Раді Вас бачити!

– Що робитимемо? – сівши на сходах палацу, спитав Сейдж.

– Ми маємо знайти спосіб проникнути у Місто Сонця.

– Як? Ми нічого не знаємо про устрій того королівства.

– А що ти пропонуєш? – розгнівано спитав Джейд. – Лишити їм Шайну?

– А що пропонуєш ти? – нахмурився Сейдж. – Пертися на територію ворога, не маючи жодного розуміння чого чекати від нього?

– Ми можемо звернутись до Сафріни, – знизала плечима Аденна.

– І розказати їй, що були у «пустці» і билися із соняшниками? – фиркнув Сейдж. Це вже точно ні.

– Робіть, що хочете. Я не сидітиму склавши руки, – підвівся Джейд.

– Сидітимеш, – почулось за їх спинами.

Джейд повернувся, поглянувши на Сафріну.

– Не смій.

– Пробач, сину.

Вона змахнула рукою і Джейд втратив свідомість. Піднявши його за допомогою телекінезу, королева поглянула на Сейджа та Аденну.

– У мої покої. Зараз.

Вона вклала Джейда на своє ліжко і прибрала пасмо волосся, що впало на очі хлопця. Сейдж стояв у дверях, склавши руки на грудях. Аденна сіла на крісло, закривши руками очі.

– Мамо, перш ніж ти щось скажеш… – почав Сейдж.

Сафріна повернулась, гнівно поглянувши на своїх дітей.

– Як можна було вчинити таку дурість і піти у «пустку» без вартових?!

– Ми не хотіли відпускати Джейда самого…

Аденна роздратовано зітхнула, цокнувши язиком, Сейдж знітився, розуміючи, що бовкнув зайвого.

– Джейд йшов туди один? – перепитала Сафріна. – Нащо?

– Цього я не знаю. Ми не встигли його розпитати.

– Як нам врятувати Шайну? – спитала Аденна.

– Ніяк.

– Що?

– Ви не підете туди і не будете рятувати його кастодіана.

– Ми просто кинемо її саму?

– Так. І віднині жоден з вас не зможе залишити палацу. Я накладу заклинання на двері.

– Мамо…

– Ще одне слово, Аденно, і такі самі чари ляжуть на двері ваших покоїв. Ви троє мене страшенно розчарували. А тепер всі по кімнатах, негайно. Ще маєте кілька годин на сон.

Сейдж повільно залишив покої. Аденна лишилась у кріслі, Сафріна сіла на ліжку поряд із Джейдом. Дівчина уважно спостерігала за рухами матері.

– Що ти з ним зробиш? – спитала вона.

– А що я можу зробити, на твою думку? – не зрозуміла королева.

– Ти здатна на що завгодно, – знизала плечима Аденна.

– Не розумію у який момент ти обрала мене своїм ворогом, доню.

– Не ворогом.

– Та все одно мені не довіряєш.

Дівчина вирішила не сперечатися.

– Я люблю вас всіх і дбаю про вас, як тільки можу. Ваша сила не має аналогів у королівстві. Немає чарівного посібника, як її розвинути. Тож я помилялась разом з вами безліч разів. Я не хочу аби ви були безпомічними на полі бою. Війни не уникнути. Хай як ви сподіваєтесь. Викрадення Шайни це лише початок. Вони хочуть, аби ми розв’язали цю війну.

– Ну, в них у заручниках кастодіан Джейда. Саме на це і розрахунок, що турботлива мама не допустить страждань магічного захисника своєї дитини. Та як добре, що вони не знають яка ти насправді.

Сафріна підвелася.

– І яка ж я?

– Ти кажеш, що дбаєш про нас, мамо. Та як ти не стараєшся, я в це не вірю. Може тобі вдалося підім’яти Сейджа під себе, та ти знаєш, що ми з Джейдом інші. Жодне заклинання не втримає його від спроби врятувати Шайну. Якби вони забрали Абсалона я б не сиділа під замком ні хвилини.

– Саме тому ти зітреш йому пам’ять.

– Що?

– Я не можу впливати на ваші спогади мінімально. Якщо й зітру пам’ять чи зміню її, то лише глобально, з усім королівством.

– Так кажеш, наче вже це робила.

Сафріна роздратовано зітхнула.

– Стерти спогади дитини легко, дорослий уже вміє робити власні висновки, незалежно від суспільної думки. Та навіть це втручання буде недовгим. Всі спогади повертаються у підлітковому віці, коли активно формується характер.

