Раді Вас бачити!

Аденна мала діяти швидко, та Люмія так вчепилася у книгу, що витягти її з рук дівчини було просто неможливо. Королева заплющила очі і відчула, як поринає у чужу свідомість. Спершу Аденна інстинктивно закрилася від сонця. Бо свідомість Люмії нагадувала залитий сонцем пляж. Тут не було типових для неї космічних туманностей чи зірок. Були тільки хвилі, що омивали втоплені у пісок підбори, блакитне небо і велетенське золоте сонце, що сліпило своїми променями.

Аденна знайшла дівчину на березі. Вона сиділа, зануривши ноги у пісок.

– Люміє?

Дівчина повернулася.

– Що сталося?

– Я не знаю… – розгублено мовила принцеса.

– Ходімо, треба вибиратися звідси.

– А де ми?

Аденна взяла її за руки піднімаючи і раптом все довкола змінилося. Всього на мить з’явилось багряне небо, військо у золотих обладунках, що наступало звідусіль і сонце, що повзло за межі «пустки». Королева стрепенулася, випускаючи руку дівчини.

– Що це…

Та Люмія більше не відповідала. Аденна миттю повернулась до свого тіла. Принцеса чи то сиділа, чи то лежала на стільці, її волосся розсипалось по плечах. На порожній сторінці виднівся чорний слід від її пальців.

Королева закрила книгу. До кімнати радників забігли Сейдж та Джейд.

– Що сталось? – спитав Сейдж. – Я чув крик.

– Вона переглядала свою сторінку.

– І що? – спитав Сейдж.

Джейд оглянув принцесу, перевіривши пульс на її шиї.

– Щось налякало її, – зітхнула Аденна, тремтячою рукою прикривши очі. – Я не знаю, що то було…Але щось страшенно нехороше.

– Я віднесу її, – відповів Сейдж, підхопивши дівчину на руки.

Несучи непритомну дівчину, хлопець обмірковував що ж такого могло статися, що це так подіяло на неї. Сейдж штовхнув ногою аметистові двері і обережно поклав Люмію на ліжко. Він прибрав пасмо волосся, що затуляло її очі і придивився. Дівчина мала дуже витончену зовнішність. Гармонійні риси обличчя. Тільки була такою тоненькою, неначе її не годували до пуття.

Принцеса ворухнулась, Сейдж поспішив до дверей.

– Джейде? – покликала вона. – Це ти?

– Ага, – буркнув він. – Спи давай, задавако.

Він покликав Деймона, аби той перевірив чи все із нею гаразд і поспішав назад до кімнати радників.

Джейд підійшов до Аденни стривожено поглянувши на неї.

– Як ти?

– Я не знаю, що бачила. Та це було… – вона різко озирнулась. – Якщо це було майбутнє, то нам треба дуже постаратися, аби воно не настало.

Вони зустрілися поглядами, Джейд наблизився і обійняв її.

– Все буде гаразд, – тихо сказав він. – Ми знайдемо спосіб убезпечити всіх.

– Сподіваюся, – притулившись до його плеча, зітхнула Аденна. – Нам треба терміново залучити Люмію на тренування.

***

Люмія прокинулась і сіла на ліжку. Як вона тут опинилася? Поступово спогади почали повертатися. Книга, страшне видиво, від якого волосся ставало дибки. А тоді хтось ніс її на руках. То були сильні руки. Очевидно Джейд. Дівчина хутко підвелася, зазирнувши у дзеркало. Зачіска в нормі, сукня наче теж, хоча вона була б не проти отримати ще якусь. Залишивши покої, вона ще кілька хвилин гуляла коридорами, доки не знайшла своїх нових друзів у вітальні.

– Ти прокинулась! – підхопилась Аденна. – Як ти? Голова не болить?

– Ні…Все гаразд. Дякую за турботу. І, Джейде, дякую що доніс мене до кімнати. Я певно важкенька…Все добре?

