Раді Вас бачити!

У вільний від навчання час діти грались у вітальні або на дворі, втім найулюбленішим місцем був великий будиночок на дереві. Він був триповерховим, а на даху Аденна влаштовувала чаювання своїм лялькам та іграшкам. Тримався на дереві він звісно закляттям, навіть тисячолітній дуб, на якому збудовано будиночок не впорався б тримаючи таку споруду на своїх гілках.

Попри радість брата і сестри, Джейду було геть не до розваг. Він повернувся до їх з Сейджем кімнати. Рись, на ім'я Шайна саме вмивалась на його акуратно застеленому ліжку. Хлопчик погладив її і почув муркотіння. Він повільно оглянув свою кімнату: на шафці стояв нічник, всі речі були обережно складені. З іншого боку кімнати розташовувалось ліжко Сейджа. Ковдра була накинута як заманеться. З-під ліжка визирала пара скоцюрблених шкарпеток і розгорнута книга, що лежала вниз сторінками. Кілька іграшок закотились на Джейдів бік кімнати і він поспішив перекласти їх на ліжко брата. Сейдж завжди був не надто охайним, Джейд же навпаки був методичним і уважним, бо схоже тільки власна впорядкованість рятувала його від безладу в душі, що за собою залишало використання магії.

Хлопчик почитав книжку, що описувала легенди найвідоміших воїтелів Зоряної Варти і збирався лягти раніше. Шайна пішла полювати, на прощання лизнувши господаря в щоку. Сейджа у кімнаті не було, він, мабуть, тихцем тренує свої сили, Джейд не раз серед ночі бачив спалах світла, коли брат ховався під ковдрою вкрившись з головою. Яскраві промені пробивались крізь тканину, описуючи силует хлопчика. Він любив свій дар і хотів використовувати його частіше. Джейд по-доброму заздрив брату. Хотів би він теж пишатись тим, що вміє.

У двері тихенько постукали.

– Заходьте, – тихо відповів Джейд, сівши на своє застелене ліжко.

У кімнату зайшла Аденна, тримаючи в маленьких ручках завелику для себе чашку з какао. Сейдж притримав їй двері.

– Нам здалось, що ти засмучений, – знизав плечима старший брат. – Ада запропонувала принести тобі какао.

Джейд всміхнувся і перехопив у сестри чашку з гарячою запашною рідиною.

– Дякую.

Вона всміхнулась.

– Може пограємо разом? – сором’язливо спитала вона.

– Ще чого! У ляльки я з малечею не бавлюся! – фиркнув Сейдж.

Аденна опустила очі, схоже це її засмутило. До кімнати, тершись об двері зайшов кіт Аденни – Абсалон. Котисько був абіссинської породи, але розміром з савану. Він гучно муркотів, обіймаючи товстим хвостиком ніжку Аденни. Вона опустилась і погладила кота по голові, а той піднявся на задні лапи і поклав передні на її плечі, тершись об обличчя малої своєю великою мордою.

– Я не проти пограти, Адо, – відповів Джейд. – Обери якусь цікаву гру, я прийду за хвилину, гаразд?

Аденна просяяла і кивнула, побігши з кімнати. Абсалон потрусив за нею, здіймаючи хвоста.

– Не заохочуй її, вона ж не відчепиться потім.

– А ти не відштовхуй її, – відповів Джейд. – Вона ж ще маленька. Їй і так важкувато, ми старші брати і маємо приділяти їй час.

– Не гратимусь я в доньки-матері з причепою! А ти як собі знаєш.

Джейд зітхнув і відпив какао.

– Ти допий, – порадив Сейдж. – Потім вкриється плівкою і буде несмачне.

Схоже було, що старший брат шукає тему для розмови.

– Ти щось хотів? – вирішив допомогти йому Джейд.

Старший брат насупився і опустив очі, копнувши ногою край килима.

– Як ти? Ну, сьогодні?

Джейд допив какао, хоч напій виявився загарячим для його горла. Тіло одразу кинуло в жар і хлопчик прокашлявся.

– Сьогодні було трохи легше.

