Спочатку:
На сторінку книги
Сніданок апетиту не приносив. Джейд підпер підборіддя рукою, спостерігаючи як Сейдж запихається млинцями, щедро политими сиропом. Аденна поїла дуже скромно і поспішила з-за столу, щоб повернутись до кімнати. Помітивши це, Джейд захвилювався. Він подякував за сніданок і пішов за сестрою.
– Агов? Адо?
Вона озирнулась.
– З тобою все гаразд?
Вона кивнула.
– Авжеж. Якщо хочеш, після тренування погуляємо надворі.
– Звісно.
– Сподіваюсь все пройде швидко.
– Я теж, – зітхнув він.
Аденна кивнула ще раз і попрямувала до своєї кімнати. Джейд повільно розвернувся і без поспіху рушив до тренувальної зали. Сафріна вже чекала на нього там.
– Я посилала по Шайну, та вона схоже зникла, я давно не бачила твою рись, куди вона поділась?
– Втекла, – тихо відповів Джейд.
– Прикро чути, любий. Що ж, зараз потренуємось з Каурі.
Байбак, якого Джейд часто бачив у сина гувернантки, лежав скутий ланцюгами на столику перед ним. Все у тілі Джейда немов кричало йому: «тікай!», та він не міг. Він має зробити все швидко, тоді байбака вилікують, а сам він буде вільний принаймні до понеділка.
Очі байбака здавались сумними, а тільце підіймалось від прискореного дихання. Ця бідолашна тваринка боятиметься його після свого зцілення, сприйматиме за монстра, що становить загрозу. Ось ким він був для всіх постраждалих тварин, ось ким його виховують, і однієї ночі, він стане небезпечним й для людей також. Або і ще гірше: для своєї сім’ї.
Джейд важко зітхнув і сконцентрувався на одній з лапок, темрява заполонила все, крім маленької точки на тілі тваринки, на яку зараз дивився Джейд. Його тіло тремтіло, у скронях калатало. Він стис руки в кулаки й тяжко дихав. Байбак жалісливо пропищав і в цей момент Джейд раптово поглянув в очі тваринки. Тоді роздався жахливий хруст. Тоненька цівка крові потекла на підлогу. Кожна крапля, що падала на кахлі здавалась Джейду оглушливою. Горло стислось від сліз, очі запалали. І хоч світло в кімнаті розсіялось, темрява навколо хлопчика здавалось затягує його кудись на глибини. Його ноги підкосились, останнє, що він відчув, перш ніж зомлів – зойк матері і її руки, що встигли підхопити його до падіння.
– Мамо? – стукав у двері Сейдж. – Ти кричала? Що сталось?
– Поклич цілителя, а сам йди до кімнати.
– Мамо? – знову стукав він.
Почувши, як двері мимоволі відчиняються, Сафріна блискавично підняла тіло байбака і перемістила його якомога далі від кімнати.
– А, щоб тобі!
Сейдж увірвався до кімнати й впав біля Джейда.
– Що з ним сталось?
– Приведи цілителя!
– Але…
– Бігом!
Сейдж розгублено повернувся, а побачивши ланцюги на столі та сліди підлозі геть зблід. Він оступився і побіг до цілителей, а вже за кілька хвилин Джейда доправили до них, де про нього турбувались аж до наступної ночі. Він швидко прийшов до тями, але не міг проронити ні слова. Перелякані очі та зойк бабака це все, що зараз безперервно прокручувалось в його голові.
Сейдж і Аденна прийшли до тренувальної зали та посідали на свої місця. Сейдж мимохідь позирнув в той бік, де стояв скривавлений столик. Та його вже не було.
– Сейдже, твоя черга.
– Що тут сталось? – спитав він, відчуваючи, як лоб вкрив липкий піт.
– Звичайне тренування з вашим братом, йому стало зле, але все буде гаразд, – тихо відповіла Сафріна. – Починай.
Сейдж відчув, як його руки тремтять. Побачивши блідого брата на підлозі, скривавлений стіл з ланцюгами, він не міг думати ні про що інше. І чому мама не розповідає, що вони роблять? Чому сам Джейд перед кожним тренуванням готується ніби до страти? Чому те, що він робить викликає у нього такий страх і біль? І як допомогти йому?
