подіуму. Дульсс рушав прямісінько на принцесу, тримаючи в руці ніж з коротким лезом.

– Аденно, ні! – крикнув Джейд, кинувшись вперед.

Почуття дежавю знову вибило принцесу геть з її тіла і вона опинилась посеред чужих спогадів.