Раді Вас бачити!

Юля.

Богдан відривається від моїх губ, і його поцілунки спускаються нижче.

Шия — доріжкою вниз — до ключиці.

Потім по грудній клітці.

Облизує сосок, втягуючи його в себе — і відпускає з вологим звуком.

Я вигинаюся, бо тіло пронизує струмом. Різким. Приємним.

Він опускається ще нижче. Цілує мене під ребрами — ніжно, повільно, ніби смакуючи кожен сантиметр моєї шкіри.

Відчуваю його гаряче дихання на животі — і всередині все стискається і плавиться.

Його язик ковзає по животу — і раптом укус.

Я здригаюся, рвано видихаючи.

Пальці торкаються ґудзика. Потім блискавка повільно спускається вниз. Його долоні лягають мені на стегна. Теплі, впевнені. Він не квапливо, обережно тягне край моїх шортів — трохи нижче, ще нижче — так ніжно, що мурашки біжать аж до шиї.

Бодя піднімає голову. Дивиться на мене з-під брів — погляд важкий, гарячий, майже обпікаючий.

— Можна? — питає, затримавши пальці на тканині, коли вона майже знята.

Це «можна»…

Він говорить так, ніби просить дозволу торкнутися чогось святого.

— Можна, — шепочу, і серце ледь не вистрибує з грудей.

Знімає з мене шорти повільно, майже болісно — ніби боїться сполохати. Кожен його рух — обережний, ніжний, сповнений поваги.

Коли залишаюся лише в трусиках — щоки миттєво спалахують, я інстинктивно прикриваюсь долонями.

Він одразу бере мої руки, розводить їх у боки й цілує кожну долоню по черзі:

— Юля, — він дивиться так серйозно, що всередині все завмирає. — Ти найгарніша дівчина, яку я бачив у житті. Не смій ховатися від мене.

Я видихаю… і не розумію — це точно мій Бодя?

Той, що тиснув?

Вирішував за мене?

Забирав силою?

Зараз не схожий.

Зараз він поводиться зі мною, як із порцеляновою.

Долоні лягають мені на талію, і він опускається нижче, цілуючи лінію між животом і тканиною білизни.

Я тихо схлипую — бо від цього дотику всередині все стає м’яким, тягучим, гарячим.

Схиляється ще нижче — і мої очі розширюються.

Він же…

— О-о… — смикаю стегнами, але його руки утримують їх на місці.

Його язик притискається до клітору через тонку мереживну тканину трусиків.

Я різко втягую повітря — голосно — і не знаю, що робити.

Дозволити?

— Довірся, сонечко, — шепоче.

Переводжу погляд зі стелі на нього.

Довіритися… — повторюю собі.

Ковтаю.

— Довіряю… тобі, — тихо бормочу.

Його пальці підчіплюють тканину й тягнуть вниз.

Серце робить потрійний кульбіт від ніяковості. Але я мовчу. Не зупиняю.

Він трохи ширше розводить мої ноги. Ледь відчутні, але гарячі поцілунки на внутрішній стороні стегна.

Я тремчу від цього так, що ноги здригаються в його руках.

Секунда.

Усього секунда.

І його язик торкається клітору.

— А-а…

Я смикаюсь так різко, що його пальці впиваються в шкіру.

Вдих різкий. Тіло ніби струмом пробило. Ноги рефлекторно змикаються, але він розводить їх ще ширше.

Я бачу, як його голова знову схиляється там, наді мною.

Стискаю пальцями покривало, мну його від відчуттів і емоцій.

Гаряче дихання — і одразу дотик язику.

Упевнено. Ритмічно. Навіть нахабно.

Торкається. Притискає. Виводить кола.

А потім починає втягувати в себе і посмоктувати.

— Бодя-а-а… — стогну, вигинаючись дугою.

Боже… як це приємно.

Я буквально задихаюся від відчуттів. Вони пронизують усе тіло, ніби хто голкою проколює наскрізь кожну клітинку.

Його долоні ковзають під мої сідниці. Підіймають вище. А я починаю метатися по ліжку, бо лежати спокійно — неможливо.

Стегна самі тягнуться ближче до його язику. Я стогну несвідомо, голосно, запускаючи пальці в його волосся.

Внизу живота все напружується, тремтіння посилюється — і відчуваю, як повільно щось в мене входить. Відчуття стають ще гострішими.