Джейд здивовано втупився у дівчину.

– Ти важиш як лантух картоплі. Порожній лантух, – фиркнув Сейдж. – Так, ніс тебе я, поки ти белькотіла його ім’я крізь сон.

– О… – Люмія трохи засоромлено опустила очі. – Перепрошую. І…Дякую, Сейдже.

– Та прошу! – склавши руки на грудях пробурмотів він.

Чомусь його гнівало те, що Люмія так зацікавилась Джейдом. Так, звісно хлопчина гарний і ввічливий, і все таке, але ж і Сейдж нівроку! Не міг він пояснити собі чим його так дратувала гостя. Та щось у ній не давало йому спокою.

– Ти, чого надувся? Неначе я тебе особисто образила.

Сейдж знову пирхнув.

– Слова скінчилися?

– Знаєш…

– Що?

– Годі, – увірвала їх Аденна. – Припиніть гризтися, у мене голова від вас болить.

Люмія демонстративно відвернулась від Сейджа, той відпустив руки, щоб скласти їх знову, з ще більшим пафосом. Джейд намагався не сміятися, спостерігаючи за їх поведінкою, та вдавалось це непросто, кутики його губ раз по раз підіймалися, як би він їх не стримував.

– То, який план у нас на сьогодні…тобто, на цю ніч? – змінила тему Люмія.

– Твій дар поки тобі самій невідомий, – відповіла королева. – Я пропоную нам спільно його пізнати.

– Але… – розгубилась принцеса. – Як? Тут же немає сонця.

– Ні. Але я здатна утворити нову зірку. Тож зможу допомогти тобі. Хлопці поки до тренувань не долучаться, але можуть бути присутніми, якщо ти не проти.

– Та ні, але…Я не певна, що з цього щось вийде. Я мало що вмію.

– Як і всі на початку. Тож, як будеш готова – вирушимо на тренування.

– Я готова, – знервовано ковтнула вона. – Я хочу навчатися.

Вона не могла сказати про це іншим. Та те, що вона побачила нажахало її. Люмія має кістьми лягти аби навчитися керувати власним даром, аби не допустити того, що показала їй книга.

– Що ти знаєш про свій дар? – спитала її Аденна.

– Ти хіба не дивилась мої спогади?

– Дивилась. Та не всі. Лише ті, що могли б виказати твої наміри.

– І які ж мої наміри?

– Припускаю, ти сама ще не зрозуміла. Та ти не прагнеш завдати шкоди моїм людям, а отже не становиш загрози.

– Ну… про те, що я маю дар, окрім як не піддаватися силі батька, я дізналась, коли тітка вчила мене домовлятися із квіткою.

– Домовлятися? – не зрозуміла королева.

– Із квіткою? – пирхнув Сейдж. – Що, вона тобі цвіте, а ти їй танцюєш, чи що?

Люмія кинула на хлопця нищівний погляд.

– Так, якщо ти такий самий обережний в танці, як і на вечері, із задоволенням покажу кілька «па»! – роздратовано кинула вона і повернулась до королеви. – Словом, є квітка, що здатна підсилити природний дар. Та Аларик використовує їх неправильно, він ослаблює себе. А якщо домовитися з ними, то ти…

– Чекай, – подалася вперед Аденна. – Ти про «сяйливе око»?

– Так, про нього.

– Ти б могла навчити нас?

– Я можу спробувати. Та я зізнаюся: я робила це лише двічі і то під наглядом.

– Це нічого. Просто спробуємо, не вийде – не змушуватиму.

– А для чого це? Маю на увазі… у вас же і так дуже сильна магія, хіба ні?

– Я всюди наштовхуюсь на ті квіти, – замислено мовила королева. – Не знаю, чому, та вони мають якесь значення. Я хочу дослідити їх краще. Ми б могли тренуватися разом. Вчитися контролювати магію.

– Думаєш мені варто?