Сконцентрувавшись він випустив полярне сяйво, та цього разу воно було не синьо-зеленим, а криваво-червоним, внизу жовтогарячим, немов палало. Він подивився на Аденну і зрозумів, що мала сестра налякана чи не менше за нього. Тоді він глянув на матір, яка здавалась спокійною, втім її очі бігали немовби у хвилюванні. Сейдж відчув, як страх за брата накриває його і раптом сяйво вибухнуло, крапельки немов кривавий дощ опускались долі, торкаючись білих кучерів сестри і лоба матері.
Аденна закричала, впавши на підлогу. Вона закрила вуха руками й затремтіла. Сейдж кинувся до неї, мала почала відбиватися. Сафріна тремтіла, сльози стікали по її щоках, вона була налякана.
А потім сталось щось геть чудернацьке. Сейдж відчув, як тіні набувають глибини й проникають, здавалось би в його голову. Чорні кігті дряпали його розум, витягаючи спогади. Перед очима сплило побачене: непритомний брат на руках у матері, пусті ланцюги на вкритому плямами столику. Запах солі й металу, темрява та страх довкола. Він затремтів і впав на підлогу, хапаючи Аденну за руку. Мала випросталась і подивилась на мати таким сердитим поглядом, що і сама Сафріна відчула як кров захолола у жилах. Тоді й вона відчула як пазурі пробираються в її мозок, та була не здатна блокувати таке проникнення. Вона тремтіла, стоячи перед донькою на колінах, не здатна перешкодити тому, як Аденна витягає останні спогади з тренування Джейда. Вона побачила, що зробив її брат. Побачила, що Сафріна змусила його зробити.
Відпустивши її Аденна закричала знову і сіла, міцно притиснувши голову до колін. Світло засяяло знову. Крики припинились. Сейдж підповз до сестри, взявши її за руки.
– Не чіпай мене! – протягнула дівчинка.
– Годі! – крикнула Сафріна.
Аденна піднялась і побігла геть з кімнати.
– Адо, стій! Я не дозволяла йти.
– Нащо ти так з ним? – крізь сльози спитала Аденна. – За, що ти так його ненавидиш?
Сафріна хотіла сказати, що робить це задля нього, щоб він навчився боротись і захищатись, але мала не чекаючи відповіді побігла до кімнати Джейда.
Він відчинив двері та побачивши сестру нахмурився.
– Чому ти плачеш?
Аденна мовчки притулилась до нього і заплакала сильніше. Джейд розгублено погладив її по плечах.
– Відпусти її, Джейде, – промовила Сафріна, ставши перед ними. – Аденно, ти йдеш зі мною.
– Я не піду з тобою! – крикнула вона, відпустивши брата. – Після того, що ти зробила з ним!
– Тоді мені дуже шкода, – зітхнула мати.
Перед очима Джейда і Аденни потемніло й вони почали падати. Сафріна махнула руками й обоє повисли у повітрі. За кілька хвилин троє дітей лежали без свідомості на ліжках цілителів.
– Чи можна щось зробити з їх пам’яттю?
– Ми можемо приховати ці спогади, але лише на час. Коли почнеться перехідний вік чари розсіються. Магія найбільш непередбачувана, доки гормони не в межах норми.
– Нехай. Зараз їм не варто про це пам’ятати.
– А як щодо Джейда?
– Його дар становить найбільшу загрозу. Якщо він не тренуватиме його, замість байбака колись опиниться його брат, чи сестра, чи я сама. Варто комусь лише сказати чи зробити те, чого він не схоче – емоції візьмуть гору. Я вчу його жорстоко, але він ніколи не захоче завдати болю умисне. Залиш йому пам’ять.
– Лише про тренування?
– Ні. Нехай знає, що брат і сестра завжди підтримають його. Але коли він прокинеться, я розповім йому, що їх пам’ять про події цієї ночі стерта.
– Думаєш, він не намагатиметься нагадати їм?
– Джейд занадто піклується про них. Він несе свій біль з честю і ніколи не перекладе його на чужі плечі. Особливо на її. – вона погладила личко Аденни.
