Спочатку:
На сторінку книги
«Пустка» зустрічала холодом і темрявою. Хоч жителі Зоряної Варти, загартовані вічною ніччю – не боялись сутінків все ж пітьма, що ховалася між густо розсаджених стовбурів дерев та високих темних травинок вселяла тривогу. Джейд біг лісом, шукаючи сестру і Келджа. Стук копит відгукувався, здавалось з усіх боків водночас, хлопець в паніці рухався прямо, сподіваючись знайти Аденну якомога швидше.
Він бродив ще кілька хвилин, доки не почув дзвінкий звук ударів заліза. Принц крокував прямо на той шум і вже за кілька хвилин помітив світло. Три факели були ввіткнуті у суху землю і нічний вітер роздмухував полум'я, змушуючи його плюватись іскрами і попелом. Аденна і Келдж бились на мечах, їх фігури відкидали химерні тіні на суху траву.
– Не спіть – замерзнете, – глузливо кинув Келдж, коли дівчина пропустила удар, отримавши неглибокий поріз на руці, що розірвав тканину сорочки. Дірка одразу вкрилась багряним кольором. Аденна зашипіла.
– Я тебе задушу!
– Які сміливі погрози! У Вас заслабкі руки, принцесо, рекомендую їх натренувати, – він блискавично вибив меча з її рук і підняв його. – Зробіть десять відтискань.
– Що?! – обурилась вона.
– Негайно, часу на сон у Вас і так лишилось небагато. Не підете ж ви у перший робочий день з мішками під очима?
Аденна опустилась на землю, починаючи відтискання. Її тіло тремтіло, а руки були готові роз'їхатись вбік.
– Погляд вперед, тут опустити, – злегка торкнувшись попереку, кінчиком меча мовив Келдж.
Прикупивши лиха, Аденна завершила відтискання і важко опустилась на живіт.
– Для привалу рано, принцесо, ми тільки почали.
Дівчина кинула на чоловіка розгніваний погляд.
– Ах, Ви, мабуть, сподівалися, що це зиркання з-під лоба якось вплине на мене, та Ви – не пан Джейд. Тож, хутко підводьтесь і лишитесь не осоромленою марними спробами.
Дівчина встала, обтряхнувши коліна і корсет, що встигли вкритись сухою землею.
– Тепер тренуйте напад, згадайте як я вчив: два кроки до мене, один назад і стійка. Меч напоготові – не опускати, очей з моїх рухів не зводити.
Аденна кивнула, займаючи стійку. Вже за мить, вона знову пропустила удар і важко впала на землю.
– Ви мене не слухаєте! Діла не буде, принцесо! Казав же: з моїх рухів не зводити очей!
– Я мало не обгоріла, відступаючи! Треба переставити факели.
– На полі бою відволікаючих факторів буде забагато. Орієнтуватиметесь на всі – втратите пильність і Ви мертві. Ще раз, спочатку.
Джейд не вірив власним очам. Келдж вчить його сестру володіти зброєю. Але нащо їй це? Може це чергові коники Сафріни?
Аденна втрачала меч щоразу, як Келдж атакував її, Джейд втомився дивитись на поразки сестри, бо знав як сильно це засмучує її. Втім, слід віддати принцесі належне: вона не здавалась і продовжувала вперто повторювати рухи.
Коли нарешті вона правильно повторила всі стійки і кути для нанесення удару, яких навчав Келдж, він задоволено кивнув, забираючи у неї зброю.
– Тепер час підкріпити фізичні навантаження магічними. Скажіть мені, принцесо, що у Вас особливого?
– Про що ти?
– Чим Вас можна вирізнити від інших вартових? Крім родоводу, звісно.
Аденна замислилась.
– Я можу стискати простір і утворювати нові зірки.
– Так, доволі видовищний хист. Як він допоможе Вам на полі бою?
Принцеса замовкла.
– Зрозумійте, королева не може бути правителем виключно через те, що успадкувала владу. Номінально – так, можливо, та у думках народу королева, перш за все їх захисниця. Та, кому вони готові довірити власні життя і добробут. А щоб Вам могли довірити такий скарб, принцесо, Ви маєте довести, що гідна цього. Тож, спитаю Вас ще раз: як Ви можете використовувати свій дар на полі бою?
– Я можу стискати простір, – повторила вона.
– Так. А чи зможете Ви це зробити на відкритій місцевості?
– Надворі? – перепитала Аденна, розгубившись.
– Війни рідко відбуваються за стінами палацу, принцесо, – роздратовано мовив Келдж.
– Я не знаю, – відповіла вона.
– То спробуйте!
– Припини кричати на мене! – шипіла Аденна.
– Перепрошую за свою нетерплячість, принцесо, та Вас доволі складно навчати.
– Чого це? – склала руки на грудях вона.
– Ви відмовляєтесь думати самостійно, – фиркнув Келдж. – Розумію, життя у палаці розпещує, та Вам варто визначитись, ким Ви хочете бути: милою принцесою і племінною коровою, що породжуватиме нащадків корони, чи королевою Зоряної Варти, войовницею, що має силу і гідність захищати свій народ.
– Що ти маєш на увазі? Я не гідна?
– Я не розумію чому Ви вирішили вчитись військовому ремеслу. Я не бачу Вашої мотивації, не бачу Вашого бажання. А без цього навіть найкращий вартовий не зможе навчити Вас.
Келдж рушив вперед.