– Магію тренувати варто завжди. Вона не дається просто так. Тим паче твоя.

– То ти думаєш я не тільки сонцем рухаю? – здивовано здійняла брови Люмія.

– Думаю, що не тільки. Та це треба перевірити.

– Але… тут же нема сонця. Як ми це зробимо?

– Я можу допомогти тобі з цим.

Вона змахнула руками. Між долонь запалала сліпуча гаряча куля.

– Дволикий… Що це? Схоже на сонце. У мініатюрі.

– Нова зірка.

– Така тепла… – всміхнулась Люмія.

– Вона твоя, – простягнувши руку, відповіла королева. – Ти, мабуть, скучила за сонячним світлом.

– Справді? – здивувалась принцеса, коли сяйлива кулька полетіла до неї, спинившись над правим плечем, приємно гріючи щоку.

– Так. Я замкнула її магією. Вона не нашкодить Зоряній Варті чи тобі.

– Дякую.

Тренування проводилось у тому ж приміщенні, де королеву колись навчав Келдж. А отже треба було йти через весь палац, до підвалу крила вартових.

– Як твої справи? – спитала Люмія, крокуючи поряд із Джейдом.

– Все гаразд, дякую, – трохи спантеличено мовив Джейд, не зводячи очей із королеви, що йшла попереду. – Даруй мені, я маю перекинутись словом із Адою.

– О…Звісно! – знітилась принцеса, кинувши найширшу усмішку, на яку була здатна.

– Ти певна, що це спрацює? – спитав Джейд, підійшовши до Аденни.

– Ні. Та спробувати варто.

Хлопець уважно подивився на королеву.

– Ти тремтиш.

– Я просто хвилююся. Ти не бачив того, що бачила я.

Джейд мовчки взяв її за руку, Аденна відчула тепло його долоні їх пальці переплелися. Стало трохи спокійніше.

– І чого ти так зациклилась на ньому? – спитав Сейдж, порівнявшись із Люмією.

– А що? У нього хтось є? – серце її пропустило удар, боячись відповіді.

– А що? Цікавишся?

– Ну, звісно. Хоча я слабко вірю, що такий як принц Джейд може бути вільним.

– Ну, формально Джейд не принц, – криво всміхнувся хлопець.

– То й начхати. Я бачила багато віконтів, лордів, герцогів, графів, самопроголошених принців. Всі як один бовдури. Хай він буде хоч селюком, що збирає козяче лайно, але ж який гарний...

– Та ну, у Місті Сонця хіба одні виродки?

– Не те щоб...Але на Джейда хочеться дивитися. Найгарніший чоловік, якого я тільки бачила.

Сейдж кахикнув.

– Ой... – знітилась Люмія. – Ну, ти теж милий...Просто Джейд...

– Красень?

– Так.

– А я милий?

– Гм, ну…Так. Я сказала милий? – розгублено спитала вона. – Ну, так, доволі милий.

Сейдж раптом розреготався.

– Богине… Бачила б ти своє лице зараз! Заспокойся, мені твоє захоплення не треба, ходімо краще.

– Чого це не треба?

– Бо ти мені не подобаєшся.

– Ой! – саркастично кинула вона. – Не ображайся ти так! Знайдеться ще та, що закохається в тебе до нестями!

– Знайдеться, не сумнівайся.

– Що, активно шукаєш? – здійняла брову вона.

– Чого це ти так думаєш? – насупився Сейдж.

– Та, схоже тобі самотність як кістка в горлі, – криво всміхнулась Люмія.

– Ти сама хоч колись у стосунках була?

Усмішка раптом геть зникла з її обличчя.

– От і не варнякай, – кивнув він.

– А ти, значить, був?

– Мені двадцять вісім років, десять із них я жив окремо від тих, кого вважав сестрою і братом. І життя холостяка, знаєш, часом набридає.

