Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Фото з’явилось у загальному чаті першокурсників о 11:47.
Олеся якраз сиділа на лекції з теорії літератури, коли телефон у сумці почав вібрувати без зупинки. Спочатку вона ігнорувала. Потім вібрація стала такою частою, що сусідка збоку вже косилась. Олеся обережно дістала телефон під партою.
Екран був забитий повідомленнями.
Перше, що вона побачила — переслане зображення. Те саме. Темне, зернисте, але достатньо чітке: машина Ярослава, його профіль, її обличчя в момент поцілунку. Зверху хтось уже встиг накласти текст жовтими літерами:
«Ректор і першокурсниця. Любов живе, доки ніхто не бачить»
Олеся відчула, як земля під ногами зникає. Руки похололи. Вона швидко пролистала чат. Повідомлення сипались одне за одним.
«Це ж Гончар??»
«Серйозно?!»
«Романов казав, що вона мутна, а воно он як»
«Ректор??? Я не вірю»
«Кіра, ти це кинула?»
«Ні, мені переслали»
«Кидайте в інші чати»
«Вже кинули»
Олеся різко закрила телефон і встала. Викладач щось сказав їй навздогін, але вона вже не чула. Вийшла в коридор, притулилась спиною до стіни і спробувала вдихнути. Повітря ніби стало густим.
Через хвилину вибігла Віка.
— Олесь… ти бачила?
— Бачила.
— Це пиздець. Воно вже в трьох чатах. І в чаті філфаку теж.
Олеся повільно кивнула. Горло стиснуло так, що слова не лізли.
— Мені треба… — вона не договорила. Просто пішла до туалету. Там закрилась у кабінці, сіла на закриту кришку унітаза і кілька хвилин просто тряслася. Руки не слухались. Вона відкрила переписку з Ярославом і набрала:
«Воно вже в чатах.»
Відповідь прийшла майже одразу:
«Знаю. Вже бачив. Де ти?»
«У корпусі. Туалет. Другий поверх.»
«Сиди там. Нікуди не виходь. Я зараз.»
Олеся закрила очі. Сльози самі потекли, хоча вона кусала губу, щоб не видати звуку. За дверима кабінки вже чулись голоси. Хтось сміявся. Хтось голосно читав коментарі вголос.
«Бля, вона ж з ним на боулінгу була»
«А Романов її ще й каву носив»
«Може, вона спеціально»
«Ректор і першачка — класика»
Олеся закрила вуха руками. Не допомогло.
Минуло, мабуть, хвилин п’ятнадцять. Потім у туалеті різко стихло. Хтось гучно сказав:
— Тихо. Ректор іде.
Двері відчинились. Важкі кроки. Потім голос Ярослава — рівний, холодний, абсолютно робочий:
— Усі вийшли звідси. Зараз.
Хтось швидко зашарудів. Двері знову грюкнули. Залишилась тиша. Потім тихий стук у кабінку.
— Олеся. Це я. Відкрий.
Вона з тремтячими пальцями відсунула засув. Ярослав стояв у дверях. Обличчя кам’яне. Тільки очі видавали, що всередині все кипить.
Він простягнув руку. Олеся взялась. Він вивів її з туалету швидко, майже жорстко, тримаючи за лікоть. Коридор був уже напівпорожнім — хтось попередив, що ректор на місці. Кілька студентів все одно стояли в кінці і дивились. Ярослав навіть не глянув у їхній бік.
Він завів її в найближчу порожню аудиторію, закрив двері і тільки тоді відпустив.
— Ти як? — голос здригнувся вперше.
Олеся лише похитала головою. Сльози вже текли відкрито. Ярослав лаявся крізь зуби, підійшов і просто обійняв. Міцно. Так, ніби міг захистити тілом.
— Я все вирішу, — глухо сказав він їй у волосся. — Чуєш? Все вирішу.
— Як? — видихнула вона. — Воно вже скрізь.
— Поки що тільки в студентських чатах. Я вже дав команду моніторити. Якщо хтось викладає далі — будемо блокувати. А з тим, хто кинув першим… я розберусь.
Олеся відсторонилась. Обличчя мокре, очі червоні.
— Мене тепер усі знатимуть. Як ту, що з ректором.
— Я не дозволю, щоб тебе чіпали. — Він узяв її обличчя в долоні. — Ніхто. Чуєш?
Вона кивнула, хоча сама не вірила. За дверима вже знову чулись голоси. Скандал тільки починався.
Ярослав швидко витер їй щоки пальцями.
— Зараз я відведу тебе до машини. Ти поїдеш до мене. Не в гуртожиток. Там зараз буде ще гірше. Віці скажеш, що погано себе почуваєш і поїхала до лікаря. Зрозуміла?
— Так.
Він коротко кивнув, відкрив двері і вивів її в коридор. Цього разу вже не тримав за лікоть — йшов поруч на безпечній відстані, як ректор, який супроводжує студентку. Але Олеся відчувала: кожен погляд у спину палав.
Біля виходу їх уже чекала невелика групка. Серед них була Кіра. Вона навіть не намагалась сховати телефон. Просто знімала.
Ярослав зупинився. Подивився на неї рівно, холодно.
— Викладаєте далі — буде розмова з деканатом. І не тільки.
Кіра зблідла, але телефон не опустила. Ярослав більше не став. Просто вивів Олесю на вулицю, швидко посадив у машину і сам сів за кермо.
Тільки коли вони виїхали з території університету, він дозволив собі видихнути.
— Все буде добре, — сказав він тихо, хоча сам у це поки не вірив.
Олеся сиділа, дивлячись у вікно, і мовчала. У голові стояв лише один кадр: те фото з жовтим написом і сотні повідомлень під ним.
Скандал почався.
І зупинити його було вже майже неможливо.