– Пропустимо питання з якого переляку я буду стирати пам’ять Джейду, мене цікавить як я можу вплинути на спогади, якщо це неможливо?

– Ви маєте зв’язок. І ти уже не раз була в його спогадах. Видалити пережите ти не зможеш, та трохи підкоригувати і сховати спогад про Шайну цілком можливо.

– Для чого мені це робити?

– Бо твоя правда, Аденно, він знайде спосіб обійти чари і втрапить у смертельну небезпеку. Може ви й не були у Місті Сонця, та я – так. І я знаю: щойно нога зоряного ступає на їх землю – його вже не врятувати.

– Але ж ти врятувалась.

– Я частково сонячна, пам’ятаєш? Мені сонце не зашкодить. А ви, які його ніколи не бачили – згорите вмить. Я знайду спосіб витягти Шайну.

– Якщо вона ще жива.

– О, повір, вона жива. Аларик не втратив би такого важеля впливу. Переконана він бажав отримати вас усіх, аби примусити мене скласти повноваження і передати ключі від міста йому. Та нині він радіє і меншим досягненням.

– Я не можу вчинити так з ним…

– Він довіряє тобі, а ти відплатиш йому порятунком від власної необдуманості.

– Так, він довіряє мені, я його вкотре зраджую, виходить так?

– Часом щоб подбати про когось, треба йти на жертви. Хтось зве це зрадою, а я вважаю це намаганням діяти у його інтересах попри незгоду. Колись він це зрозуміє, може навіть пробачить.

Це її «може» змушувало кров у жилах закипати. Аденна важко зітхнула.

– Що я маю робити?

Сейдж крутився на ліжку, не відчуваючи жодного бажання спати. Він все пригадував зляканий погляд Айріс, коли все стало відомим. Навіть попри біль і почуття зрадженості, він хвилювався чи не був занадто грубим до неї, тоді в кінці? Може, варто було б все ж пробачити їй? Лишитись в гарних стосунках? Та тоді Сейдж згадав брата, навіть почуваючи злість щодо нього, йому було шкода Джейда. Адже і йому розбили серце. Аденна не мала робити цього, та все ж він був їй вдячним. Хто знає як далеко б зайшла ця брехня. Навряд чи шлюб, збудований обманом став би щасливим. Він все думав про Джейда. Чому він ходив до того лісу? Що такого в тих квітах? І чому на них взагалі напали?

***

Королівська бібліотека вражала своєю красою. Високі колони із синього авантюрину виблискували у світлі магічних куль. Стелажі із червоного дерева тяглися від стелі до підвалів, зачакловані драбинки рухались між ними, видовжуючись і скорочуючись до необхідної шукачеві книги. Скляний купол даху відкривав всіяне зорями небо і жовтий серпик місяця. Гвинтові сходи, що починались під дахом закінчувались аж на нижніх ярусах, де зберігались найстаріші фоліанти, присвячені історії Зоряної Варти.

Жриці снували між високих стелажів, кланяючись принцесі, щойно зустрічали її на дорозі. Дівчина певний час шукала необхідну секцію, та вже за кілька хвилин заблудилась у лабіринтах книжкових шаф висотою з вежу.

– Ваша Величність потребує допомоги? – тихо спитав хтось позаду.

Аденна розвернулась поглянувши на молоду дівчину у темно-синій мантії. У дівчини було довге руде волосся і круглі зелені очі.

– Так…Я трохи заблудилась.

– Що саме Вас цікавить?

– Мені б почитати про одну рослину…

– Магічну чи звичайну?

– Магічну.

– Секція чарівних трав у крилі 3Б.

– Е…Дякую.

Жриця кивнула, відійшовши. Один із найнеймовірніших талантів Аденни полягав не у її магії. Суть його була у абсолютній неможливості орієнтуватись у просторі. Дівчина рідко бродила замком, бо мала необережність загубитись у крилі, де жили кухарі. При тому дівчина справляла враження дуже впевненої у правильності обраного шляху. Тож навіть зараз, гадки не маючи де та омріяна ділянка 3Б, дівчина рішуче крокувала вздовж стелажів.

– Ваша Величносте? – знову покликала жриця.

Аденна примружилась.

– Я йду не туди, так?

– Геть не туди, – всміхнулась жриця. – Дозвольте, я проведу Вас?

Принцеса кивнула. Вони рушили в інший бік. Аденна поглядала на замислену жрицю.

– Як тебе звати?

– Тікара, Ваша Величносте.