Сейдж просяяв.

– Це ж добре!

– Так… – невпевнено відповів Джейд.

– Що ж, я радий, – швидко всміхнувся Сейдж. – Ну, я тоді піду пограюсь, мама купила нам нові тренувальні мечі. А ти поки побався з причепою.

– Не називай її так. Вона наша сестра.

– І що з того?

Джейд зітхнув і рушив з кімнати, Аденна уже чекала його, вбрана у обладунки з м’якого матеріалу, це була частина костюма, який Сейдж колись випросив на ніч народження. Вони з Джейдом тоді були воїнами Зоряної Варти з легенд про битву за долину Наднової.

– Обіцяй захищати свій народ і долину, брате. А я поки заманю їх у засідку, – процитувала діалог двох братів-воїнів Аденна.

Джейд всміхнувся і підняв дерев’яний меч.

– Обіцяю. Нехай береже тебе Троїста Богиня.

– Нехай береже і тебе, – серйозно кивнула вона і побігла, ховаючись за виставленими в стосики подушки.

Вони грались десь до восьмої, а потім мама наказала всім лягати спати. Джейд підійшов з іграшками до полички, рівненько викладаючи. Аденна підбігла до нього і міцно обійняла, притулившись до його грудей.

– Ти тільки не кажи Сейджу, але ти мій улюблений братик, – шепнула вона, примружившись.

Це розчулило Джейда і він міцніше обійняв сестру. Аденна відпустила його і, всміхнувшись, побігла до своїх покоїв. Хлопчик всміхнувся, відчуваючи тепло в грудях, тоді поприбирав подушки, наводячи лад у кімнаті й повільно побрів до кімнати.

Сніданок середами ліз у горло Джейда не краще за понеділки. Саме відчуття, що через годину після сніданку доведеться знову тренуватися, змушувало його шлунок щоразу перевертатись. Сафріна відпила кави з філіжанки, прикрашеної блакитними фазами місяця і зустрілась очима з Джейдом. Вона підбадьорливо всміхнулась, ніби відчуваючи хвилювання сина.

– Ваша Високосте, – королівський ювелір, на ім'я Ґрейдіян зняв капелюха, вклонившись.

– Ґрейдіяне, присядьте, поснідайте з нами, – поштиво всміхнулась Сафріна.

– О, вельми вдячний, та я вже ситий. Ваше замовлення щодо нашийника для рисі вже готове, я б хотів приміряти його до обіду, щоб мати змогу якомога швидше внести правки.

Сафріна зустрілась очима з Джейдом.

– Зачекайте на мене у вітальні, я зараз прийду до вас.

Ґрейдіян вклонився і залишив трапезну. Сафріна підняла серветку і обережно промокнула губи, уважно поглянувши на сина.

– Джейде, де зараз Шайна?

Джейд відчув, як все нутро похололо.

– Вночі вона ходить на полювання, ще не повернулась.

Сафріна звузила очі. Джейд знервовано ковтнув слину. Тоді вона відпила кави з філіжанки, сапфір на її каблучці блиснув у світлі ламп.

– Що ж, сповісти мене, коли повернеться, – попросила вона, відставивши філіжанку.

Джейд змусив себе кивнути, відчуваючи, як щойно з’їдений омлет проситься назад. На його руку лягла маленька тепла долонька. Він зустрівся очима зі стурбованою Аденною.

– Все гаразд, Джейде?

Хлопець змучено всміхнувся.

– Так, Адо. Просто трохи хвилююсь.

– Може попроси маму сьогодні не тренуватись?

– Боюсь це не спрацює.

– Хочеш, я попрошу?

Джейд поглянув у сповнені стурбованості оченята, це змусило його всміхнутись:

– Дякую, Адо. Все гаразд.

Вона зітхнула і взяла у руки завеликий для неї келих із соком. Випивши, вона всміхнулась Сафріні, що дуже уважно стежила за дочкою. Мати встала:

– Я скоро повернусь, а ви їжте. Набирайтеся сил, гаразд?