– Тож ти…Що? Користувався послугами…

– Що? – спершу не зрозумів він, а тоді його очі розширились. – Богине! Ні. У мене була дівчина, та вона кинула мене, бо їй набридло світлове шоу, яке я влаштовував надворі перед сном. Казала, що очі болять. Тоді була інша, але кинув її я, бо вона, виявляється, була одружена. А тоді я сам мало не одружився…З однією…панною. Але там теж все не дуже добре скінчилось, вона вирішила взяти паузу і переїхала... До другого села. І ще ім’я змінила. Словом…

– Жінки – це зло?

– Ні. Жінки – не зло. Ти – так.

– Агов! – вона штурхнула його в плече. – Я взагалі-то теж жінка!

– Ні, – реготнув Сейдж. – Ти – дівчисько. Підростеш – збагнеш.

Чомусь ці слова не на жарт розгнівали принцесу.

– Припини! Не настільки ти старший від мене, щоб таке казати!

– Але пожив все ж більше і знаю більше, тож годі вже цього.

– І що ж такого ти знаєш?

– Знаю, як будувати.

– Живучи у палаці? Нащо?

– Знаю, як готувати.

– Та! – махнула рукою вона. – Я теж таке знаю.

– Знаю як доглядати за дітьми.

– Що? – здійняла брови вона.

– Довга історія, не важливо, – похитав головою він. – Знаю як керувати власною силою, як керувати державою, як дбати про родину.

– Все, що ти кажеш якась маячня! – роздратовано пирхнула вона. – Ти не досвідченіший за мене.

Сейдж спинився, озирнувшись. Люмія і сама зупинилася, втупившись у нього поглядом.

– О, то кажеш, що мала той самий досвід?

І якого беня в нього так сяють очі? І нащо вона взагалі спинилася? Те, що він був всього на відстані кроку від неї, чогось страшенно дратувало.

– Ну, звісно! – склала руки на грудях принцеса. – Це або досвід, або ти просто говориш випадкову маячню, до якої я не могла бути дотичною, бо жила у іншій країні!

Сейдж наблизився, скоротивши і без того незначну відстань. Сяйливі зелені очі вдивлялися, здавалося у самісіньку душу.

– Ти колись із кимось цілувалась? По-справжньому, не так як ти вчора Джейда цьомкнула.

Люмія заклякла, відчуваючи його подих на щоці. Шкірою сипнули мурахи, а допитливий погляд зелених очей неначе зачаровував її. Дівчина хутко відсунулась, щоки залило рум’янцем. Сейдж всміхнувся, продовжуючи йти.

– Це справді дуже мило, – кинув він через плече. – Та не намагайся рівнятись на мене. Ти ще мала.

– Ти щойно назвав себе досвідченішим виключно тому, що…цілувався? – обурилась вона, наздоганяючи його. – Ти точно якийсь дивний.

– У вас там все гаразд? – спитала Аденна, повернувшись до них.

– Так, – буркнув Сейдж. – Довго ще плестися?

– Ми вже прийшли, – всміхнувся Джейд.

***

– Почати тренування варто із однієї корисної вправи. Заплющте очі і уявіть свій дар, ніби тримаєте його у руках.

Люмія розплющила очі, зірка над нею сяяла, занурюючи її шкіру та волосся у золотистий відтінок.

– Задавако, команда була заплющити очі, а не навпаки.

– То якого беня сам свої очиська вибалушив?

– Люміє? У тебе якесь питання? – звернулась до неї королева.

– Ні, просто… Я, здається знаю таку вправу. Цьому мою тітку навчив друг.

Аденна сумно всміхнулась.

– Каллум. Він завжди допомагав тим, хто потребував цього. Навіть коли і самому була потрібна допомога.

– Ти ж знала його? – пригадала Люмія. – А як ви познайомились?

– Він був в’язнем Сафріни.

Принцеса уважно розглянула Аденну. Вона здавалась засмученою, неначе спогади про нього були болісними. Усвідомлення було раптовим:

– Ти кохала його?