– Рада знайомству, Тікаро.

Жриця всміхнулась, спиняючись біля довгого ряду стелажів, над яким висів синій прапор із написом 3Б.

– Дякую, – всміхнулась Аденна.

Тікара кивнула.

– Ви знаєте назву рослини яку шукаєте? Чи Вам знайти атлас із замальовками?

– Е…Взагалі-то я маю її з собою.

Аденна потягнулась до шкіряного кисету, що висів на її поясі. Пітьму між стелажами вкрило ніжне блакитне сяйво.

– Сяйливе око… – округлила очі Тікара. – Сховайте, негайно!

Аденна хутко запхала квітку назад до торбинки.

– Чого?

– Нікому не кажіть, що бачили її, – шепотіла жриця.

– Але… Чому?

Тікара легко взяла принцесу за передпліччя і завела глибше між стелажів.

– Ці квіти заборонені у Зоряній Варті через високі стимулюючі фактори, – тихо мовила жриця. – Ще за правління королеви Калісс, у варті були випадки зловживання пилком «ока». Дар ставав могутнішим, та вже не маг керував ним, а навпаки.

– Королева Калісс? – нахмурилась Аденна. – Хто це? Не пам’ятаю такої з уроків історії.

Жриця вкрилась рум’янцем.

– Я…Мабуть, переплутала ім’я. Я ще сама навчаюсь, Ваша Високосте. Пробачте мені мою помилку.

– Та все гаразд, – махнула рукою вона. – То звідки мені почати пошуки?

– Книги про «сяйливе око» були зачинені у приватній секції Її Величності. Жриці не мають доступу до неї.

– Тільки мама може туди увійти?

– Ворота захищено кровною магією, залишеною попередньою королевою.

Аденна нахмурилась.

– Її Величність не навідувала бібліотек ще з юнацтва.

– Я зможу туди проникнути?

Жриця повільно кивнула.

– Що ж, чудово. Тоді веди.

Жриця здавалась занепокоєною.

– Це не найкраща ідея, Ваша Високосте…

– Ти ж сказала, що я можу туди увійти!

– Королева Сафріна не бувала у тій кімнаті дуже давно, але книгу пророцтв з останнього візиту не повернула. Я не маю казати Вам цього, принцесо, та здається саме ця книга Вам необхідна найбільше.

– Ти щось знаєш… – усвідомила Аденна.

Жриця кивнула.

– Але не скажеш мені.

– У бібліотеки є вуха, принцесо. Нас можуть почути будь-якої миті.

Аденна неквапом потягнулась до розуму жриці. Високі ковані ворота ляснули по її пазурам. Принцеса скривилась.

– Мені, як і всім жрицям відома суть Вашого дару. І основного, і так званих побічних. Тож нас всіх було навчено приховувати те, що Вам знати не варто.

– Побічних? Таке буває?

– Маги мають основний дар, на якому сконцентрована вся їх міць. У Вашому випадку створення, контроль і руйнування силових полів будь-якого розміру. Ви здатні створити зірку і обернути її на чорну діру. Можете стискати і розширювати простір. Та окрім цього Вам властиво проникати у чужі розуми і переглядати їх спогади. У Вас поєднана зоряна магія, так і телепатичні здібності.

– Нащо ж мені два дари?

– Таким був задум Богині.

– Простіше сказати, що ти не знаєш.

Жриця всміхнулась.

– Приходьте до бібліотеки після того, як всі заснуть. Я вивчала «сяйливе око» і знаю про нього все. Я розповім.

– Та все ж вважаєш, що мені треба цікавитись не квіткою?

Жриця кивнула.

– Є багато речей, про які Вам невідомо. І велика частина цих речей, на жаль, чи на щастя пов’язані з Вами.

Відчуття дежавю знову змусило дівчину здригнутися. Вона відчула, як повітря стає дедалі менше і похитнулася.

– Принцесо! – злякалась Тікара. – Вам зле?

Аденна знову опинилась посеред темниці. Льєн як завжди був скутий ланцюгами. Довге, сплутане волосся падало йому на очі.

– Але ж все це не просто так, еге ж? – єхидно всміхався він. – Все, що ти робиш продиктоване метою. Як тобі здається вельми благородною…

– Що ти про це знаєш? – насторожилась Сафріна.

– Тільки те, що чув як був малим. Я не знаю яку магію ти застосувала, та як бачу всі тут забули що ти…

– Припни язика! – наблизилась до нього королева. – Є забагато речей, про які тобі знати не треба, хлопче, – вона повернулась до дверей. – Варто!