Аденна всміхнулась мамі, а тоді, дочекавшись доки та піде, піднялась і прошепотіла брату на вухо:

– Шайна перед настанням нової ночі прийшла до мене, я зачинила двері, до мого повернення вона буде у кімнаті.

Джейд уважно подивився на Аденну. Здається і його мала сестра, і його рись передчували якусь небезпеку. Він обійняв сестру, подякувавши та пішов до своєї кімнати чекати на початок тренування.

Думки роїлись в його голові, він розумів, що мати не просто так допитує де поділась рись. Вона хоче, щоб він тренувався на власному улюбленцю, а Джейд цього б не пережив.

– Воно якось само, я не знаю! – кричала маленька Аденна.

Джейд піднявся, нахмурившись. Серце застукотіло в грудях, він вибіг до коридору й побачив, що його мати і Ґрейдіян стоять біля кімнати Аденни.

– Ніколи більше не зачиняй дверей, Аденно. Що як ти застрягнеш по той бік? Мені доведеться їх вибивати, розумієш? Замки на дверях – не іграшки! – сердилась мати.

Аденна низько опустила голову, Сафріна і Ґрейдіян повернулись, прямуючи до сходів вниз.

– Що сталось? – спитав Джейд, підійшовши до сестри.

– Мама захотіла зайти до моєї кімнати й зрозуміла, що вона зачинена.

Джейд відчув, як паніка охоплює його.

– Коли ти розповіси мені, що тебе змушують робити на тренуваннях?

– Трохи пізніше, Адо. Пробач мені, це складно.

Дівчинка зітхнула.

Деякі маги мали тварин, що пов’язувались із ними, даруючи силу і підтримку. У Ґотліні їх звали кастодіанами, захисниками чаклуна. Чому такі тварини являлись лише певним магам, досі ніхто не знав, та вважалось неабияким успіхом, якщо чарівник знаходить свого кастодіана. Нащадкам Сафріни вельми пощастило, бо всі троє уже знайшли своїх магічних поплічників.

Хлопчик знав, що Шайна зараз десь поруч, та розумів, що він не може залишати її біля себе, бо наступною, кого він скривдить буде саме його улюблениця.

– Агов, ти куди? У нас тренування за десять хвилин, – перестрів його Сейдж.

– Я…я зараз. Я дещо забув у кімнаті.

– Я сходжу з тобою.

Джейд придушив роздратований подих.

– Слухай. Мені треба побути наодинці.

– Та чого ти! Слухай, мама такі класні мечі придбала, сьогодні будемо тренуватись ввечері! Я вчора не хотів свій полишати. Він дуже схожий на справжній! Сьогодні буде дуже весело, я ще подумав…

– Сейдже! – роздратовано спинив його Джейд. – Залиш мене самого на хвилину. Будь ласка.

– Та чого ти? Я ж просто…

– Будь ласка.

Сейдж нахмурився і повернувся, щоб піти до тренувальної зали. Раптом він спинився.

– Знаєш, я не винен в тому, що твій дар інший. І не треба волати на мене, якщо він тобі так не подобається!

Джейд важко зітхнув і штовхнув двері кімнати. Шайна однозначно була тут, він відчував її.

– Шайно? – прошепотів він. – Ти тут?

Кажан Сейджа, що примостився на одвірку невдоволено розкрив крила.

– Вибач, що розбудив, – прошепотів Джейд. – Вона ж тут?

Кажан пропищав щось і знову вкрився крилами. Раптом синій м’ячик викотився з-під ліжка. Шайна хотіла погратись.

Джейд опустився на коліна і зазирнув під ліжко. Золотисті очі спостерігали за хлопчиком дуже уважно. Він простягнув свою руку і рись подалась вперед, поклавши мордочку на долоню хлопчика. Кімнату оточило гучне муркотіння. Джейд відчув, як сльози набираються в очах. Потягнувшись до рисі він витягнув її та міцно обійняв. Шайна заходилась облизувати йому щоки і тертися об них. Хлопчик підійшов до вікна, відчинивши його. Кімната хлопчиків була на другому поверсі, та враховуючи його зріст, це було зависоко. Шайна присіла, пропонуючи Джейду всістись на її лопатки. Він повільно опустився на спину рисі й та, м’яко стрибнувши на підвіконня, вискочила з вікна, швидко прямуючи до лісу. Вона ступала дуже м’яко, не видаючи жодного шереху. Коли палац лишився далеко, закритий високими деревами узлісся, Джейд зіскочив зі спини кастодіана і пішов прямо.

