Раді Вас бачити!

Юля.

День почався з того, що я проспала.

Запізнилася на перший урок — а ж раніше пунктуальність була моєю гордістю. А останнім часом вона явно кульгає, і це дратує.

Зате на репетицію прийшла вчасно. Хоч десь можна не осоромитися.

Заходжу у фойє четвертого поверху — і на мене вже мчить Наташа з виразом «місія — знищити».

— Юля, треба поговорити.

О, почалося…

— Що сталося, Наташо? — запитую без особливого ентузіазму.

— Я хочу стати в пару з Русланом. А ти станеш з Ігорем, коли він повернеться з Карпат.

Я трохи гублюся від її тону. Вона прямо напирає з нахабством господині дому.

— А я тут до чого? Проси в Йосипівни.

— Просто хочу зрозуміти, чому ти погодилася танцювати з ним у парі? — мружить очі. — Раніше ти парні танці не любила. Ви з Русланом зустрічаєтесь?

У мене брови піднялися. Оце наглість в неї. І фантазія.

— Наташо, — спокійно кажу, — на особисте не переходь! Тобі…

— Привіт, дівчата, — вчасно втручається Руслан. А то «ця» напрошується на грубість.

Учора ж ясно було — не знайомі ми.

— Привітик, — Наташа вже розпливається в солодкій усмішці.

— Що обговорюємо? — цікавиться він.

Ну раз уже пішла така п'янка…

— Тебе, Руслане, — повідомляю невинним тоном. — Наташа хоче з тобою в пару. Ти їй дуже сподобався. Тож обирай: я чи вона. Подумай над цим.

І, не чекаючи відповіді, розвертаюся на підборах і йду.

Я — ликувала. Руслан — у ступорі, Наташа — в шоці.

Нагородила її знущальною посмішкою й спокійно пішла. Хай наступного разу двічі подумає, перш ніж лізти в мій особистий простір. Я спокійна й тиха, поки мене не чіпають!

На перерві вона знову підлетіла:

— Що це було? Навіщо ти так сказала Руслану? — наскакує з претензією.

— Наташо, моє особисте життя тебе не стосується. Хочеш хлопця — скажи йому про це особисто. Не я його обрала, якщо ти забула.

Усе значно простіше, а вона влаштовує тут спектакль із з’ясуваннями. Як ревнива дружина.

— Але ти з ним у парі! Чому?

О Боже.

— А ти в парі з Ігорем. Чому? — спокійно парирую.

Вона відкриває рот, але тут же закриває. Здається, дійшло до неї.

— Ти хотіла мене опозорити перед Русею?

Може послати її, а?

— У чому саме? — піднімаю брову. — Я просто озвучила те, що ти не наважилася сказати. Нехай сам подумає, з ким йому бути в парі.

— Так не робиться! — фиркає вона.

— Ну зроби по-іншому, — байдуже знизую плечима.

Що вона від мене хоче? Я її претензії зрозуміти не можу. Я що, Руслана біля себе мотузкою тримаю? Чи вчепилася з криками: моє?

Вона іноді дуже дратує. Ну як іноді — завжди.

Розмова на цьому закінчилася. Оголосили репетицію. І вона гордо пішла. Правда так задерла голову, що налетіла на Ніну.

І сміх і гріх, а не Наташа.

Під час чергової перерви вона подалася до Йосипівни. Про що вони там говорили — не знаю, але в результаті її поставили з Русланом.

Мене ж попросили стати в пару з Артемом — партнером Тані. Він щойно повернувся після тижневої відсутності, а Тані сьогодні не було. Хтось же мав відпрацювати з ним рухи.

Танцювати з Артемом було, м’яко кажучи, важко. Він занадто високий і кремезний — до плеча я ледве дотягувалася. Довелося вдягти шпильки замість чешок.

А Артем боявся притиснути мене до себе. Постійно питав: «Не боляче?»

Не витримавши, він заявив:

— Йосипівно, поміняйте мені Юлю, — звертається Артем, — вона занадто маленька — я боюся зробити їй боляче. Ми як слон і Моська.

Зал вибухнув сміхом.

— Бачу я, — хмикає Йосипівна. — Зараз щось придумаємо. Перерва — п’ять хвилин.

Я видихаю. Ноги вже болять від підборів. Скидаю їх і натягую чешки. Беру пляшечку води — і тут:

— Привіт, Моська, — лунає за спиною голос Руслана.

— Привіт, — киваю у відповідь.

І бачу, як пильно стежить за нами Наташа. Капець. Квочка, блін.

— Не думав, що ти така прямолінійна, — усміхається він. — Ти мене навіть здивувала своїм: «я чи вона».

— Ніхто не ідеальний, — розводжу руками.

Руслан нахиляється ближче й, ні з того ні з сього, поправляє мені волосся. Я навіть рот привідкрила — від несподіванки.

— Русю, ти чого бігаєш по дівчатах? — суворо кидає Йосипівна. — Обери одну. Конфлікти мені не потрібні. Йди до Наташі. Юля й Артем — поки відпочивайте.