Вартові відчинили двері камери, випустивши Сафріну.

– Може це й не моя справа, – знизав плечима задоволений Льєн. – Та певен, що наслідки твоїх дій, якими б виваженими вони не були, тебе не влаштують.

– Що ж, тоді я вельми втішена, – повернулась до нього королева.

– Чого це?

– Бо навіть, якщо ти маєш рацію – побачити це тобі не судилося, – всміхнулась Сафріна, залишаючи темницю.

Аденна повернулась до тіла, задихаючись.

– Що з Вами?

– Я…Я не знаю, як пояснити.

Та і чи варто? Чи може вона взагалі довіряти випадковій знайомій жриці? Всі вони підпорядковуються Сафріні, а отже краще їй тримати все це при собі.

– Ви можете мені сказати, принцесо, – запевнила Тікара.

Аденна хитнула головою.

– Мабуть… Тут мені повітря забракло. Не хвилюйся.

Жриця вочевидь не повірила принцесі, та все ж кивнула.

– Зробімо так: я поки посиджу тут, почитаю щось про… – вона схопила першу книгу до якої дотягнулась і прочитала заголовок: – «Посібник з різновидів лікувальних трав для виведення бородавок».

Тікара стримала сміх.

– Гаразд.

Книга не була захопливим пригодницьким романом, про що непрозоро натякав заголовок, та все ж Аденна сподівалась почерпнути з нього бодай щось цікавіше за замальовки різних за розміром бородавок і способів їх виведення. Зазвичай це була церемонія із зіллям, яке варилось із спеціальних трав, і кількох речень, які треба було читати Діві. Омиваючи бородавки цим зіллям, потрібно було зачитувати рядки заклинання, не зводячи очей із молодого місяця. Тоді, уже до повні, від бородавок не лишиться й сліду.

– Достобіса важлива інформація… – зітхнула Аденна закривши книгу.

Скільки часу вона читала? У бібліотеці стало геть порожньо. Принцеса розім’яла задерев’янілу спину і підвелася. Тиша довкола була доволі гнітючою, Аденна вслухалася у звуки власних кроків. Вона не знала, куди саме йде, та щось підказувало їй: вона знає, де знаходиться книга, що містить відповіді якщо не на всі її питання, то принаймні на більшість.

Скільки б вона не йшла – стелажі не закінчувались, а неначе виростали нізвідки, розтягуючи і без того величезний простір бібліотеки. Темно-синя підлога блищала мілкими коштовними камінцями, що скупчувались у форми сузір’їв, підбори чобіт принцеси саме крокували блискучою «Касіопеєю», озиваючись глухим стукотінням.

Дівчина дійшла до гвинтових сходів і, тримаючись за поручні, спустилась вниз на кілька поверхів. Опинившись у читацькому залі, що був оточений тими ж стелажами, вона пішла вглиб, туди, де не було магічних куль. Між рівненькими книжковими шафами, що розміщувались по обидва боки від вузької смарагдової стежки, знаходились ворота, на яких був зображений кит, левиця і сова. Робота була витонченою, кожна риса передана із точністю. Плямисте брюхо кита вкривали дрібненькі коштовні камінці, підібрані з ідеальним переходом відтінків, хутро левиці було виконано із різних за розміром каменів бурштину, пір’я сови блищало, створене із вітражного скла, контури якого були зроблені з білого золота.

Вона простягнула руку до кованої ручки і ворота відчинились. Всередині пахло старим пергаментом. Весь передпокій вкривали ряди книжкових полиць. Трохи далі, де простір розширювався, стелажі були розташовані півколом, а по центру підлоги був зображений символ Троїстої Богині. М’які пуфи, оббиті смарагдовим оксамитом, стояли попід стінами, біля невисоких столів із червоного дерева.

Дівчина підійшла до чергового ряду книг. Корінці були вишуканими із золотим тисненням. Більша частина була подана іншими, невідомими Аденні мовами. Принцеса присіла, витягнувши одну з книг, присвячену кастодіанам. Сторінки були цупкими і містили малюнки, що проглядалися тільки на світлі. Дівчина зачудовано розглядала їх, шукаючи найбільше джерело освітлення у цьому темному закапелку бібліотеки. Вона крутилася, притримуючи іншою рукою сторінку з книги і раптом малюнок проявився. Вся сторінка неначе сяяла, а зображення величезного шаблезубого тигра вкрило весь лист. Пройшло менше хвилини, як принцеса зацікавилась питанням, звідки взялось таке яскраве світло. Вона опустила книгу і прикрила очі рукою від помаранчевого промінця, що сліпив її.

