Тільки відпускаєш — людина миттєво повертається.
Наче відчуває: вона більше не мешканець твого серця.
Я тільки вирішила, що він — моє минуле.
Помилка. Біль. Урок.
А Богдан Савельєв вирішив інакше.
Чоловік, який раз за разом відкидав мене, мов непотрібну дівчинку, увірвався в моє життя знову — стрімко, наполегливо, без права на відмову.
На секунду здалося — болю більше не буде.
Та, здається, він просто не вміє інакше.
А може, наша історія — це вічні гойдалки між «іди» і «залишся»,
між гордістю та коханням,
між страхом і божевіллям почуттів.
Бо як би я не опиралася —
у його очах тепер читається лише одне:
«Ти моя…»