– Скажіть мені: для чого Вам навчання?
– Я хочу бути гідною королевою, – здійняла підборіддя вона.
– Ні, це не те, – хитав головою Келдж. – Мені спитати ще раз?
– Я хочу вміти битися.
– Знову кривите душею, принцесо, – закотив очі радник.
Аденна відвернулась від нього.
– О, благаю, не починайте рюмсати, – роздратовано зітхнув містер Келдж. – Я не вірю у чужі сльози. А надто юних леді, яких піймали на брехні.
– Я не брешу! – крикнула вона.
– То доведіть! Скажіть, нарешті правду!
– Я не хочу бути безпомічною! – розвернулась до нього Аденна.
– Це вже щось, – схилив голову Келдж. – Продовжуйте.
Принцеса зітхнула.
– Коли Льєн схопив мене і поранив, я не могла зробити нічого. Джейд хотів врятувати мене, та якби я захищалась сама – йому б не довелося. Він би не почувався так, як зараз.
– То Ви звинувачуєте себе у зневірі свого брата? – крокував довкола неї Кейлдж, зчепивши руки за спиною. – Дуже благородно, принцесо. Та почуйте, що я скажу Вам: ми не відповідальні за стан інших людей. Так, ми можемо вплинути на якісь події, та пан Джейд обрав сприйняти це так. Навіть, якби ви захистились, сам факт наявності його сили і того, як королева хоче її використовувати, завжди завдаватиме йому болю. І ні Ви, ні вона не здатні вплинути на це.
– Ти хочеш сказати, що мій брат відповідальний за свій стан?
– Тільки від нього залежить, як він почуватиметься і як ставитиметься до власного дару, – зелене око аж сяяло у пітьмі.
– Він би все віддав, аби позбутися дару, – прошепотіла вона.
– Не надто мудре рішення.
Аденна підвела очі на Келджа.
– Магія не приходить і не зникає марно, – продовжував він. – Те, якою силою кожного з нас нагородила Богиня має особливе значення. Це Її план, принцесо. Втручатись у плани Богині – значить поставити себе на один рівень із нею і, як наслідок, накликати на всіх її гнів. Краще пану Джейду викинути ці думки з голови і примиритись із власною силою. Вона частина його, хороша чи зла – вирішувати йому.
Джейд зітхнув, не те щоб він почув щось нове для себе, та все ж, слова, сказані Келджем чомусь зачепили хлопця.
– Мати хоче аби я переконала його страчувати винних.
– Ну, вона намагається використовувати те, що Ваш брат прагне приховувати. Не можу її звинувачувати.
– Джейд не піде на це.
– І які Ваші пропозиції?
– Я робитиму це самотужки.
– Ви? Проводитимете страту ворогам корони?
Келдж розреготався.
– Що смішного?
– Навіть не знаю з чого почати. З Вашого невігластва і лінощів чи з наївного переконання, що Вам це вдасться.
– Чому, ні? – обурилась вона.
– Дуже мило, що Ви прагнете захищати брата, та якщо підете на цей крок зараз – зробите йому ведмежу послугу. Та й собі на правду. Пан Джейд забажає врятувати Вас і все одно виконає план Сафріни. А знаючи, що Ви принесли себе в жертву заради нього, він почуватиметься боягузом і зрадником, ще чого доброго втече з королівства, ставши відлюдником десь у «пустці».
– І що ти пропонуєш?
– Кожен має усвідомлювати вагу свого дару, принцесо. І Ваш брат не виключення. Було б добре, аби він прийшов до цього сам. Життя щедре на уроки і більшість з них доволі болісні, повірте моєму досвіду.
– О, так? І скільки тобі? Років сто? Сто п'ятдесят?
– Понад три сотні. Та я добре зберігся, знаю.
– Я б посперечалась.
Келдж закотив очі.
– Та ну, принцесо, не змушуйте мене сумніватись у вихованні її Величності, – він підняв меч, кинувши Аденні її власний. – А тепер, за зброю. Маємо відтренувати косі удари. І поки Ви думаєте, як оминути мій захист, запишіть домашнє завдання.
– Що? Яке ще домашнє завдання?
– Ви маєте добряче обдумати як тренувати магічний захист і напад. У бою з магами меч вирішує, повірте, не все. Без магічної підготовки – Ви ризикуєте зазнати поразки.
– Але мати тренувала мене.
– Ті тренування були лише вступом до пізнання Вашого дару. Тепер Ви маєте навчитись шукати їм застосування. І краще це робити до того, як розпочнеться війна.
– Чому всі так впевнені, що війна неминуча? Чому соняшники досі не напали на нас, якщо так нас ненавидять?
– А це, принцесо, вже питання не до мене. Та як казав Ваш покійний батько: «З думками про мир, вартовий точить лезо меча.»
– Звучить доволі агресивно.
– Король Дейлан не розв'язав жодної війни, у яку був втягнутий. Та він завжди був готовий до нападу ворога. Це демонструє його мудрість та далекоглядність. Тож, рекомендую мотати на вус, принцесо.
Джейд неквапом рушив назад до палацу. Схоже Аденні нічого не загрожує, тренування вона обрала для себе сама і він міг зрозуміти її. Та щодо нього Келдж мав рацію. Її жертву він би ніколи не міг прийняти. А це значить одне: він має завтра стратити винного, якщо його провину буде доведено. І ця думка змушувала принца здригатися.