Вона підняла очі на Люмію.

– Так. Та зараз ми не про це. Тобі ж вже відома ця вправа?

– Так.

Королева кивнула.

– Тоді виконуй.

У долонях Сейджа та Джейда теж з’явились сяючі кулі, королеву тішило як легко хлопці опанували це. Та і Люмія не відставала.

– Дуже добре, – кивнула королева і змахнула рукою, притягуючи зірку, що утворила для принцеси. – Тепер спробуй зрушити її з місця, не торкаючись.

Люмія напружилась та кулька не піддавалася її намаганням.

– Спокійно, не перенавантажуй себе. Поволі, Люміє.

За мить кулька зрушила на сантиметр.

– Добре. Для початку навіть дуже.

– Але… Це, що все?

– Ти і так достатньо ослабла після книги. Ми не виснажуватимемо тебе на першому ж тренуванні.

– Тоді…Давайте хоч спробуємо з квітами домовитись, – запропонувала вона.

Принцеса прагнула допомогти їм наскільки могла. Вона відчувала вдячність їм трьом за те, що вона почувається тут в безпеці.

Доволі скоро четвірка залишила тренувальну залу, вирушаючи до оранжереї.

– Ви так само тренувалися колись? – спитала Люмія у Аденни.

– Це вже точно ні. Нас тренували жорстко.

– Для чого?

– Як нам казали, це необхідно, щоб ми пізнали межі і наслідки необачного застосування сили.

– І це спрацювало?

Люмія помітила, як Джейд опустив очі. Аденна теж звернула на це увагу, сказавши лише:

– Так, проте…Лишило по собі багато шрамів.

***

Сейдж та Джейд уважно спостерігали за діями Люмії, що тримала руки довкола квітки. Блакитне сяйво, що торкалося її обличчя, раптово почало набувати золотистого відтінку, аж доки вся квітка не змінила колір. Це було дивовижно. За мить Аденну, що повторювала рухи і слова Люмії, вкрила блакитна блискуча хмара. Тоді вона розплющила очі, в яких сяяли блакитні цятки. Аденна змахнула рукою, на її долоні танцювали цілих три сяйливі кулі – нові зірки.

– Неймовірно… – прошепотіла вона.

– Зараз буде незначна слабкість, та це скоро мине, – пояснювала Люмія.

– Це чудово, Люміє. Це може добряче допомогти війську.

Принцеса всміхнулась. Було приємно чимось допомогти.

– Як щодо того, аби ми проводили уроки вартовим?

– Я тільки за, – кивнула вона.

– Дякую тобі.

Королева всміхнулась.

– То…Що ми робимо далі?

– Ну, ми страшенно захопилися і пропустили обід, тож на вас чекає вечеря і міцний сон, а я маю ще кілька зустрічей із радою та командувачем варти.

– Вже ціла ніч минула? – здивувалась Люмія.

– За роботою час минає швидше. Ходімо, проведу вас до трапезної.

Джейд та Сейдж йшли попереду, щось обговорюючи, Люмія наблизилась до Аденни.

– А ти маєш хлопця, чи…

Королева поглянула на неї.

– Вже ні. Та десь із рік тому у мене був наречений.

Сейдж і Джейд притихли, озираючись.

– І коли ти збиралась сказати? – здивувався Сейдж.

– Вочевидь уже на весіллі. Та воно не відбулося, тож…

– А що сталося? – запитала Люмія.

– Знаєш, часом кажуть, що на троні доволі самотньо. І це правда, бо обранець королеви вкрай рідко буде згоден ділити своє кохання із короною.

– Ну…Не всі ж такі. Я впевнена, що існують щасливі королівські пари.

– Колись Сафріна казала мені, що єдиною щирою любов’ю королеви має бути її народ. Не певна, що тітка сама взяла до уваги власну пораду, та все ж вона доволі слушна.