— А-м-м… — розводжу ноги ще ширше.

Палець з язиком працюють в одному ритмі — і я доходжу до піку майже миттєво.

Мене на мить ніби оглушує. Я заплющую очі, тіло здригається занадто сильно, і жар проходить по тілу, ніби рідким вогнем провели.

Стогну, закидаючи голову назад, притискаючи Бодю ближче до себе. І як тільки хвиля оргазму стихає. Я швидко прибираю руки.

Серце гупає. Дихання збите. Щоки палають.

Богдан піднімається. Спирається руками по обидва боки від моєї голови й врізається в мої губи.

Жадібно. Глибоко. Напористо.

На його губах мій смак, але він швидко зникає. Губи німіють від напору. Руки стискають його спину, трохи дряпаючи.

Мені здається — ми обидва тонемо в бажанні.

Бодя продовжує цілувати, з спрагою, а я тремтячими руками намагаюся розстібнути йому штани.

Він перериває поцілунок.

Штани летять на підлогу — разом з усім іншим. Але навіть під час цього він встигає коротко поцілувати мене в губи.

Тягнеться до тумбочки, а я зависаю поглядом на його розмірі й нервово ковтаю.

Він кидає на мене швидкий погляд — і я одразу червонію, відвертаючись.

Мені точно буде боляче. Впевнена.

Я нервово рухаюся на ліжку, поки він одягає презерватив.

Хочу його.

І боюся його.

Він нахиляється наді мною й бере у рот сосок. Грається з ним язиком — і я знову провалююся у світ відчуттів.

Вигинаюся, губи самі відкриваються, стогін виривається назовні, і я хапаю його за волосся, щоб втриматися в цьому шаленому солодкому відчутті.

Богдан відпускає груди й одразу цілує мене в губи — так відверто, що мені здається, я розсиплюся на молекули від вогню всередині.

Я гублюся настільки, що здригаюся, коли його член трохи треться об мене.

Дивлюся на нього широко розплющеними очима й боюся навіть вдихнути.

— Я буду обережним, — шепоче, майже торкаючись губами моїх.

Його дихання — гаряче, ніби жалить.

І цей голос…

Густий. Низький. У ньому — і бажання, і стримування, і прохання довіритися.

Я киваю. Бо слова застрягають у горлі.

Його очі горять так сильно, ніби він готовий накинутися на мене, як вовк на здобич.

Але…

Він повільно — ніби навмисно дражнить — опускає долоню вниз по талії, по моєму стегну. Пальці ковзають до самого центру — туди, де в мене все ще пульсує від його язика.

Я сіпаюсь, коли він торкається мене, розмазуючи в'язку вологу.

Пальці — гарячі, сильні, впевнені.

Він дивиться на мене, не кліпаючи.

— Сонечко… така волога… — його голос зривається в хрип.

Я знову червонію, прикриваючи очі. Не знаю, як себе поводити. Як відповідати на такі його слова.

Він цілує мене в щоку.

— На мене дивись, — шепоче так упевнено, що я миттєво розплющую очі.

Куточки його губ ледь смикаються.

— Хочу бачити тебе… всю.

Я знову ковтаю, і слина ніби застрягає в горлі.

Очі в очі.

І в цей момент він притискає головку члена до мого входу сильніше — розширюючи мене.

Тепло.

Нове.

Незвичне.

Велике.

У мене подих не входить в груди.

— Богдан… — видихаю, і голос тремтить.

— Тихо… — він гладить мою щоку. — Розслабся, Вередлива.

ЯК?

Не можу. Я ж починаю відчувати його в середині себе.

Він повільно надавлює. Обережно. Трошки.

Тіло рефлекторно стискається, і я чіпляюся за його плечі міцніше.

Він одразу зупиняється.

— Боляче? — голос змінюється, стає майже тривожним.

 Зовсім не таким, як секунду тому.

— Не… боляче… — видихаю. — Просто… ти великий…

Богдан усміхається — повільно, м’яко, майже ніжно. І легко цілує мене в губи.

— Моя маленька дівчинка, — шепоче.

І в мене всередині розливається тепло. Зовсім інше. Десь із серця.

Його великий палець знаходить чутливу точку зверху, трохи натискає на клітор. І в мене миттєво перехоплює подих, ніби його перекрили. Тіло коротко здригається, ніби від холоду.