– Сюди, Шайно, – тихо покликав він.

Рись порівнялась з ним, обіймаючи хвостом його литку.

Вони вийшли до річки, Джейд зняв нашийник з шиї кастодіана і поцілував її лоба.

– Тобі треба йти, Шайно. Бо мама змусить мене скривдити тебе, а я цього не хочу.

Шайна схилила голову набік, не припиняючи муркотіти.

– Йди! Тікай, зараз-но!

Рись не зрушила з місця, спостерігаючи за хлопчиком.

– Іди, негайно!

Джейд розвернувся і побрів додому. Він озирнувся і побачив, що Шайна йде за ним, намагаючись потертись об його бік.

– Ні! Не йди за мною! Тобі треба тікати, чуєш? Ти в небезпеці.

Кастодіан занявчала, вибігаючи перед ним.

– Ти що не чуєш? Забирайся!

Сльози стікали його щоками. Шайна підійшла ближче, поклавши лапки на його коліно. Вона ледь помітно муркотіла, великі розумні очі видавались стурбованими. Вона неспокійно кидала хвоста то в один бік, то в інший.

Хлопчик на мить притулився до неї, а тоді чмокнув у лоба. Кастодіан злизала сльозинку з його щоки. Джейд зітхнув і випростався, від чого рись, що стояла передніми лапами на його коліні на мить втратила рівновагу.

– Я маю з тобою попрощатись, Шайно. Ти в небезпеці. Йди.

Муркотіння стало гучнішим.

– Чи ти не чуєш?! – крикнув він. – Йди геть! Ти мені більше не потрібна!

Шайна примружилась, піднявши одну лапку. Її очі мов би набрались сльозами і вона, повільно розвертаючись пішла до лісу. Джейд розплакався, закривши руками обличчя. В його серці немов відкрилась діра, коли він відмовився від свого кастодіана. Але він мусив. Інакше міг би втратити її назавжди. Спинившись біля пагорба, рись озирнулась, золотисті очі з сумом блиснули наостанок, а тоді зникли в лісовій темряві.

Ридаючи Джейд повернувся до палацу. Він хутко побіг до ванної кімнати, щільно закривши двері. Побачивши своє заплакане обличчя, хлопчик пустив воду, щоб вмитися. Почервоніння було трохи меншим, та все одно помітним. Тяжко зітхнувши, він вирушив до тренувальної зали. Джейд втратив друга, але вона принаймні тепер в безпеці.

– Джейде? – покликала Сафріна. – Де ж ти був?! Ми чекали на тебе.

– Вибачте. Я хотів знайти свою книгу, але здається загубив її.

– Для чого тобі книга на тренуванні? – не зрозуміла мати.

– Пробачте, що змусив чекати, – стомлено відповів він.

Сафріна ще мить дивилась на сина, тоді зітхнула, вказавши рукою на подушки на підлозі.

– Гаразд, сідай, розпочнімо. Аденно, люба. Давай.

Сестра уважно глянула на Джейда, який поспішив підбадьорливо кивнути їй. Дівчинка заплющила очі, Сафріна махнула рукою і кімната занурилась у пітьму. Волосся Аденни засяяло блакитним кольором, а чорна діра, яку вона утворила на попередньому тренуванні поступово стискалася. Пісок, що кружляв довкола діри почав скупчуватись і збиратись у дивні плями.

– Аденно! – застерегла мама. – Не поспішай. Ти використовуєш забагато! Відпускай. Негайно!

Джейд уважно подивився на сестру, з її правої ніздрі текла кров, що вже описала криву лінію на її губах і наближалась до підборіддя.