Відклавши книгу в бік, дівчина пішла за тим світлом за всіма лабіринтами книжкових полиць Аденна вперлась у ще один. Вона була готова вилаятись, коли світло знову зблиснуло між книгами. Торкнувшись корінця, дівчина витягла книгу і зазирнула всередину.

У темряві виднілась маленька кімнатка і залізні двері. Аденна відійшла оглянувши шафу. Їй треба витягти всі книжки і якось пролізти всередину? Було б непогано мати навички телекінезу, як у Сафріни. Тоді вона б просто пересунула весь стелаж.

– Але щоразу робити це аби потрапити всередину не надто розумно. Тут має бути інший варіант, – бурмотіла дівчина.

Вона почала оглядати заголовки книг: «Закляття пам’яті», «Магія переміщень», «Родовід Королев Зоряної Варти».

– Жриця казала що ця секція захищена кровною магією, – пригадувала Аденна. – Можливо, саме книга, що розповідає про королівський рід, буде ключем?

Вона взяла товстий том у руки. Обкладинка була темно-синьою, прикрашеною діамантами різного розміру, імітуючи нічне небо. Дівчина відкрила її, починаючи гортати сторінки. Та книга була порожньою. Чистий пергамент вершкового кольору і більше нічого.

– Як це… Ай! – скрикнула дівчина, відчувши, як щось боляче вкололо палець, що саме лежав на краю сторінки.

Аденна взяла книгу у іншу руку і оглянула поранений палець. Гострий шип, повільно сховався, залазячи у корінець книги. Принцеса хотіла облизати кінчик пальця, сподіваючись спинити кров, та щойно вона піднесла його до губ, як крапелька крові опустилась на сторінку.

– Ну от! – зітхнула вона, сердячись, що зіпсувала книгу з чистими листками.

Вже з мить сторінка поглинула кров і на ній поступово почали проявлятися записи.

Принцеса тільки опустила очі над текстом, як почулось клацання і стелаж просто зник, відкриваючи шлях до темної кімнати з металевими дверима. Дівчина трохи напружилась, місце не здавалось надто безпечним, та все ж вона мусила зрозуміти, що там.

Вона йшла вперед, намагаючись не видавати зайвих звуків. Золоте сяйво линуло з маленького віконця вгорі дверей. Зараз це віконце було зачинене, та вирізане воно було неточно і тому шпаринка розміром з нитку пропускала світло.

– Агов? – покликала Аденна.

– Хто це? – відгукнувся чоловічий голос.

– Я маю спитати про те саме.

– Йдіть. Вона може повернутись будь-якої миті.

– Хто «вона»? Сафріна?

У відповідь тиша.

– Як Вас звати?

– Я не можу цього сказати, пробачте.

Аденна зітхнула.

– Я – Аденна.

– Я радий чути Вас, Аденно і скажу чесно: Ви перший голос, за стільки років, якому який приносить мені спокій. Та краще Вам піти. Аби Ви не постраждали.

– Що вона робить з Вами?

– Переважно намагається переконати застосувати дар проти неї.

– Дар?

– Я укладаю угоди, що чинні до кінця часів.

– Угоди?

– Так…Мабуть, невдале слово. Угоди передбачають обопільну вигоду. Мої ж частіше націлені проти тих, хто здатен зашкодити.

– І чому вона хоче, щоб Ви уклали «угоду з нею»?

– Бо я вже це робив. Давно. І вона хоче, аби я змінив це.

– Це можливо?

– Ні. Їй це відомо.

– Тоді нащо тримати Вас тут?

– Вона не може вбити мене.

– Ще одна угода?

– Так. Я не дозволю ні їй, ні її вартовим мені нашкодити.

– Розумно. Я знайду спосіб Вас витягти, обіцяю.

– Я боюсь, що Ви постраждаєте. Краще не треба.

– Принцесо! – донеслось звідкись, дівчина відчула, як її плечі тремтять. – Принцесо!

Аденна стрепенулася, її голова лежала на розгорнутій книзі, що класифікувала бородавки за розміром і кольором. Жриця поклала руки їй на плечі, намагаючись розбудити.

– Книга Вас не розважила, принцесо?

Аденна потерла очі.

– Не дуже. Таке наснилось… – вона підняла очі на Жрицю. – То, що скажеш про «сяйливе око»?