Хапаю його за шию, притягуючи ближче. Цілую, видихаючи в нього, і відчуваю, як він напружується ще сильніше.

Бодя видихає щось нерозбірливе, низьке, хрипке — і повільно входить трохи глибше.

На сантиметр.

Усього один.

Але всередині мене все стискається, обхоплюючи його.

Само. Неконтрольовано. І так багатообіцяюче.

Я вигинаюся, притискаючись до нього стегнами.

Мені подобається. Хочеться ще. Усього його.

Він дивиться мені в очі, ніби зчитує мій стан. І я сама штовхаюся йому назустріч.

Він глухо стогне.

— Юля… не роби так, — шепоче, стискаючи мене міцніше.

— Чому?.. — видихаю.

— Тому що я… — він знову входить трохи глибше, і з нього виривається важкий видих, — …ледь тримаюся, щоб не взяти тебе одразу…

Я обіймаю його ще сильніше.

— Я хочу… — шепочу. — Хочу, щоб ти…

Він різко цілує мене — жадібно, гаряче, так, що в мене ліжко з-під мене зникає. Я не відчуваю нічого, окрім нього.

Його пальці знову ковзають між нами, він пестить мене там, де найчутливіше, і тіло саме розслабляється.

— Розумниця… — хрипить. — Така розумниця…

Входить глибше.

Більше.

Я скрикую — не від болю, а від новизни відчуттів, щільності, глибини, жару — і тягнуся до нього.

Бодя одразу завмирає, дихання важке, гаряче.

— Тихіше… тихіше, сонечко… — шепоче. — Дихай. Лежи спокійно, інакше я не стримаюсь.

Я роблю вдих.

Повільний.

Лежу нерухомо.

Він схиляється до моєї шиї. Видихає мені в шкіру. Губи торкаються пульсуючої жилки — і я трохи розслабляюся.

— Пробач, Юлька, — шепоче мені на вухо.

— За… — але я не договорюю.

Він м’яко штовхається ще раз.

Всередині різко обпікає болем, і він проходить до самого кінця. Втискаючись в моє тіло стегнами.

Я не дихаю. Не рухаюся. Мене ніби пронизує гострою стрілою — але з дивним домішком задоволення.

— Юль, — хрипко шепоче, дивлячись мені в очі. — Ти як?

Сірі очі хвилюються. Дивляться на мене з жалем за біль.

— Добре, — хрипло відповідаю, ледь усміхаючись йому.

Він видихає. Губи вигинаються в м’якій усмішці.

— Добре, — повторює за мною.

Він розтягує мене зсередини. Живіт у мене напружений, як і все тіло. Але тягну його до себе для короткого поцілунку.

Серце тремтить.

Мій коханий в мені.

І від усвідомлення щось м’яке, тягуче, приємне, нове — огортає мене зсередини.

— Скажи, якщо стане неприємно… — шепоче.

Я киваю.

Він повільно починає рухатися.

М’яко.

Терпляче.

Красиво.

Так повільно, що я відчуваю кожен міліметр руху. Ніби час розтягується між нашими тілами, а повітря стає густим, тягучим.

Його долоня погладжує мою талію — заспокійливо. Ковзає трохи нижче, на стегно, впевнено стискає — показуючи ритм.

Він обережний. Дуже.

Ніжний. Неймовірно.

І водночас — я відчуваю в ньому силу. Енергію. Те, як він стримується заради мене.

— Юля… — видихає він мені в шию, коли я трохи вигинаюся назустріч. — Не поспішай. Відчуй мене… повністю.

І я відчуваю.

Всередині — тепло, твердо. Хвилі розходяться по тілу. Тихі, обережні, але такі солодкі, що подих збивається.

Його рухи стають трохи глибшими. Але все ще м’якими. Обережними зі мною.

Хапаюся за його спину, нігті проходяться по шкірі.

Він видихає крізь зуби — низько, глухо, стримано.

— Так добре… — шепочу неусвідомлено, губами торкаючись його ключиці.

Бодя завмирає на секунду, глибоко в мені.

— Сонечко… — голос стає нижчим. Значно нижчим. — Ти не уявляєш, як я хотів це почути…

Цілує мене — повільно, так глибоко, що в мене паморочиться голова.

І знову рух. Вже впевненіший.

Я тихо схлипую — від відчуття, що всередині щось розгорається, оживає.

Він схиляється, цілує мене у скроню, щоку, підборіддя.