– Аденно! – мати смикнула її за плече і дівчина розплющила очі. Вони були темно-фіолетовими, а довкола зіниць кружляли білі та блакитні зорі. Аденна стисла кулачок і банка з чорною дірою тріснула. Дівчинка важко зітхнула і впала назад. Сейдж встиг підхопити її. Мати потягнулась до малої, взявши її на руки.

– Я віднесу її до цілителя, – стурбовано кинула Сафріна. – На сьогодні тренування завершене. Проведемо наступне з вами обома у п’ятницю.

– Але ма! – роздратовано почав Сейдж. – Я можу…

– Я все сказала, Сейдже! – тремтячим голосом відповіла вона, тримаючи на руках дівчинку.

– Можна з тобою? – спитав Джейд.

– Так. Ходімо, – відповіла мати.

– Що вона робила? – спитав цілитель, щойно Сафріна опустила зомлілу дівчинку на ліжко.

– Вона тренувалась, але почала висушувати себе, дівчинка ще вчиться контролювати силу. Я торкнулась її і вона… – мати замовкла.

– Так? – пропонував продовжити цілитель.

Сафріна кинула швидкий погляд на відчинені двері лазарету. Джейд зрозумів натяк і зачинив їх, повернувшись до матері та сестри.

– Вона зруйнувала форму, що утримує силове поле, – понизивши голос, сказала вона.

– Це неможливо, – хитав головою цілитель.

– Вона утворила із зірки чорну діру. А сьогодні довкола неї створила мініатюрну галактику. А потім зруйнувала все разом з формою. Бачив би ти це, Деймоне, колба просто тріснула.

Цілитель уважно спостерігав за дівчинкою.

– Я не знаю як навчити її…вона не чула мене, немов була у трансі. Чи просто не могла спинитись.

– Неможливо контролювати силу зовні. Це здатна зробити лише вона сама.

– Але як навчити її?

– Ніяк. Убезпеч місце тренувань. Інакше хтось із вас постраждає. Або і все королівство.

– Що?

– Якщо вона здатна зруйнувати вмістилище, що утримує мале силове поле, можеш уявити, що вона може зробити з полем більшого розміру? – шипів цілитель. – Що вона може зробити з Сонцем, чи всією галактикою. Стримування тільки змусить її акумулювати силу. А накопичування такої могуті одного дня призведе до її вивільнення і тоді…

Сафріна зітхнула, повернувшись до сина:

– Джейде… Йди до своєї кімнати.

– Я хочу переконатись, що з нею все гаразд, – хитав головою хлопчик.

– Все гаразд, за нею наглядатимуть.

– Але…

– Йди вже, Джейде! – роздратовано крикнула мати. – Я повідомлю тебе і брата, коли вона прокинеться.

Джейд неохоче рушив до дверей. Не встиг він обуритись тим, що Сейдж думає лише про свою магію, а не про безпеку власної сестри, як зустрівся ніс до носа з ним на виході з лазарету.

– Як вона? – спитав Сейдж.

– Не прокинулась.

– І ти пішов? – обурився він.

– Мама вигнала.

– Чого це вона?

– Мабуть, не хоче, щоб я там стовбичив і заважав цілителям.

– Що взагалі сталось з Адою? Такого раніше не було.

– Гадаю Аденна і сама не зрозуміла, що відбулося.

– Слухай…Я хотів побути з нею, але якщо вже мама виганяє…

– Гаразд, – зітхнув Джейд. – Показуй свої мечі.

Сейдж підскочив.

– Справді?

– Ти ж не відчепишся.

– Саме так. Ти не уявляєш, які вони класні!

Аденна прокинулась ближче до ночі, хлопці одразу ж прийшли разом з Сафріною. Дівчинка була геть тихою, хлопцям здалось, що вона чогось не договорює. Її залишили в цілителів і наступної ночі, а до п’ятниці вона вже почувалась краще. Джейд з жахом чекав на п’ятницю, на відміну від брата, який хотів, щоб нова ніч настала швидше, аби похизуватись перед мамою своїми успіхами.