Що це він руки до мене тягне? Ще й на очах у всіх? Я б і сама впоралася. Теж мені — джентльмен.

Ще знову ця «я-перша-поклала-око-на-нього» прибіжить із розбірками. А воно мені треба?!

Сіла на лавку й розслабилася, прикривши очі. Навіть не одразу зрозуміла, що мене кличуть:

— Юля, допоможи Марині, — лунає голос Йосипівни. — Покажи, як правильно поставити руки, щоб партнер витягнув її в підтримці. У них не виходить колесо.

— Добре, — на автоматі відповідаю. А подумки кличу підйомний кран — я за сьогодні втомилася. Дуже.

Спостерігаю за ними — зрозуміло. Це Паша неправильно її бере. Просто не встигає переставити руки.

— Пашко, помилка в тобі. Різкіше треба руки переставляти. І тримаєш не там — тому й падає перед колесом.

— Та воно й так ясно, — огризається. — Куди ті руки ставити? Я вже замахався Маринку тягати.

— А я звідки знаю, куди тобі руки дівати?! — у тон відповідаю.

— Пробач, — з винуватим виглядом бурчить. — Просто втомився.

Розумію. Під кінець репетиції ми всі злі. Ображатися нема на що.

— Зараз когось із хлопців попрошу допомогти… Тільки кого?

Оглядаю зал — Тьома сидить без діла.

— Тьомо, допоможи Паші. Покажи на мені, куди руки ставити, щоб він зрозумів.

— Я сам не знаю, як це робити. Сорі, Юлька.

— Зрозуміло… — бубоню сама собі. — Йосипівно! Тут проблемка. Паша неправильно тримає Марину, але я не знаю, як йому допомогти. Артем теж не знає.

— Ой, пацани… Дівчат тискати ви вмієте, а тут — одразу не виходить, — невдоволено бурчить Йосипівна, йдучи до нас.

Оглядає зал і:

— Руслане, а де Наташа? — питає в нього.

— По телефону говорить, — показує рукою на двері роздягальні.

— Не здивована, — зітхає вона. — Тоді стань із Юлею, — наказує хореографиня. — Зараз поясню, що робити.

— Я танцював танго, — усміхається, кладучи руки мені на талію.

Я видихаю, намагаючись не лупонути його по тих руках. Бо не тримає, а стискає.

Робили все повільно, по кроках. Коли я опинилася в нього на талії, серце забилося швидше, дихання стало важчим. Не від романтики, звісно, а від того, що повільно — це важко. А цей хтиво усміхнувся.

— Навіть не думай на це реагувати, — бурчу йому.

— Не можу, — ухмиляється, і його руки на моїй талії їдуть вгору уже зовсім не «як у танці».

І тут я відчуваю… так, саме це. Опуклість, якої бути не повинно.

Ну прекрасно. Що тут ще сказати?

Доробивши підтримку — відходжу від нього подалі.

Ось тобі й танці в парі. Як реагувати, коли твій партнер тебе реально хоче?!

Все. Танго з ним я точно більше не танцюю.

Йосипівна скоса глянула на мене, а я намагаюся тримати обличчя. Не порядок у нього… ну, словом, у нього. А червонію чомусь я.

А потім думка мчить узагалі не в тему:

Цікаво… а Богдан би так собі дозволив? Чи він стриманіший? Можливо…

— Ти чого від мене відскочила? — чую поруч його шепіт. І я смикаюся від несподіванки. — Це природна реакція на красиву дівчину. Особливо в такій спокусливій позі, — додає з напівусмішкою.

Я не знала, куди подітися від його погляду й власного збентеження. Я не звикла до такого. ВЗАГАЛІ.

— Руслане, не треба до мене підкочувати, — чітко окреслюю межу. — Я не з тих… ну… словом, секс на кілька разів мене не цікавить. Зверни увагу на когось іншого.

Руслан уважно дивиться. А потім питання:

— У тебе є хлопець? — пильно вдивляється.

— А тобі це навіщо? — насуплююсь.

Він мене почув? Чи тимчасово був відсутній у цьому всесвіті?

— Просто відповідай.

— Немає в мене хлопця.

— Добре, — розтягує губи в самовпевненій усмішці.

У сенсі — добре? Схоже, треба було збрехати.

— Ні, Русе, ти не зрозумів, — твердішає мій тон. — Я не збираюся ні з ким зустрічатися.

— Тим цікавіше, — задоволено посміхається ще ширше.

Я ошелешено втупилася в нього.

Як так?! Він «ні» не розуміє? Чи це для хлопців звучить приблизно так: «Ти за мною побігай — я не проти»?

— Навіть не сподівайся, — кидаю через плече, відвертаючись.

Як так швидко почало змінюватися моє життя, що я не встигаю за подіями?

То думки про Богдана зводять із розуму. То увага стороннього хлопця.

Додому їхала вся в думках. Зазвичай хлопці так відкрито не клеїлися до мене, як Руслан. А ще я вперше бачу таку реакцію на свої дотики. І мені від цього некомфортно.

Щоб це не повторилося — просто не ставати з ним у пару. І жодних проблем.