— Юленька… відчувай тільки те, що приємно… все інше — моя турбота… — шепоче він між рухами.

Його лоб торкається мого — гарячий, трохи вологий.

Я дивлюся в його очі і… Бачу в них усе.

Бажання. Турботу. Страх зробити боляче.

І щось таке тепле, м’яке, ніжне… від чого стискається серце.

Він рухається трохи швидше. Ледь відчутний поштовх у моє тіло.

Я не стримуюся — тихо стогну, притискаючись до нього, обвиваю ногами його талію, тягну до себе.

Очі Богдана розширюються.

— Блять… — хрипко видихає. — Юлька…

Він нахиляється, цілуючи мене в груди. Ловить сосок і злегка відтягує при русі.

Знову.

І знову.

Моє тіло вигинається так, що я хапаю його за плечі, майже вчіплююся. Внизу живота починає туго збиратися жар.

Сильніше.

І сильніше.

— Богдан… — видихаю уривчасто. — Я… я…

Він одразу ловить мій погляд.

Усміхається — м’яко, впевнено, ніби чекав цього.

— Давай, сонечко… — його долоня ковзає по моїй спині вниз, притискаючи мене ближче, щоб рухи стали глибшими. — Я за тобою…

Я вже не можу думати. Не можу говорити. Можу лише відчувати.

Його тіло. Його тепло. Його подих у мою шию.

Його голос, що шепоче щось тихе, хрипке.

Кімнату наповнює звук ударів тіл, а я ніби палаю зсередини. І цей жар хвилями розходиться по тілу.

Мене накриває повністю.

Я вигинаюся, вчепившись у його спину. Стогну, нічого не контролюючи. Тіло дрібно-дрібно тремтить, ніби в гарячці.

Він утримує мене, цілує в щоку, вилицю, плече.

— Розумниця… моя хороша… не стримуйся… я довго не витримаю…

Притискаюся до нього, подих збитий, серце б’ється шалено. Я сама подаюся назустріч, втискаючись якомога сильніше.

Ноги ніби німіють, так міцно я притискаю його до себе. Руки то дряпають, то обережно ковзають по його спині.

— Юлька… — хрипко гарчить, починаючи вже вбиватися в моє тіло. — Хочу тебе… дуже…

— А-а-а… — виривається з мене від його ударів. 

Мене знову накриває тремтіння.

Сильне. Глибоке. Швидке.

І я відчуваю, як між нами стає ще мокріше.

Бодя майже повністю виходить із мене на всю довжину — і різко повертається назад.

Я вигинаюся від сильного поштовху. Відчуття таке, ніби він дістав мені до горла… Але, це так охренінно приємно. 

Поштовхи повторюються і в животі за долю секунди все стискається і ніби вибухає. Гаряче розмазуючись при ударі тіл.

Богдан завмирає в мені, глухо стогне мені в шию — увесь напружений, гарячий, м’язи ходять під шкірою рук і плечей.

Його пальці вчіплюються в наволочку біля моєї голови.

— Юля… боже… — видихає мені в шкіру, поки його тіло напружується востаннє. — Я дуже стараюся… стримуватися.

І потім — опускається на мене грудьми, важко дихаючи, але обережно, щоб не притиснути занадто сильно.

Обіймаю його тремтячими руками, цілую в плече. Хоча сама ще десь по середині — між реальністю і світом пристрасті.

Він ховається носом у вигині моєї шиї.

Мовчання — тепле, щільне, рідне.

Я чую, як він дихає. Мною.

Чую його серце — воно б’ється в унісон із моїм.

І розумію…

Я шалено його кохаю.

До кінчиків пальців.

До останньої клітинки.

— Ти в порядку? — тихо питає, цілуючи мене в шию.

У мене мурашки від його губ.

Бодя піднімає голову. І я розумію — у ньому ще пульсує бажання. Він його не втамував.

Я киваю.

Він усміхається — ніжно, щасливо, так красиво, що в мене серце ніби падає вниз.

— Моя Юлька… — хрипко бурмоче, задоволено. 

Я усміхаюся. Притискаю долоню до його щоки.

— Богдан… — шепочу.

Він накриває мою руку своєю.

— М?..

— Я ні краплі не шкодую.

Він видихає. Глибоко. Ніби ці слова потрапили йому прямо в серце.

Цілує мене в лоб.

— Сонечко… я теж.