Люмія поглянула на королеву, вона була не набагато старшою, та відчувалася неначе прожила на ціле життя більше.

– Може, то просто був не той, хто судився?

– Щойно я стану вразливою, те саме відбудеться і з країною. А я не можу допустити цього, знаючи, що твій батько щось замислив. Тож краще лишатись самій, – вона всміхнулась принцесі. – Так безпечніше для всіх.

Люмія опустила очі. Це звучало доволі сумно, закрити своє серце, аби не відволікатися від справ свого народу. Сейдж уже розвернувся, продовживши шлях, а от Джейд ще певний час дивився на королеву проникливим поглядом. А тоді повернувся до хлопця, наздогнавши його. Принцеса спостерігала за тим, як вони немов діти починають реготати і легенько штовхатися.

– А Джейд, він… – понизивши голос, почала Люмія.

– Абсолютно тобі не підходить! – повернулась до неї королева.

– Ну, так, він як таємнича пантера, що полює у сутінках.

– А Сейдж… – почала Аденна і замовкла, спостерігаючи за тим, як

хлопець біг за Джейдом, сміючися, а тоді спіткнувся і гучно впав на дупу регочучи ще дужче.

Джейд спершу злякався за хлопця, піднявши його, а тоді і собі зайшовся сміхом.

– Золотистий ретривер, – розчаровано відповіла Люмія.

– Що? – не зрозуміла Аденна.

– Що? – перепитала вона. – У зоряній Варті нема собак?

– Переважно бійцівські або мисливські, – нахмурилась королева.

– О… Ну золотисті ретривери це такі десь телята із добрим норовом, галасливі, грайливі, милі і трохи незграбні.

Аденна замовкла дивлячись на хлопців. Свідомо вона не була згодна із порівнянням, бо вважала Сейджа гідним і дуже щирим серцем, та підсвідомість той дурнуватий опис чомусь поділяла і це дратувало її.

Провівши їх до трапезної, королева відправилась у своїх справах. Джейд підпер підборіддя рукою, перебираючи їжею у тарілці. Схоже, чимось засмучений.

– Може поговорити із ним? – шепнула вона Сейджу. – Якийсь він сумний.

– Дай йому спокій, нарешті, – гримнув на неї хлопець. – Знайде собі розраду.

– Де? В нього хтось є?

– Формально, у нього є половина. Та вони не можуть бути разом, бо їх прокляли. І...ще з купи інших причин.

– Отже, в нього нікого немає.

– Ти ж не думаєш, що маєш шанс?

– А чого ні? Я знаю кілька мов, читала праці філософії, етики, історії. Вмію гарно вишивати, готую відмінний пиріг зі слив, а ще граю на клавесині, лютні і трошки на гобої.

– Ти закінчила з переліком чеснот? – здійняв брову він.

– А, ще я гарно танцюю і вмію стояти на одній нозі дві з половиною хвилини.

– Вражає, – закотив очі Сейдж. – Та шансів у тебе все одно нема.

– Який ти злюка.

– А ти така набридлива, аж щелепи зводить.

– То не стсикай їх так сильно! – шипіла вона. – Якщо думаєш, що ті жовна роблять тебе привабливим, то це не так. До речі у Джейда дуже гарні вилиці, він має такі чарівні ямки, що йому не треба зчіплювати зуби, аби обличчя набувало суворого вигляду!

– Хіба я просив порівняння? – знуджено зітхнув він.

– Ні, та мені дуже весело дивитися як ти бісишся, – глузливо посміхнулась вона.

– Навзаєм, – повторив ту саму посмішку Сейдж.

Люмія прочистила горло, збираючись звернутися до Джейда, та хлопець тієї ж миті підвівся.

– Бажаю всім гарної ночі, – кивнув він, легко всміхнувшись.

Люмія розчаровано зітхнула, навіть не повертаючись, вона знала що побачить за спиною. Та все одно озирнулась, узрівши насмішкувату мармизу Сейджа.